Серед процесів пам'яті — запам'ятовування, зберігання і відтворення інформації—останній процес вважають основною функцією пам'яті

Хоча пам'ять залежить від безлічі чинників (особливостей нервової системи, середовища, характеру діяльності, установки, особливостей особистості), існує загальний шлях її поліпшення — опанування прийомів продуктивного запам'ятовування.

Прийоми продуктивного запам'ятовування Р. Грановська розділяє на дві групи:

• засновані на тому, що привнесло ззовні штучні логічні зв’язки в матеріал, що запам'ятовувався (мнемонічні прийоми);

• засновані на виявленні логічних зв'язків в ма­теріалі, що запам'ятовується.

Мнемонічні прийоми ( від грец. мнемотип — мистецтво запам’ятовування) засновані на утворенні асоціативних зв'язків між элемента­ми ряду, що запам'ятовується і опорного.

Як опорний ряд можуть вы­ступать:

· добре знайомі об'єкти (розташування кімнат в квартирі, будинків на вулиці);

· зорові образи;

· слова, організовані в осмис­лену фразу.

Так, для запам'ятовування порядку кольорів в спектрі використовують фразу "Кожен мисливець бажає знати, де сидить фазан", в якій перші бук­ви кожного слова одночасно є першими буквами відповідного кольору спектру. Номери телефонів запам'ятовують, зв'язавши їх з хо­рошо знайомими датами подій або розбиваючи на частини в певній ритмічній структурі.

Прийоми, засновані на виявленні логічних зв'язків в запам’ятовуваному матеріалі, включають ряд логічних операцій:

· смислове угрупування (розбиття матеріалу на частини);

· виділення смислових опорних пунктів (даючи назву кожної виділеної частини)

· складання плану.

Крім того, встановлено, що запам'ятовування матеріалу покращується, якщо він включений в активну діяльність. Тому, до речі, краще матеріал прочитати і кілька разів переказати, ніж просто читати його кілька разів, не переказуючи.

Якість запам'ятовування залежить і від кількості повторень. Доцільно повторювати інформацію з певними интервалами—через 15-20 хв, через 8-9 і 24 г.

Не менше важливим є створення позитивного емоційного фону і установки (у виді самоінструкції) на довготривале запам'ятовування.

Отже, в пам'яті зберігаються і переробляються образи зовнішнього світу, виникають вторинні образи—представления, які в подальшому забезпечують можливість узагальнити сприйману інфор­мацію, виділити в ній логічні зв'язки. За це відповідає МИСЛЕННЯ— вища форма психічного віддзеркалення, що встановлює зв'язки і відношення між пізнаваними предметами і явищами.

У основі мислення лежить складна аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку.

Безпосереднє, почуттєве пізнання предметів і явищ в відчуттях і сприйняттях змінялося в мисленні логічним пізнанням: спостерігаючи за одними явищами, ми судимо про інших, які певним чином пов'язані з ними. Таким чином, мислення відкриває шлях для здобуття нових знань, виявлення прихованих властивостей речей, у тому числі взагалі недоступних органам людських відчуттів. Наприклад, рентгенівські промені були відкриті по їх дії на фотографічну пластину.

Основні властивості мислення:

- абстрагованість, яка полягає в тому, що, не вважаючи на які-небудь яв­ища, ми виділяємо лише ті їх ознаки, які важливі для вирішення проблеми, відволікаючись від неістотних;

- узагальненість, що передбачає в результаті виділення важливих, істотних ознак зосередження думки на тому загальному, що характеризує цілі класи явищ.

Сам процес мислення розгортається в певній послідовності за допомогою таких операцій:

• порівняння — зіставлення виділених ознак предметів і явищ з метою відшукання схожих і різних їх властивостей;

• аналіз (від грец. апalisis—разложення, розчленовування)—мислен­не розчленовування предмету або явища на частини, виділення певних його елементів, властивостей, зв'язків;

• синтез (від грец. sinthesis—поєднання, складання) — мислен­не возз'єднання цілого з частин, з'єднання різних сто­рін, елементів предметів або явищ в єдине ціле;

• абстракція (від латин. abstractio — відвернення) —мисленне вичлі­нення істотних властивостей, ознак предметів або явищ при одночасному відверненні від неістотних;

• узагальнення— мисленне об'єднання предметів або явищ по їх спільним істотним ознакам;

• конкретизація — уявний перехід від спільного до одиничного, використання виявлених закономірностей в конкретних прикладах.

Мислення оперує елементарними (образ, представлення) і логі­чними формами мислення.

До останніх відносять:

- поняття— форму мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки і стосунки предметів або явищ, виражену сло­вом або групою слів;

- судження— форму мислення, що містить твердження або заперечення зв'язку між предметами і явищами;

- висновок — форму мислення, при якій на основі декількох думок висновкиться нова думка.

Виділяють такі види мислення:

· наочно-дієве, яке відбувається під час практичних дій з конкретними предметами;

· наочно-образне, що передбачає операцію образами і пред­ставленнями;

· словесно-логічне (абстрактне), що оперує логічними формами мислення.

Всі види людського мислення нерозривно зв'язані з МОВОЮ — процесом формулювання і передачі думки за допомогою язику. У мові встановлюються зв'язки між значеннями слів, тому вона є єдино можливою формою словесно-логічного мислення. Дослідження показали, що жодна складна думка не може бути вира­жена без внутрішньої мови, прояви якої у виді електричних раз­рядів можна зареєструвати спеціальними приладами. Аналогічні електричні розряди реєструються і при немовних видах мислення.

Дата добавления: 2014-12-07