Моделі організацій як об'єктів управління

Соціокультурні.

Законодавчо-політичні.

Економічні.

q Економічний розвиток

q Ринки ресурсів і товарів

q Дохід на душу населення

q Інфраструктура

q Курси обміну валют

q Економічні умови

q Політичні ризики

q Закони, обмеження

q Можливість націоналізації

q Тарифи, квоти, податки

q Тероризм, політична нестабільність

q Соціальні цінності, переконання

q Мова

q Релігія (об'єкти, табу, свята)

q Родинні зв'язки

q Рівень освіти, грамотність

q Тимчасова орієнтація

Зокрема, законодавчо-політичне середовище зумовлює більший або менший ступінь ризику, який супроводжує ведення бізнесу в іншій країні. В різних країнах діють різні закони та обмеження, що робить торгівлю досить проблематичною або невигідною. Ті чи інші країни можуть захищати своїх виробників митними тарифами, кво­тами, системою податків.

Соціокультурне середовище впливає на стиль повсякденного життя і преференції споживачів, ділову поведінку партнерів тощо. Відмінності в культурі особливо помітні між східними й західними регіонами, між країнами, де домінантною релігією є мусульманст­во, і країнами із протестантською етикою. Панівні в суспільстві цінності багато в чому визначають функціонування організації і найпоширеніший у ній стиль управління. Так, японські й амери­канські організації за стилем управління істотно різняться, хоча обидва стилі управління в цих країнах є високоефективними.

Тема 2. Системна модель управління організацією

1. Моделі організацій як об’єктів управління.

2. Організація як система.

3. Виробничий профіль (місія) організацій.

У теорії організацій виокремлюють чотири типи моделей ор­ганізації як об'єктів управління. Кожна з них відображає ту чи іншу теоретичну концепцію, що описує сутність самих організацій, роль і функції менеджменту і критерії, що застосовуються для оцінки ефективності їхньої діяльності.

Модель механістичної конструкції організації. Вона сформувалася на базі школи наукового менеджменту. Засновник цього на­пряму Ф. Тейлор розглядав ефективність з погляду факторів часу й руху. Обов'язковою умовою функціонування високоефективної ор­ганізації він вважав раціональний розподіл праці між виконавцями з наступним групуванням робіт у єдине ціле, причому кожен еле­мент роботи має бути оптимально спроектованим. Ще далі пішов у цьому напрямі М. Вебер, який запропонував у ролі найефек­тивнішої форми організації раціональну бюрократію. Він розглядав підприємство як механізм, складений із комбінації основних вироб­ничих чинників: засобів виробництва, робочої сили, матеріалів. Метою підприємства є максимізація прибутку й рентабельності. Для досягнення цього необхідно оптимально використовувати всі види ресурсів. Тому менеджмент організації має орієнтуватися передусім на оперативне управління, за допомогою якого оптимізується структура виробничих факторів і всього процесу виробництва. Відповідно до цього оцінка ефективності функціонування організації здійснюється за економічним показником (відношення обсягу випущеної продукції до використаних ресурсів).

Механістична модель організації дає змогу встановити техніко-економічні зв'язки й залежність різних чинників виробництва, і це є її сильною стороною. Водночас у ній недостатньо враховуються роль і значення людського фактора в ефективній роботі організації, а базою вважаються такі положення школи наукового менеджмен­ту, які критично оцінюються сучасною наукою і практикою. Це, наприклад, пріоритетна орієнтація на великі організації; завоюван­ня позицій на ринку головним чином за рахунок зниження витрат, а не зростання прибутків; широке використання аналітичних ме­тодів, результати яких нерідко важко й навіть неможливо викорис­товувати на практиці; прагнення до збереження стабільності (кон­серватизм); загальний контроль і нагляд за якістю й виконанням планових завдань; уявлення про вищих керівників як про людей, що «мудріші, ніж ринок». Такий вузький погляд на управління й ефективність, оцінювану тільки за економічними результатами, об­межує використання механістичної моделі організації.

Модель організації як колективу, сформованого за принципом поділу праці. В основу її покладені теорії людських стосунків і поведінкових наук (Е. Мейо, Д. Макґреґор, Ч. Барнард та ін.). Ця модель передбачає, що найважливіший чинник продуктивності на підприємстві — людина. Тому елементами моделі є такі складові, як увага до працівників, їхня мотивація, комунікації, лояльність, участь у прийнятті рішень. Іншими словами, моделюється система підтримки людських стосунків усередині організації. При цьому особлива увага приділяється стилю керування і його впливу на по­казники продуктивності й задоволеності працівників своєю робо­тою. Перевага віддається демократичному стилю, що забезпечує найповніше розкриття здібностей членів організації за рахунок за­лучення їх не лише до виконання, а й до розроблення уп­равлінських рішень.

Отже, і перша, і друга моделі розглядали організацію як «закри­ту систему», на ефективність функціонування якої не впливає зовнішнє середовище. Мабуть, саме ці обмеження спричинили не­обхідність розробки нових моделей організацій, для яких характер­на їхня «відкритість», тобто врахування того, що внутрішня ди­наміка організації формується під впливом зовнішніх подій.

Модель організації як складної відкритої ієрархічної системи. В її основу покладено загальну теорію систем (А. Чандлером, П. Ло-уренсом, Дж. Лоршем); головна ідея полягає у визнанні взаємо­зв'язків і взаємозалежностей елементів, підсистем і всієї системи в цілому з зовнішнім середовищем. Відповідно до цих теоретичних положень організацію розглядають в єдності її складових частин, що нерозривно пов'язані із зовнішнім світом. Ключові фактори її успіху перебувають у двох сферах: зовнішній (з якої вона одержує всі види ресурсів, вбираючи інформацію) і внутрішній (сильні і слабкі сторони якої створюють ті чи інші передумови для перетво­рення ресурсів у продукцію й послуги).

Оцінюючи досконалість цієї моделі, необхідно враховувати, що, попри велике значення зовнішнього середовища, воно лише вста­новлює правила гри. Реально визначає рівень системної ефектив­ності будь-якої організації її внутрішнє середовище, яке фор­мується під впливом управлінських рішень, що приймаються керівництвом.

Модель організації, що реалізує концепцію заінтересованих груп. Ця модель (вона формується з 1980-х років) ґрунтується на теоре­тичній концепції заінтересованих груп, відповідно до якої організації повинні враховувати різні інтереси партнерів, коло яких може бути досить широким. Підприємства розглядаються як суспільні утво­рення, у діяльності яких заінтересовані різні групи (як усередині, так і поза ними).

Характеристика моделей організацій

Таблиця З

Назва моделі	Механістична організація	Організація як колектив, побудований на поділі праці	Складна ієрархічна система	Організація, що реалізує концепцію заінтересованих груп
Тил моделі	Закрита система	Закрита система	Відкрита система	Відкрита система
Теоретична база	Школа наукового менеджменту	Школи людських стосунків і поведінкових груп	Загальна теорія систем	Теорія балансу інтересів заінтересованих груп
Основний вид діяльності менеджменту	Оперативне керування виробництвом	Організація і керування працею	Стратегічне керування	Забезпечення співробітництва й переговорного процесу з партнерами
Критерії ефективності	Відношення результатів до витрат	Економічна ефективність з урахуванням факторів управління працею	Системна доцільність	Соціально-економічна й політична орієнтація (баланс інтересів)

Дата добавления: 2014-12-07