Моделі мотивації слід будувати за багатофакторним принципом

Ці моделі можуть бути такими:

1) що грунтуються на теорії потреб:

• фізіологічні;

• безпеки та захищеності;

• соціальні;

• поваги;

• самовиявлення;

2) що ґрунтуються на теорії очікування:

• щодо співвідношення витрат праці і результатів;

• щодо співвідношення результатів праці та винагороди;

• ступінь відносного задоволення отриманою винагородою;

3) що грунтуються на теорії справедливості:

• суб'єктивне визначення співвідношення винагороди та затрат праці;

• порівняння особистої винагороди із заохоченням ін­ших працівників, що виконують аналогічну роботу;

• зняття соціального напруження на основі дотримання принципу справедливості.

Система мотивації нарівні підприємства повинна базу­ватись на певних вимогах, а саме:

► надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

► узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх;

► створення належних умов для захисту здоров'я, без­пеки праці та добробуту всіх працівників;

► забезпечення можливостей для зростання професій­ної майстерності, реалізації здібностей працівників;

► підтримування в колективі атмосфери довіри, заінте­ресованості в реалізації загальної мети, можливості двосто­ронньої комунікації між керівниками і працівниками.

Методи мотивації:

Прямі економічні:

• відрядна оплата;

• погодинна оплата;

• оплата навчання;

• премії за раціоналізацію;

• участь у прибутках.

Непрямі економічні:

• пільгове харчування;

• пільгове користування житлом, транспортом;

• доплати за стаж роботи.

Негрошові:

• гнучкі робочі графіки;

• охорона праці;

• просування по службі;

• участь у прийнятті рішень на більш високому рівні.

Ці методи можна також поділити на індивідуальні і гру­пові.

У системі мотивації особливого значення набуває термін винагорода. Він має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення. Це все те, що людина вважає для себе цінним. Але розуміння цінностей в людей неоднакове, тому

різною є оцінка винагороди та и відносного рівня.

11.Поняття і види, функції заробітної плати

Оплата праці -це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію досяг­нення бажаного рівня продуктивності праці.

У Законі України «Про підприємства в Україні» йдеться про те, що підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно із чинним законодавством.

Основними видами заробітної плати є номінальна і ре­альна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують працівники за свою працю. Друга - засвід­чує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей. Реальна заробітна плата перебу­ває впевному співвідношенні із номінальною:

де: І_рзп - індекс реальної заробітної плати, визначений за певний період;

І_нзп — індекс номінальної заробітної плати за цей же період;

І_ц - індекс цін, обчислений за період.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової заробітної плати, які перебувають, приблизно, у співвідношенні: 70% - основна заробітна плата, 30% -додаткова.

Основна заробітна плата працівника визначається та­рифними ставками, посадовими окладами, відрядними роз­цінками, а також доплатами у розмірах, встановлених чин­ним законодавством. її розмір залежить від результатів ро­боти самого працівника.

Величина додаткової заробітної плати визначається кінцевими результатами діяльності підприємства і виступає у формі премій, винагород, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що перевищують встановлені чинним законодавством.

Відтворювальна функція за­робітної плати полягає в тому, що вона забезпечує нормальне відтворення робочої сили відпо­відної кваліфікації.

Стимулююча функція перед­бачає встановлення таких розмірів оплати праці, які б спонукали працівників до підвищення продуктивності праці, досягнення найкращих результатів на робочих місцях.

Регулююча функція оплати праці реалізує принцип диференціації рівня заробітної плати залежно від кваліфі­кації, складності праці, напруженості завдань, фаху.

Соціальна функція спрямована на забезпечення одна­кової оплати праці за однакову роботу, тобто реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержуваних доходів.

12.Шляхи росту заробітної плати

Ріст заробітної плати може бути абсолютним і відносним.

Під абсолютним розуміють зростання всієї частини су­спільного продукту, яка виділяється суспільством у грошо­вій формі для задоволення матеріальних і духовних потреб працюючих, а також непрацюючих членів їх сімей.

Відносний ріст заробітної плати - це збільшення тієї частини, яка припадає на кожного працівника.

Абсолютний і відносний ріст заробітної плати може бу­ти забезпечений за таких умов:

• зростання всього обсягу суспільного продукту, який виготовляється в країні за один і той же проміжок часу (рік);

• зростання суспільного продукту головним чином за рахунок підвищення продуктивності праці;

• підвищення продуктивності праці має випереджати зростання заробітної плати.

Державна політика оплати праці практично реалізує­ться через механізм її регулювання, а останній має забезпе­чувати її відтворювальну і соціальну функції. Це здійснює­ться через встановлення мінімального рівня заробітної плати, розрахованого на основі прожиткового мінімуму, рівня оподаткування доходів працівників, міжгалузевих спів­відношень в оплаті праці, умов і розмірів оплати праці в бюджетних установах тощо, а також через тарифно-квалі­фікаційну систему оплати праці.

Політика оплати праці реалізується в межах чинного за­конодавства України, насамперед Закону України «Про оплату праці» (1995 р.). Цей закон передбачає, крім держав­ного, договірне регулювання оплати праці через механізм укладення системи тарифних угод різних рівнів.

13.Тарифна система як основа організації оплати праці, її елементи

Дата добавления: 2014-12-07