Операційні компоненти мислення 3 страница

· поняття;

· судження;

· умовивід;

· визначення понять;

· індукція;

· дедукція.

Основними видами мислення є:

· теоретичне;

· практичне;

· понятійне;

· образне;

· наочно-образне;

· наочно-дійове.

Психологи доклали багато зусиль і часу для з’ясування того, як людина розв’язує нові, незвичайні, творчі завдання. Проте й досі чіткої відповіді на питання про психологічну природу творчості немає. Науці відомі тільки деякі дані, що дозволяють частково описати процес розв’язування людиною творчих завдань, а також охарактеризувати умови, що сприяють або перешкоджають цьому процесу.

З поняттям творчості нерозривно пов’язане поняття інтелекту. Під ним розуміємо сукупність самих загальних розумових здібностей, які забезпечують людині успіх в розв’язуванні різноманітних задач. Хоч інтелект являється одним із самих вивчених психологічних понять, в його розумінні є багато відмінностей. Одні вважають інтелект деякою загальною розумовою здібністю, інші думають, що в цьому понятті об’єднані уявлення про різні розумові здібності. Є погляд, який вбачає у інтелекті весь пізнавальний досвід особистості.

Для оцінювання рівня розвитку інтелекту звичайно використовуються тести інтелекту. В теперішній час їх розроблено достатньо, і вони призначені для людей різного віку.

Увага

Найважливішою особливістю протікання усіх пізнавальних процесів є їхній вибірковий і направлений характер. Із безлічі об’єктів людина завжди вибирає щось одне, те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов’язують з такою його властивістю, як увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є динамічною стороною усіх пізнавальних процесів.

Увага – це спрямованість і зосередженість свідомості, що забезпечує підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі, вибірковості об’єктів, які відповідають потребам суб’єкту, меті і задачам його діяльності. Сконцентрованість виявляється в одночасному відволіканні від всього стороннього, у тимчасовому ігноруванні усіх інших об’єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки і інформація утримуються в свідомості доти, доки діяльність не буде завершена, доки не буде досягнута її мета. Таким чином, забезпечуються контроль і регулювання діяльності.

У своїх вищих формах увага пов’язана з регулюванням протікання психічних процесів і свідомої поведінки людини.

В залежності від об’єкту зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виділяють такі форми прояву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).

Найбільш вивченою у нинішній час є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, що характеризують увагу, отримані, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню ефективності сприймання, пам’яті, мислення, увага виявляється немов би всередині самих пізнавальних процесів. Саме з нею пов’язані повнота і точність сприймання. ослаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу, що формується.

За характером походження і засобам здійснення розрізняють три основних види уваги:

§ довільна;

§ мимовільна;

§ після довільна.

Пам'ять

Психіка людини може відображувати не тільки предмети і явища дійсності, які в цей час безпосередньо сприймаються, але й сприйняті людиною колись. Результати чуттєвого і раціонального пізнання людиною світу стають її власним досвідом завдяки пам’яті. Пам'ять – це сукупність процесів запам’ятовування, збереження та відтворення людиною свого досвіду. Завдяки їй людина здатна сприймати світ знайомих речей. Сприйнятий образ є деякою мірою незалежним від умов сприйняття та викривлень. Пам'ять дає можливість існувати і розвиватися мисленню та уяві.

За допомогою знань про своє минуле людина може прогнозувати майбутнє і будувати свою поведінку. Знання про минуле попередніх поколінь за допомогою пам’яті можуть бути привласнені людиною, і, таким чином, взагалі стає можливим історичний розвиток людства. Втративши пам'ять, людина втрачає можливість нормально жити.

Питання про механізми пам’яті досліджується в рамках ряду наук – фізіології, біохімії, психології.

Фізіологами з’ясовано, що пам'ять забезпечується спільною роботою функціональних блоків мозку, велику роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, деякий короткий час циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення представляє собою відновлення цих зв’язків, а забування – їхнє гальмування. Тривале збереження інформації знаходиться під контролем лобових часток мозку і при їх ураженні процес відтворення стає безконтрольним.

Як показали біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК). Повторна дія того ж подразника буде викликати такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає можливість зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК приймають участь і в процесах прижиттєвої пам’яті.

Протягом розвитку психологічної науки в рамках різних її напрямків виникали теорії, що мали на меті пояснення сутності пам’яті та її закономірностей. Ці теорії звертали увагу на різні аспекти проблеми дослідження процесів пам’яті.

Асоціативна теорія розкриває залежність процесів пам’яті від характеристик матеріалу, що запам’ятовується. В основі пояснення механізмів пам’яті в цій теорії лежить поняття асоціації. Між явищами, що запам’ятовуються, встановлюється зв'язок, або асоціація, яка потім впливає на відтворення матеріалу. При пригадуванні людина відшукує ланцюжок зв’язків, який приведе до потрібного матеріалу. Відтворення деякого факту веде до відтворення факту, із ним асоціативно пов’язаного, а запам’ятовується те, що пов’язане із вже наявним в пам’яті матеріалом.

При дослідженнях пам’яті в межах асоціативної теорії були встановлені типи утворення асоціацій: асоціації за схожістю (зв'язок виникає між подібними фактами), за суміжністю (зв'язок виникає між фактами, що слідують в часі один за одним), за контрастом (зв'язок виникає між фактами, які відрізняються, протилежні один до одного).

Гештальтпсихологічна теорія підкреслює залежність процесів пам’яті від способів організації і структуризації матеріалу, що запам’ятовується. Чим чіткіше буде організовано матеріал, тим простіше його запам’ятати. При цьому наголошується на активній ролі людини в структуризації матеріалу шляхом ритмізації, перебудови, об’єднання або, навпаки, роз’єднання його різних частин.

В біхевіористичній теорії закономірності процесів пам’яті розглядаються, як подібні до закономірностей утворення рухових навичок. Асоціації для біхевіористи – це елементи досвіду людини, що створюються в результаті научіння. Як і для формування рухових навичок, так і для формування навичок збереження матеріалу в пам’яті потрібні вправи. В рамках цієї теорії встановлено, що на ефективність закріплення матеріалу впливає кількість вправ, проміжок часу між вправами, обсяг матеріалу та індивідуально-психологічні властивості людини, яка запам’ятовує матеріал.

За когнітивною теорією пам'ять розглядається, як деяка структура, призначена для обробки інформації. Ця структура складається із різних блоків, що відповідають за розпізнавання інформації і за відтворення її в певному вигляді. Процеси переробки інформації (об’єднання, доповнення, зміни та інші) забезпечують належні зміни інформації в блоках і перехід її з одного блоку в інший.

В діяльнісній теорії розглядається залежність процесів пам’яті від діяльності людини. За цією теорією, закономірності запам’ятовування, збереження і відтворення певної інформації визначаються змістом та структурою діяльності людини із цією інформацією, мотивами, що лежать в основі цієї діяльності, ставленням людини до неї.

В даній теорії пам'ять розглядається як вид діяльності, а саме, як мнемічна діяльність. Ця діяльність складається із мнемічних дій, спрямованих на запам’ятовування, збереження і відтворення матеріалу, за допомогою цих дій людина конструює мнемічний образ матеріалу або його уявлення.

Таким чином, асоціативна теорія пояснює закономірності процесів пам’яті зв’язком між елементами матеріалу, який запам’ятовується, гештальтпсихологічна теорія – організацією матеріалу, біхевіористична – характеристиками вправ по закріпленню матеріалу, діяльнісна теорія підкреслює роль зв’язку між пам’яттю та діяльністю людини та не заперечує досягнення інших теорій пам’яті.

Характеристика процесів пам’яті

Процесами пам’яті (тобто мнемічними процесами – від імені давньогрецької богині пам’яті Мнемозіни) є запам’ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов’язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді.

Запам’ятовування – це процес закріплення в пам’яті нового матеріалу. Він може бути мимовільним і довільним, механічним і логічним.

Мимовільне запам’ятовування матеріалу відбувається, коли в людини немає мети запам’ятати цей матеріал, він закріплюється ніби сам собою. Краще запам’ятовуються сильні враження і той матеріал, що пов'язаний із змістом діяльності.

Довільне запам’ятовування матеріалу відбувається в результаті дій мнемічної спрямованості, тобто коли діяльність людини спрямована саме на запам’ятовування. При цьому на ефективність процесу впливають вимоги, установки. Характер запам’ятовування буде різним в залежності від установки запам’ятати матеріал повністю чи вибірково, точно чи приблизно, послідовно чи у вільному порядку, надовго чи на короткий строк.

Мнемічними діями, що підвищують ефективність запам’ято-вування є складання плану матеріалу, його систематизація, класифікація, пошук асоціацій, ефективність запам’ятовування значно залежить від кількості повторень матеріалу і зростає зі збільшенням їх числа.

Механічне запам’ятовування полягає у закріпленні зовнішніх зв’язків матеріалу. При цьому повне розуміння матеріалу не є обов’язковим, не вибудовуються логіка його побудови, зв’язки окремих частин. Діяльність при цьому має мнемічну спрямованість, але мнемічні дії не використовуються. Механічне запам’ятовування набуває свого повного розвитку у дитини в дошкільному віці, і потім поступово поступається логічному. Дорослими механічне запам’ятовування використовується рідко.

Логічне запам’ятовування будується на встановленні логічних зв’язків в матеріалі. Також шукаються такі зв’язки між даним матеріалом і тим, що відомий раніше. В процес логічного запам’ятовування активно включається мислення. Матеріал активно обробляється, розбивається на смислові частини, аналізується, порівнюється із попереднім досвідом людини. Таке запам’ятовування набагато ефективніше, ніж механічне, і переважно використовується дорослими людьми.

Збереження – це процес утримання в пам’яті матеріалу, одержаного в результаті запам’ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.

Відтворення – це процес відновлення матеріалу, який зберігається в пам’яті.

Ефективність, точність і легкість відтворення матеріалу залежать від його об’єму, складності, часу, що пройшов від запам’ятовування до відтворення. Чим більше за обсягом та складніше матеріал, тим важче він відновлюється. Але й непроста інформація буде відтворюватися краще, якщо в свій час була установка на точність її запам’ятовування, зроблена значна кількість повторень.

Відтворення тісно пов’язане із мисленням, це реконструкція матеріалу, яка часто проходить із вольовими зусиллями. Мнемічні дії при цьому мають репродуктивний характер.

Дата добавления: 2014-12-27