Конспект лекций 1 страница

План

План

План

План

План

План

1. Води як об’єкт правової охорони і використання.

2. Характеристика відносин водокористування.

3. Управління в галузі використання і охорони вод.

4. Правова охорона водних об’єктів. Юридична відповідальність за порушення законодавства про води.

1. Води як об’єкт правової охорони і використання.

Вода, водні об'єкти, водні ресурси — одні з важливих компонентів навколишнього природного середовища, необхід­на умова життєдіяльності людини. Води, крім того, найпошире­ніший природний об'єкт. Вода покриває понад 70 % поверхні Землі і утворює її геологічну оболонку — гідросферу. Як зазначе­но в преамбулі Водного кодексу України, усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу Украї­ни, однією з природних основ його економічного розвитку і со­ціального добробуту. Водні ресурси забезпечують існування лю­дей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливи­ми природними об'єктами.

На вирішення окремих питань охорони водних об'єктів, забез­печення сталого водопостачання спрямовані ряд загальнодер­жавних програм, прийнятих в Україні: Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якос­ті питної води (1997р.), Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (2001 р.), Загальнодержавна програма розвитку водного господарства (2002 р.), Загальнодержавна програма «Питна вода України» на 2006-2200 роки (2005 р.).

Водне законодавство України складається з Водного ко­дексу України, прийнятого 6.06.1995 р., та інших законів і підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють водні від­носини.

Стаття 1 Водного кодексу України дає визначення термі­на «води». Води — це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води.

У цій же статті дається визначення поняття «водний об'єкт» — це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озе­ро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України водні об'єкти є власністю народу України і надаються тільки у користування.

Усі води на території України становлять її водний фонд, до складу якого згідно ст. 3 Водного кодексу України належать:

-- поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річ­ки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки і канали), інші водні об'єкти;

-- підземні води та джерела;

-- внутрішні морські води та територіальне море.

Усі води можна поділяти на підземні та поверхневі. Води підземні — води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фі­зичних станах (ст. 1 Водного кодексу). Води поверхневі — води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні (ст. 1 Водного кодексу).

Стаття 5 Водного кодексу поділяє всі водні об'єкти на два види: водні об'єкти загальнодержавного значення і водні об'єкти місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення відно­сяться:

-- внутрішні морські води та територіальне море;

-- підземні води, які є джерелом централізованого водопо­стачання;

-- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

-- водні об'єкти в межах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії ліку­ вальних.

До водних об'єктів місцевого значення відносяться:

-- поверхневі води, що знаходяться і використовуються на території однієї області і які не віднесені до водних об'єктів за­гальнодержавного значення;

-- підземні води, які не можуть бути джерелом централізо­ваного водопостачання.

Наказом Державного комітету України по водному госпо­дарству від 03.06.97 р. затверджено Перелік річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення.

Водні об'єкти також можна поділяти на штучні і природні. Окремим видом виступають водні об'єкти, віднесені до катего­рії лікувальних.

Різні види вод (водних об'єктів) мають відмінний правовий режим, що відрізняється в порядку надання їх в користування, режимі використання і охорони.

2.Характеристика відносин водокористування.

В об'єктивному розумінні право водокористування — це сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні відно­сини з приводу раціонального, ефективного та еколого безпечногвикористання вод, порядок виникнення та припинення відносин по використанню водних об'єктів, систему прав і обов 'язків водо­користувачів.

В суб'єктивному розумінні право водокористування — це вре­гульована законодавством можливість суб'єктів використовува­ти водні об'єкти та їх ресурси для задоволення своїх різноманіт­них потреб.

Водний Кодекс України в ст. 1 дає законодавче визначення понять „водокористування” та „використання води”.

Водоко­ристування - це використання вод для потреб населення, про­мисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання водних об'єктів.

Використання води — це процес вилучення води для використання у виробниц­тві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенер­гетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Суб'єктами права водокористування згідно зі ст. 42 Водного кодексу України є підприємства, установи, організації і грома­дяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи, особи без громадянства.

Об'єктами права водокористування є водні об'єкти. Найчас­тіше це відокремлена ділянка водного об'єкта, надана конкрет­ному водокористувачу для певної мети. Його індивідуалізуючими ознаками є місце розташування і розміри водного об'єкта. Особливістю водних об'єктів є те, що їх розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конкретному випадку з урахуванням мети водокористування та ін­ших факторів.

Змістом права водокористування є права та обов'язки водокористувачів, що закріплені в статтях 43, 44 Водного кодексу України.

Види права водокористування можна розрізняти за різними підставами.

За метою здійснення права водокористування його можна поділяти на:

-- водокористування для задоволення питних та господар­сько-побутових потреб населення;

-- водокористування у лікувально-оздоровчих цілях;

-- водокористування для потреб сільського господарства;

-- водокористування для потреб промисловості і гідроенер­гетики;

-- водокористування для потреб водного транспорту;

-- водокористування з метою риборозведення та потреб ри­бного господарства.

За способами здійснення право водокористування можна по­діляти на:

-- забір води з водних об'єктів;

-- використання водної поверхні;

-- скидання стічних вод.

За строками право водокористування поділяється на:

n постійне,

n без заздалегідь встановленого терміну,

n тимчасове: а) короткострокове (до 3 років); б) довгостро­кове (від 3 до 25 років). Спеціальне водокористування може бу­ти лише тимчасовим.

Відповідно до порядку здійснення водокористування поді­ляється на:

первинне — це водокористування, яке здійснюється пер­ винними водокористувачами Із використанням власних водо­забірних споруд та відповідного обладнання для забору води;

вторинне — це водокористування, яке здійснюється вто­ринними водокористувачами із використанням водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидання стічних вод
у їх системи на умовах, що встановлені між ними (ст. 42 Водно­го кодексу України).

В залежності від умов та суб'єктного складу право водоко­ристування можна поділяти на:

-- спільне;

-- відособлене.

Спільне водокористування передбачає можливість користу­вання водним об'єктом одночасно кількома водокористувачами, які, наприклад, здійснюють забір води з річки.

Відособлене передбачає користування конкретним водним об'єктом чи його частиною зі сторони одного визначеного корис­тувача.

За підставами виникнення право водокористування поділя­ється на:

-- право загального водокористування;

-- право спеціального водокористування;

-- право водокористування, що не належить ні до загально­го, ні до спеціального водокористування.

3.Управління в галузі використання і охорони вод.

Державне управління в галузі використання і охорони вод здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування (органи загального управлін­ня). Органами спеціального управління в цій галузі є Міністер­ство охорони навколишнього природного середовища України, Державний комітет України по водному господарству (Поло­ження про Державний комітет України по водному господар­ству затверджене Указом Президента України від 14.07.2000 р.).

До основних функцій державного управління з галузі вико­ристання і охорони вод належать такі:

1) Планування і програмування.

2) Державний облік вод.

3) Державний моніторинг вод.

4) Державна екологічна експертиза

5) Розподіл і перерозподіл водних ресурсів

6) Лімітування в галузі використання вод

7) Стандартизація і нормування.

У систему нормативів в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів входять:

а) екологічний норматив якості води водних об'єкт;

б) нормативи екологічної безпеки водокористування,;

в) нормативи гранично допустимого скидання забруднюю­чих речовин;

г) галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

д) технологічні нормативи використання води.

8) Державний контроль в галузі використання і охорони вод.

4.Правова охорона водних об’єктів. Юридична відповідальність за порушення законодавства про води.

Правова охорона вод — це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне вико­ристання водних ресурсів, запобігання і ліквідацію забруднення, засмічення, вичерпання вод, покращання їх стану, забезпечення особливого режиму користування водними об'єктами для приро­доохоронних, лікувальних, курортних і оздоровчих цілей.

Основний негативний вплив на води (водні об'єкти) здійс­нюється шляхом забруднення, засмічення і виснаження. Зміст понять засмічення і виснаження розкривається в ст. 1 Водного кодексу України.

Забруднення вод — це надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин.

Засмічення вод — це привнесен­ня у водні об'єкти сторонніх предметів і матеріалів, що шкідли­во впливають на стан вод.

Вичерпання вод — це зменшення кіль­кості вод у водних об'єктах.

Розділом IV Водного кодексу України закріплена конкрет­на система заходів по охороні вод, яка передбачає:

1) Особливий порядок надання в користування і викорис­тання земель водного фонду (статті 85, 86 Водного кодексу України). Зокрема, у постійне користування землі водного фон­ду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створе­но спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, при­бережними захисними смугами, смугами відведення, берегови­ми смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та під­триманню їх у належному стані. Детальніше ці питання регулю­ються в постанові Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 р. «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду».

2) Створення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг, зон санітарної охорони (статті 87—93 Водного кодексу України).

3) Закріплення особливого правового режиму водних об'єк­тів, віднесених у встановленому законодавством порядку до те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 94 Водно­го кодексу України).

4) Водоохоронні вимоги до виробничо-господарської діяль­ності по недопущенню забруднення, засмічення і вичерпання вод, які визначені статтями 95—106 Водного кодексу та деталі­зовані в ряді підзаконних нормативно-правових актах, як напри­клад, постанові Кабінету Міністрів України від 25.03.1999 р. «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від за­бруднення зворотними водами» постанові Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р. «Про затвердження Правил охорони внутрішніх морських вод і територіального моря від забруднен­ня та засмічення»

5) Запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідація їх наслідків (статті 107—108 Водного кодек­су України).

Порушення водного законодавства тягне за собою дисцип­лінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, загальні положення якої визначено у главі 23 Водного кодексу України.

Кримінальна відповідальність настає на підставі вироку су­ду, що вступив у законну силу, за злочини, передбачені ст. 242 КК України (порушення правил охорони вод), 243 КК Украї­ни (забруднення моря), а також частково за ст. 244 КК Укра­їни (порушення законодавства про континентальний шельф України).

Адміністративна відповідальність за порушення водного за­конодавства передбачена статтями 59—62, 912 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Дисциплінарна відповідальність застосовується у загально­му порядку на основі норм Кодексу законів про працю України.

Цивільно-правова відповідальність застосовується у вигля­ді відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення норм водного законодавства. Особливістю такої відповідальності є те, що для визначення розміру збитків, які підлягають відшкоду­ванню, використовуються наперед визначені методики і такси.

Контрольні запитання і завдання:

1. Визначте зміст понять «води», «водні об'єкти», «водний фонд».

2. На базі аналізу норм Водного кодексу України покажіть відмінність в правовому режимі водних об'єктів місцево­го і загальнодержавного значення.

3. Які види водокористування можна виділяти відповідно до водного законодавства України?

4. Які особливості і режим здійснення первинного і вторин­ного водокористування?

5. Які обмеження встановлені Водним кодексом України у випадку надання водних об'єктів в оренду? Який поря­док надання їх в оренду?

6. Випишіть з Водного кодексу України положення, які під­тверджують пріоритетність спеціального водокористу­вання для питних і господарсько-побутових потреб на­селення.

7. Які органи державної виконавчої влади здійснюють функ­ції управління в галузі охорони і використання вод? Які їх основні повноваження?

8. Які основні функції державного управління в галузі охо­рони і використання вод?

9. Який правовий режим водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг, зон са­нітарної охорони?

10. Визначте взаємодію і взаємозалежність між встановле­ними видами екологічних нормативів в галузі охорони і раціонального використання вод.

11. Якими спеціальними нормативно-правовими актами вста­новлений порядок відшкодування шкоди, заподіяної по­ рушенням вимог охорони і використання вод?

Тема 12. Правовий режим використання та охорони лісів та інших об’єктів рослинного світу

1. Ліс як об’єкт правової охорони і використання. Рослинний світ як природний об’єкт та об’єкт правової охорони.

2. Право власності на ліси та право користуваннями лісами.

3. Функції управління в галузі використання і охорони лісів.

4. Правова охорона рослинного світу. Юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ та ліси.

1. Ліс як об’єкт правової охорони і використання. Рослинний світ як природний об’єкт та об’єкт правової охорони.

Правове регулювання лісових відносин ґрунтується на нор­мах Лісового кодексу України, затвердженого в новій редакції від 8.02.2006 р..

Поняття лісу визначено в ст. 1 Лісового кодексу України, відповідно до якої ліс — тип природних комплексів, у якому по­єднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з від­повідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взає­мопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на нав­колишнє природне середовище.

Саме таке широке поняття лісу забезпечує комплексну охо­рону лісів, єдині засади охорони і використання ділянок лісу у нерозривному взаємозв'язку з іншими природними компонен­тами.

Новою редакцією Лісового кодексу введено низку нових по­нять в лісове та земельне законодавство. Зокрема:

-- землі лісогосподарського призначення (замість раніше існу­ючої категорії земель лісового фонду),

-- земельна лісова ділянка

-- лісова ділянка.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України усі ліси на те­риторії України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незале­жно від права власності на них, становлять лісовий фонд Украї­ни і перебувають під охороною держави. Стаття 4 встановлює, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в то­му числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать:

— зелені насадження в межах населених пунктів (парки, са­ди, сквери, бульвари тощо),

— окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогоспо­дарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Усі ліси України в залежності від їх екологічного і соціаль­но-економічного значення та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на категорії. Відповідно до ст. 39 Лі­сового кодексу України виділяються такі категорії лісів:

-- захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрун­тозахисні та інші захисні функції);

-- рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекре­аційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

-- ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетич­ні, наукові функції тощо);

-- експлуатаційні ліси.

З поняттям лісу пов'язане інше, не так давно визначене в за­конодавстві, суміжне поняття — рослинний світ. Відповідно до ст. З Закону України «Про рослинний світ» рослинний світ — це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угрупувань на певній території. При цьому законодавство України про рослинний світ, як зазначено в ст. 2 Закону регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтво­рення дикорослих та інших несільськогосподарського призна­чення судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайни­ків, а також грибів, їх угруповань і місцезростань.

У Законі «Про рослинний світ» дається визначення понят­тя «об'єкти рослинного світу». Це дикорослі та інші несільсько­господарського призначення судинні рослини, мохоподібні, во­дорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

До природних рослинних ресурсів загальнодержав­ного значення належать:

а) об'єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та ви­ключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використо­вуються на території більш ніж однієї області, а також їх при­ток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, націо­нальних природних парків, а також заказників, пам'яток приро­ди, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавно­го значення;

б) лісові ресурси державного значення;

в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України;

г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої кни­ги України. До природних рослинних ресурсів загальнодержав­ного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення відно­сяться дикорослі та інші несільськогосподарського призначен­ня судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загально­державного значення (ст. 4 Закону «Про рослинний світ»).

2. Право власності на ліси та право користуваннями лісами.

У новій редакції Лісового кодексу України суттєво змінений підхід до регулювання відносин приналежності лісів, зокрема власності на них, чому присвячений окремий розділ II. Стаття 7, відображаючи відповідну норму Конституції України, закріплює, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Разом з тим ця ж стаття передбачає можливість передачі лісів в державну, комунальну і приватну власність. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Лісовим кодексом України введене також нове поняття — право користування лісами. При аналізі норм глави 2 щодо пра­ва користування лісами можна прослідкувати різний режим ко­ристування лісами в залежності від мети використання, а саме:

— для ведення лісового господарства;

-- для потреб мисливського господарства;

-- для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, ту­ристичних і освітньо-виховних цілей;

-- для проведення науково-дослідних робіт;

-- для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лі­сокористувань та інших потреб.

За строками здійснення користування лісами ст. 16 Лісово­го кодексу України виділяє:

-- постійне користування лісами,

-- тимчасове користування,

Тимчасове користування, в свою чергу, може бути:

а) довгострокове (від одного до п'ятдесяти років;

б) короткострокове (до одного року

Права та обов'язки постійних і тимчасових лісокористувачів визначені статтями 19—21 Лісового кодексу України.

Лісовий кодекс виділяє також поняття використання лісо­вих ресурсів, яке є одним із видів користування лісом і відповід­но до ст. 65 Лісового кодексу України здійснюється в порядку їх загального і спеціального використання.

Право на здійснення спеціального використання лісових ре­сурсів виникає після виділення в користування лісової ділянки (ст. 68 Лісового кодексу України) і одержання спеціального доз­волу (ст. 69). Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в по­рядку рубок головного користування видається органом вико­навчої влади з питань лісового господарства Автономної Рес­публіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресур­сів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами. Спеціальний дозвіл видається власниками лісів або по­стійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов'язаних і не пов'язаних із веденням лісового господарства.

Видача дозволів регулюється також Правилами відпуску де­ревини на пні в лісах України затвердженими постановою Ка­бінету Міністрів України від 29.07.1999 р.1 та Інструкцією про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, затвердженою наказом Мінекобезпеки України від 31.03.1993 р. Дозволом на спеціальне використання лісових ресур­сів є лісорубний квиток, ордер, лісовий квиток.

Відповідно до ст. 77 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів, крім розміщення пасік, є плат­ним.

Припинення права користування лісами та права викорис­тання лісових ресурсів регулюється статтями 22, 78 Лісового ко­дексу України.

3. Функції управління в галузі використання і охорони лісів.

Лісовий кодекс України містить окремий розділ III — «Державне регулювання та управління у сфері лісових відно­син», в якому закріплена загальна компетенція органів держав­ної влади та місцевого самоврядування в цій галузі. Галузевим органом центрального управління в цій галузі є Державний ко­мітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України). Відповідно до п. 1 Положення про Державний комітет лі­сового господарства України, яке затверджене Указом Прези­дента України від 14.08.2000 р., він вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, забезпечує її реа­лізацію, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесе­них до його відання.

До основних функцій державного управління в галузі використання і охорони лісів можна віднести такі:

1). Розподіл і перерозподіл лісів.

2). Лісовпорядкування

3). Державний лісовий кадастр та облік лісів.

4). Моніторинг лісів і лісова сертифікація.

5). Лімітування в галузі використання лісів.

6). Контроль за раціональним використанням і охороною лі­сів.

4. Правова охорона рослинного світу. Юридична відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ та ліси.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комп­лексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єк­тів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а та­кож невиснажливе використання (ст. 25 Закону України «Про рослинний світ»).

Відповідно до ст. 26 Закону охорона рослинного світу забез­печується:

1) встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об'єктів рослинного світу;

2) забороною та обмеженням використання природних рос­линних ресурсів у разі необхідності;

3) проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об'єктів рослинного світу в резуль­таті господарської діяльності;

4) захистом земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, від ерозії, селей, підтоплення, затоплення, заболочення, засо­лення, висушення, ущільнення, засмічення, забруднення про­мисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від Іншого несприятливого впливу;

5) створенням та оголошенням територій та об'єктів приро­дно-заповідного фонду;

6) організацією наукових досліджень, спрямованих на забез­печення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об'єк­тів рослинного світу;

7) розвитком системи інформування про об'єкти рослин­ного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

Дата добавления: 2014-12-07