Розвиток радянської економічної думки

Основні принципи побудови соціалізму та комунізму було сформульовано Марксом та Енгельсом, дальший теоретичний розвиток основних концептуальних положень марксистської доктрини здійснив В.І.Ленін.

Однак загального уявлення про основи соціалізму виявилося недостатньо, коли постала проблема формування реальної економічної системи.

Уже в перші роки Радянської влади розгортаються дискусії з приводу основних закономірностей та напрямків розвитку економічної теорії, визначається основне коло питань, які належало розв’язати.

Тільки російською мовою тоді було надруковано близько тисячі праць з проблем радянської економіки.

Ставилися й розв’язувалися найрізноманітніші питання: про доцільність та форми суспільної власності, про форми розподілу, державного управління, необхідність контролю, товарно-грошові відносини, стимули виробництва, завдання самої економічної теорії.

Значний внесок в економічну теорію зробили в 20-х – на початку 30-х років М.Кондратьєв, О.Чаянов, О.Челінцев, М.Левитський, Е.Слуцький, В.Леонтьєв та багато інших економістів.

Та наприкінці 20-х років починається догматизація основних положень марксистсько-ленінського вчення.

За основну функцію економічної теорії визначається ідеологічна, тобто захист існуючого ладу, постійні докази правильності партійного курсу, критика всіх економічних доктрин, що не відповідають радянським ідеологічним настановам.

Саме в цей час було започатковано балансовий метод розвитку народного господарства, економіко-математичне моделювання, статистичні методи, сформульовано принципи планування та прогнозування.

Завданням економічної науки стає, по суті, тільки всебічне обґрунтування тези про переваги соціалізму порівняно з капіталістичним суспільством.

Політико-економічне знання почало деградувати. Згодом стало очевидним, що політекономія як наука заходить у глухий кут, вступає в суперечність з принципами не тільки класичної, а навіть марксистської економічної теорії.

У 1952 р. було опубліковано працю Й.Сталіна “Економічні проблеми соціалізму в СРСР”, що визначала дальші напрямки розвитку політичної економії, визнавала об’єктивний характер дії економічних законів та їхню чинність і в соціалістичному просторі, визначальну роль продуктивних сил у прогресі суспільства.

У новому підручнику з політекономії соціалізму (1954) знайшли відображення проблеми факторів виробництва, НТП, внутрішньо- і міжгалузевих пропорцій суспільного виробництва, заробітної плати, економічного зростання та інші, що наближало радянську економічну науку до світової економічної думки.

Ще помітнішою стає ця тенденція в 60-х р.р., коли до предмета політичної економії включають мікроекономічні проблеми, що характеризують основи економічної діяльності господарської одиниці – підприємства.

В СРСР також робляться спроби впровадити в практику господарювання принципи господарського розрахунку. Проте починаючи із середини 70-х років в розвитку економічної науки починається застій, зумовлений погіршенням економічного становища в країні.

На початку 80-х р.р. стає очевидним, що економічна теорія перебуває в кризовому стані.

Наприкінці 80-х – на початку 90-х років в економічній літературі починають формуватися засади нової концепції господарювання, що бере за вихідний пункт приватновласницький інтерес.

У центр уваги економічної теорії потрапляють питання роздержавлення власності, його способи, методи та завдання. Переосмислюється природа ринкових відносин, соціально-економічного устрою суспільства.

Вирішуються проблеми трансформації соціалістичної економіки в ринкову.

Методологічний апарат, який використовує сучасна економічна теорія в країнах колишнього Радянського Союзу, свідчить про інтеграцію вітчизняної економічної науки в світову.

Економічні дискусії 20-30 р.р.

Вже на самому початку революційних перетворень у країні формуються два погляди на хід дальшого розвитку, на характер вирішення економічних та інших суперечностей.

Один з них, орієнтований на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалізму, обминаючи проміжні форми, був репрезентований концепцією “воєнного комунізму”.

Інший погляд було викладено В.Леніним у таких працях, як “Чергові завдання Радянської влади”, “Про ліве хлоп’яцтво та дрібнобуржуазність”.

У цих працях було сформульовано основи майбутньої економічної політики.

Основним мотивом ленінських статей була критика ідеї Л.Троїцького про безпосереднє “запровадження соціалізму”.

Логічним продовженням теми перехідного періоду були дискусії, що розгорнулися навколо проблеми запровадження нової економічної політики (НЕПу).

Внаслідок політики “воєнного комунізму” суперечності багатоукладної економіки надто загострилися і перейшли в політичну сферу, що стало проявлятися передусім у масових селянських бунтах і повстаннях.

За таких обставин почався перехід до нової економічної політики, що виходила з реальностей багатоукладної економіки.

Проблемами планування в сільському господарстві займалися видатні вчені-аграрники – М.Кондратьєв, М.Вавілов, А.Дояренко, А.Рибников, Л.Літошенко, А.Першин, О.Челінцев, О.Чаянов та ін.

Основною ідеєю плану розвитку с/г виробництва за умов НЕПу було пробудження господарської зацікавленості селянства.

Отже, на початку 20-х рр. у теоретичному протиборстві зіткнулися два напрямки економічної думки: той, що базувався на неокласичному підході і намагався пристосувати цей підхід до нової економічної практики, і той, що ґрунтувався на ортодоксальному розумінні марксизму.

Представники цих двох напрямків по-різному трактували закономірності розвитку.

Перші вважали, що суспільство розвивається за об’єктивними економічними законами.

Другі стверджували, що встановлення суспільної власності на засоби виробництва позбавляє необхідності покладатися тільки на дію економічних законів, уможливлює вольовий вплив на суспільно-економічні процеси.

Перемога другого напрямку в 30-х рр. була забезпечена не тому, що він був правильним, а тому, що ортодоксальні марксисти використали методи, несумісні з наукою: ідеологічний та фізичний терор.

У 30-ті роки сталінізм в жорстокій боротьбі з інакомисленням остаточно поклав край навіть останнім натякам на плюралізм в економічних дослідженнях.

Радянська політична економія починає розвиватись у замкненому просторі, у цілковитому відриві від світової економічної думки.

Дата добавления: 2014-12-07