Тема 13. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції

ВНД, який застосувують для різномаштабних проектів.

Ключові поняття:

продукція (робота, послуги); номенклатура продукції (послуг); асортимент продукції; валова продукція; товарна продукція; чиста продукція; маркетинг; виробнича програма; матеріально-технічне забезпечення; якість продукції (послуг); конкурентоспроможність продукції (послуг); стандартизація продукції (послуг); сертифікація продукції (послуг); внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

1. Загальна характеристика продукції

У процесі виробництва людина взає­модіє з певними засобами виробництва і створює конкретні матеріальні блага. Результат праці здебільшого матеріалізуєть­ся у вигляді конкретного продукту (продукції, виро­бу).

За ступенем обробки розрізняють:

ü сировину;

ü напівфабрикати й незавершене виробництво;

ü готову продукцію.

Готова продукція – це виріб, який пройшов всі стадії технологічного процесу, прийнятий відділом технічного контролю і може бути призначений до продажу:

· кінцева продукція - це готова продукція, що надійшла в споживання або як засіб виробництва, або як предмет споживання;

· проміжна продукція - закінчена виготовлятися на даному підприємстві й підлягає використанню на іншому підприємстві для виготовлення більш складної продукції в якості комплектуючих.

За економічним призначенням продукція поділяється на:

ü засоби виробництва, які, у свою чергу, поділяються на засоби праці й предмети праці (про­дукція групи «А»)

ü предмети споживання — продовольчі й непродовольчі товари (про­дукція групи «Б»).

Номенклатура продукції - це перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбаче­но планом виробництва продукції.

Асортимент - це сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відпо­відними техніко-економічними показниками (за типорозмірами, по­тужністю, продуктивністю, дизайном тощо).

Вимірники обсягу продукції:

1) натуральні показники - у фізичних одиницях (штуки, тонни, метри);

2) умов­но-натуральні показники;

3) вартісні показники - товар­на, валова, чиста продукції.

Товарна продукція - характеризує обсяг готової продукції, напівфабрикатів, призначених для реалізації на сторону (іншим підприємствам), а також робіт та послуг промислового характеру, виконаних для інших підприємств.

Валова продукція - характеризує загальний обсяг вироб­ництва, тобто обсяг виготовленої продукції, робіт, послуг, виконаних на підприємстві за певний (плановий) період у незмінних (порівняльних) цінах.

ВП=ТП+∆Знв,

де ∆ Знв - зміна залишків незавершеного виробництва.

Чиста продукція підприємства - характеризує додаткову (нову) вартість, створену на даному підприємстві за певний (плановий) період.

ЧП =ТП-МВ-А,

де MB - матеріальні витрати;

А - нарахована амортизація від вартості основних фондів на їх ремонт та повне відновлення.

Реалізована продукція — це товарна продукція, яка фактично відвантажена й оплачена споживачем продукції підприємства за певний (плановий) період.

РП=ТП±∆Зг.пр-Пз-Зо,

де ∆Зг.пр - зміна залишків готової продукції;

Пз - погашення заборгованості з продукції, відвантаженої раніше;

Зо - заборгованість з продукції, відвантаженої в даному періоді, строк сплати по якій ще не настав.

2. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції

Маркетинг — це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреб в його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку.

Об'єктом маркетингу є комплекс «потреби - товар - ціна - реклама - збут». Маркетинг інтегрує всі фази підприємницької діяльності й підпо­рядковує їх інтересам підприємства на ринку.

Концеп­ція маркетингу — це загальний підхід підприємства до досягнен­ня своєї мети на ринку.

Основні концепції маркетингу:

ü Виробнича концепція передбачає спрямування головних зусиль підприємства на вдосконалення виробництва й мобілізацію внутрішніх резервів з метою розширення обсягу виготовлення продукції та зниження її собівартості.

ü Продуктова концепція характеризується тим, що основну увагу вона приділяє поліпшенню споживчих параметрів виробів, їхніх конструктивних, експлуатаційних показників, підвищенню якості, а завдяки цьому забезпеченню належного збуту продукції.

ü Комерційна концепція полягає в тому, що для забезпечення на­лежного збуту активізується передусім робота комерційних служб: працівників реклами, агентів із збуту, продавців тощо.

ü Концепція індивідуального маркетингу орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців і спрямовує зусилля на те, щоб задовольнити ці потреби краще, ніж конкуренти.

ü Концепція соціального маркетингу не обмежується виявленням і задоволенням індивідуальних потреб як умови ефективної діяль­ності підприємства, а бере до уваги суспільні потреби й інтереси передусім перспективного характеру: охорону навколишнього се­редовища, природних ресурсів, здоров'я людей, національної без­пеки тощо.

Основні стратегії маркетингу:

ü Недиференційований (масовий) маркетинг - підприємство не виділяє конкретних сегментів ринку як цільових, а орієнтується на ринок у цілому, на широке коло покупців.

ü Диференційований (сегментний) маркетинг - підприємство виступає одночасно на кількох сегментах ринку і для кожного з них розробляє специфічний комплекс маркетингу.

ü Концентрований маркетинг - підприєм­ство концентрує свої зусилля на одному сегменті ринку, максималь­но враховуючи його особливості.

Можливі стратегії виходу на ринок:

ü Стратегія закріплення на ринку полягає в тому, що основним завданням підприємства стає стабілізація із збільшення продажу продукції на раніше освоєному ринку.

ü Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку.

ü Стратегія вдосконалення продукції орієнтує підприємство на її модифікацію або заміну новою на вже освоєному ринку.

ü Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розши­рює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освоює суміжні галузі виробництва.

Складання виробничої програми підприємства

Виробнича програма (план виробництва про­дукції) це конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції певної номенклатури й асорти­менту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років).

Планування виробничої про­грами підприємства здійснюється в натуральних і грошових вимірниках.

Розробка виробничої програми включає наступні етапи:

1) визначення планового обсягу виробництва в розрізі номенклатури та товарного асортименту продукції в натуральних і грошових вимірниках (на основі вивчення попиту на ринку, обсягів державного замовлення, портфеля замовлень на продукцію);

2) ресурсне обґрунтування виробничої програми (визначен­ня загальної потреби в трудових, матеріальних та інвестиційних ресурсах, необхідних для виробництва запланованого обсягу продукції з урахуванням заходів з підвищення ефективності їхнього використання).

3. Якість і конкурентоспроможність продукції

Якість продукції – це сукупність власти­востей продукції, що зумовлюють міру її придатності задо­вольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Показники якості продукції

1) загальні – оцінюють якість усієї сукупності продукції підприємства;

2) диферінційовані, які поділяють на:

· одиничні – характеризують будь-яку одну властивість одиниці продукції;

· комплексні – відображають кілька властивостей одиниці продукції одночасно;

Система одиничних показників якості продукції

Групи показників	Окремі показники груп
Вид	Сутністна характеристика
1. Призначення	Характеризують корисну роботу (виконувану функ­цію)	• Продуктивність • Потужність • Міцність • Вміст корисних речовин • Калорійність
2. Надійності, довговічності та безпеки	Визначають міру забезпе­чення тривалості викорис­тання і належних умов праці та життєдіяльності людини	• Безвідмовність роботи • Можливий термін використання • Технічний ресурс • Термін безаварійної роботи • Граничний термін зберігання
3. Екологічні	Характеризують ступінь шкідливого впливу на здо­ров'я людини та довкілля	• Токсичність виробів • Вміст шкідливих речовин • Обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу
4. Економічні	Відображають міру еко­номічної вигоди виробни­цтва продуцентом і при­дбання споживачем	• Ціна за одиницю виробу • Прибуток з одиниці виробу • Рівень експлуатаційних витрат часу й коштів
5. Ергономічні	Окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів виробу антропометричним, фізіо­логічним та психологіч­ним вимогам працівника (споживача)	• Зручність керування робочими органами • Можливість одночасного охо­плення контрольованих експ­луатаційних показників • Величина шуму, вібрації тощо
6. Естетичні	Визначають естетичні вла­стивості (дизайн) виробу	• Виразність і оригінальність форми • Кольорове оформлення • Естетичність тари (упаковки)
7. Патентно-правові	Відображають міру вико­ристання нових винаходів за проектування виробів	• Коефіцієнт патентного захисту • Коефіцієнт патентної чистоти

До комплексних показників якості (технічного рівня) продукції належать, насамперед: коефіцієнт готовності обладнання, що характеризує одночасно його безвідмовність і ремонтопридатність; питомі витрати на один кілометр пробігу автомобіля тощо.

Для характеристики загального рівня якості всієї сукупності про­дукції, якувиготовляє підприємство, застосовують певну систему загальних показників, а саме:

• частка принципово нових (прогресивних) виробів у загально­му їхньому обсязі;

• коефіцієнт оновлення асортименту;

• частка продукції, на яку одержано сертифікати якості;

• частка продукції для експорту в загальному її обсязі на підприємстві;

• частка виробничого браку (бракованих виробів);

• відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за знижени­ми цінами.

Методи визначення рівня якості виробів:

1) Об'єктивний метод полягає в оцінюванні рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та контрольних вимірювань, а також лабораторного аналізу.

2) Органолептичний метод ґрунтується на сприйманні властиво­стей продукту з допомогою органів чуття людини (зір, слух, смак, нюх, дотик) без застосування технічних вимірювальних та реєст­раційних засобів.

3) Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає по­рівнювання одиничних показників виробів з відповідними показ­никами виробів-еталонів або базовими показниками стандартів (технічних умов).

4) Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого по­казника якості оцінюваного виробу, який обчислюється через порівнювання корис­ного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загаль­ної величини витрат на його створення й використання. Іноді для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифме­тичну величину з використанням за її обчислення коефіцієнтів ва­гомості всіх розрахункових показників.

Конкурентоспроможність продукції - це сукупність споживчих властивостей виробу, що характеризують міру задоволення конк­ретної потреби проти репрезентованої на ринку аналогічної про­дукції.

Класифікація чинників підвищення якості та конкурентоспроможності

1)Технічні чинники:

ð використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів;

ð запровадження новітньої технології виробництва і строге дотримання технологічної дисципліни;

ð забезпечення належного технічного озброєння виробництва;

ð удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов.

2)Організаційні чинники підвищення якості про­дукції:

ð запрова­дження сучасних форм і методів організації виробництва та управ­ління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточ­ної техніки і прогресивної (бездефектної) технології;

ð удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції;

ð розширення прямих господарських зв’язків між продуцентами і покупцями (споживачами);

ð узагальнення і використання передового вітчизняного і зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції.

3) Економічні й соціальні чинники підвищення якості про­дукції:

ð застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів;

ð установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів;

ð використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства;

ð усебічна активізація людського чинника, проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання.

4. Стандартизація і сертифікація продукції

Під стандартизацією розуміють застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності в певній галузі. Стосовно продукції стандартизація охоплює:

§ установлення вимог до якості готової продукції, а також сиро­вини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;

§ розвиток уніфікації та агрегатування продукції як важливої
умови спеціалізації й автоматизації виробництва;

§ визначення норм, вимог і методів у галузі проектування та
виготовлення продукції для забезпечення належної якості й запо­
бігання невиправданій різноманітності видів і типорозмірів виробів
однакового функціонального призначення;

§ формування єдиної системи показників якості продукції, методів
її випробування та контролю; уніфікація вимірювань і позначень;

§ створення єдиних систем класифікації та кодування продукції,
носіїв інформації, форм і методів організації виробництва.

Принципи здійснення стандартизації продукції:

§ урахування рівня розвитку науки й техніки, екологічних ви­мог, економічної доцільності та ефективності виробництва, користі й безпеки для споживачів і держави в цілому;

§ гармонізація з міжнародними, регіональними, а за необхід­ності — з національними стандартами інших країн;

§ взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів; придатність останніх для сертифікації продукції;

§ участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених
сторін — розробників, виробників, споживачів, органів державної
виконавчої влади;

§ відкритість інформації щодо чинних стандартів та програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавства.

Результати стандартизації відображаються у спеціальній норма­тивно-технічній документації. Основними її видами є:

§ стандарти й технічні умови;

§ галузеві стандарти;

§ державні стандарти;

§ міжнародні стандарти ІСО серії 9000.

Розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється виключно в межах держав­ної системи управління суб'єктами господарювання, охоплює пе­ревірку й випробування продукції з метою визначення її характе­ристик (показників) та дальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може прово­дитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на від­повідність продукції вимогам, що не є обов'язковими (на дого­вірних засадах).

Тема 14. Витрати і ціни на продукцію (послуги)

Ключові поняття:

Витрати, собівартість, економічні елементи, постійні й змінні витрати, ціна.

1. Витрати підприємства, їх класифікація

Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття (вико­ристання) активів або збільшення зобов'язань, що веде до зменшення капіталу (за винятком розподілу між власниками).

За економічними елементами витрати поділяють:

За видами діяльності розрізняють такі витрати:

• витрати звичайної діяльності:

ü витрати операційної діяльності (собівартість реалізованої продукції, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати);

ü витрати на фінансові операції (відсотки за позиками, витрати на фінансовий лізинг);

ü витрати інвестиційної діяльності

ü витрати іншої звичайної діяльності (собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів).

• надзвичайні витрати.

За конкретними видами (статтям калькуляції) витрати групують наступним чином:

· Прямі матеріальні витрати:

o Сировина і матеріали - включається вартість сировини та матеріалів, потрібних для виконання робіт (послуг) і для забезпечення технологічного процесу.

o Паливо та енергія для використання з технологічною метою - відносяться витрати на всі види палива та енергії, що безпосередньо витрачаються на технологічні цілі.

o Покупні ресурси - включається вартість покупних комплектувальних виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.

· Прямі витрати на оплату праці - відносяться витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, обчислені згідно з прийнятими підприємством системами оплати праці і колективним договором у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих безпосередньо виробництвом продукції.

· Інші прямі витрати:

o відрахування від витрат на оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих випуском продукції: на державне (обов'язкове) соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття, на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до Пенсійного фонду), а також відрахування на додаткове пенсійне страхування у передбачених законодавством випадках, інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи, визначені законодавством;

o амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів виробничого призначення;

o витрати на всі види ремонту, технічний огляд і технічне обслуговування виробничих основних фондів, що безпосередньо беруть участь у виробництві продукції.

· Загальновиробничі витрати:

o витрати на утримання апарату управління виробництвом (оплата праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату службових відряджень працівників апарату управління виробничих структурних підрозділів підприємства, технічне та інформаційне забезпечення управління виробництвом тощо);

o амортизація основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого призначення;

o витрати на утримання, експлуатацію, капітальний та поточний ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів, обладнання загальновиробничого призначання;

o витрати на вдосконалення технології і організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології і організації виробництва, поліпшенням якості продукції підвищенням їх надійності, витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

o витрати на утримання виробничих будівель, споруд і приміщень (опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення тощо);

o витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, в тому числі за невідпрацьований, але оплачений час на виробництві, відрахування на соціальні заходи, обов'язкове страхування загальновиробничого персоналу, витрати на відрядження та на переміщення виробничого персоналу, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, утримання охорони);

o витрати на охорону праці, техніку безпеки, виробничу санітарію та охорону навколишнього середовища;

o податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі, що включаються до собівартості виробництва;

o інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв, витрати, зумовлені аваріями та катастрофами, нестачі в межах норм природного убутку тощо).

· Адміністративні витрати:

o витрати на утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу (основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством; відрахування на обов'язкові соціальні заходи);

o витрати на службові відрядження;

o організаційні, представницькі та інші витрати;

o витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, ремонт, опалення, освітлення, вивіз сміття, дезінфекція, охорона);

o винагороди за професійні послуги (юридичні, за відсутності у штаті юридичної служби, аудиторські й з оцінки майна);

o витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телексні, факс тощо);

o амортизацію основних засобів, матеріальних необоротних активів, нематеріальних активів загальногосподарського використання;

o податки і збори крім тих, що включаються у виробничі витрати (податок на землю, зайняту адміністративно-управлінськими приміщеннями, комунальний податок, податок з власників транспортних засобів на автомобілі, які використовуються апаратом управління підприємства і знаходяться на балансі підприємства, інші обов'язкові збори й платежі, передбачені чинним законодавством);

o плату за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

o інші витрати загальногосподарського призначення (на підготовку і перепідготовку кадрів; передплату періодичних професійних видань).

· Витрати на збут:

o оплата праці та відрахування на соціальні заходи персоналу, що забезпечує збут продукції;

o витрати на відрядження, пов'язані зі збутом;

o витрати на рекламу, дослідження ринку та інформаційні послуги;

o амортизація та ремонт основних засобів, необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів, пов'язаних зі збутом продукції;

o витрати на утримання приміщень та обладнання відділу збуту, скла­дів тощо;

o витрати пакувальних матеріалів і на ремонт тари;

o витрати на транспортування продукції;

o надання знижок покупцям;

o післяпродажне обслуговування клієнтів.

· Інші операційні витрати:

o витрати на дослідження та розробки;

o собівартість реалізованих виробничих запасів;

o витрати на сумнівні (безнадійні) борги;

o витрати на операційну оренду активів;

o витрати від операційних курсових різниць;

o нестачі і втрати від псування цінностей;

o визнані штрафи, пені, неустойки;

o інші витрати операційної діяльності.

За ступенем однорідності витрати бувають:

· Одноелементні статті витрат - складаються з витрат, що належать до одного елемента, наприклад, матеріальні витрати, амортизація, витрати на оплату праці.

· Комплексні статті витрат, навпаки, містять у собі витрати, що належать до різних елементів витрат (адміністративні витрати, витрати на збут).

За участю в технологічному процесі розрізняють:

· Основні витрати, що виникають у зв’язку із забезпеченням технологічного процесу виробничими ресурсами, які необхідні для виготовлення окремого виду продукції (основні й допоміжні матеріали, технологічне паливо, заробітна плата виробничих робочих і т. ін.).

· Накладні витрати, що виникають у зв’язку з обслуговуванням виробничого процесу та управлінням ним (витрати на оплату праці апарату управління, на пожежну і сторожову охорону підприємства, рекламу і т. ін.)

За участю у виробничому процесі витрати поділяють на:

· Виробничі - пов’язані з процесом виготовлення продукції, наприклад, витрати на придбання покупних ресурсів, теплової та електричної енергії, тощо.

· Позавиробничі - виникають на етапі реалізації продукції і складаються з витрат на участь у ярмарках, виставках, виготовлення зразків і т.ін.

За місцем утворення виділяють:

· Витрати структурного підрозділу (цеху) - складаються з основних витрат, необхідних для виготовлення продукції у даному цеху або на даному етапі виготовлення продукції, а також з витрат на організацію виробничого процесу та управління цим структурним підрозділом (заробітна плата цехового персоналу, витрати на охорону праці робітників цеху і т. ін.).

· Витрати підприємства в цілому - складаються з витрат окремих структурних підрозділів, адміністративних і витрат на збут.

За методом віднесення до собівартості одиниці продукції розрізняють:

· Прямі витрати - безпосередньо пов’язані з виготовленням окремих видів продукції, величина яких може бути визначена точно (витрати на основні матеріали, паливо та енергію на технологічні потреби, оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виробництвом продукції, т. ін.).

· Непрямі витрати - не пов’язані з виготовленням конкретного виду продукції (послуги), відносяться до всієї номенклатури продукції і розподіляються між окремими калькуляційними одиницями посередньо.

За ступенем залежності від обсягу виробництва витрати бувають:

· Постійні - величина яких не змінюється із зміною обсягу виробництва. Вони повинні бути сплаченими, навіть якщо підприємство не виготовляє деякий час продукцію (послуги).

· Змінні витрати - збільшують або зменшують свою величину при зміні обсягу виробництва.

У разі визначення постійних і змінних витрат слід звернути увагу на період часу, в межах якого відбувається розподіл.

Миттєвий період (період часу занадто короткий для зміни факторів виробництва) – всі витрати є постійними, оскільки витрати на придбання цих факторів уже здійсненої й можливість їх зміни відсутня.

Короткостроковий період (період часу, достатній для зміни будь-яких факторів виробництва, крім основного капіталу) – до постійних відносяться амортизаційні відрахування, орендна плата, платежі з обов’язкового страхування майна підприємства, оплата праці апарату управління підприємства і т.ін.; до змінних - витрати на основні матеріали, технологічне паливо, енергію, покупні ресурси і т.ін.

Довгостроковий період (період часу, достатній для зміни всіх факторів виробництва) – усі витрати є змінними.

2.Калькулювання собівартості продукції

Собівартість продукції — це грошова форма витрат на підго­товку виробництва та виготовлення продукції. Повна собівартість крім цього включає адміністративні витрати та витрати на збут.

Собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже і рівень техніки, технології та організації виробництва. Тому собівартість є одним з важливих показників виробниц­тва. Крім того, собівартість є базою ціни товару і водночас об­межувачем для виробництва.

Собівартість продукції	Виробнича собівартість готової продукції	Прямі матеріальні витрати
Прямі витрати на оплату праці
Інші прямі витрати
Загальновиробничі витрати	Постійні
Змінні
Понаднормовані виробничі витрати
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати
Витрати, що не входять до собівартості продукції	Адміністративні витрати
Витрати на збут
Інші операційні витрати
ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО І РЕАЛІЗАЦІЮ ПРОДУКЦІЇ

Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне каль­кулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом ви­робництва:

ü прямі матеріали;

ü пряма заробітна плата;

ü інші прямі затрати;

ü накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

ü згідно із замовленнями (проектами);

ü згідно з процесами;

ü на основі виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Прямі затрати відносять на собівартість замовлень в повному обсязі. Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) вико­ристовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва. На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною си­ровиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому пе­реділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металу­ргійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості. Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:

ð напівфабрикатами, за яким визначають фактичну собівартість на­
півфабрикатів кожного переділу;

ð без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здій­снюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.
Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулюванняна основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль та ін..), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції. При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліко­вують за так званими „центрами виробничої діяльності", а потім розподі­ляють між видами продукції на основі баз розподілу, тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розрахову­ють величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кіль­кість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Система обліку й калькулювання за змінними витратами ґрунтується на розподілі всіх затрат на змінні й постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробни­чої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна пла­та і частина загальновиробничих витрат, що є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість про­дукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо, їх списують на фінансові результати звітного періоду.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним допо­вненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибут­ку та ін.

Повна собівартість продукції, запланованої до виготовлення, відрізняється від собівартості реалізованої продукції:

РП=ЗТП_поч.+ТП-ЗТП_кін.,

де РП – собівартість реалізованої продукції;

ЗТП_поч. – собівартість залишків нереалізованої товарної продукції на початок періоду;

ТП – собівартість товарної продукції, що належить до реалізації;

ЗТП_кін. - собівартість залишків нереалізованої товарної продукції на кінець періоду.

За цією формулою розраховують також кількість продукції, що підлягає реалізації.

Склад залишків на початок і кінець періоду відрізняється залежно від способу визначення моменту реалізації. Якщо за момент реалізації вважається дата надходження грошей на розрахункових рахунок, то залишки нереалізованої продукції на початок періоду складаються з:

1) готової продукції на складі;

2) товарів відвантажених, строк оплати яких не настав;

3) товарів відвантажених, неоплачених у строк;

4) товарів на відповідальному збереженні в покупця.

Залишки нереалізованої продукції на кінець періоду складаються з:

1) готової продукції на складі;

2) товарів відвантажених, строк оплати яких не настав.

Якщо за момент реалізації вважається дата відвантаження продукції, то залишки на початок і кінець періоду складаються з готової продукції на складі і товарів відвантажених, строк оплати яких не настав.

Величина залишків на початок періоду (ЗТП_поч.)визначається в розмірі їх фактичної наявності. Величина залишків на кінець періоду визначається за такою формулою:

ЗТП_кін.=(N₁+ N₂)*ТП_IV/90,

де N₁ - норма запасу готової продукції на складі, дн.;

N₂ – норма запасу товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, дн.;

ТП_IV – виробнича собівартість товарної продукції, що належить до реалізації в IV кварталі.

Собівартість товарної продукції, що належить до реалізації (ТП) визначається у такій послідовності:

1) з повної суми витрат на виробництво і реалізацію товарної продукції виключають витрати, що відносяться на невиробничі розрахунки (вартість робіт з капітального будівництва, транспортні послуги стороннім підприємствам, вартість науково-дослідних робіт для сторонніх підприємств тощо);

2) потім враховується зміна залишків незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів (збільшення залишків зменшує собівартість товарної продукції, і навпаки).

Методи обчислення собівартості продукції (робіт, послуг):

- метод питомих витрат;

- баловий,

- кореляційний;

- агрегатний.

Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним:

С _н = С _п * Р _н,

де С _п – питома собівартість аналогічної (базової) продукції (послуги );

Дата добавления: 2014-12-07