Основні типи девіантної поведінки

Основні теорії і концепції девіації

Пояс- неня	Теорія (концепція)	Автор	Основна ідея
	1. 2
Біоло- гічне	2. Фізичні риси, пов’язані зі 3. схильністю до злочинів	Ломброзо, Шелдон	Фізичні особливості розглядаються як причина схильності до девіації
Психоло-гічне	Психоаналі- тична теорія	Фрейд	Внутрішня конфліктність, харак- терна для особистості стає причиною девіції
Соціоло-гічне	Аномія	Дюркгейм	Девіація пов’язана з аномією – станом відсутності норм у суспільстві
	Соціальна дезорганізація	Шоу, Маккей	Девіація виникає в умовах, коли культурні цінності, норми і соціальні зв’язки відсутні, ослаблені чи стали суперечливими
	Аномія	Мертон	Девіація спостерігається, коли існує розрив між метою суспільства і схвалюваними засобами її досягнення
	Соціокультурні теорії	Міллер, Сатерленд, Клаухард, Олін, Коен	Причиною девіації є конфлікт між нормами субкультури і пануючої культури
	Конфліктологічні теорії	Селлін	Невирішені і неподоланні внутрішньособистісні і соціальні конфлікти можуть стати причиною відхилень
	Теорія навішування ярликів	Беккер, Лемерт	Девіація – своєрідний ярлик, яким групи, що перебувають у влади, позначають поведінку більш слабких груп
	Теорія соціального зв’язку	Хірші	Соціальні відхилення пояснюються ослабленням чи розривом зв’язків, що існують у людини з суспільством чи з його групою
	Радикальна кримінологія	Турк, Квінні, Тейлор, Уолтон, Янг	Девіація є результатом протидії нормам капіталістичного суспільства

Соціологія девіантноїповедінки концентрує свою увагу, насамперед, на розкритті сутності девіацій у поведінці людей на основі комплексно-системного підходу, що містить у собі біологічний, психологічний і соціальний аспекти. З погляду цих підходів, можна виділити психічні та культурні (соціальні) відхилення.

Психічні відхилення пов’язують з генетичними аномаліями людини, з порушеннями в особистісній організації. У даному контексті схильність до девіації розглядається як хвороба, відповідно, девіанти потребують допомоги професіоналів – психіатрів, психоаналітиків. Однак, не можна стверджувати, що особистісна дезорганізація обов’язково є причиною девіантноїповедінки. Є чимало прикладів тому, що люди з психічними захворюваннями виявляються абсолютно нормативними особистостями і чітко дотримуються встановлених у суспільстві правил, а люди психічно нормальні можуть робити дії, розцінювані як девіантні. На питання про те, чому так відбувається, шукають відповідь і психологи і соціологи.

Психоз і невроз. У міру того як божевілля почали розглядатися як хвороба, почалися спроби зрозуміти його природу. Сьогодні більшість психіатрів уважає, що, принаймні, деякі види психічних захворювань викликані матеріальними причинами. Психічні відхилення діляться на дві основні категорії: психоз і невроз. Психоз уважається найбільш серйозним захворюванням, оскільки він включає порушення почуття реальності. Найбільше що часто зустрічається формою психозу є шизофренія. Люди із цим діагнозом є основними пацієнтами психіатричних лікарень. Симптоми, що характеризують шизофренію, включають нескладна й нелогічна розмова, слуховые й зорові галюцинації, манію величності або переслідування, несприйнятливість до навколишніх подій і обставин.

При розгляді культурних відхилень на перший план виходить соціальне середовище. У даному випадку девіація розглядається як відхилення в поведінці людини або певної соціальної спільноти від норм культури. Виявляється залежність усіх форм девіантноїпове-дінки від економічних, соціальних, демографічних, культурних та інших факторів.

Досить часто культурні відхилення пов’язують із психічними. Так, наприклад, активна політична діяльність може бути проявом комплексу неповноцінності або ж результатом сублімації. Причиною проституції можуть бути порушення в процесі соціалізації особистості або ж серйозні емоційні травми, нанесені в дитинстві. Нерідко, розглядаючи девіантну поведінку особистості, можна знайти одночасний вплив як психічних, так і соціальних факторів. Тому буває досить складно відокремити психічні відхилення від культурних і навпаки.

Також можна виділити індивідуальні та групові відхилення. У першому випадку мова йде про особистість, чия поведінка починає різко не відповідати прийнятим у суспільстві нормам. Таку особистість за звичай називають індивідуальним девіантом. Однак нерідко в рамках суспільства існують різні субкультури, спосіб життя яких, а також поведінка їхніх представників, може бути розцінена як девіантна щодо культури суспільства в цілому. Наприклад, у не особливо релігійному суспільстві може виділитися група релігійних фанатиків, чия поведінка буде розцінюватися як девіантна з погляду всього суспільства. Дана соціальна група, швидше за все, виробить власну систему цінностей, свої норми, моделі поведінки, що можуть істотно відрізнятися від загальноприйнятих. При цьому, якщо один з учасників релігійного об’єднання вирішить повернутися до «більшості», то група, з якої він вийде, буде розцінювати його як індивідуального девіанта.

Таким чином, можна виділити два ідеальні типи відхилень:

1) індивідуальне відхилення, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури;

2) групове відхилення, що розглядається як конформна поведінка члена девіантної групи стосовно її субкультури.

У реальному житті дані типи відхилень практично не зустрічаються в чистому вигляді. Найчастіше вони взаємозалежні та взаємообумовлені.

У рамках теорії інтеракції Е. Лемерт запропонував розрізняти первинне і вторинне відхилення. Первинне відхилення розглядається як нормальне відхилення буденної поведінки. У більшості випадків воно не засуджується, а розцінюється як витівка, похибка, помилка. Надалі відносини між такою людиною і соціальною групою нормалізуються. Сам же первинний девіант розглядається як нормальний, повноправний член спільноти чи суспільства. Але якщо поведінка людини засуджується групою або суспільством, то надалі це може привести до вигнання її з групи. У результаті особистість такої людини починає змінюватися. Вона здобуває морально низький статус, спеціальні пізнання і навички, необхідні для соціально відхильних дій, девіантні погляди і світогляд, а також чітке уявлення про себе як про антигромадський елемент.

Таким чином, до вторинного відхилення веде певний ланцюжок інтеракцій, який Лемерт описує таким чином: спочатку йде первинне відхилення, потім випливає громадський осуд, потім – нове первинне відхилення, більш суворе покарання і відчуження від соціальної групи, подальші соціальні відхилення з можливою жорстокістю суспільства щодо девіанта, потім ще більш сильні відхилення (вже як реакція на таврування, навішування ярлика «девіанта») і нове покарання, остаточне присвоєння статусу антигромадського елемента і вживання людини в цю роль.

Прикладом такого ланцюжка-переходу від первинного відхилення до вторинного може стати «кар’єра алкоголіка» – від перших двох-трьох випадків інтенсивного вживання алкоголю до наклеювання ярлика «хронічний алкоголік» і втрати звичного кола спілкування.

І ще два типи відхилень, що вимагають окремого осмислення – це культурно засуджувані та культурно схвалювані відхилення.

У науковій літературі значно більше місце приділяється відхиленням, що культурно засуджуються. До них відносять злочинність, алкоголізм, наркоманію, суїцид.

Злочинність на сьогоднішній день розцінюється як побічний, небажаний, але закономірний продукт суспільства, як неминуча (але все-таки у визначених межах контрольована) патологія. Суспільство, у якому немає будь-яких відхилень від загальноприйнятих норм поведінки, може існувати тільки в теорії. Воно навряд чи можливе в дійсності, що підтверджується як історією, так і реальністю. Реалістична оцінка злочинності та її місця в суспільстві дозволило фахівцям звільнитися від ідеологічних настанов і райдужних надій на «світле» майбутнє без злочинності, і сконцентрувати усю свою увагу на основних проблемах, пов’язаних з даною тематикою. Однією з найважливіших проблем на сьогодні є стабільне зростання показників злочинності протягом усього ХХ ст. в усьому світі. Дана тенденція зберігається й у ХХІ ст. Нарастаюча соціальна нестабільність призводить до неможливості соціальних інститутів реалізовувати свої основні функції – задоволення конкретної соціальної потреби. Незадоволена соціальна потреба викликає до життя прояв нормативно неврегульованих видів діяльності. (Злочинність виникає у зв’язку з дисфункцією соціальних інститутів – до зростання противодержавних злочинів: захват або удержання влади, насильна зміна конмтитуційного ладу, тероризм, економічна злочинність і т.д.).

Тому головним завданням фахівців є пошук можливих шляхів зниження темпів приросту й утримання злочинності під контролем на соціально терпимому рівні. Для цього проводяться широкомасштабні дослідження тенденцій розвитку злочинності, виявлення її причин, факторів, що впливають на криміналізацію суспільства, звертається увага на специфіку злочинності в умовах перехідних періодів.

Алкоголізм. Вживання оп’яняючих речовин – не рідкість у людській цивілізації. Спиртні напої часто є невід’ємною частиною релігійних і світських ритуалів. Вважається, що порівняно дешевий спосіб виробництва спиртних напоїв був освоєний у ХVІ ст. З моменту відкриття технології одержання етилового спирту, стало можливим масове виробництво спиртних напоїв. Починаючи з ХVІІІ ст., пияцтво набуло широкого розмаху в Англії, Німеччині, Швеції й інших європейських країнах. У ХІХ-ХХ століттях алкоголізм став проблемою для суспільства. На сьогоднішній день особливу увагу звертають на те, що алкоголізм веде до деградації особистості і стає криміногенним фактором.

Імовірніше всього найбільш діючим має бути комплекс заходів, спрямованих на зменшення потреби людини в алкоголі. Для цього необхідне поліпшення соціальних і економічних умов життя, зростання загальної культури і духовності, вироблення в суспільній свідомості позитивної моделі безалкогольного способу життя.

Наркоманія розцінюється як захворювання, що виявляється в хворобливій фізичній і психічній залежності від наркотичних речовин. Це насамперед молодіжна проблема, яка обумовлена тим, що більшість наркоманів вмирає в результаті повного виснаження організму у віці 35-37 років (у кращому випадку). До проблеми наркоманії на сьогодні додалася і ще одна проблема – поширення СНІДу, хвороби, що через специфічний спосіб передачі негативно сприймається і засуджується в суспільній свідомості.

Суїцид (намір позбавити себе життя, підвищений ризик здійснення самогубства)також є однією з форм відхильної поведінки. У різних культурах і цивілізаціях цей вид поведінки розглядається по-різному. Наприклад, можуть не засуджуватися, а виправдуватися релігійні самогубства. Природним явищем в Індії вважалося самоспалення вдів на похоронному багатті померлого чоловіка. Харакірі є невід’ємним елементом культури самураїв.

Християнська віра трактує самогубства як гріх. Тому для тих народів, ментальність яких формувалася під впливом християнства, суїцид є культурно засуджуваною девіацією. Оскільки дане явище розглядається як проблема суспільства, вона приковує увагу дослідників. Вивчення суїцидної поведінки дозволило виділити ряд характеристик, сполучення яких може спровокувати самогубство. Учені звернули увагу, що у світі в цілому чоловіки частіше добровільно ідуть з життя, ніж жінки. Кількість самогубств коливається залежно від сезонів: навесні та влітку спостерігається підвищення їх кількості, восени й узимку – зменшення. Суїцидна поведінка частіше спостерігається на полюсах соціальної ієрархії (тобто серед вищих і нижчих шарів суспільства). Є і «критичні» вікові групи. Такими вважаються люди у віці 45-50 років, 75 і старше, а також – до 20 років. Серйозною проблемою пострадянського суспільства стали дитячі самогубства, яким часто не знаходиться раціонального пояснення.

Однак, з погляду нашого суспільства, можна виділити ряд необхідних якостей і властивостей людини, що ведуть до культурно схвалюваної девіації. Їх основний набір запропонував російський соціолог С.С. Фролов:

1. Підвищена інтелектуальність, котра може розглядатися як спосіб поведінки, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише при досягненні обмеженої кількості соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей великого вченого або культурного діяча, у той же час підвищена інтелектуальність менш необхідна для актора, спортсмена чи політичного лідера. У цих ролях куди більш важливі специфічний талант, фізична сила, сильний характер.

Підвищена інтелектуальність може бути навіть перешкодою при виконанні деяких ролей, тому що ізолює особистість від інших членів групи. Інакше кажучи, звеличування на основі інтелектуальності можливо тільки в окремих, обмежених сферах людської діяльності. Чинник підвищеної інтелектуальності не занадто популярний у народі, який набагато більше цінує твердий характер чи магнетичну, вольову особистість.

2. Особливі схильності дозволяють виявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності. Досягнення спортсмена, актора, балерини, художника більше залежить від особливих схильностей людини, ніж від його загальної інтелектуальності. Окремі інтелектуальні здібності часто бувають необхідні для реалізації особливих схильностей, але зазвичай знаменитості поза сферою своєї діяльності нічим не відрізняються від інших людей. Все тут вирішує здатність зробити роботу краще інших на дуже вузькій ділянці діяльності, де виявляється вкрай специфічний талант.

3. Підвищена мотивація. Ми часто і багато говоримо про високу мотивацію, але знаємо про неї надзвичайно мало. Безумовно, її наявність у індивіда є чинником, що сприяє його піднесенню над іншими людьми; незрозуміло тільки, чому люди стають високомотивованими. Очевидно, що одна з причин, яка викликає підвищену мотивацію, полягає в груповому впливі. Наприклад, сімейна традиція може стати основою високої мотивації для піднесення індивіда в тій сфері, у якій протікає діяльність його батьків. Дуже цікавою є гіпотеза деяких російських вчених, що пов’язують появу великої кількості високомотивованих індивідів з природними явищами, наприклад, із со-нячною активністю. Вплив зовнішніх умов у поєднанні з груповим впливом сприяє появі великої кількості індивідів з підвищеною мотивацією у різних сферах діяльності. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за втрати чи переживання, перенесені в дитинстві або юності. Так, існує думка, що Наполеон мав високу мотивацію на досягнення успіху і влади в результаті самітності, якої він зазнав у дитинстві; неприваблива зовнішність і відсутність уваги з боку оточення у дитинстві стали основою для підвищеної мотивації Ричарда ІІІ; Ніколо Паганіні постійно прагнув до слави і пошани в результаті нестатків і глузувань з боку однолітків в дитинстві.

Відомо, наприклад, що войовничість часто виявляється у результаті надмірної суворісті батьків. Почуття ненадійності, замкненості, обурення чи ворожості можуть знайти вихід в інтенсивних зусиллях, спрямованих на особисті досягнення. Таке пояснення важко підтвердити вимірами, але воно займає важливе місце в дослідженнях підвищеної мотивації.

4. Особистісні якості. Проведено багато досліджень у галузі психології, присвячених особистісним рисам і властивостям характеру, що допомагають піднесенню особистості. Виявилося, що ці риси найтіснішим чином пов’язані з певними видами діяльності. Сміливість і відвага відкривають солдату шлях до успіху, слави, кар’єри, але вони зовсім не обов’язкові для художника чи поета. Суспільна думка виробила безліч популярних стереотипів індивідуальних якостей, що сприяють піднесенню індивіда в різних сферах діяльності.

Так, відповідно до такого популярного стереотипу, вчений має бути відстороненим від оточення, трохи божевільним, начитаним і оригінальним; артист – фантазером, завжди розкутим, дуже темпераментним тощо.

В основному ці стереотипи свідомо неправильні і створюються для самовиправдання або реклами професії і роду діяльності, але в деяких з них є частка істини, помічена багатьма поколіннями людей у ході спілкування. Особистісні якості – це, безумовно, важливий чинник досягнення успіху, а часто навіть найважливіший. Не випадково багато великих особистостей мали яку-небудь видатну особистісну якість.

5. Щасливий випадок не зробить з дебіла генія, але може сприяти прояву здібностей людини у певних видах діяльності. Був би Наполеон імператором, якби не Велика французька революція? Ким була б більшість політичних діячів, якби не соціальні потрясіння, несподівані повороти долі, які піднесли їх над суспільством? Великі досягнення – це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їх прояв у певному місці й у певний час. Звичайно, до цього чинника важко ставитися з погляду науки, але ми повинні зважати і на нього.

4. У підсумку можна сказати, що більшість чинників екстраординарних особистісних досягнень важко виділити і виміряти, але варто враховувати вплив основних з них, що сприяють соціально схвалюваним відхиленням.

Таким чином, соціологія девіантноїповедінки є спеціальною соціологічною теорією, що вивчає відхилення в поведінці людини або соціальної групи, які суперечать нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, цінностям, розповсюдженим у суспільстві.

Девіація важко піддається визначенню, оскільки залежить від суспільних оцінок і соціальних очікувань. Вона не може розглядатися у відриві від конкретної культури, її ціннісних настанов і соціальних норм.

На сьогоднішній день сформувалося три основних підходи до пояснення сутності девіації: біологічний, психологічний і соціальний.

Виділення певних типів девіантноїповедінки допомагає вченим більш детально досліджувати це явище, розглядати його в певній площині і, таким чином, отримувати можливість діагностувати відхилення, виявити їх причини і прояви, а також запропонувати можливі заходи запобігання негативних відхилень.

Девіація є неоднозначним явищем. Її розглядають, з одного боку, як загрозу суспільству, як поведінку особистості та соціальної групи, що призводить до підриву цивільного порядку, деградації особистості, деформації норм і цінностей, а з іншого – необхідно враховувати креативний потенціал девіації, оскільки така поведінка особис-тості чи соціальної групи допомагає суспільству звільнитися від застарілих норм, цінностей або соціальних настанов, що гальмують процес суспільного розвитку.

Змістовий модуль 7. Етносоціологія

1. Етносоціологія: предмет вивчення, специфіка.

2. Етнос як елемент соціального життя суспільства. Тенденції і закономірності процесу розвитку етносів.

Дата добавления: 2014-12-07