Характеристики організацій

Усі складні організації, незалежно від специфіки їхньої діяль­ності, мають спільні характеристики. Розглянемо найголовніші з них.

· Наявність ресурсів, необхідних для досягнення цілей організації. Кожна організація повинна вміти виділити з усіх видів ресурсів, які вона використовує у своїй діяльності, найважливіші, що забезпе­чить їй перевагу серед конкурентів. Це може бути досконала техно­логія або унікальний матеріал. У постіндустріальну епоху особливо­го значення набувають нематеріальні, інформаційні ресурси, які закладають підвалини для прийняття рішень щодо залучення інших видів ресурсів.

Чим унікальнішими є ресурси, що використовуються ор­ганізацією, тим більше шансів вона має на успіх. При обмеженості ресурсів державою може здійснюватися регулювання їх використан­ня через надання дозвільних ліцензій.

· Залежність від зовнішнього середовища. Організація є відкритою системою, що перебуває під впливом різних зовнішніх чинників (економічних, політичних, соціокультурних, науково-технологічних тощо). Значний вплив на її діяльність мають споживачі, постачальники та конкуренти, органи державної влади, засоби масової інформації).

· Наявність розподілу праці. Розподіл праці між співробітника­ми дає їм змогу виконувати свої функції кваліфікованіше та з меншими зусиллями, що в цілому сприяє зниженню витрат організації. Розподіл праці може бути:

Ø горизонтальним (поділ праці за окремими складовими, що за­безпечує в цілому виготовлення певної продукції чи виконан­ня певної роботи). Цей розподіл праці зумовлює утворення в організації підрозділів, що спеціалізуються на різних видах діяльності;

Ø вертикальним (розподіл праці, який відділяє безпосереднє ви­конання роботи від роботи з координування діяльності вико­навців.) За цією ознакою найчастіше виділяють три рівні управління. До найнижчого (технічного) рівня належать менед­жери, які керують переважно робітниками. Це — бригадири, майстри, начальники змін, виробничих дільниць тощо. Середній рівень — найбільш численний. До нього входять менеджери, відповідальні за перебіг виробничих процесів у підрозділах, що складаються з кількох структурних одиниць; сюди входять і менеджери штабних і функціональних служб апарату управління, а також керівники допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм і проектів. Вищий рівень — це адміністрація підприємства, яка здійснює загальне стратегічне керівництво. На цьому рівні зайнято всього 3—7 % загального управлінського персоналу.

· Необхідність управління. Для того, щоб організація могла до­сягти поставлених цілей, необхідно скоординувати роботу залуче­них до процесу реалізації цілей працівників. Тому управління є надзвичайно важливим видом діяльності для будь-якої організації. За словами А. Файоля, «керувати — означає вести підприємство до його мети, максимально використовуючи наявні ресурси». П. Друкер зазначав, що «управління — це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну, цілеспрямовану і продуктивну групу». Призначення управління — внести в уп­равлінську роботу якомога більше системності, порядку, передбачу­ваності, логіки, постійності в тому мінливому середовищі, в якому працює керівник.

Дата добавления: 2014-12-07