Формами відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування

Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам’яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.

Власне відтворення – це відновлення матеріалу, який раніш запам’ятовувався. Воно може бути мимовільним і довільним. При мимовільному відтворенні відновлення матеріалу відбувається за умов відсутності мнемічної спрямованості, матеріал відновлюється без зусиль, спливає сам собою. Одні думки ведуть за собою інші, елементи відтворюваного матеріалу асоціативно пов’язані між собою.

Довільне відтворення відбувається при постановці завдання відтворити матеріал. При цьому застосовуються мнемічні дії, часто докладаються вольові зусилля. Як правило, чим більший проміжок часу пройшов від моменту запам’ятовування, тим важче точно відтворити матеріал. Але бувають випадки точного відтворення матеріалу, який вже здавався забутим. Цей ефект має назву ремінісценції і найчастіше буває у дітей.

Пригадування – це найбільш активна форма відтворення. Воно пов’язане із довільним пошуком потрібного матеріалу в тривалій пам’яті та його реконструкцією. Цей процес часто тривалий, вимагає вольових зусиль і включає мислитель ні дії. Людина міркує, шукає логічні зв’язки між елементами, що відтворюються, порівнює та аналізує. Успішність пригадування залежить від чіткого розуміння репродуктивної задачі, навичок використання мнемічних дій і наполегливості.

Згадування – це відтворення людиною образів подій її минулого. Спогади часто бувають дуже яскравими, в усіх подробицях. Згадування буває мимовільним, тоді образи минулого виникають на грунті асоціацій, і довільним, при постановці завдання згадати.

Забування – це процес, що полягає у неможливості відтворити матеріал, що був закріплений в пам’яті. В першу чергу забувається те, що не є важливим для людини, не знаходить зв’язків із її попереднім досвідом. Також, на думку З. Фрейда, забувається (витісняється з пам’яті) те, що людина не хоче пам’ятати. Швидкість, із якою забувається деякий матеріал, тим більше, чим він більше за обсягом, менш структурований і беззмістовний, чим менше зв’язків існує між ним і відомим раніш.

За дослідженнями Г. Еббінгауза в перші 12 годин після запам’ятовування забувається біля 60% матеріалу, після процес забування іде значно нижчими темпами і через 6 діб пам’ятається приблизно 20% початкового матеріалу. Тому для кращого запам’ятовування матеріалу варто використовувати повторення в декілька етапів: через 15-20 хвилин після заучування, через 8-9 годин, і через 1-2 доби.

Процес забування ґрунтується на явищі гальмування нервових зв’язків, що утворилися при запам’ятовуванні. Воно може відбуватися внаслідок діяльності, що передувала запам’ятовуванню або відбувалася після нього. В першому випадку гальмування буде проактивним, в другому – ретроактивним. Ці явища пояснюють, наприклад, корисність розподілення повторень в часі, краще збереження початку і кінця матеріалу, стійкість того, що вивчено перед сном.

Види пам’яті

Розрізняють два типи пам’яті: генетичну і прижиттєву. Генетична пам'ять містить інформацію, що визначає анатомічну та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.

В прижиттєвій пам’яті зберігається інформація, яка отримана людиною протягом її життя. В залежності від критерію розрізняють різні види прижиттєвої пам’яті.

За змістом матеріалу, що запам’ятовується (тобто за модальністю) розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам'ять.

За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам'ять.

За метою діяльності, в яку включено запам’ятовування, розрізняють мимовільну та довільну пам'ять.

Мнемічні властивості особистості

В пам’яті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:

§ у відмінностях продуктивності процесів памяті;

§ у переважанні пам’яті тієї чи іншої модальності;

§ у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам’яті.

Характеристиками продуктивності процесів пам’яті є обсяг матеріалу, що може запам’ятати людина за деякий проміжок часу, швидкість і точність запам’ятання матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам’яті і готовність до його відтворення. Ці характеристики значно розрізняються у різних людей і певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам’яті у осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників сильної, проте вони краще запам’ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів обумовлює високу швидкість запам’ятовування, а сильне гальмування підвищує точність і міцність запам’ятовування. В представників рухливої нервової системи краще розвинена мимовільна пам'ять, а у осіб із інертною нервовою системою – довільна.

Але на продуктивність пам’яті впливає не тільки тип вищої нервової системи, остаточно властивості пам’яті формуються у процесі мнемічної діяльності людини, в результаті тренувань.

Oкрім індивідуальних відмінностей і загальних характеристиках пам'ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам’яті: рухової, емоційної, образної і словесно-логічної. Переважання того чи іншого типу пам’яті у людини залежить від характеру і особливостей діяльностей, з якими пов'язаний її життєвий шлях. Найпоширенішими типами пам’яті є образний, словесно-логічний і проміжний.

Людині із образним типом пам’яті простіше запам’ятовувати і відтворювати образний матеріал. Вона легко оперує наочним матеріалом, добре запам’ятовує кольори, картини природи, обличчя, звуки, мелодії, запахи та смаки. При цьому, як правило, простіше вдається оперувати образами тієї чи іншої модальності: зоровими, слуховими, тактильними, нюховими чи смаковими. Найчастіше люди оперують зоровими та слуховими образами.

Людям зі словесно-логічним типом пам’яті просто запам’ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули. Такі люди без зусиль можуть відтворити структуру складно організованого матеріалу.

Якщо у людини немає переважання того чи іншого типу оперування матеріалом, то вона є володарем проміжного типу пам’яті.

Тип пам’яті впливає на успішність людини в оволодінні тією чи іншою професією. І, навпаки, оперування людиною в своїй діяльності тим чи іншим типом матеріалу веде до розвитку відповідного типу пам’яті властивий, наприклад, працівникам матеріального виробництва, художникам, музикантам, акторам. Економістам, аналітикам властивий словесно-логічний тип пам’яті.

Зустрічаються люди, які мають феноменальну пам'ять, що характеризується незвичайно об’ємом, тривалістю зберігання слідів і виключно сильною образністю. Такі люди можуть утримати в пам’яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей. Часто вони користуються спеціальними прийомами для запам’ятовування. Однак наявність феноменальної пам’яті не завжди свідчить про високий рівень загального інтелекту, хоча багато хто з видатних людей мали надзвичайно хорошу пам'ять.

Завдання
до семінарсько-практичного заняття з теми 2

Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Поняття психіки та її структури.

2. Характеристики психічних процесів: пізнавальних, емоційних, вольових.

3. Фізіологічні основи відчуттів та пороги чутливості.

4. Ілюзії сприймання.

5. Індивідуальні властивості пам’яті.

6. Операції мислення.

7. Уява.

8. Місце уваги серед інших психічних процесів.

ПРАКТИКУМ

1. Вправи для розвитку пам’яті.

2. Вправи для розвитку уваги.

3. Оцінка емоційних станів:

а) визначення суб’єктивного стану особистості за методикою ТПАНС;

б) оцінка тривожності й агресивності («Будинок – Дерево – Людина», тест руки, «Неіснуюча тварина», тест Спілбергера – Ханіна);

в) дослідження нервово-психічної стійкості за методикою «Прогноз».

4. Методи корекції емоційних станів.

5. Вправи для розвитку мислення.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ
ТА КОНТРОЛЮ

1. Анатомо-фізіологічні засади психічної діяльності людини.

2. Дайте визначення поняття психіки.

3. Дайте визначення поняттю: психічні пізнавальні процеси.

4. Самостійно схарактеризуйте відчуття і сприймання за таблицями класифікації та характеристики.

5. Яку класифікацію психічних пізнавальних процесів ви знаєте?

6. У чому полягає виникнення відчуттів?

7. Як називається і у чому полягає фізіологічний механізм уваги?

8. Скільки виділяється стадій у творчому процесі?

9. За якими ознаками виділяють види уяви?

10. Які види мислення Вам відомі?

11. Що таке мнемічні прийоми?

12. Що таке асоціація?

13. Що таке сприймання?

14. Поясніть термін «апперцепція»?

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. Психология чувственного познания. – М., 1960.

2. Ананьев Б.Г. Теория ощущений. – Л., 1961.

3. Беккер Л.М. Психические процессы. – Л.. 1974.

4. Величковский Б.М. Современная когнитивная психология. – М., 1982.

5. Грегори Р.Л. Глаз и мозг. – М., 1970.

6. Запорожец А.В., Зинченко В.П. Восприятие и действие. – М., 1977.

7. Максименко С.Д. Общая психология. – М., К., 1999.

8. Найссер Г. Познание и реальность. – М., 1981.

9. Психология восприятия. – М., 1989.

10. Шостак В.И. Природа наших ощущений. – М., 1983.

11. Максименко С.Д. Общая психология. – М.: Реал-бук; К.: Ваклер, 2004

12. Немов Р.С. Психология: в 3 кн. – М.: Гуманитарный изд. центр «Владос», 2004.

13. Лурия А.Р. Лекции по общей психологии. – СПб: Питер, 2004

14. Максименко С.Д. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

15. Макарова Л.Л. Загальна психологія. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

16. Кроль В.М. Психология. – М.: Высшая школа, 2005.

17. Джурелюк Е.Т. Основы психологии. – Алчевск, 2005.

18. Пашукова Т.І. Практикум із загальної психології. К.:Знання, 2006.

19. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

20. Пиаже Ж. Психология интеллекта. – СПб.: Питер, 2004.

Тема 3
ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

· Темперамент

· Характер

· Здібності

· Спрямованість

· Самосвідомість

Темперамент

Відомо, що емоційні прояви і вчинки людей в різних ситуаціях життя не є однаковими. Одні миттєво приймають найважливіші рішення, другі довго вагаються перед тим як здійснити той чи інший вчинок. Одна людина зберігає спокій в усіх ситуаціях, а інша навіть від незначної неприємності може впасти у відчай. Такі відмінності значною мірою можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи.

Вчені віддавна звернули увагу на можливість поділу людей на декілька груп або типів темпераменту за індивідуальними особливостями реагування на різні життєві ситуації. Відомі три основні теорії пояснення суті темпераменту, з яких перші дві мають лише історичне значення.

Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа (V ст. до н.е.). Гіппократ пов’язував стан організму із співвідношенням різних рідин, начебто наявних у тілі людини. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний – від слова chole (жовч), сангвінічний – від sanguis (кров), меланхолічний – від melan chole (чорна жовч), флегматичний – від phlegma (слиз). Але, незважаючи на правильний опис типів, Гіппократ не зміг дати їх наукове обґрунтування.

Другу (конституційну теорію започаткував у ХХ ст. н.е. німецький психіатр Е.Кречмер. Головною ідеєю цієї теорії є функціональна залежність темпераменту від будови (конституції) тіла. Е.Кречмер виділив чотири конституційні типи (астенічний, атлетичний, пікнічний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них притаманний відповідний темперамент.

Основним недоліком гуморальної та конституційної теорій було пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінюваня ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

Третій підхід до пояснення суті темпераменту пов’язаний з вченням І.П. Павлова про діяльність центральної нервової системи. На відміну від гуморальної та конституційної теорій, вчення І.П. Павлова базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об’єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи; відчуває на собі вплив усіх органів, внаслідок чого функціонально перебудовується; виступає органом зв’язку організму із зовнішнім середовищем.

Природна основа темпераменту

Згідно з вченням І.П. Павлова про вплив центральної нервової системи на динамічні особливості поведінки виділяють три основні властивості нервової системи:

а) силу процесу збудження й гальмування, яка зумовлена працездатністю нервових клітин та нервової системи в цілому;

б) зрівноваженість нервової системи – баланс процесів збудження й гальмування;

в) жвавість нервових процесів – швидкість переходу одного процесу в інший.

Особливості темпераменту залежать не від будь-якої однієї з цих властивостей, а від своєрідного їх поєднання. І.П. Павлов назвав таке поєднання властивостей нервової системи типом вищої нервової діяльності і виділив чотири основних типи:

§ сильний, урівноважений, але жвавий тип вищої нервової діяльності, характеризується балансом процесів збудження й гальмування, а також жвавістю нервових процесів;

§ сильний, урівноважений, але інертний тип вищої нервової діяльності характеризується балансом процесів збудження й гальмування на фоні низької жвавості нервових процесів;

§ сильний неврівноважений тип вищої нервової діяльності характеризується сильним процесом збудження і менш сильним гальмуванням;

§ слабкий тип вищої нервової діяльності характеризується слабкістю процесів збудження і гальмування, а також інертністю нервових процесів.

Хоча особливості природної організації людини мало залежать від впливу середовища і виховання, І.П. Павлов експериментально довів можливість змінювання окремих властивостей типу нервової діяльності, зокрема. Він вважав, що шляхом тренування можна досягти вирівнювання первісної неврівноваженості, укріпити нервову систему слабкого типу.

Наступні дослідження показали, що в процесі онтогенезу найбільш мінливою властивістю нервових процесів є жвавість.

Темперамент і особистість

Темперамент є основою багатьох особистісних характеристик людини і, насамперед, характеру. Проте темперамент слід відрізняти від характеру – сукупності найбільш стійких, істотних особливостей особистості, характер виявляється в поведінці людини, в її ставленні до світу й себе. Люди однакового темпераменту можуть бути добрими і жорстокими, працьовитими і ледачими, акуратними і неохайними. Темперамент обумовлює лише динаміку психічного реагування.

Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

Вразливість – це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам’яті та сила реакцій на них. Вразлива людина довше пам’ятає впливи на неї, довше зберігає реакцію на впливи й, окрім того, сила реакції в неї значно більше.

Емоційність – це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини виражені тілесні реакції, зв’язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості.

Імпульсивність – виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення відносно того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, нерідко шкодуючи про передчасні та неправильні реакції.

Тривожність – підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна людина відрізняється від мало тривожної тим, що в неї занадто часто виникають зв’язані з занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. Їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі погрозу для її власного «Я». Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, офіційних установ, публічних виступів. Поняття тривожності близько до поняття нейротизму.

Невротики схильні до депресивних станів навіть у звичайних ситуаціях життя.

Своєрідне поєднання зазначених якостей особистості створює індивідуальний тип темпераменту, і тому характеристика темпераменту має включати опис як динамічних, так і змістовних сторін особистості. Ті прояви темпераменту, що в результаті стають особистісними якостями, залежать від навчання і виховання, культури, звичаїв, традицій і багатьох інших чинників.

На думку Г. Айзенка, стійкі особистісні риси людини розподіляються по двох основних параметрах: інтроверсія-екстраверсія (спрямованість на свій внутрішній світ або спрямованість назовні) і стабільність-нестабільність (рівень нейротизму). Розподіл рис особистості в координатах «інтроверсія-екстраверсія» і «стабільність-нестабільність» можна представити у вигляді графіка.

Типові екстраверти орієнтовані на світ зовнішніх об’єктів, через що особистісна значущість явищ суб’єктивного світу у них часто є приниженою. Для екстравертів характерними є імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість, звичайно вони рухливі, відкриті в емоційних проявах люди з хорошими організаторськими здібностями. Екстраверти, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку, і тому можуть добре складати іспити. Вони прагнуть до нових вражень, поступливі, добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень.

Для типових інтровертів характерною є фіксація інтересів особистості на явищах власного суб’єктивного світу, які мають найвищу цінність для них. Інтроверти схильні до самоаналізу, нетовариські, замкнені, часто соціально пасивні. Вони, як правило, більш обережні, охайні, педантичні, краще навчаються в школі та вищому навчальному закладі, краще справляються з одноманітною роботою. Соціальна адаптація інтровертів часто проходить з ускладненнями.

Дата добавления: 2014-12-27