Економічні концепції західноєвропейської соціал-демократії

У другій половині ХІХ ст. відбулося формування двох основних напрямів теорії побудови соціалістичного суспільства: марксизму та соціал-реформізму.

Марксизм, як економічна теорія і політика радикальної перебудови суспільства, згодом розколовся на дві течії: ревізіонізм і ортодоксальний марксизм, перша з яких еволюціонувала у реформізм, а другу в чистому вигляді було опробовано в кількох країнах світу.

Виникнення ревізіонізму, батьком якого став Едуард Бернштейн (1850-1932), тісно пов’язане зі складними процесами становлення й розвитку монополістичної стадії капіталізму.

У 1899 р. Е.Бернштейн, ортодоксальний марксист у минулому, опублікував книгу “Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії”, яка була концентрованим виразом усіх поправок до К.Маркса та перегляду його вчення, тобто ревізіонізму.

Усе, що буржуазні економісти висунули на той час проти марксизму, було зібрано Бернштейном в систему поглядів, ядром якої був реформізм.

”.

На соціал-реформістських позиціях стояли також Карл Каутський та Рудольф Гільфердінг, хоча вони й намагалися відмежуватися від бернштейніанства.

Європейський соціал-демократичний рух.

Представник європейської соціал-демократії кінця ХІХ- початку ХХ ст. Карл Каутський (1854-1938) в працях “Соціальна революція” (1902) та “Шлях до влади” (1909) обґрунтував невідворотність епохи соціальної революції як об’єктивно зумовленого явища, підготовленого всім попереднім розвитком людства.

Аналізуючи сучасні йому процеси – монополізацію виробництва, імперіалізм як економічний переділ світу між союзами капіталістів, колоніальну політику розвинених держав, він стверджував, що ці явища є об’єктивними і свідчать про поступальний розвиток світової економіки, яка в перспективі стане картелізованою, позбудеться міждержавних суперечностей.

На цій “ультраімперіалістичній” стадії розвитку капіталізму, коли великі галузеві монополії зіллються в єдиній всесвітній картель, виникнуть умови для планомірного регулювання господарства у всесвітньому масштабі, що власне, і означатиме, на думку К.Каутського, соціальний переворот.

Соратник К.Каутського, лідер і теоретик ІІ Інтернаціоналу Рудольф Гільфердінг (1877-1941) з початком першої світової війни, як і К.Каутський, закликає до еволюційного, реформістського вирішення соціально-економічних проблем, посилаючись на те, що монополістичний капіталізм сам формує умови для економічних трансформацій, для становлення ери “організованого капіталізму”.

Після перемоги революції в Росії ревізіоністи відмежовуються від Жовтневої революції, називаючи її помилкою, а її організаційні форми – реакційними.

Пізніше ревізіоністські доктрини трансформувались у реформістські і стали основою багатьох соціал-демократичних програм.

Ліворадикальний напрямок європейської соціал-демократії.

Погляди лівого крила західноєвропейської соціал-демократії відображені у творах Рози Люксембург (1871-1919) і Карла Лібкнехта (1871-1919) які під впливом подій Жовтневої революції 1917 р. в Росії відійшли від соціал-шовіністів і центристів та разом з більшовиками утворили ядро нового Комуністичного Інтернаціоналу.

Р.Люксембург пропагувала економічне вчення К.Маркса та критикувала бернштейніанство за спробу вдосконалити капіталізм.

Вона розвинула тезу про історичну приреченість імперіалізму та зробила висновок про необхідність його революційного насильницького повалення.

Представники лівого крила європейської соціал-демократії виступали за негайне здійснення революційних перетворень, повну націоналізацію засобів виробництва та їх усуспільнення, за встановлення абсолютної диктатури пролетаріату, планової економіки.

К.Лібкнехт довів, що переплетіння інтересів найбільших промислових і банківських капіталістів виходять далеко за національні рамки.

Його заслугою став аналіз союзу монополістичних об’єднань з державним апаратом і воєнної загрози імперіалістичних задумів.

Імперіалізм К.Лібкнехт визначав як явище надбудівного характеру, певний вид політики.

Представники лівого крила висунули теорію непримиреності класів, закликали до здійснення революцій у світовому масштабі.

Пропагуючи марксизм, представники лівого крила висували набагато радикальніші ідеї, ніж К.Маркс та Ф.Енгельс.

Еволюція реформізму.

У 20-ті роки ХХ ст. західна соціал-демократія перетворилася на відкрито реформістський рух, спрямований на співробітництво праці й капіталу, з чіткою антифашистською спрямованістю.

З кінця 50-х років соціал-демократія повністю ввійшла в капіталістичну систему, із партії робітничого класу стала національним загальнополітичним, загальноекономічним ученням.

Ідеалом сучасної соціал-демократії є політична стабільність і соціальна рівність, які досягаються шляхом індикативного планування, соціального регулювання, самоуправління, демократизації виробництва й суспільства в цілому, плюралізму світоглядних концепцій.

У 1951 році на Міжнародному конгресі соціалістів у Франкфурті-на-Майні представниками 33 партій було створено Соціалістичний Інтернаціонал.

Головною умовою побудови соціалізму є дотримання принципів демократії і утвердження її в трьох сферах: економіці, політиці, соціальній сфері.

Політична демократія утверджується через парламентську форму правління за умови, що соціал-демократи становитимуть більшість у парламенті.

Соціальна демократія здійснюється через створення та розвиток соціальної інфраструктури, демократизацію системи освіти, охорони здоров’я, реалізацію різноманітних форм соціального забезпечення, передбачає свободу вибору робочого місця, міграції в межах країн та ін.

Економічна демократія забезпечується формуванням “змішаної економіки”, шляхом поєднання та рівноправного співіснування різних форм власності, участі трудящих в управлінні виробництвом через робочі ради, робітничі представництва в акціонерних товариствах.

“Змішана економіка” у розумінні соціал-реформістів є економічною основою демократичного соціалізму, суспільного ладу, що поєднує ефективне виробництво зі справедливим розподілом.

Власної теоретико-економічної концепції (як національної, так і міжнародної) соціал-демократія не має.

Вона пристосовує сучасні економічні теорії, провідні доктрини (кейнсіанські, неокласичні, інституціональні), їх інструментарій і рецепти для роз’яснювання конкретних соціально-економічних проблем.

Дата добавления: 2014-12-07