Операційні компоненти мислення 1 страница

Найперше формулювання предмету психології – і єдине до середини XIX століття, є таким: предметом психології виступає людська душа. Хоча наукова психологія не сприйняла від філософської предмет у такому формулюванні, проте саме воно є базовим орієнтиром, навколо якого і зараз ведуться наукові пошуки. Навіть тоді, коли душа заперечується у якості предмета психології, все одно залишається потреба в ідентифікації того, що мається на увазі під словом «душа». Зрештою, цього вимагає сама назва науки. Під душею ми розуміємо сутність психічних явищ.

Л 33

Психологія

Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко

Большой храм

Глин Даниэл и метод радиокарбонного анализа (С) подтвердил, что основные ансамбли Бретани и севера Иберийского полуострова, а также курганы Ирландии возводились в 6-4 тыс. до н.э., в то время как Средиземноморские ансамбли – в 4-3 тыс. до н.э. некоторые сложные кромлехи и храмовые комплексы (Алаприайа близ Лисабона) были воздвигнуты ранее более простых сооружений.

Гипостильный зал Амона-Ра в Карнаке.

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Алчевськ

ДонДТУ

ББК 86.3

Лебедєва Наталія Геннадіївна – доцент каф. філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету.

Джурелюк Олена Тадеушівна – доцент каф. філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету.

Самойленко Дмитро Олександрович – асистент каф. філософії та правознавства Донбаського державного технічного університету.

Рецензенти:

О.В. Адаменко – докт. пед. наук, профессор (ЛНПУ ім. Т. Шевченка);

Л.В. Коніна – доц. каф. філософії та правознавства (ДонДТУ, м. Алчевськ)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист №1.4/18-Г-1335 від 11.06.2008)

Лебедєва Н. Г. та ін.

Л 33

Психологія: Навч. посібн./ Н.Г. Лебедєва, О.Т. Джурелюк, Д.О. Самойленко. – Алчевськ: ДонДТУ, 2008. – 276 с.

ISBN 978-966-310-197-2

У навчальному посібнику висвітлені основні психологічні проблеми: предмет та основні етапи розвитку психології, психологія пізнавальних процесів, психологія емоційно-вольових процесів, психологія особистості, психологія груп та ін. Вивчення цих розділів психології має практичну значущість для майбутніх фахівців: отримані знання допоможуть у самопізнанні, навчать раціонально підходити до власної долі, до особистісного зростання. У посібнику наведені схеми та таблиці, за допомогою яких студенти зможуть краще засвоїти матеріал. Посібник також містить методики для самостійного дослідження особистісних якостей та завдання до самоконтролю знань.

Для студентів вищих технічних навчальних закладів.

ББК 86.3

ISBN 978-966-310-197-2  

© Н. Г. Лебедєва, 2008

О. Т. Джурелюк, 2008

Д. О. Самойленко, 2008

© ДонДТУ, 2008

© дизайн обкладинки

І.М. Решетняк, 2008

Переднє слово

Загальна тенденція до гуманітаризації технічної освіти, практична важливість залучення студентів технічного університету до гуманітарного знання із його методологічною специфікою зумовлює актуальність заходів у двох напрямах:

внутрішня гуманізація технічних дисциплін (подолання їх сьогоднішньої відірваності від ціннісного аспекту дійсності);

збільшення ваги у підготовці технічної інтелігенції дисциплін гуманітарного циклу (психології тощо).

В останні роки у зв’язку з інтенсивним запровадженням психології у практику суспільної життєдіяльності України значно розширюються сфери використання психічних знань. Разом з тим поширюється і коло тих людей, які цих знань здобувають. Психологія як обов’язкова дисципліна викладається вже не тільки тим студентам, які здобувають фах психолога або педагога, навіть не тільки студентам гуманітарних спеціальностей. Психологія увійшла і в систему вищої технічної освіти.

Навіщо потрібне набуття психологічних знань, умінь, навичок фахівцям технічного профілю? По-перше, кожний фахівець технічного профілю є носієм власного психічного світу, ігнорування проблем і тенденцій якого не може не відбитися на його творчій ефективності. По-друге, самі завдання, що їх вирішують фахівці з технічних спеціальностей, передбачають звернення до психологічних знань. Психологія владно входить у царину науково-технічної діяльності, адже жодне технічне устаткування не зможе працювати без залучення людського фактору. Інженерна психологія надає ті необхідні знання про особливості організації і функціонування систем «людина – техніка», без яких навіть довершені за внутрішнім устроєм машини виявляються джерелом відмов, адже ними ніхто не зможе користуватися. А щоб творчо оперувати даними інженерної психології, фахівець технічної спеціальності має бути обізнаним із загально-психологічними істинами.

Навчальний посібник «Психологія», що пропонується студентам всіх технічних спеціальностей, складається з теоретичної частини, до якої входять конспекти лекцій за темами навчальної програми дисципліни. Кожна тема супроводжується завданнями для самоконтролю знань та списком літератури. У посібнику містяться схеми та таблиці за темами, методики для дослідження особистісних якостей та тести заліку з дисципліни «Психологія».

Автори навчального посібника мали на меті не тільки викласти певну систему психологічних знань, але й надихнути студентів на власну психологічно-значущу творчість, спрямувати до рефлексивної активності та перетворюючої діяльності.

Колектив авторів

Теоретична частина

Тема 1
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА КАТЕГОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ

· Актуальність психологічних знань

· Особливості психології як науки

· Предмет психології

· Галузі психологічної науки

· Зв'язок психології з іншими науками

· Методи психології

Актуальність психологічних знань

Комплексна й тривала дія негативних соціальних, психологічних, економічних та інших чинників зумовлюють високу нервово-психічну напругу, яка залежно від індивідуальних особливостей людини та рівня її особистісної сформованості може спричинити різноманітні негативні прояви в її психіці. Останні, у свою чергу, можуть зумовлювати аномалії в міжособистісних стосунках, підвищувати конфліктність, агресивність, тривожність. викликати інші небажані зміни психічного стану, які проявляються в поведінці, інколи навіть призводять до асоціальних вчинків.

Лише сформована (з чітко визначеними гуманістичними орієнтаціями) особистість спроможна протистояти тискові зазначених негативних чинників і залишатися психічно і фізично здоровою, врівноваженою, здатною контролювати і регулювати власні психічні стани, що конче потрібно для забезпечення нормальної, ефективної життєдіяльності.

Актуальність психологічних знань зумовлена й тим, що саме психологічна наука і практика спроможні реалізувати і забезпечити гуманістичне орієнтування розвитку суспільства.

Само- і взаємопізнання, самовдосконалення, навчання і виховання, пристосування до сучасних умов життя та протидія впливам стресорів, регуляція стосунків, задоволення потреб у визнанні, орієнтація щодо певної професійної діяльності, керування людьми – далеко не всі сфери, що потребують психологічних знань, навичок та умінь.

Історично склалося так, що виникнення елементів психологічних знань відбулося тоді, коли людина усвідомила себе саму і те, що вона суттєво відрізняється від навколишнього світу.

У донауковий період усі уявлення про психіку зводились до поняття «душа». Цим намагалися пояснити всі незрозумілі явища у житті людини.

У VII ст. з розвитком філософії та природничих наук психологію розглядають як науку про свідомість.

У XIХ – XX ст. психологія стає наукою про поведінку, вчинки, реакції людини.

Нинішня психологічна наука сформувалась на основі філософії, сучасних досягнень біології, анатомії, фізіології і вивчає факти, закономірності, механізми становлення та розвитку психічних пізнавальних процесів, властивостей, станів та утворень під час професійної діяльності.

Прийнято вважати, що психологія як самостійна наука бере свій початок від часу створення В. Вундтом у 1879 р. в Німеччині, в Лейпцігському університеті, першої в світі лабораторії експериментальної психології.

Об’єктивна криза філософського і наукового пізнання людини, потреби практики виробничого і соціального життя сприяли виокремленню психології як науки зі своїми об’єктом, предметом, методами, галузями і завданнями.

Особливості психології як науки

Психологія – складне й багаторівневе наукове утворення, воно існує у науковій діяльності багатьох шкіл, між якими не завжди наявна згода відносно ключових понять.

Найперше традиційне, найбільш адекватне назві і, зрештою, найпростіше визначення психології формулюється так: психологія – це вчення про душу. Дійсно, у перекладі з давньогрецької «псюхе» - це душа, «логос» - слово, пізнання, наука. Це найбільш загальне визначення психології є базовим для створення інших визначень, певна частина яких конкретизує його, певна частина – заперечує. оскільки існування душі не є наочним, таке визначення викликає невдоволення у певних представників сучасної психології, вони вважають, що традиційне визначення не є науковим. У пошуках наукового визначення психології дослідники вибудовують більш складні конструкції, наприклад: психологія – це наука про закономірності функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Це формулювання є більш подібним до наукового, проте має суттєві недоліки. По-перше, воно якесь «обірване»: не зовсім ясно, про чию життєдіяльність йде мова (мабуть, про життєдіяльність організму – але чи належить біологічний організм до предмету психології?). По-друге, якщо досліджується якась особлива форма життєдіяльності, то її особливість слід порівнювати з іншими («не особливими») формами того ж самого, тобто знаходити щось спільне у психічному і непсихічному. По-третє, психіка – це не лише форма життєдіяльності. Це цілий світ, який взаємодіє із тим – оточуючим – світом, що його вивчають природничі науки, але взаємодіє на засадах власної автономності як світу.

Особлива складність завдання дослідника-психолога полягає у тому, що об’єкт, який він вивчає і той інструмент вивчення, який він застосовує, в певному розумінні є одне й те саме. Психолог вивчає психіку за допомогою психіки. Зрештою, без застосування психіки не можуть відбуватися пізнавальні дії в жодній науці, але якщо представники природничих наук можуть звести суб’єктивний момент у знанні до припустимого мінімуму, то психологи від цього моменту вивільнятись не можуть і не повинні.

Психологію не можна вважати природничою наукою, хоча метод, завдяки якому вона отримала самостійність, запозичений нею саме з природничих наук. Не можна її вважати й соціальною наукою, хоча соціум не лежить поза її науковою увагою. Психологія існує на перетині природничих і соціальних наук, але має власне неповторне поле дослідження – психічну реальність (так само і людина не є ані суто біологічною, ані суто соціальною істотою, а являє собою передусім окремий світ – а саме світ психічний).

Отож, особливості психології як науки обумовлені передусім особливостями психічної реальності. З того, що психічна реальність має особливий статус в людському житті, витікає й непересічне значення психологічних знань для людини.

Кожна людина є світом і цей світ – психічний. Він має певні закономірності, що їх вивчає психологічна наука. Орієнтуватися в цьому світі – тобто в самому собі – не менш важливо, ніж орієнтуватися у світі зовнішньому. Людина і оточуючий світ – це дві безодні, пізнавати їх можна без кінця. Коли хтось гадає, що він знає себе досконально – це лише свідчення того, що ця людина зіткнулася із певними перешкодами у самопізнанні. Великий шар несвідомого, в якому зберігаються не тільки власні психічні таємниці людини, але й вселюдські, кожної миті може цю людину здивувати. Цей подив може бути приємним або неприємним.

Шлях життя людини ніколи не нагадує рівну лінію, яку можна накреслити зарані. На цьому шляху людина зустрічається із життєвими кризами. Ці події для людини мають більшу увагу, ніж соціальні, економічні, чи політичні кризи, які впливають на її психічне життя лише опосередковано. Вміння вийти переможцем із власної життєвої кризи (а воно потребує володіння своїм внутрішнім світом, покладання на себе відповідальності за внутрішні наслідки своїх вчинків) є складним утворенням, у якому пізнавальний аспект відіграє не останню роль.

Об’єктом кожної науки є та реальність, яку вона вивчає, безвідносно до самого факту вивчення (тобто оскільки ця реальність є об’єктивною). Об’єкт психології становить психічна реальність як така. Якщо не мати сумнів у існуванні цієї реальності (а далі цей можливий сумнів буде розвіяний), то психологія теж має право на існування. У чому ж специфіка психічної реальності? За видатним вітчизняним психологом Г.І. Челпановим, який стояв біля витоків наукової психології взагалі, відмінність психічних явищ від явищ фізичних і матеріальних, які складають предмет наук про природу, полягає в тому, що:

§ психічні явища не можуть бути сприйнятими через посередництво зовнішніх органів чуття (зовнішнього досвіду), а можуть безпосередньо пізнаватися тільки шляхом внутрішнього досвіду;

§ психічні явища можуть бути підвладні безпосередньому спогляданню тільки тієї особи, яка їх переживає – тоді як фізичні явища можуть сприйматися великою кількістю споглядачів;

§ психічним явищам не може бути приписана просторова протяжність (на відміну від явищ, скажімо, фізіологічних).

Щодо третього пункту можна зазначити, що згідно сучасним поглядам просторовість психічним явищам може бути приписана (але не протяжність у «фізичному» просторі, яку справедливо заперечував Г.І. Челпанов).

Психічна реальність – чи є вона взагалі? Як це не дивно, у цьому не впевнені навіть деякі психологи, хоча якщо її немає, то нема й сенсу в існуванні психології як окремої науки. Довести існування психічної реальності можна за допомогою зв’язків психіки з іншими планами, рівнями дійсності. Якщо вона не є повністю обумовленою жодним із них, якщо взаємодія психічного з непсихічним відбувається «на рівних», то психіка становить самостійну реальність, таку ж об’єктивно існуючу, як всі інші. Головні аргументи існування психічної реальності:

§ психофізичний – психічний образ не визначається остаточно структурою фізичного об’єкта, який у ньому відображується, залежність між інтенсивністю подразника та інтенсивністю відчуття не пряма, а логарифмічна (психофізичний закон Вебера-Фехнера) чи ступенева (закон Стівенса);

§ психохімічний – вплив на психіку фармакологічних речовин викликає такі явища (наприклад, галюцинації), які не можна пояснити, виходячи з формули речовини;

§ психофізіологічний – психічний образ у своєму змісті не збігається із фізіологічним носієм – нервовим імпульсом, який іде рефлекторною дугою через нервову систему;

§ психосоматичний – психічні особливості певною мірою залежать від будови тіла (конституціональні типології характеру Кречмера й Шелдона, френологія Галля), але не визначаються ними остаточно – так збільшений об’єм мозку зовсім не свідчить про вищі розумові здібності людини, тоді як недостатній може спричинити їх відсутність;

§ психосоціальний – психіка людини не є повністю залежною від оточуючого суспільного світу, інакше уніфікація людей у межах певного суспільства була б всеосяжною і повною.

Предмет психології

Кожна наука відрізняється від інших за своїм предметом та методом як шляхом його пізнання. Предметом кожної науки має бути сутність її об’єкту. Що ж може бути визначеним як сутність психічного? На це питання є дуже багато відповідей, оскільки предмет науки (на відміну від об’єкту) залежить від того кута зору, під яким сприймають досліджувану реальність науковці. Протягом існування науки її предмет може певним чином трансформуватись. І це не завжди буде свідчити про те, що на зміну одній науці прийшла інша. Рефлексія над своїм предметом, прагнення до його все більш точного визначення, переформулювання у зв’язку з новими точками зору й повернення до попередніх формулювань у пошуку втрачених аспектів смислу – все це нормальні процеси життя науки. Кожне з наведених нижче формулювань предмету психології має певні переваги.

У науковій психології кінця XIX століття предметом виступила свідомість, яка ототожнювалась з усією психікою. Таке визначення не перейшло у ХХ століття, оскільки у психоаналізі відбулось відкриття несвідомого психічного, - і саме в 1900 році вийшла книга З. Фрейда «Тлумачення сновидінь». яка викликала в науці великий резонанс і завдала нищівного удару по ототожненню психіки зі свідомістю. Визначення предмету психології у класичному психоаналізі та споріднених напрямах глибинної психології, на противагу попередньому, акцентувало саме несвідоме. З. Фрейд порівнював відносну вагу свідомих і несвідомих чинників поведінки людини із нафтовою плівкою на поверхні океану. У американському біхевіоризмі також заперечувалась свідомість у якості предмету психології – але разом із нею було заперечене і все суб’єктивне у психіці взагалі, предметом же психології вважалась об’єктивна поведінка – як сукупність нервово-м’язових реакцій на зовнішні подразники.

Предметом вітчизняної психології радянських часів в найбільш загальному виразі були психічні явища. Поняття «психічні явища» більш конкретне, ніж «душа»; кожен психолог розуміє його однаково, без залежності від того, традиції якої психологічної школи він презентує у своїй творчості. До психічних явищ зараховуються психічні процеси (сприймання, мислення та ін.), психічні стани (наприклад, стан афекту або кризи), психічні якості (наприклад, особистісна тривожність, креативність), сюди ж попадає і особистість як складне інтегральне психічне утворення, обумовлене біологічно і соціально. Поняття «психічні явища» не бере до уваги сутнісної сторони психіки. Воно концентрується на одному боці філософської опозиції між сутністю та явищем, а саме на боці явища. Але дослідження явищ (психічних, чи будь-яких) узятих окремо, не дає доторкнутися до глибинних сутнісних механізмів цих явищ. У явищах проявляють себе сутності. Сутнісного рівня в предметі радянської психології позначено не було. Психологія, що присвятила себе дослідженню психічних явищ, виграла в можливості більш точного знання, програла в глибині розуміння.

Наука, яка концентрується на дослідженні явищ, обираючи їх предметом, працює у «поверхневому» пласті реальності, не наближаючись до глибинного, сутнісного розуміння досліджуваного. Сутність людини («душа») опинялася поза увагою психології. Людина розглядалася як біосоціальна істота, майже повністю детермінована зовнішніми чинниками. Не маючи власної сутності, вона обумовлювалась іншими сутностями.

Сучасними визначеннями предмету психології є такі: Індивідуальний світ «Я» людини (у цьому визначенні підкреслюється сутнісна єдність психічних явищ, бо «світ» – це вже не проста їх сукупність, а цілісне самостійне утворення); людина, як суб’єкт психіки (в останньому визначенні підкреслено поняття суб’єкту, котре вказує на активність людини в самотворенні, самовизначенні в психічному розвитку. Біологічне і соціальне з цієї точки зору є не причинами, утворюючими людину, а тільки умовами її самотворення).

Галузі психологічної науки

Процес диференціації наукового знання торкнувся психології. Зараз психологія становить собою складне утворення з багатьох психологічних наук, що мають спорідненість у визначенні предмета й методу, але мають і певні розбіжності. Найдрібніші гілки дерева психологічного знання стосуються психологічної практики у певній сфері дійсності і засновані виходячи з її потреб.

Всі психологічні науки поєднуються (прямо, чи опосередковано) із загальною психологією. Вона вивчає психіку людини, й загальні закономірності, встановлює логічний осередок (головний пояснювальний принцип) психології, визначає методологічні засади психологічних досліджень, формує категоріальний апарат, найбільш загальні психологічні поняття. Внутрішні підрозділи загальної психології традиційно визначають такі: вчення про розвиток психіки у філо- та онтогенезі людини, вчення про окремі психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення, увагу, процеси пам’яті, уяву та ін.), стани і властивості людини. До загальної психології інколи відносять і психологію особистості – як вершину загальної психології, що вивчає найбільш інтегроване психічне утворення – особистість, її структурні й функціональні підрозділи та зв’язки між ними. Формування людини як суб’єкта життєтворчості, рушійні сили та умови самоактуалізації людини як носія потенцій дійсно людського буття – це сучасні пріоритети досліджень у галузі психології особистості. Методологічні засади загальної психології сьогодення невідривні від історичного процесу розвитку, становлення психологічних знань, уявлень та настанов, і в цьому поєднанні логічного й історичного аспектів розвитку психіки й знань про неї – специфіка історії психології як галузі психологічної науки. Вікова психологія вивчає онтогенез людської психіки, специфічні психічні особливості індивіда в процесі зміни вікових стадій його розвитку; вона розгалужується на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, акмеологію (психологію зрілої людини) та геронтопсихологію (психологію старості). Диференціацію, психічні відмінності між окремими індивідами й групами, а також причини й наслідки цих відмінностей вивчає диференціальна психологія. Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого на різних етапах перебігу патологічного процесу. Психотерапія вивчає проблему впливів із лікувальною метою на психіку хворого. Комплекс знань, що містить систематичний опис процесу надання психологічної допомоги окремим людям, групам, чи організаціям, установам, становить собою консультативну психологію. Галуззю психологічної науки, що розробляє методи виявлення і виміру індивідуально-психологічних особливостей людини (тобто психологічні тести), є психодіагностика.

Відносно відокремленою від загальної психології є соціальна психологія, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, обумовлені включенням у соціальні групи. Соціальних психологів цікавлять процеси спілкування та психічні феномени, пов’язані з функціонуванням малих та великих груп. До соціальної психології тяжіє цілий ряд психологічних наук, пов’язаних із загальною психологією саме через неї (політична психологія тощо). Психологічні закономірності управлінської діяльності, психологічні основи добору та навчання управлінських кадрів вивчає психологія управління. Психологічні закономірності виховного та навчального процесів, становлення і розвиток індивідуальності в умовах педагогічного впливу вивчає педагогічна психологія. Психологічні особливості трудової діяльності людини вивчає психологія праці. психологічні закономірності функціонування систем «людина-машина» досліджує інженерна психологія.

Найкращою метафорою, що пояснює структурну побудову психологічної науки, буде дерево. Можна вважати, що «корінням» психології є історія психології, «стовбур» дерева психологічної науки утворює загальна психологія, а інші галузі психології нагадують розгалужені гілки, деякі з яких відходять прямо від стовбура. «Листям» на цих «гілках» можна позначити конкретні шляхи практичного застосування психологічних знань у реальному житті. Щоб дерево зеленіло, йому потрібен міцний стовбур та надійне коріння. Умови для найшвидшого розвитку цього дерева створюють також інші науки.

Зв'язок психології з іншими науками

Коли місце психології в колі інших наук визначав В. Вундт, він стверджував, що із природничими науками вона входить у відношення доповнення (бо вони вивчають різні сторони єдиного досвіду людини), для наук про дух (філологія, правознавство тощо) вона виступає надійним підґрунтям, а щодо філософії вона становить підготовчу емпіричну науку. Останнє твердження – щодо відношення психології до філософії – має сенс тільки відносно певних філософських напрямів, а не до філософського пізнання в цілому.

Психологія має тісний генетичний зв'язок передусім із філософією. У нашій метафорі «дерева» філософія виступає тим «грунтом», який тримає в собі «коріння» психології. Філософія (й передусім філософська антропологія – для загальної психології, та соціальна філософія – для соціальної психології) становить наукову методолоію психологічної науки, тобто систему найбільш загальних засад, до якої психологи повинні звертатися, щоб їх дослідницькі дії не втрачали наукової вартості. Сучасна філософія багатоманітна, тож психолог може вирішувати, якої саме філософської методології він буде дотримуватись у конкретному дослідженні: екзистенціалізму, позитивізму, герменевтики, феноменології чи, може, марксизму.

Психологія пов’язана із природничими науками. На перетині з фізикою Г.Т. Фехнером утворена галузь психології психофізика, яка вивчає психічні явища в залежності від фізичних ситуацій, наприклад, залежність інтенсивності відчуття від сили чи тривалості фізичного подразника. На перетині з нейрофізіологією існує спеціальна галузь дослідження – психофізіологія, головною проблемою якої є причинне пояснення психічних явищ через діяльність нейрофізіологічних механізмів. На перетині медичної психології, нейрофізіології та патопсихології склалася галузь психофармакологія, яка досліджує вплив на психіку людини фармакологічних засобів. На перетині з зоологією існує наука зоопсихологія, яка займається особливостями психіки тварин. Плідні зв’язки психології з гуманітарними науками. Синтетичною науковою дисципліною є психолінгвістика, яка вивчає обумовленість процесів мовлення та сприйняття мови структурою самої мови.

Психологія активно застосовує у власне-психологічних цілях методи математичного моделювання й статистики, при цьому математичний апарат, що його застосовують у психології, має певну специфіку.

Методи психології

Методи психологічної науки звичайно поділяють на чотири групи.

Методи теоретичного дослідження – вони застосовуються на першому та другому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають подумки пізнавати сутність певного психічного явища. До цієї групи методів належать моделювання, реконструкція, типізація.

Методи емпіричного дослідження – вони застосовуються на третьому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають реальній взаємодії дослідника з проявами психічного явища. Ці методи спрямовані на отримання фактичного матеріалу і застосовуються до певних носіїв психічних явищ: до людей-випробуваних, інколи до тварин, інколи – до самого дослідника (при застосуванні методу самоспостереження). До цієї групи належать методи спостереження, експерименту, опитування, бесіди, тестів, аналізу продуктів діяльності та ін.

Аналітичні методи – вони застосовуються на четвертому етапі загальної методики психологічного дослідження і слугують об’єктивації отриманих результатів. Аналітичні методи поділяються на якісні та кількісні.

Методи організації дослідження складають окрему групу методів; вони мають відношення не тільки до певного етапу загальної методики психологічного дослідження, але й до пізнавального циклу в цілому. До цієї групи належать лонгітюдний та порівняльний методи.

Методика наукового дослідження становить собою певну послідовність пізнавальних дій. Загальна методика психологічного дослідження включає такі основні етапи:

1. Визначення предмету дослідження (у тому числі первинна його теоретизація). Предмет конкретного психологічного дослідження повинен бути включеним у предмет психології як науки – інакше таке дослідження буде якщо й науковим, але не психологічним; він має містити у собі певну пізнавальну проблему, якусь невизначеність.

Дата добавления: 2014-12-27