Люди в умовах стресу, як правило, розгублюються, проте в окремих випадках спостерігаються активізація розумової діяльності, вияви стенічних емоцій, мобілізація волі. 1 страница

У С О

З Ц д

П М Д

Отже, конфлікти відіграють не лише негативну, але й позитивну роль в діяльності організацій. Яким буде конфлікт у кожній конкретній ситуації (чи переважатимуть в ньому лише негативні аспекти, чи він матиме й позитивне значення), значною мірою залежить від того, наскільки сторони конфлікту усвідомлюють значущість конфлікту і здатні керувати його перебігом.

Завдання
до семінарсько-практичного заняття з теми 7

Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Поняття та структура конфліктів.

2. Діагностика конфліктів.

3. Типологія конфліктів.

4. Суть, зміст, причини і структура внутрішньоособистісних конфліктів.

5. Динаміка, функції, напрями розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів.

Практикум

1. Техніка оптимізації спілкування.

2. Прийоми подолання конфліктів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ ТА КОНТРОЛЮ

1. Поняття та особливості конфлікту.

2. В чому полягає структура конфлікту?

3. Які існують ознаки та показники конфлікту?

4. Визначте методи діагностики конфліктів.

5. Типологія та ролі в конфліктах.

6. Дайте класифікацію конфліктних особистостей.

7. Стани, які супроводжують конфлікти.

8. У чому полягає поняття «асертивність»?

9. Правила безкомпромісного спілкування.

10. Норми та правила спілкування з конфліктними особами.

11. Які індикатори конфлікту ви знаєте?

12. У чому полягає картографування конфлікту?

13. Які варіанти аналізу конфлікту застосовуєте на практиці?

14. Позитивні та негативні наслідки вибухового або стихійного розвитку конфлікту.

15. На які запитання під час аналізу конфлікту ми маємо відповісти обов’язково?

16. Схарактеризуйте стилі та форми розв’язання конфліктів.

17. У чому полягає ескалація конфлікту?

18. Основні форми завершення конфлікту.

19. Стратегія виходу з конфлікту.

20. Конфліктологічна компетентність керівника.

21. Вибір способу розв’язання конфлікту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Ученик для вузов. – М., 1999.

2. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб., 2004.

3. Пірен М.І. Основи конфліктології. – К., 1997.

4. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. – М., 1996.

5. Семиченко В.А. Психические состояния. – К., 1998.

6. Скотт Д.Г. Конфликты, пути их преодоления / Пер. с англ.. – М., 1991.

7. Уткин Э.А. Конфликтология: Теорія и практика. – М., 1998.

8. Чалдини Р. Психология влияния. – СПб., 1999.

9. Чмут Т.К. Культура спілкування: Навчальний посібник. – Хмельницький, 1996.

10. Швалб Ю.М., Дончева О.В. Практична психологія в економіці і бізнесі: Навч. посібник. – К., 1998.

11. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

12. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальная психологія: у 2 кн. – К.: Либідь, 2006.

13. Мириманова М.С. Конфликтология. – М.: Академія, 2004.

14. Мириманова М.С. Конфликтология. – М.: Академия, 2004.

15. Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів. – К.: Кондор, 2004.

Тема 8
ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

· Основні категорії та поняття професійної діяльності

· Особливості умов професійної діяльності

· Психологічні фактори нормалізації стресу

Основні категорії та поняття
професійної діяльності

Науковообґрунтована характеристика діяльності спеціалістів безпосередньо пов’язана з розумінням таких категорій, як праця, діяльність, професія, спеціальність, і в загальному плані, і щодо специфіки професійної діяльності.

Відомо, що праця – властивий тільки людині універсальний спосіб задоволення її життєвих потреб, форма ставлення до зовнішнього світу через застосування певних засобів. Сучасна праця конкретна, має здебільшого професійний характер і вимагає від людини як загальних якостей (готовність, потреба в ній, працьовитість, відповідальність тощо), так і спеціальних знань, добре розвинутих психофізіологічних та фізичних властивостей.

Для розуміння суті діяльності схематично розглянемо її психологічний аналіз. Діяльність – це взаємодія людини, групи людей та навколишньої дійсності з метою свідомої і цілеспрямованої зміни світу та самих себе. За своєю суттю діяльність – вища форма активності людини. Її психологічна структура схематично виглядає так:

Засоби Результат

де П – потреба у чомусь;

З (завдання) – сукупність вимог (або мета) та умов, за яких треба його розв’язати (задовольнити);

У (умови) – зовнішні та внутрішні фактори, які зумовлюють діяльність;

М (мотиви) – потяг до дії на основі потреби;

С (спосіб) – сукупність прийомів та методів Д, що забезпечують результат;

Ц (мета) – бажаний результат Д;

Д (діяльність) – завжди починається з внутрішніх М (для чого це мені/нам потрібно?);

д (дія) – спрямованість на досягнення певної мети;

О (операція) – спосіб досягнення мети дії.

Предметність є конституціональною характеристикою Д. Спочатку Д визначається предметом, а потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб’єктивним продуктом. Прийнято виділяти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. У всіх її видах важливу роль відіграє спілкування.

Разом з тим вона складається із багатьох інших видів: правової, педагогічної, наукової, господарської тощо.

Професія (від лат. professio – проголошую своєю справою) – вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом теоретичних знань, навичок, умінь, надбаних внаслідок спеціальної підготовки та досвіду роботи.

Поряд із родовим поняттям «професія» існує видове поняття «спеціальність» Спеціальність (лат. special – особливий вид, різновид) – це комплекс набутих шляхом фахової підготовки знань, навичок та вмінь, потрібних для певного виду діяльності в рамках тієї чи тієї професії. Наступну диференціацію трудових функцій та підготовленості до їх виконання відображають поняття «спеціалізація», що є, по суті, поглибленим вивченням та освоєнням систем (обладнання) у межах своєї спеціальності, а також поняття «посада».

Посада – це передбачене відповідним штатним розписом службове місце, яке може обіймати особа, що має відповідні професію, рівень освіти, кваліфікації.

Таким чином, диференціація праці та підвищення її інтенсивності, ефективності, безпечності є об’єктивними тенденціями розвитку сучасної професійної діяльності. Значно зросли вимоги до швидкого освоєння та якісного обслуговування складної і дорогої техніки, що потребує попередніх підготовки й добору спеціалістів, забезпечення відповідності індивідуальних особливостей певній професії, спеціальності, враховуючи й ті, які ще зовсім недавно вважалися повсякденними, звичайними.

Особливості умов професійної діяльності

Важливим фактором, що визначає вимоги до сучасної діяльності спеціаліста, є зміни, які відбулися внаслідок науково-технічного прогресу, підвищення інтенсивності навчальної і виробничої діяльності. Різко зросла технічна оснащеність та інформаційна насиченість праці, що зумовило ряд психологічно значущих змін у її змісті – прискорення швидкості оброблення інформації, прийняття рішень та виконання дій, зростання в системах управління питомої ваги процесів, які безпосередньо не спостерігаються; відсутність у багатьох випадках прямого контакту з об’єктом діяльності (дистанційне керівництво); зростання значущості результату від кожного окремого рішення та практичної дії, необхідність тривалий час перебувати у високому ступені готовності. залишається в силі вимога щодо готовності спеціаліста переносити значні фізичні навантаження, водночас по-новому ставиться питання щодо пізнавально-творчих можливостей особистості – стійкості уваги, швидкості й точності сприйняття, процесу мислення, готовності прийняти рішення в умовах ліміту часу, психологічної врівноваженості, рішучості та самостійності. Крім того, успіх роботи сьогодні, як ніколи, залежить від рівня сформованості мотиваційної сфери, патріотизму. свідомості та професійної готовності. спрямованості на якісне оволодіння спеціальністю та ефективне виконання професійної діяльності в будь-яких умовах.

Діяльність сьогодні має виражений колективний характер. Використання сучасних технічних систем передбачає не лише розподіл функцій між членами колективу, а й потребує повної злагодженості їхніх дій у процесі виконання роботи. Тому великого значення набуває психологічна сумісність. Поряд із професійною майстерністю фахівець повинен бути здатним працювати у колективі, продуктивно взаємодіяти з іншими його членами, мати колективістську внутрішню спрямованість. Нерідко від однієї людини залежить успіх роботи всієї системи. Але роль окремого спеціаліста та колективу буде оцінено лише в тому разі, коли безпомилково, ефективно та безаварійно спрацює весь комплекс «середовище – людина – техніка».

Водночас, як і в усі часи, діяльність в екстремальних умовах пов’язана з ризиком для життя і тому вимагає мужності, самовладання та витримки, кмітливості, здатності подолати страх, готовності до самопожертви та інших вольових якостей. Рівень складності та інтенсивності роботи технічних систем почав досягати граничних можливостей нервової системи людини, і перед ученими та конструкторами постали нові проблеми – узгодити можливості людини та машини в конкретному середовищі. Розв’язання цих проблем може йти в напрямі технічного удосконалення систем та вивчення індивідуальних особливостей спеціалістів, резервних можливостей, нових технологій навчання та тренувань, через регламентацію праці та відпочинку, а також пристосування та зміни в оптимальному для праці людини середовищі. В екстремальних умовах діяльності ці проблеми з часом стають ще актуальнішими.

Проблеми загальних закономірностей та особливостей діяльності спеціалістів загалом зводяться до проблем взаємин у системі «середовище – людина – техніка», життєдіяльності виробничо-технічних об’єктів, умов праці та розробки профілактичних заходів психологічного і психофізіологічного, забезпечення ефективної та безпечної діяльності спеціалістів.

Для розв’язання окремих завдань, насамперед у цьому напрямі, можна запропонувати:

* Встановлення (нормування) оптимальних, допустимих та важких умов праці, що дасть змогу визначити вимоги до техніки та вжити заходів соціально-психологічного забезпечення.

* Профілактика вираженого розумового стомлення, нервово-психічного перенапруження, деривації, гіподинамії, моногонії.

* Розробка критеріїв професійного відбору, критеріїв навчання та перепідготовки фахівців.

* Вивчення змін психофізіологічного стану, психічних процесів, утворень, які визначаються умовами та особливостями професійної діяльності.

* Вивчення психофізіологічних резервів людини, протидії впливу екстремальних подразників та їх зниження.

Психологічні фактори нормалізації стресу

Stress (напруження) – психофізіологічний емоційний стан особи, який виникає в екстремальних для неї ситуаціях.

Цей термін використовують для визначення широкого кола станів, які виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Із самого початку це поняття виникло у фізіології для позначення неспецифічної реакції організму («загального, адаптаційного синдрому») на будь-який несприятливий вплив (Г. Сельє). Пізніше його почали використовувати для опису станів індивіда в екстремальних умовах на фізіологічному, психологічному та поведінковому рівнях.

Залежно від складу стресора і характеру його впливу розрізняють фізіологічний і психологічний стреси.

Фізіологічний стрес – відповідь систем організму (серцево-судинної, ендокринної та ін.) на екстремальні (критичні) умови діяльності.

Психологічний стрес – реакція психіки особи на вплив екзо- або ендогенних факторів (стресорів).

Психологічний стрес буває інформаційним (вплив надмірної або недостатньої інформації) та емоційним – як правило астенічні або стенічні переживання суб’єктивно значущих обставин, умов діяльності, ситуацій, загрози, небезпеки, образи.

При цьому виокремлюють його форми – імпульсивну, гальмівну, генералі зовану, які по-різному впливають на перебіг психічних процесів: емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності; розлад рухів, невпевнена поведінка. Стрес може мати і позитивний, мобілізувальний, і негативний вплив на діяльність людини.

Дістрес (надмірний стрес) може призвести до повної дезорієнтації.

Хвороба, втома, образа, індивідуальні особливості (акцентуації, тривожність) загострюють реакцію людей у проблемних ситуаціях взаємодії з навколишнім середовищем. Стрес часто буває наслідком і причиною внутрішньо особистісного конфлікту.

У стресовому стані людина припускається помилок у розподілі й переключенні уваги, у неї порушуються перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам'ять, мислення), координація рухів, стають неадекватними емоційні реакції, дезорганізується і гальмується вся діяльність. тільки добре сформовані уміння і навички можуть залишитися без змін.

Стресор – різноманітні екстремальні впливи, які призводять до розвитку небажаного функціонального стану – стресу.

Розрізняють стресори фізіологічні – надмірне фізичне навантаження, висока і низька температури, больові подразники, утруднене дихання тощо та стресори психічні – загроза, небезпека, образа, інформаційне перенавантаження тощо.

Завдання
до семінарсько-практичного заняття з теми 8

Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Основні категорії та поняття професійної діяльності.

2. Умови та особливості професійної діяльності.

3. Умови придатності виробничо-технічних об’єктів для життєдіяльності людини: фізичні фактори, хімічні фактори, біологічні фактори, соціально-побутові фактори, медико-біологічні фактори.

4. Динаміка й оцінка працездатності спеціалісті та основні поняття адаптації.

5. Науково-практичні закономірності та особливості праці спеціалістів.

6. Актуальні проблеми психологічного забезпечення професійної діяльності.

7. Психологічна характеристика умов та особливостей професійної діяльності і адаптації фахівців.

8. Класифікація та суть шляхів і засобів збереження працездатності та безпечної діяльності спеціалістів.

9. Психологічні умови психічного і фізичного здоров’я особистості.

10. Психологічний комфорт як умова психічного здоров’я особистості.

11. Психологічні фактори нормалізації стресу.

12. Зміст та методи психологічної підготовки до діяльності і стресу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ ТА КОНТРОЛЮ

1. Основні закономірності динаміки працездатності.

2. Особливості адаптації до умов виробничої діяльності.

3. Фактори, які впливають на функції організму та працездатність людини: природні, технічні, соціально-психологічні, медико-біологічні.

4. Назвіть шляхи збереження працездатності спеціалістів.

5. Основні критерії психічного і фізичного здоров’я особистості.

6. Умови психологічного комфорту особистості.

7. Фактори, які впливають на психічне та фізичне здоров’я особистості.

8. Психологічні фактори нормалізації стресу.

9. Визначте поняття «здоров’я».

10. Схарактеризуйте здоров’я на біологічному, психологічному та соціальному рівнях.

11. Ознаки та критерії психічного здоров’я.

12. Схарактеризуйте фактори нормалізації стресу.

13. Зміст, методи, шляхи психологічної підготовки та готовності до діяльності в умовах стресу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Агаджанян Н.А. Человеку жить всюду. – М., 1982.

2. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. – СПб., 1992.

3. Бачерников Н.Е., Воронцов М.П., Добромиль Э.И. Психогигиена умственного труда учащейся молодежи. – К., 1988.

4. Булич Э.Г. Как повысить умственную работоспособность студента. – К., 1989.

5. Егоров А.С., Загрядский В.П. Психофизиология умственного труда. – Л., 1973.

6. Казначеев В.П. Очерки теории и практика экологии человека. – М., 1983.

7. Карвасарский Б.Д. Неврозы. – М., 1980.

8. Руководство по физиологии труда / Под ред. З.М. Золиной, Н.Ф. Измерова. – М., 1983.

9. Сидоренко Г.И., Пичипин М.А. Обоснование принципов установления максимально-допустимых нагрузок воздействия на человека // Гигиена и санитария. – 1981. - №3.

10. Хорни К. Невротическая личность нашего времени: Самоанализ. – М., 1993.

11. Хорни К. Наши внутренние конфликты. – СПб., 1997.

12. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

13. Бендас Т.В. Гендерная психология. – СПб.: Питер, 2006.

14. Крайніков Е.В. Психологія розвитку: словник-довідник. – К.: Арістей, 2004.

15. Толочек В.А. Современная психология труда. – СПб.: Питер, 2006.

16. Ложкін Г.В. Економічна психологія. – К.: ВД «Професіонал», 2006.

Практична частина

Методика оцінки суб’єктивного стану «САН»

Методика дослідження суб’єктивного стану «САН» призначена ля якісної оцінки суб’єктивного стану особистості на момент обсте­ження (В. А. Доскін із співавт., 1973).

За здобутими результатами обчислюють показники самопо­чуття, активності, настрою, а також інтегральної оцінки суб’єктив­ного стану.

Інструкція

Перед вами картка суб’єктивного стану «САН». Ко­жен з показників суб’єктивного стану поданий попарно (протилежно) і його можна оцінити від нуля до трьох одиниць. Наприклад: зліва самопочуття добре, право­руч погане, посередині цифри 3, 2,1, 0, 1, 2, 3. Якщо у мене зараз добре самопочуття, то я позначаю кружеч­ком зліва одиницю, якщо дуже добре двійку, якщо чу­дове трійку, коли ж погане, то, навпаки, відмічаю свій стан, обводячи кружечком відповідну цифру праворуч. Тобто, з двох станів слід вибрати той, який найбільше відповідає вашому стану на цей момент.

Чи є запитання? (Відповісти на запитання). Увага! Розпочали виконання завдання!

Працювати треба швидко й визначити свій стан від нейтрально­го так, щоб було якомога менше нулів.

На інструктаж і виконання методики, як правило, витрачаєте до 15 хв. Оброблення бланків проводять за допомогою ключів самопо­чуття, активності й настрою. Підраховують кількість балів від 1 до 7, від гіршого стану (1) до найкращого (7). Сума кожної пари станів «САН» (самопочуття, активності, настрою) загалом ділиться на 10. Оцінюючи результати, можна орієнтуватися на середні показ­ники, котрі для операторів віком 30-35 років дорівнюють самопочут­тю 5,4+0,15 балів, активності 5+0,12 балів, настрою 5,1+0,2 балів та інтегральній оцінці – 5,17±0,15 балів. Для студентів аналогічні показники вищі на 0,9-1 бал.

Оцінку самопочуття проведено за твердженнями: 1-2; 7-8; 13-І4; 19-20; 25-26. Активності 3-4; 9-Ю; 15-16; 21-22; 27-28. На- 5-6; 11-12; 17-18; 23-24; 29-30.

Опитувальник Спілберга-Ханіна (СХ)

Опитувальник призначений для оцінки реактивної та особистіс-ної тривожності.

Особистісна тривожність - відносно стійка індивідуальна якість, яка характеризує ступінь занепокоєння, турботи, емоційного напру­ження внаслідок дії стресових факторів.

Реактивна тривожність - це стан, який характеризує ступінь за­непокоєння, турботи, емоційного напруження та розвивається у кон­кретній стресовій ситуації. Якщо особистісна тривожність є стійкою індивідуальною характеристикою, то стан реактивної тривожності може бути досить динамічним і за часом, і за ступенем вираженості.

Опитувальник Спілбергера-Ханіна складається із 40 запитань-суджень, де 1-20 призначені для оцінки реактивної тривожності (шка­ла «Як ви почуваєтеся в цей момент?»), а 21-40 - для визначення особистішої тривожності (шкала «Як почуваєтеся зазвичай?»). На кожне запитання можливі чотири відповіді за ступенем інтенсивності (ні, так, правильно, цілком правильно) - для шкали реактивної три­вожності, та чотири відповіді за частотою (майже ніколи, іноді, час­то, майже завжди) - для шкали особистісної тривожності.

Деякі запитання-судження в опитувальнику СХ сформульовано так, що відповідь (1) означає відсутність чи легкий ступінь тривож­ності. Це в шкалі реактивної тривожності так звані прямі запитання: № 3, 4,6,77,9,12,13,14,17,19, а в шкалі особистісної тривожності -№ 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 40. В інших, так званих обернених запитаннях, відповідь (1) передає високий ступінь тривож­ності, а відповідь (4).- низької тривожності: № 1, 2, 5, 8,10,11,15,16, 19, 20-у шкалі реактивної тривожності; № 21, 26, 27, ЗО, 33, 36, 39 -у шкалі особистісної тривожності. Оброблення результатів здійснюють так. Спочатку окремо додають результати за оберненими та прями­ми запитаннями, потім із суми прямих віднімають суму обернених запитань і до здобутого числа додають постійне число 50 для шкали реактивної тривожності та 35 - для шкали особистісної тривожності.

Результат за кожною шкалою може перебувати в діапазоні від 20 до 80 балів. Чим він вищий, тим вищий рівень тривожності (реактив­ної або особистісної). Рівні реактивної та особистісної тривожності за результатами показників оцінюють таким чином: до 30 балів - низький рівень тривожності, 31-45 балів - середній, понад 45 балів -високий.

Шкала оцінки реактивної тривожності
(за Спілбергером-Ханіним)

Інструкція.

Прочитайте уважно кожне з наведених запитань і постав­те помітку навпроти тієї колонки, яка відповідає тому, як ви почуваєтеся у цю мить. Над запитаннями довго не думайте, оскільки правильних чи неправильних від­повідей немає.

		Ні, не зовсім так	Мабуть так	Вірно	Цілком вірно
	Я спокійний.
	Мені нічого не загрожує.
	Я напружений.
	Я співчуваю.
	Я почуваюся вільно.
	Я прикро вражений.
	Мене хвилюють можливі негаразди
	Я відчуваю, що відпочив.
	Я насторожений.
	Я відчуваю внутрішнє задоволення.
	Я впевнений у собі.
	Я нервуюся.
	Я не знаходжу собі місця.
	Я напружений.
	Я не відчуваю напруження та скутості.
	Я задоволений.
	Я заклопотаний.
	Я надто збуджений і мені не по собі.
	Мені радісно.
	Мені приємно.

Шкала оцінки особистісної тривожності

Інструкція.

Прочитайте уважно кожне з наведених запитань і постав­те помітку навпроти тієї відповіді, яка передає ваш зви­чайний стан. Над відповідями довго не думайте, оскіль­ки правильних чи неправильних відповідей немає.

		Майже ніколи	Інколи	Часто	Майже завжди
	Я почуваюся задоволеним.
	Я швидко втомлююся.
	Я легко можу заплакати.
	Я хотів би бути таким же щасливим, як інші.
	Буває, що програю через те, що не досить швидко приймаю рішення
	Я почуваюся бадьорим.
	Я спокійний, холоднокровний і зібраний
	Очікувані труднощі дуже непокоять мене
	Я занадто переживаю через дрібниці.
	Я буваю цілком щасливим.
	Я беру все занадто близько до серця.
	Мені не вистачає впевненості в собі.
	Я почуваюся в безпеці.
	Я намагаюся обминати критичні ситуації та труднощі.
	Я часто нудьгую.
	Я задоволений.
	Мене відволікають та хвилюють усілякі дрібниці.
	Я так переживаю свої розчарування, що потім довго не можу про них забути.
	Я врівноважена людина.
	Я дуже хвилююсь, думаючи про свої справи й турботи.

Оцінка рівня нервово-психічної стійкості
(методика «Прогноз» за В. А. Бодровим)

Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з прикметами нервово-психічної нестійкості (НПН). Вона допо­магає виявити окремі початкові, передзахворювальні ознаки пору­шень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці й діяльності людини.

Методика містить 84 запитання (міркування), на кожне з яких обстежуваний дає відповідь «так» або «ні». Результати відображають­ся кількісними показниками (у балах), на основі яких роблять вис­новок щодо рівня нервово-психічної стійкості. Аналіз відповідей дає змогу уточнити окремі біографічні відомості, особливості поведінки та стану психічної діяльності людини в різних ситуаціях.

Дата добавления: 2014-12-27