Природа, сутність і призначення людини. Природне (біологічне) і суспільне (соціальне) в людині

Суспільство, як єдність соціального і індивідуального спрямоване, по-перше, на забезпечення умов для збереження і розвитку самого соціуму і, по-друге, на забезпечення умов для реалізації і розвитку здібностей індивідів, для задоволення ними своїх потреб. Основні сфери людської життєдіяльності обумовлюють основні функції суспільства: забезпечення і, відтворення мате­ріально-економічних умов життя (зростання добробуту, матеріального доста­тку); регулювання і організацію суспільних відносин (соціально-політичні, етичні гарантії виживання людства, упорядкування і нормалізації політич­них, правових, моральних відносин); духовно-культурний розвиток людей. В соціальних умов свого житія, розвивається і сама людина, збагачуються її можли­вості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття визна­чається в соціальній філософії поняттям "суспільне виробництво". Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою (матеріальне виробництво), воно є разом з тим і розвитком різноманітних суспільних відносин та соціальних інститутів (виробництво форм спілкування) і процесом форму­вання і розвитку духовної сфери людства, суспільних форм свідомості (духо­вне виробництво). Отже, основні сфери життєдіяльності в їх взаємозв'язку — це і є реальний процес суспільного виробництва як виробництва життя, його соціальних умов і його суб'єкта - суспільної людини.

Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Характер і рі­вень матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто способом виробництва. Спосіб виробництва — це конкретно-історична єдність продуктивних сил і виробничих-відносин. Другим елементом продуктивних сил є засо­би виробництва. Засоби виробництва - це сукупність засобів праці (серед яких основними є знаряддя праці) і предметів праці (продуктивних сил самої природи). В історичному розвитку знарядь праці, як основного елемента за­собів виробництва, виділяють три етапи. Перший з них — епоха індустріалізації, епоха панування ручної техніки. Другий етап пов'язаний з появою машин, він набув назви епохи індустріалізації. Сучасний етап розвитку про­дуктивних сил обумовлений процесом науково-технічної революції, перетво­ренням науки в безпосередню продуктивну силу і підвищенням ролі суб'єктивних, духовних здібностей людей в процесі виробництва.

Виробничі відносини - це сукупність матеріально-економічних відно­син між людьми в процесі виробництва і руху суспільного продукту від ви­робництва до споживання. Спосіб і про­цес привласнення умов праці реалізуються відносини власності, які є суттє­вою характеристикою всієї системи виробничих відносин. Це, на­приклад, відносини між робітниками різних спеціальностей, між організато­рами та виконавцями тощо.

Джерелом розвитку способу виробництва є суперечність між продук­тивним силами, що постійно розвиваються, і виробничим відносинами, які мають стабільний характер. Саме цей закон відповідності ви­робничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил - К.Маркс вважав основним загальнополітичним законом, що лежить в основі соціа­льно-політичних революцій і історичного розвитку.

Соціально-політична сфера життєдіяльності - це способи і форми спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціаль­них груп) і соціальних інститутів - форм організації і регулювання стосунків в суспільстві.

Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати. Суспільна свідомість, духовна сфера суспільства існує у формі певного спільного сукупного результату людської діяльності. Досвід між людського спілкування, взаємин з природою, раціональних та почуттєвих способів осво­єння світу відображається в суспільних формах свідомості, набуває об'єктивного, надіндивідного характеру і може передаватися іншим людям, транслюватися від одного покоління до іншого. Саму людську історію, за думкою С.Франка, можна представити як втілення, розгортання в часі і у зо­внішньому середовищі духовного життя людства.

Розвиток суспільства в усі епохи і при всіх обставинах у кінцевому рахунку визначається способом життєдіяльності, виробництва матеріальних благ, типом культури, станом свідомості і самосвідомості, історичними рішеннями людини, типом суспільних відносин і взаємодій, що визначають групові структури суспільства. Можна і потрібно вважати, що до рушійних сил належить робітничий клас, особливо на індустріальній стадії розвитку цивілізації.

Дата добавления: 2014-12-07