Зарубіжна психологія вивчала ділове і родинне спілкування, конфлікти

Свій вагомий внесок у розуміння структури особистості вніс видатний український психолог Г.С. Костюк. За його концепцією індивід стає суспільною істотою, особистістю за рівнем сформованості свідомості й самосвідомості, коли сформована система психічних властивостей забезпечує здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції через дії самого індивіда.

Б.Г. Ананьєв (1907-1972) пропонує класичну схему понять, за якими оцінює людину в цілому, щоб зрозуміти й усвідомити, що таке особистість, та виокремити основні властивості, які дають змогу описати психічний склад особистості в ряду понять «індивід – суб’єкт діяльності – особистість – індивідуальність».

Сукупність психічного, суб’єктивного ставлення до предметної діяльності інших людей і до самого себе визначає позицію людини як особистості.

Тлумачення поняття «особистість» надзвичайно різноманітне і неоднозначне, адже особистість вивчають філософи, соціологи, біологи, політологи, педагоги тощо. Головні теорії охоплюють два періоди.

Перший – кінець ХІХ ст.. та середину ХХ ст.;

Другий – з другої половини ХХ ст.

Такий розподіл зроблено на підставі поглядів видатних учених сучасності В. Джемма (1842-1910), В. Ділтея (1833-1911), Е. Шпрангера (1882-1963), О.Р. Мазурського (1874-1917), З. Фрейда (1856-1939) та його послідовників; К.Г. Юнга (1875-1961), К. Хорні (1885-1952), А.Адлера (1870-1937), Е. Фромма (1900-1980), Г. Олпорта (1887-1967), А.А. Маслоу (1907-1970), П. Хане (1859-1947), Л.С. Виготського (1896-1934), В Франкла (нар. 1905), С.Л. Рубінштейна (1889-1972), Г.С. Костюка (1899-1982), К.К. Платонова (1906-1983) та ін.

Таким чином, незалежно від теоретичних підходів до структури особистості, вони розвиваються під час діяльності, навчання та гри, активної взаємодії з навколишнім середовищем.

Розглядаючи структуру особистості, більшість вчених незалежно один від одного змальовують особистість як складну структурну систему, якій притаманні цілісність, детермінованість, взаємозв’язок, підпорядкованість, орієнтованість, функціонування, певний рівень розвитку системних елементів. Разом з тим, визначальними ознаками й елементами побудови цілісної психологічної структури особистості вважають соціальний, індивідуальний, психологічний, діяльнісний та генетичний чинники.

Група. Види груп

Увагу психології до законів формування соціальних груп викликало життя. Як завжди буває, в разі існування соціального замовлення з боку суспільства цю проблему почали швидко досліджувати. Що саме викликало інтерес суспільства? Як майже завжди це буває – війна… Перші спроби з’ясувати, від чого залежить згуртованість колективу були здійснені ще на початку Першої світової війни. Найбільшого імпульсу дослідження цієї проблеми надала друга світова війна. Безпосереднім приводом стало озброєння військово-повітряних сил США важкими бомбардувальниками Б-17 та Б-24. Екіпажі цих «літаючих фортець» складалися з 10-12 осіб, та потім з’ясувалось, що однакові за рівнем військової підготовки льотчики, штурмани, повітряні стрільці дуже по-різному поводили себе під час вильотів, а саме: одні завжди виконували завдання, другі – в половині випадків, інші – ніколи. Мова не йде про боягузтво. Виявилось, що в першому випадку утворювався єдиний колектив, в другому, в складі екіпажу діяли декілька угрупувань, в третьому – кожний був сам за себе. Саме необхідність комплектування екіпажів бойових літаків із психологічно сумісних людей ініціювало розвиток досліджень в галузі психології малих груп.

Група – це сукупність людей, які виділяються із соціуму завдяки наявності певних ознак (спільна професія, уподобання, погляди).

Загальноприйнятою є класифікація груп за статусом:

§ формальні;

§ неформальні.

Формальна – група, що має склад, зафіксований у офіційних документах (бригада, екіпаж, відділ). Неформальною є група людей, що об’єднуються за уподобаннями, нормами поведінки, інтересами. Типовий приклад: музичні та спортивні фани, дворові підліткові компанії.

За характером взаємодії розрізняють групи:

§ контактні;

§ умовні.

В контактних (реальних) групах взаємодія відбувається безпосередньо між членами групи. В умовних групах взаємодія між членами групи відбувається опосередковано (через газети, листи, виступи на радіо, телебаченні в мережі Internet).

Рівні розвитку групи

За рівнем розвитку розрізняються такі групи:

§ дифузні;

§ асоціації;

§ корпорації;

§ колективи.

Найнижча форма існування групи – дифузна. Найвища форма розвитку – колектив. В американській соціальній психології незалежно від наукової школи, під дифузною (від лат. diffusion – розлиття) розуміють групу людей, які є випадково об’єднаними на короткий проміжок часу.

Асоціація – це більш складне утворення. Це група в якій відсутня діяльність, яка її об’єднує, організація та управління. Ціннісні орієнтації членів асоціації проявляються в умовах групового спілкування. В залежності від соціальної спрямованості домінуючих ціннісних орієнтацій асоціації розділяють на про соціальні та асоціальні. В про соціальних асоціаціях домінують позитивні цінності (спільний перегляд кінофільмів чи відвідини виступів рок-груп). До асоціальних асоціацій відносяться групи, члени яких мають негативні ціннісні орієнтації (наприклад – футбольні фанати, які завжди готові вчинити бійку із уболівальниками команди суперників). Асоціальні асоціації можуть переростати у корпорації.

Корпорація (лат. corporation – об’єднання) – організована група, що характеризується замкнутістю структури, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Як правило, корпорації протиставляють себе суспільству в цілому і окремим соціальним групам зокрема на грунті захисту власних інтересів. Міжособистісні стосунки характеризуються як такі, де самоствердження одних членів корпорації відбувається за рахунок приниження почуття власної гідності їх партнерів по спілкуванню.

Найвища форма розвитку групи – колектив. Колектив (від лат. collectivifous – збірний) – це група людей, що об’єднані загальною метою і які досягли високого рівня розвитку в ході соціально-значущої діяльності, для колективу є притаманним високий рівень згуртованості його членів, колективістське самовизначення, високий рівень авторитетності членів цієї групи одне для одного, спільні інтереси, ціннісні орієнтації, установки та норми поведінки.

Групові процеси в колективі мають кількарівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, що обумовлена соціально значущою метою.

Особистість і група

Одним з найважливіших показників, які характеризують групу, є ступінь її згуртованості. Згуртованість показує ступінь прихильності до групи її членів. Як конкретні показники згуртованості розглядаються:

§ рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках – чим більше членів групи подобається одне одному, тим більша її згуртованість;

§ чим більша кількість людей, які задоволені своїм перебуванням в групі – тим вищий ступінь її притягнення.

Згідно поглядів «хрещених батьків» концепції групової згуртованості американських психологів К.Левіна, Л. Фестінгера, останній показник є підсумковим тих сил, які утримують людину в групі. Група влаштовує людину до того часу, поки вигода від перебування в групі значно перевищує незручності, які з цим пов’язані. З цієї точки зору, сили згуртованості визначаються порівнянням привабливості власної групи відносно інших. Тому критика члена цієї групи з боку тих, хто до неї не належить, немає серйозного значення для його позиції. Лише в разі, коли людину перестає влаштовувати власний статус перебування у цій групі, вона робить висновок про необхідність покинути це угрупування.

Як правило, проблема виходу із групи постає перед людиною відразу, якщо не справдились її очікування відносно того, що вона отримає перебуваючи в складі групи (престиж, гроші, захист, тощо). Тобто мова йде про так звані експектації або очікування.

Очікування – різновид неформального кодексу поведінки, яким мають керуватися члени малої групи. Розрізняють два боки експектації:

§ право очікувати від партнерів такої поведінки, яка відповідає їх рольовій позиції (лідер чи аутсайдер);

§ обов’язок поводити себе відповідно до очікувань інших членів групи.

Проблема неприйняття групою деяких індивідів часто буває пов’язана саме із груповими експектаціями. Якщо новачок не знає норм поведінки в конкретній групі або свідомо їх ігнорує, то результат – його ізоляція в групі. Група виступає в ролі певного знаряддя тиску на індивіда, змушуючи його (під загрозою ізоляції) приймати ті цінності, які є нормативними саме в цій групі. Ці проблеми розглядаються в руслі дослідження конформізму, що розуміється як схильність людини підкорятися тиску з боку групи. Це знаходить свій прояв у зміні поведінки із метою догодити позиції більшості. Розрізняють зовнішню та внутрішню конформність.

Зовнішня конформність – демонстративне прийняття точки зору групи з метою заслужити її схвальну оцінку, а можливо, ухилитись від негативних санкцій. Внутрішня конформність – дійсне перетворення своїх поглядів як результат прийняття позицій оточення, що є більш обґрунтованою та об’єктивною. Згадаймо «Колектив завжди правий!» - провідне гасло макаренківської педагогіки. При всіх різновидах конформізму головним є те, що він є засобом запобігання конфлікту між індивідом і групою шляхом прийняття нормативних цінностей групи. Залежність людини від групи змушує її шукати злагоди з останньою, підлаштовувати свою поведінку під еталони, що здаються їй чужими чи навіть ворожими.

Особливим різновидом тієї ж залежності від групи є так званий нонконформізм – прагнення діяти всупереч позиції більшості, за будь-яку ціну відстоюючи протилежну точку зору, бажаючи бути яскравою непересічною особистістю, нонконформіст не помічає власної залежності від групи. Оскільки, спочатку має пролунати позиція більшості, після чого він прагне її заперечити. Таким чином, він змушений підлаштовуватись під групу.

Згідно з дослідженням С.Аша та Р. Кратчфілда рівень конформності залежить від декілька змінних величин.

Перша з них – характерні особливості індивіда, що потрапив під груповий тиск: вік, стать, освіта, рівень тривожності, самооцінка, загальна закономірність – після 20-и років рівень критичності підвищується.

Друга змінна – характеристика групи, що є джерелом тиску: кількість осіб, ступінь згуртованості.

Третя – закономірність, особливості стосунків індивіда із групою, яка тисне на нього: його статус в групі, ступінь прихильності до неї, рівень залежності від неї.

Четверта змінна – зміст завдання: наскільки індивід орієнтується в тому, чи є позиція групи об’єктивно вірною.

Слід відрізняти одностайність в групі, що виникає як результат дії механізму конформізму, від групової єдності, яка виникає завдяки спільності самостійно спрямованих поглядів. Природній для будь-якої групи процес нормалізації стосунків передбачає взаємовплив її членів та знаходження загальноприйнятого компромісу. Невипадково поняття «колективістське самовизначення» виступає як альтернатива діаді «конформізм – нонконформізм». В цьому разі, відбувається вибіркове ставлення індивіда до впливів конкретної групи. Це проявляється в прийнятті ним одних і неприйнятті інших групових впливів – в залежності від його оцінок, переконань, ідеалів. Колективістське самовизначення віддзеркалює характерну для особистості в розвиненому колективі позицію. Вона ґрунтується на усвідомлені індивідом необхідності діяти у відповідності із власними ціннісними орієнтаціями та стосунками, що склалися в групі під час спільної діяльності.

Розглядаючи специфіку поведінки групи під час прийняття загальногрупових рішень, дослідники виділяють дві головні стратегії: «коло» та «колесо».

Для стратегії «коло» є характерним обговорення проблеми по колу, коли неформальний лідер діє в рівних з іншими умовах, не користуючись своїми повноваженнями. Ця стратегія є оптимальною при розробці концепції чи програми, коли треба врахувати всі можливі варіанти розвитку подій і виробити вірний алгоритм дій.

Обов’язкова умова: наявність значного часу для підготовки загально групового рішення, яке проголошується наприкінці обговорення. Головна вада: неможливість використання в екстремальній ситуації, коли події змушують швидко приймати рішення.

Для стратегії «колесо» є характерним обговорення проблеми через неформального лідера, коли він в ролі головуючого керує обговоренням. Ця стратегія плідно працює під час розв’язання екстремальних ситуацій, які потребують швидкого прийняття конкретних рішень.

Головна вада: неможливість плідного використання при розробці стратегічної концепції, оскільки лідер позбавляє слова колег, які виступають із незнайомими йому чи незрозумілими йому рішеннями. Тому при використанні стратегії «колесо» в стратегічному плануванні майже завжди за основу береться точка зору однієї людини – лідера як з позитивними, так і з негативними компонентами, побачити які він виявився не в змозі.

Підводячи підсумки, зауважимо, що знання психології малих груп дозволяє зрозуміти групу як одиницю суспільних стосунків і розкрити механізми перетворення із дифузної групи в колектив. Таким чином у менеджера, де б він не працював, з’являється можливість управління соціальними процесами як одним із напрямків оптимізації управління персоналом.

Завдання
до семінарсько-практичного заняття з теми 5

Скласти конспект та підготувати доповіді за темами:

1. Особистість та її структура.

2. Особистість у групі.

3. Класифікація та структура групи.

4. Характеристика структурних елементів колективу.

Практикум

5. Методика оцінки рівня згуртованості групи.

6. Методика оцінки відносин у групі.

7. Тест на визначення лідерства.

8. Виконання вправ на виявлення соціально-психологічних ефектів, що виникають під впливом групи.

ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ
ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ ТА КОНТРОЛЮ:

1. Дайте визначення понять «людина», «особистість», «індивідуальність».

2. Опануйте основні теорії особистості за схемами.

3. Вивчіть за схемами головні проблеми життєвого плану особистості.

4. Який взаємозв’язок соціальних і біологічних факторів у формуванні особистості.

5. Визначте за схемою свій рівень сформованості особистості.

6. Які рівні свідомого і несвідомого в життєдіяльності особистості?

7. Що спільне і що відмінне в діяльності корпорації, колективі?

8. Дайте характеристику внутрішньогруповим процесам.

9. Основні функції неформального лідера малої групи.

10. Від чого залежить рівень конформності члена малої групи?

11. Які переваги має стратегія «коло» для демократичного стилю управління?

12. Які переваги має стратегія «колесо» для управління групою в надзвичайній ситуації?

ЛІТЕРАТУРА

1. Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.

2. Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. – К., 1997.

3. Лебедєва Н.Г. Психологія особистості. – Алчевськ, 2006.

4. Мистецтво життєтворчості особистості: У 2-х ч. – К., 1997.

5. Максименко С.Д. Общая психология. – М., 1999.

6. Моргун В.Ф., Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. – М., 1981.

7. Первин Л., Джон О. Психология личности: Теории и исследования. – М., 2000.

8. Петровский В.А. Психология неадаптивной активности. – М., 1992.

9. Психология личности в трудах отечественных психологов. – СПб., 2000.

10. Столяренко Л.Д. Основы психологии. – Ростов-на-Дону, 2004.

11. Бродовські В.Й. Тлумачний словник психологічних термінів в українській мові. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

12. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальная психологія: у 2 кн. – К.: Либідь, 2006.

13. Титова Л.Г. Деловое общение: теория, практика, технологии. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006.

14. Савельєва В.С. Психологія управління. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

15. Бороздина Г.В. Психология делового общения. – М.: ИНФРА-М, 2004.

16. Льюис Дж. Управление командой: как заставить других делать то, что вам нужно. – СПб.: Питер, 2004.

Тема 6
СПІЛКУВАННЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

· Історичний аспект психології спілкування

· Спілкування як психологічний феномен

· Вербальне і невербальне спілкування

· Взаємодія і психологічний вплив під час ділового спілкування

Історичний аспект психології спілкування

З ХХ ст. з’являються наукові й практичні розробки з проблем спілкування. Д. Карнегі обстоював технологію переважно маніпулятивного спілкування без психологічного змісту. В.М. Бехтерєв у 20-х рр. ХХ ст. експериментально довів істотні особливості спілкування в індивідуальній та спільній діяльності.

У 30-ті рр. ХХ століття інтерес до проблем спілкування виявив Л.С. Виготський, який довів у своїй концепції, що вищі психічні функції є провідними в спілкуванні.

В 50-ті рр. ХХ ст. Б.Ф. Ломов досліджував спілкування і вважав спілкування логічним центром усієї системи психологічної проблематики.

Підходи до вивчення спілкування у соціальній психології неоднозначні.

У 60-ті рр. ХХ ст. спілкування розглядали в контексті масових процесів, онтогенезі, взаємозв’язку з вищими психічними функціями.

З кінця 60-х – у 70-х рр. ХХ ст. акцент робили на змінах поведінки в ситуації безпосереднього спілкування:

§ аналіз різних засобів спілкування;

§ невербальне спілкування;

§ прикладні аспекти спілкування, його впливи на особистість, групу.

Визначено гуманні цілі психології спілкування – взаємодія, взаєморозуміння, самопізнання, самовдосконалення.

З 80-х рр. ХХ ст. розширилася мережа психологічних наукових центрів профвідбору, готувалися кадри психологів і велися фундаментальні дослідження психології спілкування, зокрема в таких глобальних питаннях, як діяльність і спілкування.

Триває вивчення компонентів спілкування: комунікації, пізнання, взаємодії впливів на ефективність спілкування, труднощі, які заважають результативному спілкуванню. Вивчення засобів спілкування, способів впливу на людей не має меж і кордонів. Американські вчені провадили спільні дослідження пізнавальних процесів у спілкуванні, їхній взаємозв’язок, історичних підходів до пізнання і спілкування, умов оптимізації, які залежать від індивідуальних особливостей, спілкування під час різних видів діяльності.

Дата добавления: 2014-12-27