Не дивлячись на незвичність, оригінальність образів уяви, творча уява здійснюється відповідно до певних закономірностей, прийомів

Розвиток мислення можливий перш за все за умови усвідомлення закономірностей розумової діяльності. Підвищує продуктив­ность розумової діяльності розвиток таких якостей мислення, як самостійність, глибина розуму, критичність, широта розуму і ін.

Якщо мислення оперує в основному поняттями, то УЯВА ( форма психічного віддзеркалення, що полягає в створенні нових образів на основі сприйнятих раніше) оперує представленнями.

У основі уяви лежить процес освіти нових поєднань з нервових зв'язків, що вже склалися, в корі головного мозку. У результа­ті уява робить можливим передбачення кінцевого результату діяльності, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.

Прийомами уяви є:

• аглютинація (від латин. agglutinare — склеювати) — комбінація, злиття окремих елементів або частин різних предметів в єдиний образ;

• акцентування — збільшення або зменшення окремих при­знаків, частин предмету;

• схематизація— підкреслення сторін схожості різних об'єктів і згладжування їх відмінностей (як, наприклад, в узорах і орнамен­тах);

• типізація— виділення істотного, такого, що повторюється в одно­рідних образах, створення узагальнених, типових образів.

Залежно від міри активності людини виділяють наступні види уяви:

- пасивна, яка може бути навмисною (марення — об­рази фантазії, навмисно викликані, але не передбачаючі втілення в життя) і ненавмисна ( сновидіння, галю­цінації і ін.);

- активна, така, що підрозділяється на ту, що відтворює (створення образів із слів інших людей, на основі письмових і речових документів) і творча ( створення нового, оригінального об­разу).

Особливим видом уяви є мрія як образ бажаного майбутнього. Залежно від міри можливості здійснення мрія може бути реальною і нереальною. Нереальна мрія замикає людину на своєму внутрішньому світі, не дає можливості реалізувати себе як особистість. Реальна мрія є необхідною умовою втілення в життя творчого потенціалу людини.

Уява і творчість як процес створення нових, оригіналь­них продуктів і ідей нерозривно взаємозв'язані.

На цій основі розробляються теорія і методи вирішення творчих завдань, а також методи активізації пошуку творчих ідей, до яких перш за все відносять:

1. метод "мозкової атаки" (брейнстормінг), що полягає в подоланні стереотипних форм ухвалення рішень за допомогою ідей, не оцінюючи їх як достеменні або помилкові (така оцінка відбувається пізніше, з розрахунку на те, що серед висловлених ідей знайдуться декілька, що містять вдалі рішення);

2. метод фокальних об'єктів, що передбачає перенесення при­знаків випадково вибраних об'єктів на той, що вивчається (фокальний) з метою здобуття незвичайних поєднань, здатних здолати психологічну інерцію (наприклад, якщо випадковим об'єктом узятий "орел", а фокальним — "ручка", Отримують поєднання типа "крилата ручка" і т. п., розвиваючи які інколи можна прийти до оригінальних ідей);

3. метод контрольних питань, що передбачає вживання навідних питань типа "А якщо зробити навпаки?" і ін.

Питання 2. Емоційно-вольові процеси.

Людина, пізнаючи навколишній світ, певним чином відноситься до пізнаваємих предметів і явищ -— із захопленням, гнівом, радістю, печаллю. Це можливо перш за все завдяки ЕМОЦІЯМ (від латин. етоуео — приголомшую, хвилюю) — специфічній формі психічного віддзеркалення суб'єктивного відношення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання приємного або не­приятного.

У основі емоцій лежить складна діяльність кори, підкірки і веге­тативной нервової системи, що забезпечує роботу м'язів і внутрішніх органів. Через це прояв емоцій тісно пов'язаний з функциональ­ными змінами організма—работою м'язів всього тіла, у тому числі і обличчя, з діяльністю серця і кровоносних судин, органів диха­ння, залоз внутрішньої секреції.

За допомогою емоцій людина взнає, наскільки значимі пізнні нею предмети або явища для задоволення її потреб. Чим більше значення мають пізнавані об'єкти, тим більше глибокі пе­реживания людини. Таким чином, емоції виконують сигнальну функцію. Крім того, стійкі переживання певним чином змінюють поведінку людини, направляють і підтримують її, що дозволяє говорити про регулюючу функцію емоцій. Виділяють так­ож комунікативну функцію емоцій. Зовнішні прояви емоцій в міміці, пантоміміці дозволяють інформувати інших людей про сво­є ставлення до предметів і явищ дійсності.

Види емоцій розрізняють залежно від:

- спрямованості (позитивні і негативні);

- міри впливу на активність людини (стенічні — від грец. sthenos — сили, що підвищують активність, і астенічні, знижуючі її).

Формами прояву емоційних процесів, по А. Леонтьєву, є:

• афекти— короткочасні і бурхливо протікаючі емоційні процеси, що характеризуються значними змінами свідомості, порушеннями контролю за поведінкою;

• власне емоції— безпосередні тимчасові переживання не лише до окремих подій (як афекти), але і вірогідних або згадуваних;

• настрій — тривале переживання певних емоцій, що забарвлює всю поведінку людини;

• стрес (від англ. stress—тиск, напруга) — емоційний стан, що виникає у відповідь на всілякі екстремальні дії;

• почуття— вищій рівень розвитку емоцій, що характеризує стійке переживання людиною свого відношення до предме­тів і явищ, що мають мотиваційну, направляючу значи­мость.

Залежно від спрямованості виділяють наступні види відчуттів:

- моральні ( переживання людиною її відношення до інших лю­дям і до суспільства в цілому);

- інтелектуальні ( виражають відношення особистості до процесу пізнання);

- естетичні (відчуття краси, що виявляється при сприйнятті творів мистецтва, явищ дійсності);

- практичні (від грец. praxia — дія, переживання людиною її відношення до трудової, учбової і іншим видам діяльності).

Таким чином, емоції і відчуття нерозривно пов'язані з особою, відображаючи в свідомості людини процес і результат задоволення її потреб. Емоційність є природженою, але відчуття раз­виваються протягом життя людини, в процесі розвитку її особистості. Велике значення при цьому має розвиток емпатії (від грец. етпраtheia — співпереживання) — здібності співпереживання, збагнення емоційного світу іншої людини. Емпатія—одна з найважливіших властивостей особистості, без якої неможлива емоційна культура. Складовими емоційної культури, що забезпечують її висо­кий рівень розвитку, є розвиненість вищих відчуттів людини, здібність виражати і зберігати ці відчуття, управляти емоціями.

Можливість управління емоціями багато в чому за­лежить від рівня розвитку ВОЛІ — особливої форми психічної активнос­ти особистості, направленої на подолання труднощів досягяння поставленої мети шляхом свідомої організації і саморегуляції людиною своєї поведінки і діяльності.

Воля виконує спонукальну функцію, обумовлюючи активність людини, і гальмівну, таку, що виявляється в забороні небажаних проявів активності.

У вольовій дії виділяють декілька основних етапів

1. Усвідомлення мети діяльності.

2. Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети.

3. Поява мотивів, що підкріплюють або спростують ці можливості.

4. Боротьба мотивів.

5. Вибір однієї з можливостей, підкріпленою мотивом", який "переміг, ухвалення рішення.

6. Виконання прийнятого рішення.

Воля виявляється в таких якостях особистості:

· целеспрямованість (уміння людини підпорядковувати свої дії поставленим цілям );

· наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалої боротьби з труднощами);

· витримка (уміння гальмувати дії, відчуття, думки, що перешкоджають здійсненню прийнятого ре­шения);

· рішучість (уміння приймати і втілювати в життя швидкі і обгрунтовані рішення);

· дисциплінованість (свідоме підпорядкування своєї поведінки загальноприйнятим нормам, встановленому порядку);

· самостійність (уміння не піддаватися впливам різних чинників, відволікаючих від досягнення мети, діяти на основі своїх поглядів і переконань), старанність (уміння виконувати свої зобов'язання в строк) і ін.

Залежно від розвиненості цих якостей людина може володіти силоміць або слабкістю волі.

Стійкою вольовою якістю особистості є локус контролю (від латин. lосus—місцезнаходження, розташування і фр. сопtrole — перевірка) — схильність людини покладати відповідальність за ухвалення рішення і резуль­тати діяльності на зовнішні обставини (екстернальний локус кон­тролю) або на саму себе (інтернальний локус контролю). Дослідження показують, що екстернальний локус контролю пов'язують з такими рисами особистостей як безвідповідальність, невпевненість в своїх си­лах, нерішучість і ін. Люди, що відносяться до цієї категорії, знайдуть виправдання будь-яким своїм вчинкам, посилаючись на несприятливі зовнішні умови. Так, людина не вільна від соціальних умов, але вона вільна зайняти свою позицію ним, прийняти своє рішення, несучи за нього особистісну відповідальність.

Розвиток (самовиховання) волі можливий при дотриманні ряду умов:

- систематичне тренування в подоланні труднощів починаючи з порівняно незначних труднощів в повсякденному житті (режим дня, заняття спортом і т. п.);

- обов'язковове здійснення прийнятих рішень;

- постановка привабливої, особово значимої і соціально корисної мети;

- виділенні і проходженні ряду етапів на шляху до поставленої мети.

Питання 3. Психічні стани особистості.

Поведінка і діяльність людини в який-небудь проміжок часу залежать від того, які саме особливості психічних процесів і психічних властивостей особистості виявляються протягом цього періоду, тобто від його психічного стану—характеристики психічної діяльності за певний проміжок часу.

При цьому психічні процеси, психічні стани, психічні властивості особистості взаємозв'язані і впливають одна на одну (мал. 6).

Психічні стани впливають на протікання психічних процесів, а повторюючись часто, набувають стійкість, можуть стати властивістю особистості.

ОСНОВНІ ВИДИ ПРОЯВУ ПСИХІКИ

ПРОЦЕСИ

Пізнавальні Емоційно-вольові

почуття

відчуття воля

сприйняття

пам’ять

мислення

уява

мова

увага

СТАНИ

СТІЙКИЙ ІНТЕРЕС

ТВОРЧІЙ ПІД’ЙОМ

ПЕРЕКОНАНІСТЬ

СУМЛІВИ

АПАТІЯ

ПРИГНІЧЕНІСТЬ

ІНШІ

ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

НАПРАВЛЕНІСТЬ

ТЕМПЕРАМЕНТ

ХАРАКТЕР

ЗДІБНОСТІ

Види психічних станів виділяють залежно від таких параметрів:

- впливи на особистість (позитивні і негативні, стенічні і астенічні);

- переважаючих форм психіки (емоційні, вольові, інтелектуальні);

- глибини (глибокі, поверхневі);

- часу протікання (короткочасні, тривалі і ін.);

- міри усвідомленості.

Предметом спеціальної уваги в психології є психічні стани людей в умовах стресу. Залежно від причин розрізнюють стреси фізіологічний і психологічний. Фізіологічний стрес викликають механічні, фізичні дії — силь­ный звук, підвищена температура повітря, вібрація.

Психологічний стрес може виникнути в умовах дефіциту часу або інформації при високій особистісній значущості досягнення успіху в діяльності, в ситуаціях загрози, небезпеці.

При цьому відбувається мобілізація захисних сил організму для пошуку виходу з екстремальної ситуації. Якщо емоційне напруження, що виникає при стресі, не перевищує пристосовних можливостей організму людини, стрес може зробити позитивний, мобілізуючий вплив на його активність. Інакше стрес веде до дистрессу—вичерпанню енергоресурсів організму, разви­тку цілого ряду фізичних і навіть психічних захворювань.

Можливості саморегуляції психічних станів визначаються індивідуально-психологічними особливостями особистості людини, їїо звичками в організації своїх дій, які складуються в про­цесі виховання і самовиховання. Необхідною умовою свідосої саморегуляції психічних станів є прийняття людиною мети і програми опанування прийомів відповідних дій.

Виділяють наступні прийоми управління емоційними станами і виходу із стресу:

• пониження суб'єктивної значущості події, переоцінка значи­мости ситуації порівняно з життєво важливими, загальнолюдськими цінностями;

• розрядка емоційної напруженості в русі, у фізичному навантаженні;

• перемикання уваги, концентрація його не на значимості результата, а на аналізі причин, технічних деталях проблеми, що зменшує емоційну напруженість;

• попередня розробка запасних стратегій, шляхів відступу, враховуючи той факт, що підвищення емоційної напружен­ості знижує інтелектуальний контроль за поведінкою;

• по можливості, активізація відчуття гумору;

• опанування прийомів аутогенного (від грец. аиtos— сам, genos —походження) тренування, заснованого на нервово-м'язовій ре­лаксації (від латин. relaxatio — зменшення напруги) і самонавіювання;

• використання систем спеціального тренування, в якій самі
фактори несподівакою і раптовістю стають предметом навчання, наприклад в комп'ютерних іграх.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Розкрійте значення пізнавальних процесів в життєдіяльності людини.

2. Визначите роль і місце уваги в психічній діяльності людини.

3. Перерахуєте чинники, які сприяють залученню уваги. Чи використовуєте ви їх в своїй діяльності?

4. Чим відрізняється сприйняття від відчуття? Чи можна сказати, що сприйняття — це сума відчуттів?

5. Часто студенти, працюючи з учбовим матеріалом, складають його конспект.
Чому цей прийом сприяє кращому запам'ятовуванню матеріалу?

6. Розкрійте відзнаку мислення від почуттєвих форм пізнання (відчуття и
сприйняття).

7. У чому основна відзнака уяви від представлень пам'яті?

8. Чи можна впливати на розвиток психічних процесів? Приведіть приклади,
які підтверджують вашу відповідь.

9. Як ви вважаєте, наскільки у вас розвинена емпатія? Емоційна культура?
10. Проаналізуйте прояви вашої вольової поведінки при підготовці до іспиту "Основи психології і педагогіки". Які прийоми роботи над со­бою, на вашу думку, сприяють формуванню вольових якостей особистості?

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ

1. Ананьев Б. Г. Психология чувственного познания.—М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. — С. 9-64.

2. Брушлинский А. В. Воображение и творчість. Научное творчість. — М.:
Наука, 1969. —С. 341-356.

3. Гаджиева Н. М., Никитина Н. Н, Кислинская Н. В. Основы самосовершен­
ствования. — Екатеринбург: Деловая книга, 1998. —144 с.

4. Грановская Р. М. Элементы практической психологии. —Л.: Изд-во ЛГУ,
1988. —С. 21-170.

5. Дружинин В. Н. Психодиагностика общих способностей. — М.: Академия,
1996. — 224 с.

6. Линдсей П., Норман Д. Переработка информации у человека. Введение
в психологию. — М.: Мир, 1974. — С. 13-62, 276-293, 315-355.

7. Лурия А. Р. Ощущение и сприйняття. — М.: Изд-во МГУ, 1975. — С. 4-33,
43-51.

8. Максименко С. Д. Общая психология. —М.: Рафл-бук; К.: Ваклер, 1999. —
528 с.

9. Найссер У. Познання и реальность. — М.: Прогресс, 1981. — С. 97-122.

10. Практикум по общей экспериментальной и прикладной психологии / Под
общ. ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева.—СПб.: Питер, 2000. — 560 с.

11. Страхов И. В. Психология творчества.—Саратов: Изд-во Саратов, ун-та,
1968. — 79 с.

12. Хрестоматия по вниманию. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — С. 66-102, 107-
143, 243-259.

13. Хрестоматия по общей психологии. Психология мислення.—М.: Изд-во
МГУ, 1981. —С. 167-174, 201, 225, 320-325,331-340.

14. Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. — Казань: Татарское кн. изд-
во, 1991. — С. 57-62.

Лекція 5. Особистість в діяльності і спілкуванні.

Вивчивши дану тему, ви повинні уміти:

• розкрити взаємозв'язок особистості і діяльності;

• показати відмінності між активністю тварини і діяльністю людини;

• охарактеризувати суть і структурні компоненти діяльності і спілкування;

• визначити способи дій і шляхи їх формування;

• назвати види діяльності і дати їм характеристику;

• показати особливості взаємодії людей в групах;

• розкрити особливості психологічних способів впливу на людей;

• охарактеризувати прийоми підвищення ефективності спілкування, формування аттракції.

План лекції.

1. Особистість і діяльність.

2. Спілкування і його структура.

3. Психологічні способи дії в процесі спілкування. Прийоми підвищення ефективності спілкування.

Питання 1. Особистість і діяльність.

Умовою розвитку особистості є діяльність. У найзагальнішому виді під діяльністю розуміється активність живого організму, спрямована на задоволення його потреб. У тварин ця актив­ность носить чисто пристосовний, біологічний по своїй приро­ді характер, тому термін "діяльність" до активності тварин можна застосувати лише умовно. Діяльність людини має перетворюючий характер і із самого початку регулюється вимогами суспільства.

Під ДІЯЛЬНІСТЮ розуміють зовнішню (фізичну) і внутрен­нюю (психічну) активність людини, що породжується її потребами і направлену на перетворення самої себе і навколишнього світу.

Діяльність, таким чином, містить і внутрішній, і зовнішній компоненти. При цьому в різних видах діяльності їх співвідношення змінюється, але провідна роль завжди належить внутрішньому компо­ненту, умінню діяти "в думці". У цьому і полягає якісна своєрідність людської психіки.

Становлення внутрішньої (психічної) діяльності відбувається по­ступово Дитина спочатку здійснює дії з предметами (здійснює зовнішню, наочну діяльність) і лише з часом набуває здатність здійснювати ті ж дії в думці. Процес перетворення зовнішніх (наочних) дій у внутрішні (дії "в думці") називають інтеріоризацією (від латин. interior — внутрішній).

В результаті інтеріорізації психіка людини набуває здібність оперувати предметами або явищами, відсутніми в полі її зору, а сама людина дістає можливість регулювати поведінку і діяльність, грунтуючись не лише на власному досвіді, але і на досвіді всього людства. При цьому зворотний процес перетворення розумових (психічних) дій в дії з наочною дійсністью називають екстеріорізацією (від латин. eхterior — зовнішній).

У структурі діяльності виділяють перш за все мету — усвідомлений образ кінцевого результату діяльності. Саме наявність усвідомленої мети дозволяє визначити активність як діяльність. У тих випадках, коли усвідомлена мета відсутня, немає і діяльності в повному розумінні цього слова, а є лише імпульсивна поведінка.

У структурі діяльності виділяють також її мотиви, що пояснюють причини, які спонукають людину прагнути до досягнення мети. Наприклад, мета студента—отримати вищу освіту, а мотиви можуть бути різними—отримати диплом, знання, підвищити престиж і так далі.

Таким чином, мотиви, спонукаючи людину до діяльності, обумовлюють специфіку вибирання засобів і способистість досягнення мети. Одна справа, якщо студент прагне здобути освіту лише ради дипло­ма, і зовсім інша—если він хоче отримати перш за все знання.

Мета, на яку спрямована діяльність, може бути більш менш віддаленою. Часто для її досягнення необхідно вирішити цілий ряд приватних завдань. Кожен відносно закінчений елемент діяльності, спрямований на виконання поточного приватного завдання на шляху до досягнення мети, називають дією. Наприклад, дії студен­тов —слухання лекцій, складання іспитів і тому подібне.

Отже, структурними елементами діяльності є мета, мотив, дія.

Дата добавления: 2014-12-07