Організація виробництва охоплює всі ланки - від галузі народного господарства до робочого місця

За ступенем автоматизації виробничі процеси буваютьмехані­зовані, автоматизовані таавтоматичні.

За призначенням виробничі процеси поділяють наосновні, до­поміжні таобслуговуючі.

2. За перебігом у часі розрізняють дискретні (від лат “ розділений, переривчастий) та безперервні вироб­ничі процеси.

До принципів організації виробничого процесу відносять:

1. Принцип спеціалізації передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу. Підвищуючи однорідність виробництва, спеціалізація сприяє спрощенню його організації.

2. Принцип пропорційності потребує, щоб у системі взаємопов'яза­них підрозділів підприємства була узгоджена пропускна спромож­ність, тобто: п ропорційність передбачає однакову продуктивність в одиницю часу усіх ланок виробництва, щоб на складальні операції вони надходили комплектно.

3. Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окре­мих операцій і процесів або паралельна обробка виробів на різних етапах та стадіях технологічного процесу. По­слідовне їх виробництво зайняло б набагато більше часу.

4. Принцип прямоточності означає забезпечення найкоротшого шляху проходження виробу по всіх операціях і усування зустрічних і протилежних рухів на дільниці, в цеху, на підприємстві.

5. Принцип безперервності означає ліквідацію будь-яких перерв (міжзмінних, внутрішньозмінних, міжопераційних та внутрішньоопераційних) у виробництві.

6. Принцип автоматичності передбачає економічно обгрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі в роботі у важких або шкідливих умовах.

7. Принцип ритмічності щодо запуску у виробництво означає регулярне повторення виробничих процесів через рівні проміжки часу, а ритмічність щодо випуску – рівномірне виконання плану по змінах, за добу, по декадах.

8. Принцип гнучкості означає забезпечення оперативної адаптації організаційно-технічних умов виробничого процесу, пов'язаних з пе­реходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість досягається уні­версальністю знарядь праці, засобів автоматизації, упровадженням верстатів з ЧПУ, гнучких виробничих систем.

9. Принцип гомеостатичності *потребує, щоб виробнича система була здатна стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. *: “ Гомео “ – др.-гр. “ подібний, однаковий, той самий тощо”. “ Стат “ - др.-гр. “ стоячий, нерухомий ”. Принцип “ гомеостату “ застосовують, наприклад, при конструюванні автопілоту.

У рамках великого підприємства можна виділити три рівня організації виробництва:

1. Організація процесу на робочому місці повинна забезпечити раціональну відповідність основних параметрів верстата, інструмента, особливостей матеріалів, рівня кваліфікації робочого і виконуваних робіт.

2. Внутрішньоцехова організація виробництва забезпечує поєднання виробничих процесів, що входять в один окремий виробничий процес. Організаційно така стадія виробництва може бути оформлена як дільниця або цех.

3. Міжцехова організація виробництва включає проведення заходів по просторовому і одночасовому поєднанню великих стадій виробничого процесу, кожна з яких - закінчений процес.

2. Розглянемо більш конкретно виробничу структуру.

Виробнича структура - форма організації виробничого процесу, а саме кількість, склад і розміщення виробничих підрозділів і характер виробничих зв'язків між ними. До виробничих підрозділів відносять робоче місце, основні й допоміжні цехи, ділянки, лабораторії, обслуговуючі господарства та служби.

Первинним підрозділом організації процесу виробництва є робоче місце - частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконує окремі операції по виготовленню продукції або обслуговуванню процесу виробництва, використовуючи при цьому відповідне устаткування й технічне оснащення.

Основною структурною виробничою одиницею підприємства є цех - адміністративно відособлений підрозділ, що виконує певну частину загального виробничого процесу. На великому (середньому) підприємстві цехи підрозділяються на чотири групи: основні, допоміжні, побічні й підсобні.

В основних цехах виконуються операції по виготовленню продукції, призначеної для реалізації. Основні цехи звичайно діляться на заготівельні, обробні й складальні. До заготівельних цехів відносяться ливарні, ковальсько-штампувальні тощо; до обробних - механообробні, деревообробні, термічні, лакофарбувальні; до складальних - цехи складання виробів, комплектації запасними частинами тощо.

Допоміжні або обслуговуючі цехи: інструментальний, нестандартного устаткування, модельний, ремонтний, енергетичний, транспортний.

Побічні цехи: утилізації й переробки відходів, цехи товарів широкого вжитку.

Підсобні цехи виготовляють тару для упакування продукції, друкують інструкції з її використання.

Крім цих цехів майже на кожному заводі є цехи, служби й відділи, що обслуговують непромислові господарства. До них відносять житлово-комунальні, культурно-побутові відділи.

Певне місце в структурі заводів займають складське господарство, очисні спорудження й комунікації (електро-мережі, газо- і повітропроводи, опалення, вентиляції, упоряджені дороги рейкового й безрейкового транспорту).

Особливу роль у виробничій структурі підприємства грають конструкторські й технологічні підрозділи, лабораторії й науково-дослідні інститути. В них розробляються нові вироби, технологічні процеси для одержання цих виробів, проводяться експериментальні й дослідно-конструкторські роботи.

До складу цехів входять виробничі ділянки - сукупність робочих місць, де колектив робітників виконує або певний етап виробничого процесу, або частину продукції, що випускається цехом. Виробничі ділянки підрозділяються на основні й допоміжні.

Основні виробничі ділянки створюються за технологічним або предметним принципом. На ділянках, організованих за принципом технологічної спеціалізації, виконуються технологічні операції певного виду. У ливарному цеху, наприклад, можуть бути організовані ділянки по наступних технологічних напрямках: землеприготування, виготовлення стрижнів, ливарних форм, обробка готового лиття. На ділянках, організованих за принципом предметної спеціалізації, здійснюють не окремі види операцій, а технологічні процеси в цілому. У результаті одержують закінчену продукцію для даної ділянки.

До допоміжних відносять ділянки по поточному ремонту й обслуговуванню устаткування; транспортну службу, майстерню з ремонту інструментів.

Важливі показники, що характеризують виробничу структуру підприємства, - це число цехів, ділянок, а усередині них - робочих місць, і інших підрозділів і їхня питома вага у виробництві.

Ефективність роботи будь-якого підприємства визначається не тільки рівнем організації основних виробничих процесів. Важливим є рівень організації інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від лат. infra –“ нижче, під “ та structura – “побудова, розміщення ”) – це сукупність складових частин будь-якого об’єкту, що мають підпорядкований (допоміжний) характер і забезпечують умови для нормальної роботи об’єкта в цілому.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для його функціонування. Це “ тил виробництва “, без якого неможлива його нормальна робота.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

До виробничої інфраструктури належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботиосновних виробничих цехів. Сюди входять:

· Комунікаційні мережі;

· Засоби збирання та обробки інформації;

· Природоохоронні споруди;

· Система технічного обслуговування підприємства, а саме:

- ремонтне господарство (ремонтно-механічний та ремонтно-будівельний підрозділ);

- інструментальне господарство;

- транспортне господарство (автомобільний, залізничний, електрокарний транспорт);

- енергетичне господарство (електросилове, теплосилове, газове, пічне тощо);

- складське господарство (матеріальні, виробничі склади та склади готової продукції).

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства, створення комфортного соціального середовища, сприятливого психологічного клімату у трудовому колективі і мотивацію праці. Усе це безпосередньо впливає на продуктивність праці та кінцеві результати діяльності підприємства. До соціальноїінфраструктури відносять:

· Заклади громадського харчування та охорони здоров’я;

· Спортивні споруди;

· Заклади освіти та дитячі дошкільні заклади;

· Заклади культури та відпочинку;

· Житлово-комунальне господарство.

Вцілому успішне господарювання неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва підприємства, так і його інфраструктури.

3. Тип виробництва - сукупність його організаційних, технічних і економічних особливостей. Залежно від рівня концентрації та спеціалізації розрізняють три типи виробництв: - одиничне; - серійне; - масове.

Дата добавления: 2014-12-07