Ключ до методики Леонгарда-Смішека 1 страница

Підраховуючи бали за кожною шкалою опитувальника для стан­дартизації результатів, значення кожної шкали множать на певне чис­ло. Це вказано в «ключі» до методики. Акцентуйовані особи не є па­тологічними. Вони характеризуються проявом та виокремленням яскравих рис характеру.

1. Гіпертимні – помножити значення шкали на 3;

(+)1,11,23,33,45,55,67, 77;

(–) нема.

2. Застряваючі – помножити на 2:

(+) 2,15, 24, 34, 37, 56, 68, 78,81;

(–) 12, 46, 59.

3. Емотивні – помножити на 3:

(+) 3,13, 35, 47, 57, 69, 79;

(–) 25.

4. Педантичні – помножити на 2:

(+) 4,14,17, 26,39, 48, 58, 61, 70, 63,80;

(–) 36.

5. Тривожні – помножити на 3:

(+) 16, 27,38, 49, 60, 71,82;

(–)5.

6. Циклотимні – помножити на 3:

(+) 6,18, 28, 40, 50, 62, 72,84;

(–) нема.

7. Демонстративні – помножити на 2:

(+) 7,19, 22, 29, 41, 63,66, 73,85, 88;

(–)51.

8. Неврівноважені – помножити на 3:

(+) 8,20, ЗО, 42,52, 64, 74, 86;

(–) нема.

9. Дистимні – помножити на 3:

(+) 9, 21,43, 75,87;

(–) нема.

10. Екзальтовані – помножити на 6:

(+) 10,32, 54, 76;

(–) нема.

Схеми та таблиці

КАРТА СФОРМОВАНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Показники	Оцінка «5»	Оцінка «4»	Оцінка «3»	Оцінка «2»	Оцінка «1»
Спрямованість	Суспільна мотивація поведінки та діяльності	Поведінка визначається загальними інтересами	Групова спрямованість («я так, як усі»)	Неформальна спрямованість	Егоїстична спрямованість
Моральність, принциповість, відповідальність	Керований загальнолюдськими нормами моралі	Здебільшого діє за вимогами суспільних норм	Моральний за сприятливих умов та вимог зовні	Слова не збігаються зі справами, іде на компроміси із сумлінням	Безпринципністю спонукає інших до аморальної поведінки
Самосвідомість	Самокритичний, вимогливий до себе та інших, об’єктивна самооцінка	здебільшого збігаються оцінка колективу та самооцінка	Підвищена чи занижена самооцінка	Несамокритичний, поблажливий до своїх вад	Нетерпимий до критики, невимогливий до себе
Характеристика волі	Володіє собою, самостійний, винахідливий, уміє долати труднощі під час досягнення мети	Демонструє волю у процесі досягнення мети, вміє володіти собою в складних умовах	Несамостійний, піддається сторонньому впливу, діє за вказівкою інших	Свавільний або має слабкий характер. Неадекватна поведінка	Безвольний чи впертий. Конфліктний, поведінка викликає протест у оточення
Характеристика інтелекту	Кмітливий, допитливий, ерудований, вміє відстоювати свою точку зору	Має гарну пам’ять, вміє мислити, допитливий, але в певній галузі	Учиться нерівномірно, хоч міг би вчитися добре, вподобання нестійкі	Не вміє мислити, важко схоплює суть питань, безвідповідально ставиться до навчання	Не бажає оволодіти знаннями, не вміє думати, забудькуватий, лінивий, обмежений
Характеристика емоцій	Людяний, порядний, співчуває товаришам, знедоленим та хворим	Має високу чутливість до добра та зла, але часто розчаровується в собі та інших	Емоційно нестійкий: то веселий, то сумний. Емоції часто залежать від особистого успіху чи невдачі	Грубий, черствий, песимістичний або істеричний	Жорстокий або байдужий до інших, розбещений, песиміст
Трудова підготовка	Вихована потреба у чесній праці, вміє працювати разом з іншими, відповідальний	Здатний обслуговувати себе, ініціативний, здебільшого робить те, що пропонується	Працює лише за вимогою, швидко втомлюється, виконує роботу неякісно	Не здатний до самостійної праці, уникає трудових доручень, намагається перекласти роботу на інших	Лінивий, не любить роботи, що потребує напруження

У розглянутій класифікації груп за основу береться якийсь один критерій: психологічний, діяльнісній, структурний тощо. Водночас М.Н. Корнєв та А.Б. Коваленко пропонують класифікацію за ба­гатьма ознаками.

Усі групи поділяються на: організовані; неорганізовані; спонтанні.

Група - сукупність осіб, об'єднаних чимось спільним.

Умовні групи - у них об'єднуються люди за певними ознаками (віком, професією, статтю), які, проте, не мають прямих міжособис-тісних стосунків, можуть не знати один одного і не зустрічатися.

Реальні групи - спільноти, пов'язані між собою об'єктивними взаєминами.

Лабораторні групи - штучно об'єднані групи, що створені здебіль­шого для якоїсь тимчасової діяльності.

Природні - усталене об'єднання людей у житті та спільній діяль­ності.

Мала група - це нечисленна група (від 3 до 15, іноді - до 45 осіб) об'єднаних загальною соціальною діяльністю людей, які безпосеред­ньо спілкуються, сприяють виникненню емоційних відносин, вироб­ленню групових норм і розвитку групових процесів.

Словник

А

АБСТРАГУВАННЯ — один з моментів пізнання, процес ви­ділення, ізолювання визначених ознак, властивостей, зв'язків предмета або явища з численних інших ознак. У процесі мислення людина відкидає випадкове, неістотне і прагне до пізнання необхідного, важливого. Наприклад, слова «матерія» і «рух» — це уявні скорочення, у яких ми охоплюємо відповідно до їх загальних властивостей багато різних чуттєво-сприйнятливих речей.

АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ — один із різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятій­не) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпірич­ного пізнання.

АБСУРД — у психології — безглузді твердження, вислови, позбавлені раціонального сенсу. Можуть виникати як наслідок розладів психіки, а також свідомого, навмисного відходу від іс­тини.

АВТОРИТЕТ — загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій у різних сферах суспільного життя. Наприклад, службовий авторитет — визнання значущості, пре­стижності певної посади, відповідності особи, що її обіймає.

АГРЕСИВНІСТЬ — емоційний стан і риса характеру люди­ни. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афек­тивними переживаннями — гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично або морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль.

АДАПТАЦІЯ — зміна параметрів чутливості аналізаторів, пристосування їх до подразників.

АДЕКВАТНІСТЬ — відповідність людських відчуттів, уяв­лень, думок об'єкту пізнання. У психології йдеться про А. обра­зу об'єкта, а отже, про точність і повноту пізнання психічної реальності.

АКСЕЛЕРАЦІЯ — прискорений індивідуальний розвиток людини (найвідчутніша в дитячі і юнацькі роки). Явище А. спо­стерігається уже понад сто років, і в народі називається швид­ким дорослішанням дітей.

АКТИВ — найбільш діяльна, енергійна й активна частина со­ціальної групи, колективу.

АМБІЦІЯ — надмірне захоплення своїм «я», самозакоханість, пихатість.

АНКЕТУВАННЯ — один із технічних засобів конкретного соціального дослідження — письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою-анкетою. За змістом питань анкети поділяються на: 1) об'єктивні (вік, стать, освіта, заробітна платня респондента) і 2) суб'єктивні (які виявляють соціально-психологічні особливості опитуваного, його ставлен­ня до умов життя, до інших людей, до самого себе і до певних подій).

АНОМАЛІЯ — у психології різноманітні відхилення від нор­ми перебігу психічних процесів і функцій. Психічна А. може зу­мовлюватися фізіологічними дефектами аналізаторів, соматич­ними вадами, а також неправильними діями, підходами до навчання, тренування тощо.

АПАТІЯ — психічний стан людини, який супроводжується і ндиферентністю, байдужістю, відсутністю інтересу до навколиш­ніх явищ і подій. А. буває справжня і уявна.

Б

БАЖАННЯ — один із структурних компонентів розвитку вольового процесу: переживання людиною своїх актуальних потреб.

БАЙДУЖІСТЬ — психічний стан людини, характеризуєть­ся зниженням або цілковитою втратою інтересу до інших лю­дей, до навколишнього світу. Причинами Б. можуть бути фізич­ні або нервові захворювання, перевтома, психічні травми, ком­плекс невдоволеності тощо.

БЕЗПОРАДНІСТЬ — морально-психологічна риса окре­мих людей, що характеризується їх нездатністю або невмінням керувати своєю свідомістю і поведінкою, а це призводить до неможливості досягти успіхів у діяльності.

БЕЗСИЛЛЯ — негативний стан людини, що характеризу­ється неможливістю, нездатністю або невмінням виконати пев­ну роботу, задовольнити певну власну потребу.

БРЕХНЯ — свідоме ствердження людиною неправди (або заперечення того, що відповідає дійсності). Способи обману (введення в оману) можуть бути різними: усними і писемними висловлюваннями, мімікою, певною дією або відсутністю дії мовчанням тощо.

В

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ — спосіб існування стосунків між окремими людьми, соціальними групами, колективами, органі­заціями, країнами, за умови реалізації якого максимально осми­слюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сто­рін, які спілкуються. Об'єктивною основою взаєморозуміння виступають спільність інтересів, ближніх або віддалених цілей, поглядів.

ВІДМІННІСТЬ — категорія, що відображає співвідношення нерівності, неоднаковості, незбігу речі з самою собою та іншими речами. Визнання іманентної, об'єктивної відмінності у речах і між ними з неодмінною умовою концепції розвитку, осягнення дійсності ьмї саморусі та саморозвитку.

ВІДЧАЙ — психічний стан розпачу, безперспективності (дій­сних або уявних), зневіри людини у своїх можливостях, втрата позитивних надій щодо сучасного і майбутнього.

ВІДЧУТТЯ — психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а та­кож станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні органи чуття.

ВІРА — прийняття певного твердження за істину, яке ґрун­тується не стільки на об'єктивному факті чи логічному доведен­ні, скільки на емоційно-вольовій сфері.

ВІЧНІСТЬ — нескінченна тривалість існування світу у прос­торі та часі, зумовлена незнищенністю матерії. Вічність прита­манна лише всій природі в цілому, кожна конкретна форма ма­терії є минущою у просторі та часі.

ВЛАСТИВІСТЬ — категорія, яка виражає (виявляє) сутність речі у взаємодії з іншими речами; те, що характеризує її подібність

до інших предметів або відмінність від них. Властивості бувають найзагальніші (атрибути), специфічні, головні та неголов­ні, істотні та неістотні, постійні та випадкові, зовнішні та внут­рішні тощо.

ВМІННЯ — засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій, який забезпечується сукупністю набутих знань і навичок.

ВОЛЯ — свідома саморегуляція людиною своєї поведінки й діяльності, регулююча функція мозку, яка полягає в здатності активно домагатися свідомо поставленої мети, переборюючи зовнішні та внутрішні перешкоди.

ВРАЖЕННЯ — чуттєві образи з яскраво вираженим емо­ційним відтінком. Людині властиво проводити сприйняте че­рез свої емоції і почуття, так би мовити, почуттєво оцінювати сприйняте.

ВСЕСВІТ (КОСМОС) — навколишній світ, безмежний у часі і просторі, нескінченно різноманітний за тими формами, що їх набуває матерія у процесі свого розвитку.

Г

ГАРМОНІЙНІСТЬ, ГАРМОНІЯ - у психології - поєднання індивідуальних або особистісних позитивних рис. Г. виробляється в процесі виховання особи та участі її в життєдіяльності певного колективу. Г. особистості, психічного явища чи процесу характеризує його високу організованість, інформаційну і соціально-психологічну співмірність.

ГЕНІАЛЬНІСТЬ — особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Г. людини виявля­ється у творчій діяльності (технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову і вселюд­ську значущість. Г. включає вроджені та набуті завдатки і нахили індивіда за певних історичних умов творчості. Г. означає, з одного боку, здатність людини до творчого злету, а з другого — оцінку результатів творчості генія.

ГІПОТЕЗА — в психології—форма наукового припущення,.на основі якого роблять висновок про причинний зв'язок явищ, предметів, подій.

ГНІВ — психічний стан людини. Фізіологічним механізмом | Г. є підвищення процесів збудження в корі головного мозку, викликаних певними негативними подразниками. У психічно­му плані Г. виявляється під час негативних емоційних станів, супроводжується послабленням вольового і розумового конт­ролю над свідомістю і поведінкою.

ГРУПОВА ПСИХОЛОГІЯ — психологія соціальної спіль­ності (групи, асоціації, колективу). Не зводиться до арифметич­ної суми індивідуальних психологій членів групи, а становить певну цілісність. Г. п. є об'єктом вивчення соціології і соціальної психології.

д

ДЕДУКЦІЯ — форма мислення, яка дозволяє на основі логіч­них правил з окремих загальних даних (передбачень, передумов) виводити нові, менш загальні, передбачення, висновки і т. ін. (Від загального дочасткового).

ДЕЛІКАТНІСТЬ — морально-психологічна риса особисто­сті, яка виявляється в її тонкому розумінні внутрішнього світу і психіки інших людей. Д. не природжена якість, вона формуєть­ся в процесі цілеспрямованого виховання. Д. є свідченням ви­сокої внутрішньої культури людини, її вміння поводитися серед людей, пов'язана з такими поняттями, як тактовність, повага до людської гідності тощо.

ДЕПРЕСІЯ — відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок деяких психічних і загальних захворювань або як реакція на важкі життєві ситуації (смерть рідних, втрата життєвої перспективи, розчарування в чомусь або в комусь).

ДИСКУСІЯ — суперечка з метою з'ясування правильності тих або інших позицій, їх перспективності, актуальності, цінно­сті, можливості усунення існуючих протиріч тощо.

ДІЯЛЬНІСТЬ — одна з основних категорій соціальної пси­хології. Прийнято виокремлювати три головні види людської діяльності: гру, навчання та працю. У всіх цих видах діяльності важливу роль відіграє спілкування.

ДОВІД (АРГУМЕНТ) — підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь; судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези.

ДОВІР'Я — морально-психологічна категорія, яка виявляє ставлення до дій іншої особи і до неї самої; ґрунтується на пере­конаності, що діє ця особа правильно, що їй притаманні сумлін­ність і чесність.

ДОПИТЛИВІСТЬ — психічна риса, властивість інтелекту людини. Виявляється у прагненні до широти і глибини знань про довколишній світ і саму себе. Д. є однією із форм вияву лю­бові до знань, як соціальної і духовної потреби розвинутої осо­бистості.

ДОСВІД — сукупність знань, умінь, що здобуваються у про­цесі життя, на практиці.

ДОСКОНАЛІСТЬ — високий ступінь злагодженості систем організму, психічних функцій. У психології — досконала діяль­ність, досконала пам'ять, досконале володіння мовою тощо. Д. фізична або духовна є не чимось застиглим, усталеним, вона за­знає змін, розвитку. У цьому одна з передумов прогресу матері­альної і духовної культури людства.

ДОЦІЛЬНІСТЬ.— 1) У прямому й вузькому розумінні — це те, що відповідає свідомо поставленим цілям. 2) У широкому й певним чином умовному значенні — це об'єктивна харак­теристика систем, які досягають наперед заданого результату.

ДУАЛІЗМ — принцип філософського пояснення сутності сві­ту, який виходить з визнання наявності в ньому двох рівноправних альтернативних субстанцій, властивостей, якостей тощо.

ДУХОВНІСТЬ — специфічно людська риса. Виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелек­туальних і емоційних запитах, моральності. Може бути усвідомлена, осмислена як вияв інтелігентності. Може бути частково неусвідомлена — про таких людей кажуть: сердечний, добрий, щирий від природи.

Е

ЕВОЛЮЦІЯ — поступовий розвиток явища, предмета при збереженні його сутнісної визначеності в процесі якісно-кількі­сних змін.

ЕВРИСТИКА — наука, що вивчає процеси продуктивного творчого мислення; її об'єктом є творча діяльність.

ЕВФОРІЯ, ЕЙФОРІЯ — психологічний стан піднесеного настрою, що не виправданий реальністю, об'єктивними причи­нами. Е. називають також стан некритичного вдоволення (без­причинна радість, безтурботність, надмірна веселість).

ЕГОЇЗМ — морально-психологічна риса особи; полягає в над­мірній зосередженості на своєму «я», замкненості у вузькому світі своєї індивідуальності.

ЕКСПАНСИВНІСТЬ — психічний стан людини. Психоло­гічним підґрунтям Е. є переоцінка свого «я» і надмірний, нерід­ко неконтрольований інтелектом і волею, вияв власних почут­тів. Експансивні люди часто втрачають здоровий глузд, вдають­ся до авантюрних дій.

ЕКСПЕРТИЗА — метод дослідження (вивчення) визначе­ною особою (експертом) наукових праць, матеріалів, якихось справ, питань тощо у тій чи іншій галузі знань.

ЕКСТРЕМІЗМ — схильність індивіда чи групи до екстремаль­них (крайніх) поглядів або дій.

ЕМОЦІЇ — реакції людини на дію внутрішніх і зовнішніх по­дразників.

ЕМПАТІЯ — пасивно-споглядальницьке ставлення до почут­тів, психічних станів іншої особи без активного втручання з ме­тою надання допомоги.

ЕМПІРИЗМ (ДОСВІД) — напрям у теорії пізнання, що на противагу раціоналізму вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання чуттєвий досвід. Емпіричне пізнання відображає дій­сність на рівні явища, виявляє і фіксує факти та емпіричні залеж­ності, дає описання їх у формі протоколів спостережень, графі­ків, таблиць тощо.

ЕНТУЗІАЗМ — психічний стан великого піднесення, душев­ного пориву. У соціальній психології означає оцінювання і чут­тєве реагування особи на події й процеси, що відбуваються.

ЕРУДИЦІЯ — глибока обізнаність, начитаність, знання лі­тератури і проблематики в певній галузі науки. Розрізняють широту Е., коли людина виявляє вченість, компетентність у ряді наук або галузей культури, глибину Е.— коли людина всебічно і глибоко обізнана в якійсь одній галузі. Е. є свідченням високого інтелектуального розвитку людини, розвиненості її духовних сил, пам'яті.

Є

ЄДНАННЯ — соціально-психологічний процес зближення окремих людей, малих і великих соціальних груп на основі спіль­ності ідеалів, цілей, мотивів життя та діяльності.

Ж

ЖИТТЯ — вища, якісно специфічна біологічна форма руху матерії, яка за відповідних умов закономірно виникає на певному етапі історичного саморозвитку матерії. Найважливішими її ознаками є ріст, розмноження, подразливість.

З

ЗАДУМ — складовий компонент творчої діяльності. У про­цесі формування 3. у суб'єкта виникає певний конкретний об­раз (гіпотеза, проект) майбутнього твору, розв'язання завдан­ня. Як правило, 3. включає не тільки уявлення про кінцевий продукт діяльності, а й уявлення про шляхи його побудови, про методи розв'язання завдання.

ЗАКОН — філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані зв'язки між предметами і явищами об'єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

ЗАСІБ — сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які є неодмінною умовою реалізації мети.

ЗАХОПЛЕННЯ — психічний стан значного поглинання ро­ботою, грою, творчістю. 3. означає також вищий рівень прихиль­ності до певної особи. Захоплення певною мірою сприяє тому, що людина віддає їй значну частину свого часу, значні фізичні і нервово-психічні зусилля.

ЗВИЧКА — схильність людини до відносно усталених спо­собів дій.

ЗГУРТОВАНІСТЬ — ступінь міцності соціально-психоло­гічних зв'язків у групі. Згуртованість свідчить, що група має певне ядро у межах певної організації або соціальної спільноти.

ЗДІБНОСТІ — психічні властивості індивіда, які є перед­умовою успішного виконання певних видів діяльності (набут­тя знань, умінь і навичок; використання їх у діяльності).

ЗРІЛІСТЬ (особистості) — сукупний стан високого розвит­ку фізіологічних, інтелектуальних, вольових, моральних, соці­альних параметрів людини. У генезисі спочатку настає біологіч­не і фізіологічне дозрівання організму (нині у зв'язку з акселе­рацією воно дещо зсунулося в бік молодшого віку: для хлопців 14-16 років, для дівчат 12-15 років), потім приходить психічна 3., як високий показник роботи сенсорних, інтелектуальних функцій людини. Згодом настає моральна і світоглядна.

I

ІДЕАЛ — взірець досконалості, образ бажаного і уявлюваного майбутнього, «моральне вище».

ІДЕАЛІЗАЦІЯ — процес конструювання в уяві понять про об'єкти, які не існують у дійсності, але які мають певні прообра­зи в реальному світі.

ІДЕНТИЧНІСТЬ — однаковість, тотожність, рівнозначність, подібність предметів, явищ або понять.

ІДЕЯ — основа творчого процесу, продукт людської думки, форма відображення дійсності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя. Ідея відріз­няється від інших форм мислення і наукового знання тим, що в ній не тільки відбивається об'єкт вивчення, а й міститься усвідом­лення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності.

ІЛЮЗІЯ — хибне сприймання об'єктивного світу, що вини­кає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого ста­ну нервової системи.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ — сукупність особистих рис та особ­ливостей людини, що відрізняє її від інших людей.

ІНДИВІДУУМ — окремий, одиничний представник певно­го виду, роду, класу, множини предметів, окрема сутність, істота або людина, що виділяється як об'єкт практичного або теоре­тичного ставлення. Поняття «індивідуум» має важливе значен­ня для наукового пізнання, оскільки пізнання в кожній із своїх галузей пов'язане з класифікацією об'єктів за їхньою суттєвою спорідненістю.

ІНДУКЦІЯ — вид узагальнення, пов'язаний з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних наяв­ного досвіду. Сутність індукції полягає в тому, що із знання про частину предметів, які належать одному класу, робиться висно­вок про весь клас цих предметів, тобто індукується загальне всіх предметів або явищ правило (від часткового до загального). Індук­тивний умовивід завжди носить імовірнісний характер.

ІНТЕЛЕКТ — розумові здібності людини: здатність орієнту­ватися в навколишньому середовищі, адекватно його відобра­жати, перетворювати, мислити, навчатися, пізнавати світ і пе­реймати соціальний досвід; спроможність вирішувати завдання, приймати рішення, розумно діяти, передбачати.

ІНТЕРЕС — емоційно забарвлене ставлення до навколиш­нього, спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяль­ність, викликану позитивним, зацікавленим ставленням до чо­гось, когось.

ІНТРОВЕРСІЯ — переважна скерованість психічних про­цесів людини (уваги, сприймання, мислення тощо) на свій влас­ний внутрішній світ, на відміну від екстраверсії, при якій пере­живання особистості скеровані на зовнішній світ. Осіб, для яких характерна інтроверсія, називають інтровертами.

ІНТУЇЦІЯ — процес безпосереднього одержання знання за допомогою цілісного охоплення проблемної ситуації без дискур­сивного його виведення й доведення.

ІНЦИДЕНТ — подія, пригода, випадок, непорозуміння, зіт­кнення, що провокують різні загострення, протиріччя або поча­ток боротьби.

ІСТИНА — адекватне відображення в пізнанні об'єктивної дійсності, відтворення її такою, якою вона існує поза свідомістю й незалежно від неї.

К

КАНОН — у широкому розумінні це твердо встановлене, тра­диційне, загальноприйняте. Термін поширений у логіці, етиці, естетиці, теорії пізнання, релігії.

Дата добавления: 2014-12-27