Ключ до методики Леонгарда-Смішека 2 страница

КМІТЛИВІСТЬ — здатність інтелекту до оперативного й аде­кватного аналізу пізнавальної, трудової чи життєвої ситуації і видання правдивої інформації про неї.

КОЕФІЦІЄНТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОСТІ - тип оцінки, якавикористовується в деяких тестах інтелекту для характеристи­ки темпу інтелектуального розвитку дитини.

КОЛЕКТИВ — вищий рівень розвитку і функціонування со­ціальної групи. Відзначається єдністю ідейних, організаційних, ділових і міжособистісних стосунків. Для К. характерні єдність цілей, високий рівень спілкування.

КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ — риса особистості, здатність її до спілкування з іншими людьми, товариськість.

КОМУНІКАЦІЯ — фундаментальна ознака людської куль­тури, яка полягає в інтенсивному взаємоспілкуванні людей на основі обміну певною інформацією.

КОМФОРТ — сукупність побутових зручностей і вигод. У психології К. означає для індивіда зручність, приємність його перебування і життєдіяльності у соціальній групі. Протилежним К. є дискомфорт.

КОНТЕКСТ (сплетення, зв'язок) — форма семантичної з'єднаності елементів тексту, а також позатекстових смислових відношень, що утворюються в процесі духовної та практичної діяльності людини.

КОНФЛІКТ — процес крайнього загострення суперечностей та боротьби двох або більше сторін спілкування.

КОНФЛІКТНА ЛЮДИНА — це людина, яка частіше за ін­ ших створює конфлікти та конфліктні ситуації.

КОНФОРМІЗМ — позиція особистості, що визначає її став­лення до різних проявів соціального контролю. Свідоме прийнят­тя індивідом поглядів, цінностей та норм поведінки певної соціальної групи під тиском зовнішніх умов та обставин всупереч власним переконанням.

КОНЦЕПЦІЯ — система поглядів на те чи інше явище, про­цес, спосіб розуміння, тлумачення подій тощо; провідна ідея ви­сунутої теорії.

КООРДИНАЦІЯ — злагодженість, співмірність, приведен­ня у відповідність, встановлення взаємозв'язків: а) між рухами окремих органів і всього організму; б) між діями у виконанні певної діяльності (ходіння, писання тощо); в) між компонента­ми свідомості, образами, поняттями. У людському житті за скоординованість «відповідають» насамперед інтелект, вищі пси­хічні функції. Розлади психіки, як правило, ведуть до втрати К. дій, рухів, понять.

КРИТЕРІЙ — мірило для визначення оцінки предмета або явища; ознака, яку беруть за основу класифікації.

КРИТИКА — принцип і форма діяльності, що відбиває ана­літично-оцінювальне ставлення до дійсності з метою переосми­слення її щодо певних критеріїв.

л

ЛАБІЛЬНІСТЬ — здатність до швидких змін. Л. характери­зується здатністю м'язових і особливо нервових тканин відпо­відати на подразнення максимальною частотою імпульсів. Л. психічних станів означає їхню швидку зміну.

ЛАГІДНІСТЬ — морально-психологічна риса людини, що ви­являється у рівному, спокійному і доброзичливому ставленні до інших. Лагідна людина — розважлива, не піддається емоцій­ним вибухам, прагне не створювати безпричинно конфліктних ситуацій.

ЛЕГКОВАЖНІСТЬ — психологічна риса людини, яка ви­являється у полегшеному, спрощеному її ставленні до своїх висловлювань, дій, поведінки. Л. виникає на основі заниження від­повідальності особи до навколишніх і самої себе.

ЛІДЕР — людина, яка завдяки своїм особистим якостям має найбільший вплив на членів соціальної групи.

ЛОГІКА — наука про закони, форми та прийоми мислення, які забезпечують досягнення об'єктивної істини у процесі мір­кування та пізнання. Розрізняють діалектичну та формальну логіку.

ЛЮБОВ — високе моральне почуття, яке полягає у стійкій, самовідданій і свідомій прихильності людини до когось або до чогось, зумовленої визнанням високих властивостей (якостей,чеснот) об'єкта Л. або спільними переконаннями, життєви­ми цілями та інтересами людей. Протилежністю Л. є ненависть.

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР — узагальнене поняття людини і її діяльності, що часто вживається у філософії, соціології, психо­логії та інших науках. Поняття Л. ф. склалося внаслідок віднос­ного протиставлення людини і навколишнього матеріального світу, людини, як головної продуктивної сили, і матеріально-тех­нічних засобів виробництва тощо.

ЛЮТЬ — психічний стан індивіда або соціальної групи, що характеризується крайнім виявом гніву. У психології Л. розгля­дають як соціальне почуття, його живлять емоції (позитивні або негативні).

М

МАЗОХІЗМ — одна з форм ненормальності у нестатевих та статевих стосунках, коли статеве збудження виникає від відчут­тя болю, завданого особою протилежної статі. Уперше описав австрійський письменник Захер-Мазох.

МАЙСТЕРНІСТЬ — висока вправність у виконанні певно­го виду діяльності. М. передбачає наявність професійних знань, умінь, навичок, вона характеризує людину з позицій її здатності до швидкого і бездоганного виконання трудових операцій, пра­цьовитості, наполегливості, любові до праці.

МАКСИМАЛІЗМ — вимога чогось надмірного, впадання у крайнощі при оцінці, зокрема, духовних потреб і якостей. Розріз­няють М. юнацький — надмірні вимоги молодих людей щодо моралі і поведінки старших, М. батьків щодо поведінки дітей.

МАНІЯ — хворобливий психічний стан, який характеризується розладом центральної нервової системи, підвищеним збудженням, нав'язливими ідеями тощо. Відомо чимало форм М.— М. вели­чі, М. підозрілості, М. переслідування, клептоманія, М. бро­дяжництва тощо.

МАНІЯК — людина з розладами психіки, охоплена нав'яз­ливими ідеями, якоюсь манією. М. виявляє себе у хворобливій пристрасті до чогось, нестримних потягах, бажаннях.

МАРЕННЯ (МАЯЧІННЯ) — психічний стан, при якому у свідомості людини виникає спотворене відбиття дійсності. При­чина М. полягає у розладах психічної діяльності. М. спостеріга­ється при порушеннях свідомості, зумовлених органічними за­хворюваннями або при функціональних розладах.

МЕЛАНХОЛІЯ — психічний розлад, який виявляється у галь­муванні мислення і рухів та пригніченому настрої. М. є предме­том вивчення психіатрії.

МЕТА — передбачення у свідомості результату, на здобуття якого спрямована діяльність окремої людини, групи або всього суспільства. Категорія М. у вигляді логічної моделі фіксує бажа­не, те, чого людина прагне, що є для неї взірцем у певному виді діяльності. М. є активним фактором людської свідомості. М. по­в'язана із засобами її досягнення. Цей зв'язок демонструє закон оптимальності, який вимагає, щоб М. була,.по-перше, науково об­ґрунтована, по-друге, практично досяжна, а засоби руху до М. — оптимальними.

МЕТОД — система прийомів для досягнення поставленої мети. У соціальній психології розроблені методи вивчення ін­дивідів: об'єктивного спостереження і самоспостереження, екс­перименту, соціометрії (анкетування, інтерв'ю, тестів тощо).

МЕТОД НАВЧАННЯ — спосіб організації діяльності учнів з навчальним матеріалом. М. н. визначає, що і як саме роблять учні з навчальним матеріалом, які властивості і зв'язки між об'­єктами розкривають вони. Метод є центральною ланкою детер­мінації процесу навчання зовнішніми обставинами.

МИМОВІЛЬНЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ - форма запам'я­товування, що є продуктом певних дій (пізнавальних, практич­них та ін.), крім мнемотичних; тобто запам'ятовування, яке здій­снюється без спеціальної мети. М. з. є однією з форм нагрома­дження досвіду у тварин та у дітей раннього віку, воно залишається важливим у будь-якому віці.

МИСЛЕННЯ — процес опосередкованого та узагальненого відображення свідомістю людини предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях; вища форма відображення дійсності у психіці.

МІМІКА — рухи м'язів обличчя, одна із форм виявлення пси­хічних станів людини (особливо емоційних — радість, сум, гнів тощо). М. є особливоюобразною «мовою» для передачі різноманітності відтінків почуттів, оцінок, ставлення людини до подій і явищ життя. М. посідає значне місце в процесі комунікації як додатковий засіб вираження та сприйняття емоційного стану людей, оскільки вона невіддільна від усього складу думок, дій, почуттів людини і є органічним виявом внутрішнього життя.

МІРКУВАННЯ — ланцюг умовиводів, викладених у логічно-послідовній формі, або послідовний ряд суджень відносно якогось питання, де з попередніх суджень випливають наступні.

МНЕМОНІКА — мистецтво запам'ятовування — сукупність формальних прийомів запам'ятовування, що забезпечують за­кріплення матеріалу в пам'яті, цей процес ґрунтується головним чином на асоціації.

МОВА — суспільно зумовлена система словесних знаків, яка слугує засобом спілкування в певному суспільстві. М. виникла в процесі розвитку суспільства і розвивається разом з ним. Вона є суспільно-історичним явищем. Головна функція М.— спілкуван­ня (комунікативна). «Мова — найважливіший засіб людського спілкування».

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ - різновид мовної діяльності, що виступає в ролі механізму мовного мислення. «Внутрішнє мо­влення — це живий процес народження думки в слові» (Л. С. Виготський).

МОТИВ — спонукальна причина дій і вчинків людини.

МОТИВАЦІЯ — сукупність мотивів, доказів для обґрунту­вання чогось; мотивування. Мотивація буває простою та склад­ною, більш і менш усвідомленою.

Н

НАВ'ЯЗЛИВІ СТАНИ — хворобливі порушення, що вияв­ляються у виникненні постійно повторюваних думок, спогадів, сумнівів, уявлень, страхів, потягів або дій незалежно від волі і бажання хворого.

НАВИЧКА — психічне новоутворення, завдяки якому інди­від спроможний виконувати певну дію раціонально, з належ­ною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нерво­во-психічної енергії.

Наповнювання (СУГЕСТІЯ) - будь-який психічний вплив однієї людини на іншу (прохання, наказ, переконання), що має на меті актуалізацію або зміну певних установок, ціннісних орі­єнтацій або вчинків людини, яка виступає об'єктом навіювання

НАВЧАЛЬНА ПРАЦЯ — вид діяльності, спрямований на засвоєння суспільно-історичного досвіду людства.

НАВЧАННЯ — цілеспрямований вид діяльності, здійснюва­ний педагогом, організатором педагогічного процесу. Упродовж кожного уроку вчитель дає учням дозовану частку певної науко­во-практичної інформації в педагогічно опрацьованій формі.

НАДІЯ — очікування чогось, сподівання. Може мати лише позитивне спрямування. Н. породжує наміри досягти певних успіхів у майбутньому, виступає організуючим фактором діяль­ності особи.

НАМІР — Рішення людини виконати певну дію і домогтися певного наслідку н. пов'язаний з волею, він сам є вольовою уста­новкою для людини. У цьому випадку Н. виступає як певне спо­нукання, що формується на ґрунті осмислення людиною мети і завдань, які стоять перед нею. Н. може реалізуватися в конкрет­них справах.

Наполегливість — вольова риса, що полягає у здатнос­ті тривало, не знижуючи активності, домагатись поставленої мети, незважаючи на труднощі та перешкоди.

НАРЦИСЦЗМ —- самозакоханість. У грецькій міфології так звали вродливого юнака, який закохався у власне відбиття у воді і помер від нерозділеного кохання; після смерті він перетворив­ся на квітку.

НАСЛІДУВАННЯ - особлива форма поведінки, яка по­лягає у відтворенніі – більш або менш трансформованому — дій, ідеалів, рис характеру, манери творчості інших осіб. Н. може бути як несвідомим, мимовільним, так і свідомим, цілеспрямо­ваним.

НАСТРІЙ — відносно тривалий психічний стан душевної орієнтованосте в основі якого лежить емоція (позитивна або негативна, однак не нейтральна). Звідси високий динамізм у перебігу та змі_Ні Н. окремих індивідів і соціальних груп.

НАТХНЕНня,— особливий стан людини, який характери­зується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психіч­них процесів. Натхнення є однією з головних передумов про­цесу творчості.

НЕВРОПАТОЛОГІЯ — наука про причини, механізми за­хворювання й лікування хвороб центральної та периферичної нервової систем.

НЕПРИЯЗНЬ — морально-психологічне почуття несприйняття людини людиною. У діяльності окремого індивіда Н. може виявитися як холодність, неприхильність до певної конкретної людини або до людей узагалі.

НІГІЛІЗМ — психологічний феномен, що відображає деструк­тивний умонастрій, відзначається запереченням традицій, зне­ціненням цінностей, несприйняттям існуючого способу життя і світопорядку в цілому.

о

ОБ'ЄКТ — компонент реальності, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

ОБДАРОВАНІСТЬ — поняття загальної психології, високий рівень задатків, схильностей. О. є результатом і свідченням ви­сокого рівня інтелектуального розвитку індивіда.

ОБЕРЕЖНІСТЬ — психологічна риса людини, яка виявля­ється у вибірковому втручанні в хід подій. О. характеризує здат­ність людини до контролю своїх вчинків, уміння там, де це мож­ливо, обійтися без активних дій. Брак О. у людини може бути причиною її участі в непотрібних конфліктних ситуаціях. Над­мірна О. відвертає людину від активності. Розумна, виправдана О. пов'язана з тактовністю.

ОБ'ЄКТИВНІСТЬ — неупередженість наукового осягнен­ня дійсності, відображення об'єкта таким, яким він є сам по собі, у його різноманітних проявах і розвитку. 06,'єктивне — це дій­сність, яка існує поза й незалежно від свідомості суб'єкта.

ОБРАЗ — форма і продукт суб'єктивного, ідеального відо­браження об'єктивної реальності у свідомості людини.

ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — конкретне мислення, яке реалі­зується у вигляді аналізу і поєднання образів. О. м. чітко вира­жене в дитячому віці. На ньому значною мірою ґрунтуються процеси оволодіння індивідом соціального досвіду в ранньому дитинстві і підлітковому віці. Деякі психологи вважають О. м. головною формою мислення. О. м. є передумовою художньо-лі­тературної творчості. Воно розвивається, відточується у людей певних видів професійної діяльності (поетів, артистів, лекторів тощо).

ОБУРЕННЯ — психічний стан сильного вияву невдоволе­ності, гніву, огиди з боку людини щодо тих явищ, подій, які ма­ють місце в її оточенні. О. супроводжується посиленою емоцій­ною діяльністю індивіда, його переживаннями.

ОДЕРЖИМІСТЬ — риса особистості, яка виявляється у ви­нятковому зосередженні на певному виді діяльності. О. перед­бачає максимальну концентрацію фізичних і нервово- психіч­них зусиль людини на досягненні поставленої мети (наприклад, О. працею, спортом, здобуттям знань, конструюванням нових приладів, вихованням молоді тощо).

ОКУЛЬТИЗМ — містичне вчення, що виходить з наявності окультних (надприродних) сил і можливості безпосереднього спілкування з ними. О. є спільною назвою для «таємничих» по­вчань — магії, спіритизму тощо.

ОПОНЕНТ — особа, яка виступає в дискусії із запереченням або спростуванням думки (твердження) доповідача.

ОПТИМІЗМ — вияв соціального настрою і система філософ­сько-етичних поглядів, пройнятих переконанням у можливос­тях затвердження ідеалів добра, справедливості, прогресу, кра­щого майбутнього людства. О. протистоїть песимізму.

ОПТИМУМ — найсприятливіше співвідношення між інди­відом і середовищем, особистістю і колективом. О. перебуває між вищою і нижчою межею чогось (максимумом і мінімумом).

ОРГАНІЗМ — у вузькому значенні — біологічна особина, ці­лісна жива система, здатна підтримувати оптимальну взаємо­дію із зовнішнім середовищем; у переносному значенні — сис­тема, за способом організації подібна до живого.

ОРГАНИ ЧУТТЯ — спеціалізовані периферичні утворення; здійснюють прийом зовнішніх подразників, які діють на орга­нізм. О. ч. через високу спеціалізованість забезпечують сприй­няття лише певних видів подразнення.

ОРГАНІЗАТОРСЬКІ ЗДІБНОСТІ - сукупність психічних рис особистості, необхідних для успішного оволодіння організа­торською діяльністю, її ефективного виконання. О. з. передбача­ють спрямованість особистості (світоглядну, політичну, мораль­ну, ділову), рівень її готовності (ділова компетентність, уміння, навички, досвід), риси характеру (комунікабельність, ініціатив­ність, організованість, самостійність, емоційна врівноваженість).

ОРИГІНАЛЬНЕ (-ність) — нове, незвичне, таке, що раніше ще не зустрічалося.

ОРІЄНТАЦІЯ — визначення положення у системі просто­рово-часових координат (природних, соціальних, духовних) щодо певних орієнтирів (предметних, символічних) або напря­му (заданого чи бажаного).

ОСВОЄННЯ — відтворення суб'єктом істотних властивос­тей дійсності у формах його практичної, теоретичної і духовно-практичної (переживання і спілкування) діяльності. За змістом категорія О. багатша, ніж оволодіння (практичне О.), засвоєння (асиміляція), привласнення (зняття відчуження), опанування, долання. О.— це спосіб буття.

ОСОБИСТІСТЬ — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно-значущого та індиві­дуально-неповторного. Особистість виявляється в ставленні людини до дійсності, у спілкуванні з іншими людьми, у її вчин­ках та поведінці.

ОСЯЯННЯ — психічний стан високої орієнтованості на відкриття, раптове прозріння, розв'язання наукової, техніч­ної чи художньо-творчої проблеми. О. не завжди до кінця ус­відомлюване, найчастіше воно виникає на ґрунті передчут­тів, інтуїції.

ОЧЕВИДНІСТЬ — встановлення істинності знання не в ході логічних міркувань, а в процесі безпосереднього споглядання. Знання, істинність якого виявляється безпосередньо, називають очевидно істинним.

п

ПАМ'ЯТЬ — закріплення, збереження в мозку того, що від­бувалося в минулому досвіді людини. П. є одним із феноменів розумової діяльності людини. Фізіологічною основою П. є ство­рення, збереження й актуалізація тимчасових нервових зв'яз­ків у корі головного мозку.

ПАНІКА — відчуття страху, розгубленості, невпевненості ін­дивіда або соціальної групи. Соціально-психологічні механізми паніки полягають у наслідуванні, навіюванні тощо.

ПАРАДИГМА — теоретико-методологічна структура, яка ви­значає спосіб порушення і розв'язання дослідницьких завдань, прийнятий певним науковим співтовариством.

ПАРАДОКС — судження, думка, що істотно розходиться із за­гальноприйнятими. Уявлення, яке не вкладається в усталені по­гляди. П. є формально-логічна суперечність, у процесі доведення

певного твердження одночасно є дані для доказу як його істин­ності, так і хибності.

ПАРАПСИХОЛОГІЯ — галузь психологічних досліджень, яка вивчає спонтанні та експериментально відтворювані явища чутливості живого організма, які виникають без участі відомих органів чуття. Слід розрізняти, з одного боку, явища, що реаль­но існують, але не дістали ще задовільного психологічного і фізі­ологічного пояснення, а з другого — «надприродні», які ще не набули наукового пояснення.

ПАРТНЕРСТВО — явище групової (колективної) діяльнос­ті людей, термін соціальної психології. Групова діяльність — на­вчання, вистава, трудові процеси, творчість, родинні стосунки, активний відпочинок людей, гра — реалізуються на основі їх П.

ПАСИВНІСТЬ — бездіяльність, байдужість, стан духовної інертності, млявості. Корені П: фізіологічні (слабкість, ригідність або виснаженість нервових процесів), психологічні (слаборозвинені потреби, брак допитливості і зацікавленості, егоїстична байдужість до середовища або невпевненість).

ПЕДАГОГІКА — наука про закономірності виховання, на­вчання й освіти підростаючих поколінь. Виділяють шкільну, вузівську і виробничу П.

ПЕРЕЖИВАННЯ — узагальнене поняття для позначення без­посереднього психічного досвіду індивіда. П. є своєрідним психо­фізіологічним станом, у якому виявляється зацікавлене ставлення людини до когось, чогось, до об'єкта свого П. П. є універсальною психічною здатністю психічно здорової людини, воно супроводжує всі види діяльності людини, а також процеси її спілкування.

ПЕРЕКОНАННЯ — метод виховання, який передбачає ці­леспрямований вплив на свідомість вихованця з метою форму­вання в нього позитивних морально-психологічних рис, спону­кання до суспільнокорисної діяльності або подолання негатив­ної поведінки.

ПЕРСПЕКТИВА — потенціальна можливість розвитку осо­бистості. Розрізняють історичну П., соціальну, життєву.

ПЕСИМІЗМ — світосприйняття, пройняте зневірою в май­бутньому, настроєм безнадії. Протилежне — оптимізм. Виникає внаслідок тривалого переживання безперспективності подаль­шого розвитку, марності зусиль особи.

ПІДСВІДОМЕ — психічні процеси, які відбуваються під по­рогом свідомості. У філософській і психологічній літературі П. нерідко ототожнюють з несвідомим. Проте ці поняття слід розріз­няти. Термін «несвідоме» більш широкий. Він охоплює всі психіч­ні явища, що не усвідомлюються людиною (інстинкти, інтуїція, ав­томатизми, лунатизм, гіпноз, гарячка та інші хворобливі стани).

ПОДРАЗЛИВІСТЬ — здатність живого організму відпові­дати на вплив зовнішнього середовища. П. є основною і почат­ковою властивістю живих істот. Виникає під впливом подраз­нення як дії об'єктивного зовнішнього або внутрішнього органічно­го процесу на органи сприймання (наприклад, звукове подразнення барабанної перетинки вуха).

ПОЗИЦІЯ — комплексна характеристика особистості, її ді­яльності, ставлення до когось або до чогось і вчинків.

ПОКАРАННЯ — моральний, психолого-педагогічний і юри­дичний засоби корекції поведінки людини, виправлення її в потрібному для окремого індивіда, групи чи всього суспільства напрямі.

ПОКЛИКАННЯ — життєве призначення і спрямування людини, що надає доцільності, осмисленості і перспективності її діяльності.

ПОНЯТТЯ — одна з головних форм абстрактного мислення; відображення істотних ознак досліджуваного об'єкта. Джерелом П. є об'єктивний світ. П.— це уявне відображення загальних і істотних властивостей предметів і явищ дійсності.

ПОРІВНЯННЯ — пізнавальна операція, що лежить в основі судження (міркування) про подібність або відмінність об'єктів.

ПОРІГ СВІДОМОСТІ — пограничний стан психіки, що ха­рактеризується переходом несвідомого в свідоме і навпаки.

ПОТРЕБА — необхідність у чомусь.

ПОТЯГ — стан організму, у якому виявляється безпосередньо-чуттєве відображення потреби. П. динамізує по­ведінку людини, виступає джерелом ЇЇ активності. Поняття П. пов'язане з осмисленням своєрідних внутрішніх сил організму, що спонукають його до дії.

ПОЧУТТЯ— психічні стани і процеси, у яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне пережи­вання подій і емоційне ставлення до навколишньої дійсності.

ПРАВИЛО — умова, якої необхідно дотримуватись, викону­ючи якусь дію.

ПРАКТИКА — діяння, активність — зумовлена специфі­кою суспільного буття; цілеспрямована, чуттєво-предметна діяльність людей, змістом якої є перетворення природи і суспільства; специфічно людська форма життєдіяльності, спо­сіб буття людини у світі.

ПРЕСТИЖ — оцінка індивіда, соціальної групи, сфери і ка­тегорії діяльності відповідно до певної ціннісно-оцінювальної шкали.

ПРИНЦИП — основне вихідне положення теорії", учення, науки, світогляду. Якщо в основі теорії, як правило, лежить одна наукова ідея, то принципів, що її виражають, може бути декілька (наприклад, в теорії навчання: принцип наочності, свідомості, активності, систематичності, послідовності та ін.).

ПРИНЦИПОВІСТЬ — морально-психологічна риса особи­стості, яка характеризує чіткість соціальної позиції, вірність пев­ній ідеї, переконанню, принципам, послідовне їх обстоювання та втілення в життя.

ПРИСТОСУВАННЯ (адаптація) — у біології, кібернетиці, психології, соціології та інших науках — назва процесу, внаслі­док якого певна система приводиться у відповідність до зов­нішніх умов, у яких вона перебуває.

ПРИСТРАСТЬ — стійке емоційне ставлення людини до пев­ного об'єкта. П. має двоїсту природу: а) людина страждає, виступає як пасивна істота; б) людина є активною істотою, що наполегливо прагне оволодіти предметом пристрасті. П. характеризується зосе­редженням, скерованістю сил людини на досягнення певного об'єкта, П. виявляється по-різному залежно від наявності або відсутності перешкод до задоволення.

ПРИХИЛЬНІСТЬ — поняття соціальної психології, що від­биває один з важливих моментів чуттєвого ставлення однієї лю­дини до іншої. П. означає доброзичливе ставлення з відповідним зовнішнім його виявом (у жестах, словах, виразних рухах).

ПРОБЛЕМА — складне теоретичне і практичне завдання, яке потребує розв'язання, проте невідомі ні конкретні способи цьо­го розв'язання, ні його кінцевий результат.

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ — ситуація, для оволодіння якою окремий суб'єкт (або колектив) має знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.

ПРОНИКЛИВІСТЬ — здатність швидко орієнтуватись у спле­тінні людських думок, намірів, угадувати справжні мотиви вчин­ків, глибоко розуміти психологічну сутність людини, особливо її характер. П.— основа прогностичної прозорливості людини.

ПРОРОЦТВО — упевнене передбачення майбутніх подій, детермінаційний зв'язок яких із закономірним ходом речей не­можливий (випадковість) або не виявлений.

ПРОСТРАЦІЯ — психофізіологічний стан надзвичайно низької дієздатності — фізичної або нервово-психічної.

ПСИХІАТРІЯ — наука про психічні (душевні) хвороби. П. вивчає порушення в нервово-психічній сфері і розробляє мето­ди лікування і профілактики психічних захворювань.

ПСИХІКА — здатність мозку відображати об'єктивну дій­сність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. П. виникла і розвинулась у процесі біологічної еволюції живих істот у зв'язку з розвитком нервової системи, що регулює взаємодію організму із середовищем.

ПСИХІЧНІ ПРОЦЕСИ — різні форми єдиного, цілісного ві­дображення суб'єктом за допомогою центральної нервової сис­теми об'єктивної дійсності. П. п. також називають психічними функціями. Розрізняють такі основні види П. п.: відчуття, сприй­мання, пам'ять, уявлення, уява, мислення, мовлення, почуття, увага, воля. З давніх часів ці П. п. поділяють на такі сфери (кла­си): пізнавальні, емоційні та вольові.

ПСИХІЧНІ СТАНИ — психологічна характеристика особи­стості, що відбиває її порівняно тривалі душевні переживання.

ПСИХОГІГІЄНА — галузь науки, що виникла на стику гігіє­ни і психології. Вивчає закономірності організації міжлюдських взаємин та психогенного середовища в напрямі їх оптимізації до інтересів та потреб людей, суспільства в цілому.

ПСИХОЛОГ — спеціаліст у галузі психології. Людина, яка має професійні знання й уміння і виконує певну роботу в теоре­тичній або практичній психології.

ПСИХОЛОГІЧНА ВТЕЧА — здатність людини за допомо­гою вольових і розумових зусиль абстрагуватися від якогось неприємного подразника, тимчасово не звертати на нього ува­гу. П. в. може бути мимовільною (коли зусилля людини мінімаль­ні) і свідомою, цілеспрямованою (коли людина змушена свідо­мо докладати великих зусиль).

ПСИХОЛОГІЧНА МОБІЛІЗАЦІЯ - тимчасова активіза­ція якостей людини (насамперед, інтелектуальних, вольових, моральних) і спрямування їх на ефективне виконання певно­го виду діяльності. П. м. тісно пов'язана з психологічною підго­товкою.

ПСИХОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ - наявні, конкретні обста­вини, які характеризують психічний стан суб'єкта (або колекти­ву), ставлення до розв'язуваної проблеми, іншої людини, об'єк­та тощо, наприклад, ситуація очікування (у оператора), ситуа­ція прийняття рішення, конфліктна ситуація.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ПІЗНАННЯ - термін для скороченого позначення процесу пізнання психічних явищ. Об'єктом П.н. є вивчення психічної реальності, закономірностей вияву психіч­них функцій людини, її поведінки і діяльності.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ - різновид наукового аналі­зу, подібний до філософського, економічного, математичного, хімічного тощо.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ - сукупність внутрішніх умов, які створюють у процесі розвитку і життєдіяльності гру­пи, колектив, наявність позитивної перспективи як для групи в цілому, так і для кожного члена групи, моральна атмосфера, у якій виявляється властиве для членів групи ставлення до загаль­ної справи і один до одного, жорсткість або слабкість соціально­го контролю, яка характеризується ставленням до критичних оцінок, висловлюваних членами групи з приводу різних аспек­тів спільної діяльності; домінуючий настрій. Істотним показни­ком П. к. є рівень згуртованості групи.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР - узагальнююче поняття, яке відображає динамічну сукупність психічних якостей окре­мих індивідів, соціальних груп, колективів, народів і всього сус­пільства залежно від сфер людської діяльності.

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ - галузь психологічної на­уки, яка склалася на стику загальної і соціальної психології. Пред­мет вивчення П.о.— психологічна структура (інтелектуальна, емо­ційна, вольова) особистості, загальні й специфічні закономірнос­ті її психіки, суперечливі процеси соціалізації особистості.

ПСИХОМЕТРІЯ — розділ психології, пов'язаний із вимірю­ванням психічних властивостей людини.

Р

РАДІСТЬ — одна з базальних емоцій (поряд із гнівом і стра­хом). Р. є психічним станом підвищеної, позитивно забарвленої емоційної піднесеності.

РЕАКЦІЯ — дія у відповідь на будь-які впливи, подразнен­ня, протидія. Р. є головною формою взаємодії організмаз навко- лишнім середовищем. Поняття Р. є спільним для ряду наук - зокрема біологічних, психологічних, соціальних.

РЕАЛЬНІСТЬ — те, що має буття. У широкому розумінні ре­альність— весь матеріальний світ, суспільство і його продукти, у тому числі й ідеальні витвори.

Дата добавления: 2014-12-27