Як запобігти паніці?

§ організувати ефективне керівництво, якому довіряють;

§ інформувати людей, поєднуючи це із запобіжними заходами;

§ чітко розподілити функціональні обов’язки між членами груп, забезпечити повну інформованість;

§ відвернути увагу, подати команду (стій, назад).

види впливу	визначення	засоби впливу
1. переконання	свідома, аргументована дія щодо однієї людини або групи людей з метою змінити їхнє судження, ставлення, намір чи рішення	Ясні, чітко сформульовані аргументи, висунуті співрозмовнику в прийнятному для нього темпі та зрозумілій термінології (метод розгорнутої аргументації). Відкрите визнання як сильних, так і слабких сторін рішення дає співрозмовнику змогу зрозуміти, що ініціатор впливу «володіє ситуацією» (метод двосторонньої аргументації) Отримання згоди у відповідь на кожен доказ (метод позитивних відповідей Сократа)
2. самопросування, самовисування	демонстрація своєї компетентності та кваліфікації для того, щоб її оцінили, помітили і завдяки цьому – віддати перевагу під час висунення кандидатів на посаду, стажування тощо	Реальна демонстрація своїх можливостей. Показ сертифікатів, дипломів, патентів, офіційних відповідей, друкованих праць тощо. Розкриття своїх особистих цілей. Формування своїх запитів і умов.
3. навіювання	свідомий неаргументований вплив на людину або групу людей з метою змінити їхній стан, ставлення, схильність до певних дій	Володіння методом гіпнозу. особливі індивідуальні якості. особистий авторитет. Використання умов і оточення, які посилюють сугестію (приглушене освітлення, ритмічні звуки, ритуальні дотики та інше). Вибір партнерів, які найбільше піддаються впливу.
4. «зараження»	передача свого стану або ставлення іншій людині або групі, котрі якимось чином (немає пояснення яким) переймають цей стан або ставлення. Це може відбуватися як мимоволі, так і свідомо.	Висока динаміка і енергійність особистої поведінки. Артистизм. Інтеграційне залучення партнерів. Поступове нарощування інтенсивності дій. Прямий погляд в очі співрозмовника. Дотики і тілесний контакт.

5. наслідування	здатність викликати бажання бути подібним до себе. Вона може виявлятися як мимоволі, так і застосовуватися свідомо.	Публічне визнання (популярність). Демонстрація високої майстерності. Приклад сміливої поведінки, милосердя, служіння ідеї. Новаторство. Особистий «магнетизм» тяжіння. «модні» поведінка та оформлення зовнішності. Заклик до наслідування.
6. схильність	формування і розвиток у співрозмовника позитивного ставлення до себе	Особиста незвичайність і привабливість ініціатора. Демонстрація схильності, позитивного ставлення, наслідування. Схвальні судження про співрозмовника. Надання співрозмовнику певних послуг.
7. прохання	звернення до співрозмовника з метою задоволення потреби чи бажання ініціатора впливу	Чітке і ввічливе формулювання. Прояви поваги до відмови, якщо виконання прохання незручне або йде всупереч особистим цілям співрозмовника.
8. примус	вимога виконати розпорядження, яке підкріплене відкритими або прихованими погрозами. Суб’єктивно примус ініціатор переживає як особистий тиск, а співрозмовник – як тиск з боку ініціатора або ж обставин.	Встановлення жорстких і чітко визначених термінів і способів виконання роботи без будь-яких пояснень та аргументації. Обмеження і навіть заборона обговорення. залякування можливими наслідками. Загроза покаранням.
9. деструктивна критика	зневажливі чи образливі висловлювання про особистість або грубе агресивне засудження, висміювання справ та вчинків. Руйнівна дія такої критики полягає в тому, що вона не дає змоги «зберегти обличчя», відвертає увагу і сили на боротьбу з негативними емоціями, віднімає віру в себе.	Приниження особистості партнера. Глузування з того, що людина не в змозі змінити (зовнішність, соціальне і національне походження, швидкість реакцій, тембр голосу). Додаткове приголомшення справедливою критикою, коли людина пригнічена невдачею.

10. ігнорування	підкреслено неуважне ставлення до партнера, його висловлювань і дій. Сприймається як вияв зневаги і неповаги, однак у деяких випадках ігнорування є тактовною формою відповіді на нетактовність партнера	Демонстративне пропускання слів партнера «повз вуха». Невербальна поведінка свідчить про неуважність. Невиконання обіцянок або виконання їх із запізненням, без пояснень. Раптова зміна тема розмови
11. маніпулювання	приховане від співрозмовника спонукання до переживань, певних станів, зміни відносин, рішень, дій, потрібних для досягнення ініціатором своєї мети. При цьому маніпулятору важливо, щоб співрозмовник вважав ці думки, почуття, рішення і дії своїми власними, а це «навіяними» ззовні, та відчував себе відповідальним за них.	Порушення особистого простору. Різке прискорення або сповільнення темпу бесіди. Кепкування, глузування, підбурювання. «Невинне» ошукання, введення в оману. Замасковані під малозначущі й випадкові висловлювання, наклепи і брехня, які можуть бути сприйняті як непорозуміння. Підкреслена демонстрація своєї слабкості, недосвідченості, некомпетентності з метою викликати у співрозмовника бажання допомогти, повідомити цінну інформацію. «Невинний» шантаж («дружні» натяки на помилки, «старі» гріхи або особисті таємниці).

Класифікація типів співрозмовника (за І.Е. Фроммом)

«Бути» – реакція безпосередня, продуктивна. Вірні собі, впевнені – такі люди не бояться втратити і перемогти за будь-яку ціну, вони не суперники, а партнери.

«Мати» – бажають обов’язково щось отримати від спілкування (винагороду, роботу, знання для престижу). Надзвичайно старанно готуються (тема, засоби впливу). Використовують становище, знайомства, зв’язки, зовнішність, нерідко використовують вас, маніпулюють.

Основні абстрактні типи співрозмовників (за П. Міцич)

М’який тип поведінки	Конструктивний тип поведінки	Жорсткий тип поведінки
Поблажливий, піддатливий	Наполегливий	Непоступливий, впертий
Інформацію та аргументи відкрито презентує для дискусії	Факти та аргументи наполегливо відстоює. але простір для поступок залишається	Інформацію та аргументи подає як очевидні
Інтереси іншої сторони приймає так, як вони презентовані	Інтереси іншої сторони перевіряє, досліджує здебільшого пріоритети	Інтереси іншої сторони заперечує
Поступки полегшують шлях до компромісу	«Безвихідні» ситуації є частиною гри, невеликі поступки можливі	Тенденція до провокування кризи та до ультимативної позиції

Завдання
до семінарсько-практичного заняття з теми 6

Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Історичний аспект психології спілкування.

3 Психологічна характеристика вербального та невербального спілкування.

4. Спільна діяльність та її структурні елементи.

5. Способи впливу на людей під час спілкування.

6. Форми спілкування і типи співрозмовників.

2. Методика визначення комунікативних та організаторських здібностей.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ ТА КОНТРОЛЮ

4. Який історичний розвиток спілкування в Україні?

5. Охарактеризуйте вербальне і невербальне спілкування.

6. Яка роль спілкування у вашій професійній діяльності?

7. Дайте визначення понять «взаємодія», «каузальна атрибуція», «міжособистісне сприймання».

9. Проаналізуйте способи впливу на людей. Яким впливам вони/Ви піддавалися? Якими методами впливів користувалися?

1. Андреева Г.М. Социальная психология. – М., 1988.

2. Беримский В.К., Витенко И.С. Психологические основы менеджмента в здравоохранении. – К., 1997.

3. Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. – Луганск, 1998.

4. Киричук О.В., Роменець В.А. Основи психології. – К., 1996.

5. Конева Б.В. Психология общения: Уч. пособие. – Ярославль, 1992.

6. Корнев М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія.: Підручник. – К., 1995.

7. Корольчук М.С. Словник психологічних термінів. – К., 1995.

8. Ломов Б.Ф. Проблемы общения в психологии. – М., 1981.

9. Майерс Д. Социальная психология. – СПб., 1998.

10. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. – М., 1992.

11. Пізнай самого себе // Психологія в Україні XVII – XVIII віків. – 1989. - №6.

12. Психология и этика делового общения: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. – М., 1997.

13. Психология: Словарь / Под общей ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М., 1990.

14. Таранов П.С. Интриги, мошенничество, трюки. – Симферополь, 1996.

16. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

17. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальная психологія: у 2 кн. – К.: Либідь, 2006.

18. Титова Л.Г. Деловое общение: теория, практика, технологии. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006

19. Савельєва В.С. Психологія управління. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

20. Бороздина Г.В. Психология делового общения. – М.: ИНФРА-М, 2004.

Конфлікт – зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій у свідомості індивіда, в міжособистісних взаєминах або стосунках індивідів чи групи людей, які пов’язані з гострими негативними емоціями, переживаннями.

Аристотель, Платон, Гоббс, Фрейд першими описали конфлікт, характеризуючи його, як визначний феномен суспільного розвитку та соціальної дії, хоча кожен з авторів виходив зі свого власного наукового інтересу. Б.Т. Херсонський і С.В. Дворяк стверджують, що генетичний корінь конфлікту лежить, з одного боку, в соціальній нормальності, а з іншого, - бере початок від ядра діалектики. Існує майже 100 визначень поняття «конфлікт», які формулюють залежно від сфери діяльності, пізнання цінностей, оцінок у процесі зміни епох та історичних періодів розвитку суспільства.

§ протилежність думок, що доводять до «межі кипіння»;

§ відсутність комунікації між учасниками конфлікту (учасники не слухають і не чують один одного);

§ руйнівний характер взаємодії за відсутності комунікації;

§ порушення цілісності соціальних інтересів;

§ блокування нормального функціонування системи;

§ розвиток системи в разі конструктивного розв’язання конфлікту.

Інцидент зіткнення, з якого розпочався конфлікт.

Інтереси відображають життєву спрямованість людей, і кожен інтерес посідає центральне місце у процесі аналізу суті конфлікту.

Суб’єкт конфлікту – різноспрямовані сили, що намагаються реалізувати свої інтереси в умовах суперечності (від індивіда, соціальних, політичних, економічних груп і злочинних угруповань до організацій, держав, міжнаціональних об’єднань).

Об’єкт конфлікту – те, через що виникає конфлікт між суб’єктами, на що претендує кожен із учасників (матеріальне або ідеальне).

Конфліктна ситуація – основа конфлікту, що передує йому і складається з об’єкта та учасників. Разом з учасниками конфлікту і з їхніми стосунками та характерами об’єкт конфлікту становить конфліктну ситуацію, яка завжди передує конфлікту і може існувати, не проявляючись. Конфліктна ситуація переростає в конфлікт, коли відбувається пряме відкрите зіткнення опонентів, які претендують на один і той самий об’єкт. Розв’язання конфлікту можливе тільки за умов вичерпання конфліктної ситуації навколо об’єкта конфлікту.

Мотивація конфлікту – система мотивів (внутрішніх спонукань), що призводять до виникнення міжособистісних, внутрішньо особистісних, між групових та інших типів конфліктів.