Клієнт-центрована психотерапія

К. Роджерс [26] також вважав, що головним мотивом діяльності людини є прагнення до самоактуалізації. Він підкреслював значення позитивної уваги в дитинстві. Основними поняттями його концепції є такі:

– “поле досвіду” – те, що потенційно доступне свідомості, усвідомлювана частина внутрішнього світу;

– “самість” — цілісність, яка включає тілесний, символічний, духовний досвід;

– “Я – реальне” – система уявлень про себе самого, яка формується на основі досвіду спілкування;

– “Я – ідеальне” – уявлення про те, якою б людині хотілося стати в результаті реалізації своїх можливостей;

– “Тенденція до самоактуалізації” – рух до більш реалістичного функціонування.

Умови успішного психотерапевтичного процесу – “тріада Роджерса”:

– конгруентність у відносинах із клієнтом (відповідність між почуттям і змістом висловів; безпосередність поведінки; невідгородженість; щирість; інструментальність концепцій);

– безумовна позитивна оцінка по відношенню до клієнта;

– емпатичне сприйняття клієнта.

Сім етапів психотерапії, за К. Роджерсом:

· заблокованість внутрішньої комунікації (відсутні особистісні повідомлення, не визнається наявність проблем, відсутнє бажання до змін);

· стадія самовиразу (клієнт в атмосфері прийняття відкриває свої почуття);

· розвиток процесу самовідкриття (3-й і 4-й етапи);

· формування відношення до свого феноменологічного світу (подолання відчуженості від свого Я);

· розвиток конгруентності, самоприйняття й відповідальності, встановлення вільної внутрішньої комунікації;

· особистісні зміни, відкритість світу і собі.

Результат – психічне здоров’я, а саме:

– відкритість досвіду будь-якого типу;

– намір жити повним життям у будь-який момент життя;

– здатність прислухатися до інтуїції більше, ніж до розуму і думок інших;

– почуття свободи в думках і вчинках;

– високий рівень творчості.

Психосоматичну проблематику в межах парадигми клієнт-центрованої психотерапії пов'язано з проблемами задоволення потреби в самоактуалізації.

2.1.7. Трансактний аналіз

Трансактний аналіз, за Е. Берном [7], включає:

1. Структурний аналіз. Структура особистості характеризується трьома Его-станами.

“Батьківський” — стан з інтеріоризованими раціональними нормами, вимогами, заборонами. Це інформація, одержана в дитинстві від батьків та інших авторитетних осіб. “Батьківський” Его-стан може бути “контролюючим” (заборони, санкції) і “турботливим” (поради, підтримка, опіка).

“Дитячий – стан, що відображає емотивне начало в людині, якепроявляється двома видами: “природна дитина” – довірливість, безпосередність, захоплення, винахідництво, капризність, образливість, егоцентричність, впертість, агресивність, легковажність; “адаптивна дитина” — передбачає поведінку, яка відповідає очікуванням батьків — конформність, невпевненість, сором’язливість. Різновидом адаптивної дитини є “дитина, що бунтує”.

“Дорослий” – стан, що відображає здатність людини об’єктивно оцінювати дійсність за інформацією, одержаною в результаті власного досвіду, і на основі цього приймати незалежні адекватні рішення.

2. Аналіз трансакцій. Трансакції – взаємодії з іншими людьми з позиції “Дорослого”, “Батька” чи “Дитини”. Виділяють трансакції:

доповнювальні – відповідають очікуванням тих, хто взаємодіє, і є неконфліктогенними;

перехресні – на стимул видається реакція, яка активує невідповідний Его-стан;

приховані – включають більше двох Его-станів, що становлять сутність психологічних ігор.

3. Аналіз ігор. Гра – серія прихованих трансакцій з чітко визначеним результатом. Метою є уникнення прямих трансакцій, одержання психологічного виграшу шляхом маніпуляції партнером. Структура гри: теза, мета, ролі, кроки, винагороди. Результат гри: збереження рівня самоповаги; заповнення психологічного часу (одержання “поглажування”); звернення на себе уваги; одержання права на безвідповідальність; уникнення усвідомлення власних недоліків; звільнення від почуття провини; обмін агресивними трансакціями; одержання пробачення; уникнення покарання; задоволення від манеру чинити безлад; звільнення внутрішньої стабільності.

4. Сценарний аналіз. Життєвий сценарій – план життя, який нагадує спектакль. Може бути конструктивним, деструктивним, непродуктивним. Життєвий сценарій залежить від психологічних позицій, прийнятих у дитинстві. Психологічна позиція – це позиція у ставленні до себе й до інших.

Види психологічної позиції:

1. “Я о’кей – ти о’кей” – позиція успіху

2. “Я о’кей – ти не о’кей”

3. “Я не о’кей – ти о’кей” позиція життєвого неуспіху.

4. “Я не о’кей – ти не о’кей”

Виникнення психосоматичних проблем інтерпретується в парадигмі трансактного аналізу як один із варіантів розвитку життєвого сценарію неуспіху. Крім того, виникнення психосоматичних ефектів може бути зумовлене специфікою ролей в іграх, в які грають люди, перевагою дитячого та батьківського Его-станів, перевагою перехресних та прихованих трансакцій.

2.1.8. Гештальт-терапія

Погляд на єдність тіла та психіки у Ф. Перлза [23] сформувався під впливом В. Райха. Організм, на його думку, є єдиним цілим. Хвора людина нездатна або визначити потребу, що домінує, або побудувати стосунки з оточенням так, щоб потреба, яка домінує, задовольнялась. Симптоми виникають, коли життєво важливі потреби не задовольняються і коли порушено здатність до творчого пристосування (використання власних можливостей і можливостей середовища для задоволення потреб).

У гештальт-терапії існує стратегія роботи з психосоматичним захворюваннями, яка складається з кількох етапів:

1. Генералізація проекції. Пацієнтові пропонується побути своєю хворобою і поговорити від її імені. Можна спитати пацієнта про характер хвороби, попросити описати її.

2. Прояв активної нереалізованої потреби, яка стоїть за хворим органом, усвідомлення цієї потреби. Слід поставити акценти на позитивному аспекті хвороби (“Що ти можеш дати мені цінного і необхідного, без чого я не можу обійтись?”).

3. Вираз заблокованого почуття, усвідомленої потреби по відношенню до особистого оточення.

4. Інтеграція одержаного досвіду, включення його в систему цілісної особистості.

Працюючи з пацієнтом, слід проаналізувати функціональне значення хвороби, міру її життєвої важливості, тобто з’ясувати, що означає для нього бути хворим на таку хворобу; у чому полягає особистісний сенс цієї хвороби для оточення, сім’ї, яке екзистенціальне послання може приховуватися за цим симптомом і якими альтернативними шляхами його може бути передано оточенню. На соціально-психологічному рівні розглядається функція симптому в системі міжособистісної взаємодії та стосунків з макросистемами. У міжособистісному плані видно регулятивну роль симптому в стосунках пацієнта з близьким оточенням і терапевтом.

2.1.9. Порівняльна характеристика психосоматичних ідей

біхевіористичного та когнітивного підходів

Модель хвороби, яка лежить в основі біхевіоризму [24], розглядає соматичні та психологічні симптоми, як заучену форму поведінки, яку можна і забути. Поведінка у хворобі зумовлюється впливом певних подразників. Певні думки та настанови одночасно приводять до розвитку соматичних симптомів і сприяють їхньому зберіганню. Біхевіорист прагне змінити поведінку, а когнітівіст прагне змінити сприйняття себе й оточення. При цьому застосовуються стратегії на підкріплення поведінки, яка сприяє здоров’ю і відмову від поведінки, яка сприяє хворобі. Біхевіористів і когнітівістів не цікавлять причини розладів і минуле пацієнтів. Біхевіорист зосереджується на актуальній поведінці, а когнітівіст на тому, що наразі думає людина про себе і про світ. Біхевіорист вчить новим способам поведінки, а когнітівіст – новим способам мислення. Структура переконань, яка виникла історично в межах певної культури зветься дискурсом. Синонімом дискурсу в когнітивній психології [34] є “схема” – когнітивна репрезентація минулого досвіду, правила, які організують і спрямовують інформацію, що стосується особистості. Схеми впливають на процеси оцінки подій і процеси пристосування. Тому основним завданням психолога є допомога пацієнтам у розумінні того, як вони пояснюють реальність. Схеми мають структурні якості: широта, гнучкість, інтенсивність. Афективно заряджені схеми, які лежать в основі систематичних помилок мислення, називають “когнітивними викривленнями”: довільні умовиводи, надузагальнення, перебільшення, нівелювання, оцінні судження, максималізм, персоналізації. При складанні анамнезу, стежачи за розповіддю про значущі події, важливо знайти індивідуальну когнітивну схему, пов’язану з патогенезом психосоматичного розладу.

Інформаційний підхід розвивався в межах когнітівізму й відбитий у концепції І. Пригожина [24] та Б. Ананьєва [5], які розглядають психосоматичний симптом як результат високої ентропії та дії атрактора хвороби.

Проявами ентропійних, хаотичних, деструктивних тенденцій у життєдіяльності організму є втрата людиною тілесних можливостей із часом. За І. Пригожиним, особливість термодинаміки незворотних процесів у відкритій системі в нелінійній області полягає в здатності здійснювати дисипацію (коливання) біля точки рівноваги. Це знижує потік ентропії. Нелінійність означає таке:

1) малі події можуть спричинити значні наслідки (“Ефект метелика”);

2) майбутнє неоднозначно визначається теперішнім (можливі розгалуження процесу – біфуркації).

Існують траєкторії, які ведуть систему до стійких станів. Такі стани називають атракторами. Якщо система увійшла в коридор атрактора, то це зумовлює її майбутнє.

За Б. Ананьєвим, психосоматичні варіанти вісцеральної патології є наслідком формування й перманентної актуалізації “структурних атракторів хвороби” (генетичний фактор; хвороби дитинства; умови виховання, психотравматичні ситуації; особистісні особливості дискретного типу).

Хвороби внутрішніх органів розглядаються як онтогенетичні адаптаційно-компенсаторні психосоматичні процеси, а здоров’я – як процес динамічної рівноваги адаптаційних і компенсаційних механізмів. Соціально-психологічні фактори створюють умови хаосу і виконують такі функції: тригерну (запуску процесу) та моделювальну (спрямування з точки біфуркації в сприятливе русло).

Дата добавления: 2014-12-27