Сутність суспільного прогресу та його критерії

Основні поняття і терміни

Філософія економіки.

Філософія науки та техніки.

Сутність суспільного прогресу та його критерії.

ТЕМА 4.3. ПРОГРЕС І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ ТА ТЕХНІКИ. ФІЛОСОФІЯ ЕКОНОМІКИ.

Прогрес, суспільний прогрес, критерії прогресу, наука, техніка, техне, міф машини,.

Рекомендована література:

[1] с.157-172; [2] с. 450-469; [3] с. 184-212.

Як уже зазначалося, сучасний світ надзвичайно складний, суперечливий і динамічний. У ньому постійно відбуваються глибокі й багатопланові зміни, трансформації. Людство постійно позбавляється застарілих форм суспільного життя і набуває нових, ефективніших зразків. Проте цей поступ не є однозначним. Для нього характерні як висхідна, так і низхідна тенденції.

Ідея суспільного прогресу складалась поступово, "пробиваючи" собі дорогу та утверджуючись у суспільній думці. Ці знання постійно змінювались і збагачувались соціальним досвідом. Нині вважається, що прогрес – це форма розвитку, яка характеризується спрямованістю, переходом від нижчого до вищого, від менш досконалого до все більш досконалого. Зворотний процес розвитку називається регресом. Ідея суспільного прогресу виходить із того, що людство невпинно рухається вперед, ускладнюється у своєму розвитку, набуваючи якісно нових форм (станів).

У філософській та науковій літературі існує розмаїття поглядів на прогрес, його місце в історії, форми і темпи розвитку та здійснення. Песимістична лінія була започаткована ще давньогрецьким поетом Гесіодом, котрий вважав, що суспільство розвивалося по висхідній лінії лише до так званого "золотого віку", коли люди були бідні, але всі рівні між собою. Після цього розвиток пішов по низхідній і набув ознак регресу. Щастя, на його думку, належить минулому й тепер безнадійно втрачено.

Оптимістична лінія, у розумінні прогресу, своїми витоками теж сягає античної культури. Давньогрецькі філософи Демокріт та Епікур відмічали, що у суспільстві спостерігається поступовий рух уперед, а давньоримський філософ Лукрецій Кар акцентував увагу на необхідності руху вперед. Основними його віхами вважав використання вогню, відкриття заліза, появу освіти, утворення сім'ї, виникнення мистецтв та ін.

У період Середньовіччя ідея суспільного прогресу заперечувалась. Вважалося, що Бог створив світ (природу, суспільство, людину) у досконалій формі. Тому розвиватися й удосконалюватися їм немає куди. Оскільки людина - егоїстична істота і її бажанням немає меж, вона своїми діями втратила надію на рай, і їй залишається лише надіятися на месію, його пришестя.

Епоха Відродження актуалізувала ідею прогресу. Утвердження нового суспільного ладу (розуму і свободи) та віра в прогрес характерна для більшості ідеологів цієї доби. У цей період формується уявлення про мінливість суспільних відносин, про притаманні суспільству джерела його змін та активну роль людини у цьому. Характерною рисою прогресу цієї епохи був ідеалізм, оскільки його рушійною силою вважався розум людини, його здатність до безмежного вдосконалення. Звідси слідувало, що носіями прогресу могли бути лише розумні та високоосвічені люди, так звані "аристократи духу".

Оригінальну теорію прогресу сформулював Ж.-А.Кондорсе. Для нього прогрес, перш за все, був удосконаленням людського розуму та його здібностей Він стверджував, що від епохи до епохи прослідковується розвиток людських здібностей, умінь, навичок, який розглядався ним "як картина прогресу людського розуму". Вдосконаленню цього немає меж і немає сили, яка б його зупинила. На думку філософа, розвиток знання позитивно впливає на суспільство, сприяє зростанню його економіки й культури, ліквідації нерівності між людьми й, в кінцевому результаті, удосконаленню самої людини. Він щиро вірив, що прийде час, коли люди будуть вільні й рівні, і "не будуть визнавати іншого пана, окрім свого розуму"

Деякі філософи того періоду досить обережно ставились до ідеї прямолінійного прогресу. Так, Ж.-Ж.Руссо зазначав, що прогрес у науково-технічній сфері не завжди веде до соціального й морального прогресу і навіть може слугувати імпульсом негативних суспільних змін. Основна причина такого стану вбачалася ним у приватній власності.

Найглибше тлумачення суспільного прогресу в той час дав Г. Гегель. Розвиток суспільства він розглядав як діалектичне співвідношення прогресу й регресу, як діалектичну єдність і боротьбу протилежностей. При цьому, визначальним вважав тенденцію прогресу, а суспільне життя, діяльність розглядав як один із моментів саморозвитку абсолютної ідеї. Гегель вважав прогрес закономірним і необхідним явищем суспільного життя. Всесвітня історія розглядалася ним як прогрес в усвідомленні свободи, який ми повинні "пізнати у його необхідності".

Слід зазначити, що теорії прогресу на етапах становлення капіталізму відігравали позитивну роль, але з утвердженням буржуазії ідеї суспільного прогресу суттєво змінилися. Вже у філософії О.Конта, прогрес розглядався як "поліпшення, удосконалення існуючого порядку". Останній розуміється як незмінна умова прогресу, котрий включає в себе у зародковому стані всі можливі досягнення людства і можливий лише в межах капіталістичного суспільства. Г.Спенсер розглядав прогрес як єдиний універсальний еволюційний процес переходу від одноманітні до різноманіття. Збільшення чисельності суспільства, його міцності супроводжувалось зростанням та урізноманітненням його політичної та економічної організацій, а також "мови, науки, мистецтва й літератури".

Історія XX століття ознаменувалася наростанням песимізму в розумінні даної проблеми. Показовою є позиція французького соціолога Р.Арона, який одну із своїх праць прямо назвав "Розчарування у прогресі". Для сучасних філософів і соціологів характерне вибіркове (половинчате) розуміння прогресу, як прогрес в одній із сфер життя, і як занепад й регрес у іншій. Такою ж є позиція К.Ясперса, котрий стверджував, що ні саме людське буття, ні його боротьба і мудрість не прогресують, а прогрес є лише у знаннях, у техніці. А.Вебер теж зазначав, що розвиток "технізації і бюрократизації" спричинив розмивання душевно-духовних якостей людей, перетворив їх у індиферентних роботів.

Серед сучасних мислителів характерним є і повернення до ідей коловороту. Сам прогрес часто витлумачується ними як циклічність, ріст, соціальна зміна тощо. Розвиток соціальної системи здійснюється у межах двох пар циклів.

Дата добавления: 2014-12-07