Синдром травматичного токсикозу 2 страница

63. Призначення засобів індивідуального захисту. Класифікація за принципом дії.

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) людини призначені для захисту її шкіри, обличчя, очей та органів дихання від дії радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів, а також для профілактики та зниження тяжкості ураження.

Залежно від принципу дії, усі ЗІЗ поділяють на ізолюючі, що цілком ізолюють людину від факторів навк середовища, й фільтруюч і, які поглинають з повітря шкідливі домішки. Фільтруючі засоби захисту органів дихання:

¾ протигази;

¾ респіратори.

¾ найпростіші засоби захисту - ватно-марлеві пов’язки, протипилові тканинні маски.

До засобів захисту органів дихання належать фільтруючі засоби: -протигази цивільні (ГП-5, ГП-7), загальновійськові РШ-4, ПМГ-2, ПМК), дитячі (ДП-6, ДП-6М, ПДФ-Ш); -респіратори для дорослих Р-2, для дітей Р-2Д, промислові РПГ-67, РУ-60м, «Лепесток». -найпростіші засоби захисту — ватно-марлеві пов’язки, протипилові тканинні маски. Ізолюючими засобами захисту є ИП-4, ИП-5, КИП-5, КИП-7 та ін. Засоби захисту шкіри призначені для захисту відкритих ділянок тіла, одягу, взуття від зараження РР, ОР і БЗ. Фільтруючий засіб захисту шкіри — це захисний фільтруючий одяг — ЗФО-58 — бавовняний комбінезон, просякнутим хемосор­бованими хімічними речовинами. З цією самою метою можуть застосовуватися підручні засоби — звичайний повсякденний одяг (спортивні костюми, плащі, рукавиці, чоботи). Щоб підвищити захисні властивості одягу, його заздалегідь просочують мильно-олійною емульсією

Як ізолююч і засоби захисту шкіри застосовують загальновійськовий захисний комплект ОЗК і легкий ізолюючий костюм Л-1, які виготовляються з прогумованої тканини.
64. Призначення медичних засобів захисту людини у надзвичайній ситуації.

Засоби мед захисту призначені для профілактики або зменшення впливу уражаючих факторів надзвич ситуацій, а також надання першої мед допомоги потерпілим. До них належать:Радіозахисні засоби - препарати, що сприяють підвищенню опірності організму дії іонізуючих променів. Їх поділяють на групи: засоби профілактики ураження у разі зовн опромінення (радіопротектори); засоби ослаблення первинної реакції організму на опромінення; засобу профілактики ураження шкіри у разі забруднення її РР (засоби часткової сан обробки).

Антидотами (протиотрутами) називають речовини чи препарати, що сприяють руйнуванню або нейтралізації ОР. Їх поділяють на неспецифічні (адсорбенти) та специфічні, що діють вибірково щодо певних отрут. Протибактеріальні засоби вживають у мить застосування чи погрози застосування біологічних засобів. Їх поділяють на засоби специфічної та неспецифічної профілактики. До табельних засобів мед захисту належать: аптечка ін­дивідуальна, а також антидоти, радіопротектори та антибактеріальні засоби; індивідуальний протихімічний пакет; пакет пере­в’язний індивідуальний. Санітарна обробка - комплекс заходів щодо часткового чи повного видалення з поверхні шкіри й слизових оболонок РР, ОР і БЗ. Розрізняють часткову й повну сан обробку. Повну санітарну обробку проводять після виходу з осередку ураження, вона полягає у митті усього тіла водою із застосуванням миючих засобів. Повна спеціальна обробка передбачає обов’яз­кову зміну одягу.

-------------------------------------------------------

65. Засоби медичного захисту при ураженні організму іонізуючими променями.

Радіозахисні засоби - препарати, що сприяють підвищенню опірності організму дії іонізуючих променів. Їх поділяють на групи:

- засоби профілактики ураження у разі зовн опромінення (радіопротектори);

- засоби ослаблення первинної реакції організму на опромінення (переважно протиблювотні засоби);

- засоби профілактики радіаційного ураження РР, що потрапили в організм (препарати, які сприяють якнайшвидшому виведенню РР з організму);

- засоби профілактики ураження шкіри у разі забруднення її РР (засоби часткової санітарної обробки).

Захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іоні­зуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінюванн я, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персона­лу шляхом: збільшення відстані між джерелом випромінювання і люди­ною (захист відстанню); скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання; екранування джерела випромінювання (захист екранами). У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані. Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення без­посереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому ви­гляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору. До організацій і установ, у яких постійно виконують­ся роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охо­рони праці. Керівництво цих організацій зобов'язане розробити де­тальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю.

66. Медичні засоби першої допомоги при ураженні людини отруйними речовинами.

При дії ОР через шкіру ураженому необхідно надягти протигаз (у разі потрапляння аерозолів або крапель ОР на шкіру обличчя протигаз надягають тільки після обробки обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП). Потім слід за допомогою шприц-тюбика з червоним ковпачком з аптечки ввести антидот й вивезти ураженого із зараженої те­риторії. Якщо впродовж 10 хв судоми не припиняться, необхідно повторно ввести антидот. У разі потрапляння в організм синильної кислоти на ураженого слід надягнути протигаз, роздавити ампулу з антидотом від синильної кислоти і ввести його у підмасочний простір шолом-маски протигаза. У разі необхідності зробити штучне дихання.

ОР психохімічної дії. Зараз на озброєнні деяких армій є психохімічна ОР Бі-Зет (ВZ). При ураженнях, на потерпілого слід надягти протигаз і вивести його із зони ураження. Вийшовши на незаражену місцевість, зробити санітарну обробку відкритих ділянок тіла за допомогою ІПП, очі й носоглотку промити чистою водою, витрусити одяг.

Окрему групу становлять отруйні речовини задушливої дії. До них належить фосген.Він вражає організм тільки під час вдихання його пари, при цьому спостерігаються слабке подразнення слизової оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабкість, кашель, важкість у грудях, нудота (блювота). На ураженого слід надягти протигаз, вивести із зараженої зони, дати повний спокій, полегшити дихання (зняти пасок, розстібнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво та якнайшвидше доставити в медичний заклад.

Основною ОР шкірнонаривної дії є іприт.

У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається почервоніння шкіри, що виявляється через 2—6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці зливаються.

------------------------------------------------------

67. Поняття про протибактеріальні засоби.

Протибактеріальні засоби вживають у мить застосування чи погрози застосування біологічних засобів.

Їх поділяють на засоби специфічної та неспецифічної профілактики.

Засоби неспецифічної профілактики застосовують під час погрози зараження довколишнього середовища бактеріальними засобами чи після неї, якщо вид збудника невідомий. До них належать антибіотики, інтерферони.

З миті визначення хвороби про­водять специфічну профілактику препаратами, для яких достеменно відома чутливість певного виду збудника.

--------------------------------------------------------

68. Причини необхідності проведення сан обробки при ураженні радіоактивними, отруйними речовинами.

Сан обробка – комплекс заходів щодо часткового чи повного видалення з поверхні шкіри й слизових оболонок радіоактивних, отруйних речовин.

Часткову сан обробку проводять в осередку ураження як само- взаємодопомогу з використанням індивідуального протихімікатного пакету ІПП.

Повну сан обробку проводять після виходу з осередку ураження, вона полягає в митті всього тіла водою із застосуванням миючих засобів. Повна спец обробка передбачає обов’язкову зміну одягу.

69. Задачі першої мед допомоги. Принципи надання. Табельні та підручні засоби.

Завдання - найпростішими заходами врятувати життя потерпілого, зменшити його страждання, попередити розвиток можливих ускладнень, по­легшити стан і попередити розвиток захворювання.

Перша медична допомога може бути надана безпосередньо на місці нещасного випадку самим постраждалим (самодопомога), його товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинами.

Заходимед допомоги: тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки, штучне дихання й непрямий масаж серця, введення антидо­тів, антибіотиків та болезаспокійливих, зігрівання, часткова сан обробка.

Принципи правильність і доцільність дій; швидкість і рішучість; продуманість та спокій. Якомога швидше надання допомоги має вирішальне значення.

Табельні засоби: перев’язочний матеріал: бинти, перев’язоч­ні медичні пакети, великі й малі стерильні пов’язки та серветки, вата.

Підручні засоби можуть бути: під час накладання пов’язок - чисте простирадло, сорочка, тканини; для зупинки кровотечі - замість джута пасок або пояс; у разі переломів замість шин - смужки твердого картону, фанери, дошки тощо

+див пит. 70
70. Головний принцип надання першої мед допомоги. Термін надання.

Якомога швидше надання першої мед допомоги має вирішальне значення. Якщо першої медичної допомоги потребує одночасно велика кількість потерпілих, то визначають терміновість і черговість її надання. Передусім допомогу надають дітям і тим людям, яким безпосередньо загрожує смерть.

Починаючи надавати першу медичну допомогу за комбінованого ураження, передусім визначають послідовність окремих її прийомів.

Усі прийоми першої медичної допомоги слід виконувати дбайливо й обережно. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілому й погіршити його стан. Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому разі один з тих, хто надає допомогу, повинен керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги.

+див пит. 69

-------------------------------------------------------

71. Рана: класифікація, інфікування ран.

Рана – ушкодження, яке хар-зується порушенням цілісності шкірних покривів, слизових оболонок і супроводжується болем, кровотечею.

Види: вогнепальні, різані, рубані, рвані, від укусів, роздавлені, забиті.

Усі рани крім операційних є первинно інфікованими. Рани від укусів завжди інфіковані слиною тварини. Мікроби у рану потрапляють разом з предметом, яким поранено потерпілого, землею, шматками одягу, з повітря, а також унаслідок дотику до неї руками. Мікроби можуть спричинити нагноєння рани й такі ускладнення, як бешихове запалення. Найнебезпечнішим є потрапляння в рану мікробів, що розвиваються у разі відсутності повітря й викликають анаеробну інфекцію (газову гангрену). Іншим небезпечним ускладненням є зараження збудником правця. З метою профілактики правця за будь-яких поранень, що супроводжуються забрудненням, особливо землею, а також у разі роздушення тканин пораненому вводять очищений протиправцевий анатоксин або протиправцеву сироватку.

--------------------------------------------------------

72. Поняття про кровотечі. Принципи припинення кровотечі. Види. Наслідки. Характер кровотечі при ушкодженні різних органів.

Кровотеча - вихід крові з ушкоджених крово-носних судин. Може бути первинною, що виникає відразу після ушкодження судин, вторинною (з’являється через певний час). Є артеріальні, венозні, капілярні й паренхіматозні кровотечі.

Найнебезпечнішою є артеріальна кровотеча, за якої організм дуже швидко може втратити значну кількість крові. Ознаки: яскраво червоний колір крові та її витікання пульсуючим струменем. Венозна хар-зується безупинним витіканням крові, яка має темно-червоний колір, при цьому явного струменя не буває. Капілярна виникає у разі ушкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини й м’язів. Кровоточить уся поверхня рани. У разі зовнішньої кровотечі кров виходить через рани шкірних покривів і видимих слизових оболонок або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини, органи чи порожнини, це називається крововиливом.

Наслідок - швидка втрата 1-2 л крові може призвести до смерті. Для зупинки застосовують джути - стрічкові й трубчасті, а для проведення іммобілізації — шини - фанерні, сходові, сітчасті тощо. Під час надання першої медичної допомоги використовують деякі медикаменти - розчин йоду спиртовий 5 % у ампулах чи флакона, 1—2 %-вий спиртовий розчин брильянтового зеленого у флаконі, валідол у пігулках, настоянка валеріани, нашатирний спирт в ампулах, гідрокарбонат натрію (сода харчова) у порошку, вазелін тощо.

-----------------------------------------------

73. Тимчасова зупинка кровотечі. Тривалість припинення постачання крові у кінцівки. Правила накладання джуту (закрутки).

Щоб тимчасово зупинити артеріальну кровотечу, накладають джут або закрутку, фіксуючи кінцівку в положенні щонайбільшого згинання, притискаючи артерію вище місця її ушкодження пальцями. У разі ушкодження великих артеріальних судин кінцівок джут накладають на стегно, гомілку, плече й передпліччя вище місця кровотечі, ближче до рани, на одяг чи м’я­ку підкладку з бинта, щоб не прищикнути шкіру. Джутом перетягують доволі сильно, щоб зупинити кровотечу. Відсутність пульсації на периферичній судині свідчить про правильність накладення джута. Обов’язково слід вказати дату, годину і хвилину накладення джута, підклавши записку під джут так, щоб її було добре видно. Кінцівку, перетягнуту джутом, тепло вкривають, особливо взимку, але в жодному разі не обкладають грілками. Потерпілому вводять знеболюючий засіб зі шприц-тюбика. Джут слід тримати на кінцівці не більше 1,5—2 годин, щоб уникнути її омертвіння нижче місця притискання джута.
74. Профілактика ускладнення ран. Антисептика.

Будь-яка рана, загрожує життю постраждалого. Вона може стати джерелом зараження різними мікробами, а деякі рани супроводжуються сильними кровотечами. Метою профілактикиускладнень є щонайшвидше накладення на рану стерильної пов’язки, дотримання правил асептики й антисептики, зупинка кровотечі.

Антисептика - система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікробів та їх знищення у рані. Розрізняють механічну, фізичну, хімічну й біологічну антисептику. Механічна антисептика — це первинна хірургічна обробка ран. Фізична ан-тисептика - застосування таких методів, за яких у рані створюються несприятливі умови для виживання мікробів - це висушування рани, її дренажування й відтік виділень з рани.

Хімічна антисептика ґрунтується на застосуванні різних лікарських засобів з протимікробною дією. Ці речовини називають антисептичними - йод, етиловий спирт. До біологічних антисептиків належать антибіотики, які використовують для профілактики й лікування інфекцій.

----------------------------------------------------

75. Накладання пов’зок

Пов’язка - перев’язочний матеріал, яким закривають рани. Процес накладення пов’язки на рани називають перев’язкою. Пов’язка складається з двох частин: внутрішньої, яка прилягає до рани, й зовнішньої, що закріплює й утримує пов’язку на рані. Голова На рани волосистої частини голови накладають «пов’язку-чепчик», яку закріплюють смужкою бинта за нижню щелепу. У разі поранення шиї, гортані чи потилиці накладають хрестоподібну пов’язку. Якщо рани голови великі й розташовані ближче до обличчя, доцільно накладати пов’язку у вигляді «вуздечки». На груди накладають спіральну чи хрестоподібну пов’язку. Якщо у потерпілого великі опіки голови чи грудей, найдоці-льнішою є косиночна пов’язка. Невеликі непроникаючі рани живота, фурункули закривають наклейкою, використовуючи клей або лейкопластир. На верхні кінцівки накладають спіральні, колосоподібні та хрестоподібні пов’язки. На плече й передпліччя накладають спіральні пов’язки, бинтуючи знизу вгору, періодично перегинаючи бинт.

-------------------------------------------------------------

Під час значних катастроф і землетрусів люди можуть потрапити у завали й отримати ураження у вигляді тривалого здавлювання м’яких тканин окремих частин тіла, нижніх або верхніх кінцівок, внаслідок чого розвивається синдром травматичн токсикозу - всмоктування у кров токсичних речовин - продуктів розпаду роздавлених м’яких тканин. Симптоми: біль у місцях ушкодження, нудоту, головний біль, спрагу. На ураженій ділянці тіла видно садна й ум’ятини, що повторюють обриси виступаючих частин предметів. Шкіра бліда, місцями синюшна, холодна на дотик. Ушкоджена кінцівка через 30-40 хв після її звільнення починає швидко набрякати. Періоди: ранній (після травми й упродовж 2 годин постраждалий збуджений, не втрачає свідомості, намагається звільнитись із завалу, кличе на допомогу), проміжний (в організмі наростає інтоксикація, він стає відносно спокійним, подає про себе сигнали, відповідає на запитання, однак періодично впадає в дрімотний стан, відчуває сухість у роті, спрагу, загальну слабкість) і пізній (з’являються порушення, неадекватна реакція на все, що його оточує, порушується свідомість, з’являються марення).

------------------------------------------------------

86. Правила поводження з опіковими міхурами.

Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю та іншими речовинами. На опік накладають стерильну пов’язку. Можна використати спеціальні контурні протиопі­кові пов’язки, заздалегідь заготовлені для обличчя, грудей, спини, живота, стегна, які повторюють контури границь цих ділянок тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьми. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.

78. Допомога при тривалому здавлюванні і закритих ушкодженнях

На рани й придушення накладають стерильну пов’язку. Якщо шкіра синюшного кольору, сильно ушкоджені кінцівки, на них вище місця здавлювання накладають джут. Це призупинить усмоктування токсичних речовин з роздавлених м’яких тканин у кровоносне русло. Джут не повинен бути надто тугим, щоб не порушити надходження крові до пошкоджених кінцівок. Якщо кінцівки теплі на дотик й ушкоджені не дуже сильно, на них накладають тугу пов’язку. Після накладення джута чи тугої бинтової пов’язки за допомогою шприц-тюбика потерпілому вводять знеболюючий засіб, а якщо стан залишається стабільним, дають випити 50 мл горілки.

Унаслідок травм голови можливе ушкодження головного моз-ку, ознаками чого є головний біль, нудота, а іноді й блювота, од-нак постраждалий залишається при свідомості. Струс головного мозку супроводжується втратою свідомості, нудотою й блювотою, сильними головними болями, запамороченням. Перша допомога у разі ушкодження голови та струсу головного мозку — дати пост-раждалому повний покій і покласти на голову лід.

79. Використання простіших засобів при здавлюванні

З перших хвилин надання першої медичної допомоги постраждалому слід дати гарячий чай, каву, багато води з доданням пит-ної соди (2—4 мг на прийом, усього 20—40 мг на добу). -----

На рани й придушення накладають стерильну пов’язку. Якщо шкіра синюшного кольору, сильно ушкоджені кінцівки, на них вище місця здавлювання накладають джут. Це призупинить усмоктування токсичних речовин з роздавлених м’яких тканин у кровоносне русло. Джут не повинен бути надто тугим, щоб не порушити надходження крові до пошкоджених кінцівок. Якщо кінцівки теплі на дотик й ушкоджені не дуже сильно, на них накладають тугу пов’язку. Після накладення джута чи тугої бинтової пов’язки за допомогою шприц-тюбика потерпілому вводять знеболюючий засіб, а якщо стан залишається стабільним, дають випити 50 мл горілки.

Унаслідок травм голови можливе ушкодження головного моз-ку, ознаками чого є головний біль, нудота, а іноді й блювота, од-нак постраждалий залишається при свідомості. Струс головного мозку супроводжується втратою свідомості, нудотою й блювотою, сильними головними болями, запамороченням. Перша допомога у разі ушкодження голови та струсу головного мозку — дати пост-раждалому повний покій і покласти на голову лід.

-----------------------------------------------------

80. Розтягування зв’язок. Вивихи.

Розтягнення зв’язок буває під час невдалого стрибка, падіння, підняття важких предметів. Пошкоджений суглоб болить, з’являється припухлість, обмежуються рухи. Надаючи першу допомогу, зазвичай роблять туге бинтування, кладуть лід на суглоб, забезпечують ушкодженій кінцівці спокій. Вивихи виникають під час зсуву суглобних поверхонь кісток. При цьому порушується цілісність суглобної сумки, іноді розриваються зв’язки. Основними ознаками вивихів у суглобах кінцівок є біль, порушення рухів, зміна форми суглоба, укорочення кінцівки й зміна її положення. Вивихи можуть бути також у нижньощелепних і міжстовбурових суглобів. У разі вивихів міжхре-бетних суглобах можливий зсув хребців, що може призвести до здавлювання спинного мозку, а останнє - до часткового чи повного порушення функцій нижніх кінцівок і тазових органів. Не слід намагатися вправляти вивих. Якщо у постраждалого вивих суглоба, кінцівці створюють спокій шляхом її іммобілізації. У разі вивихів у великих суглобах - колінному, плечовому, а також у міжхребетних суглобах поряд з цим постраждалому доцільно ввести знеболюючий засіб. Якщо вивихнута нижня щелепа, то накладають фіксуючу пов’язку.

-----------------------------------------------------

81. Причина виникнення та характеристика переломів кісток.

Переломи виникають під час різких рухів, ударів, падіння з висоти. Вони можуть бути закритими й відкритими. У разі закритих переломів цілісність шкірного покриву не порушується, а у разі відкритих — у місці перелому є рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи. Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів. Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками — множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки. Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух. У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею..

82. Травматичний шок: Фази розвитку, профілактика.

Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Причиною шоку можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку — під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним. Первинний шок виникає в мить отримання травми або незабаром після неї. Вторинний шок може настати після надання допомоги потерпілому й недбалого його транспортування, а також поганої іммобілізації у разі переломів. Розрізняють дві фази травматичного шоку— порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції приг­нічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Залежно від важкості розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легкий, середньої тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан. Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.

------------------------------------------------------

83. Види та ступені опіків.

Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням.

Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу й, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, а й підшкірну клітковину, м’язи, утворюючи глибокі опіки. Тривалий вплив на шкіру й слизуваті оболонки радіоактивних речовин також викликають опіки, які називають радіаційними. Наслідки всіх видів опіків залежать від глибини ураження тканин і площі опіку. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV).

----------------------------------------------------

84. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках..

Великі опіки, що займають понад 10-15 % поверхні тіла, опіки II-III ступеня, призводять до опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження хар-зується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту. Допомога треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю. На опік накладають стерильну пов’язку. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами.У разі великих опіків, що займають значну поверхню тіла, потерпілого загортають у чисте простирадло, проводять всі необхідні заходи щодо попередження шоку й терміново транспортують у найближчий лікувальний заклад.

------------------------------------------------------

Дата добавления: 2014-12-07