Говоримо голосом, спілкуємося всім тілом», - стверджував стародавній філософ Публіцій

Невербальні засоби спілкування (НЗС)

НЗС є предметом досліджень таких наук:

Кінетика – вивчає зовнішні прояви людських почуттів і емоцій: міміку – рух м’язів обличчя, жести – жестові рухи окремих частин тіла. пантоміміку – моторику всього тіла і пози, поставу, нахиляння, ходу.

Такесика – вивчає дотики під час спілкування: потиски руки, поцілунок, прогладжування, відштовхування.

Проксеміка – досліджує розміщення людей під час спілкування.

Особи одна щодо одної можуть перебувати в:

§ інтимній зоні (15 – 45 см) – вона прийнятна лише для близьких, добре знайомих людей. Для неї характерні довіра, неголосне мовлення, тактильний контакт, дотики. Дослідження показують, що порушення інтимної зони зумовлюють певні психофізіологічні зміни в організмі – прискорення серцевих скорочень, підвищення вмісту адреналіну в крові, приплив крові до голови. Невмотивоване вторгнення в інтимну зону під час спілкування завжди сприймається партнером як порушення, або намагання порушити його недоторканість;

§ особистісній, або персональній зоні (45 – 120 см) – характерна для щоденного спілкування з друзями та колегами; передбачає тільки візуальний контакт між партнерами;

§ соціальній зоні (120 – 400 см) – звичайно дотримується під час офіційних зустрічей у кабінетах, викладацьких та інших службових приміщеннях, як правило з тими, кого не досить добре знають;

§ публічній зоні (понад 400 см) – передбачає спілкування з великою групою людей – у лекційній аудиторії, на мітингах тощо.

Велике значення під час спілкування має міміка – рухи м’язів обличчя, які віддзеркалюють внутрішній емоційний стан людини, дають істинну інформацію про її переживання. Мімікою передається 70% інформації (очі, погляд, обличчя). Помічено, коли людина намагається щось утаїти (або збрехати), вона уникає зустрічатися очима з партнером під час розмови.

Взаємодія і психологічний вплив під час ділового спілування

Взаємодія – процес безпосереднього або опосередкованого взаємовпливу суб’єктів під час їхньої спільної діяльності, який породжує причинну зумовленість або каузальну атрибуцію (causa – причина, atribuo – наділяти, приписувати).

Ф. Хайдер вважав, що людям властиво міркувати так: «Погана людина має погані риси, добра – хороші риси». Тому й визначення причин поведінки і рис характеру здійснюється за схемою: «поганим» завжди приписують «погані» вчинки, а «добрим» - «добрі».

Каузальна атрибуція – своєрідна суб’єктивна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на грунті буденного життєвого досвіду. Вона може стосуватися сприймання не тільки окремих людей, а й соціальних груп та самої себе. В експериментальних дослідженнях були виявлені такі особливості впливів каузальної атрибуції у спілкуванні:

§ суб’єктивні чинники (інформаційні, мотиваційні);

§ пояснення невдалих результатів діяльності зовнішніми чинниками, а успішних – внутрішніми;

§ істотна відмінність між тлумаченням особою власних вчинків та поведінки інших людей.

Дата добавления: 2014-12-27