Планування програми

Завершення прес-конференції

Починайте вчасно

Надзвичайно важливо почати прес-конференцію точно у призначений час або, принаймні, не пізніше, ніж на 10-15 хви­лин. Якщо затримка триває довше, ви ризикуєте втратити ЗМІ, представники яких прийшли вчасно. Усі 3*МІ мають власні графіки роботи, і якщо у них є, на їхню думку, важливіші спра­ви, вони просто підуть геть. Розпочинайте конференцію корот­ким представленням ключових осіб, називаючи їх посади чи функції і стисло сформулюйте причину скликання прес-конференції. Вступне слово не має тривати більше як 10-15 хвилин. Після вступного слова переходьте до формату "запитання-відповідь".

Важливо призначити особу, яка виступатиме у ролі модера­тора й організовано вестиме прес-конференцію. Якщо надто ба­гато журналістів одночасно ставитимуть питання, вони тільки створять додатковий безлад, якого вистачає на кожній прес-конференції. Модератор може, принаймні, гарантувати, що кожен матиме нагоду по черзі одержати відповіді на свої запитання.

Якщо питання ЗМІ починають виходити за рамки цієї прес-конференції, це означає, що ЗМІ одержали те, заради чого зби­ралися. Треба завершувати прес-конференцію, навіть якщо вона була короткою. Якщо під час "питань-відповідей" не були висвітлені певні важливі пункти, це може зробити ключовий учасник прес-конференції. Зазвичай прес-конференція триває не більше як 20-30 хвилин. Прес-конференція - це передусім нагода для журналістів записати персональні виступи та одержати додаткову інформацію, яка дає їм можливість детальніше висвітлити новину і застосувати у своїх цілях. Для цього мож­на виділити їм кілька хвилин додатково.

Кореспонденти радіо- і телекомпаній зазвичай використо­вують цей час, щоб записати короткі ексклюзивні "питання-відповіді" у затишному кутку залу, де проводиться прес-конфе­ренція. Як правило, репортери ставлять запитання ключовим учасникам прес-конференції, коли ті виходять із залу. Деякі представники ЗМІ можуть мати специфічні запитання, що потребують детальнішого роз'яснення. Проте не варто затягу­вати прес-конференцію довше, ніж на 30 хвилин, оскільки це може створити ризик небажаних питань і вимушених відповідей. Щойно мету прес-конференції досягнуто, ключові учасники повинні припинити її, встати і піти до виходу.

Організована ПР-програма має бути ретельно спланована в рамках чітко визначеного бюджету і кваліфіковано реалізована. Якщо налагодження стосунків зі ЗМІ і зусилля щодо висвітлення діяльності вашої організації здійснюються вряди-

годи, тільки в разі нагальної потреби, то вони не приносять довготривалої користі для будь-якої організації.

Якщо ви вирішили, що вашій компанії може піти на користь активна програма зв'язків з громадськістю, виділіть час і ресур­си на планування і реалізацію стратегій роботи зі ЗМІ. Розроб­ка медіа-стратегій і дій для вашої організації має здійснюватися. зусиллями всієї команди.

Перш ніж розпочати будь-яку спробу налагодження зв’язків із громадськістю, слід подумати, на яких питаннях має намір зосередитися ваша організація. Чітке визначення ваших цілей допоможе вам спрямувати свої зусилля на потрібну аудиторію, сформулювати чітке звернення, розробити корисні та ефек­тивні засоби і стратегії дії.

2.Розробіть технологію зв'язку з громадськістю конкретного закладу (організації) соціальної сфери.

Література

1. Моисеев В.Л. Паблик рилейшенз - средство социальной коммуникации (Те­ория и практика). - К.: Дакор, 2002.

2. Посібникдля молодіжних громадських організацій. - К.: Фонд підтримки молодіжних демократичних ініціатив, 2003.

3. Почепцов Г.Г. Паблік рилейшенз: Навч. посіб. - 2-е вид., випр. і доп. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2004.

4. Стратегія і тактика комунікацій із громадськістю для організацій третього сектора: методичний посібник / За ред. В.Г. Королька. - К., 2003.

5. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

Модуль ІІ. Міждисциплінарні технології і методики соціальної роботи. Конкретні технології соціальної роботи

Тема 12. Соціологічні технології в соціальній роботі

1. Взаємозв'язок соціології та соціальної роботи.

2. Технологія моніторингу системи соціального обслугову­вання.

3. Ознаки соціологічного мислення соціальних працівників.

1. У підготовці соціальних працівників соціологія займає одне із провідних місць. Соціологія вивчає суспільство саме під кутом зору, що має принципове значення для соціальної ро­боти. Дві головні особливості соціології, що пізнає світ і люди­ну, об'єктивно зближують її з соціальною роботою: 1) вивчення реального стану суспільства; 2) дослідження емпіричним шля­хом соціальних відносин.

Вивчаючи суспільство в цілому, всі види суспільних відно­син, соціологія покликана дослідити, насамперед, соціальні ас­пекти суспільних процесів, соціальні явища, соціальні відноси­ни як відносини, що визначаються життєдіяльністю, способом життя, соціальним становищем людини, груп, прошарків, класів у суспільстві.

Соціологія покликана допомагати соціальним працівникам орієнтуватися у тому, в якому соціальному середовищі здійснюється соціальна діяльність (тобто що собою являє кон­кретне суспільство, в якому живуть люди, його основні інсти­тути), якою є соціальна структура цього суспільства в цілому і що собою являють ті групи і прошарки, які вважаються не до-

сить соціально захищеними. Соціальна робота як наука порівняно з соціологією є переважно прикладною чи, можна сказати, більшою мірою прикладною, ніж соціологія (хоча рівень прикладної, емпіричної соціології також є достатньо вагомим у загальній системі соціологічного знання).

Говорячи про провідну роль соціології як методології соц­іальної роботи, слід також враховувати вагомий вплив знань соціальної роботи як науки на соціологію. Вони допомагають конкретизувати не лише зміст поняттєвого апарату соціології, поглиблюючи (опредмечуючи) філософсько-соціологічне трак­тування соціальних інститутів, соціальних явищ і процесів. Знання соціальної роботи як науки збагачують також розумі­ння соціальних закономірностей, досліджуваних соціологами, а також допомагають віднайти нові, ще не розкриті.

І соціологія, і соціальна робота вивчають соціальний кон­текст життя людей, їх соціальну взаємодію, способи його ко­рекції і удосконалення.

Мета соціальної роботи - як творення особистості, так і формування комфортної для людини соціосфери, соціально доцільного суспільства, що дозволяє індивіду оптимально реа­лізувати себе у всіх суспільних підсистемах (праці, власності, владі, сім'ї, культурі).

Загальна соціологічна теорія, галузеві і спеціальні соціологічні теорії виступають фундаментом, основою соціальної роботи як науки і навчальної дисципліни. Особливу роль відіграє емпірич­ний рівень соціологічного знання, емпіричні дослідження (роз­робка програми дослідження, його організації, методи і техніка збору і обробки отриманого інформаційного матеріалу). При цьому емпіричний рівень соціального знання виступає ніби зв'я­зуючою ланкою між теоретичною соціологією та соціальною ро­ботою як наукою і специфічним видом діяльності.

Все це говорить про тісний взаємозв'язок соціології та соціаль­ної роботи. Це, насамперед, стосується таких галузевих соціологі­чних теорій, як соціологія соціальної сфери, соціологія духов­ного життя, соціологія управління. Особливо тісним є взаємозв'язок між соціальною роботою, з однієї сторони, а з

іншої - такими спеціальними соціологічними теоріями, як соц­іологія шлюбу і сім'ї, соціологія виховання, соціологія дозвілля, соціологія девіантної поведінки, соціологія особистості, соціо­логія молоді, соціологія способу життя, соціологія моралі, соц­іологія праці, та ін.

Як свідчить досвід, соціологічні методи і техніка вивчення проблем соціальної роботи виконують подвійну функцію. По-перше, це розширення і поглиблення соціологічної і соціальної освіти в цілому, по-друге - отримання важливої первинної соц­іальної інформації, без чого неможливий аналіз практичної соц­іальної роботи, неможливе нагромадження досвіду, його уза­гальнення і в цілому підвищення ефективності соціальної роботи не лише як специфічного виду практичної діяльності, а й як науки і навчальної дисципліни.

Основу теорії і практики соціальної роботи складають най­важливіші категорії соціології: "суспільство", "соціальна група", "особистість", "соціальний статус", "соціальна роль", "соціалізація", "соціальне самопочуття особистості", "аномія" та ін. Особливе місце серед категорій належить категорії соціальної захищеності.

Соціальний працівник повинен мати знання з основ усіх наук про людину і суспільство - адже навіть не досить значні прогалини в системі цих знань шкідливі й невиправдані. Соціо­логія - одна із найважливіших наук, знання якої необхідні соц­іальному працівникові.

2. Основу вивчення соціального обслуговування повинна складати така широка технологія, як моніторинг, тобто спос­тереження за станом параметрів всієї системи. Необхідним є соціологічний аналіз, який дозволив би мати загальноукраїнсь­кий банк таких даних:

- клієнт:

соціальний стан; вік; освіта (середня, вища, гуманітарна, технічна); стать; матеріальне становище; етнічна приналежність (компактне проживання, в іноетнічному середовищі); конфесій­на орієнтація; поселенська характеристика (регіон, місто, село); сімейне становище (шлюб, діти і т.ін.); зайнятість (сфера), не­зайнятість (статус); медична характеристика (стан здоров'я, дос-

туп до джерел медичної допомоги); основні причини звернення в соціальну службу (матеріальні, психологічні, соціокультурні проблеми і т.ін.); вид клієнта (індивідуальний, група, спільність); добровільність чи примусовість звернення в соціальну службу; зміст роботи з клієнтом; результати роботи та ін.;

- соціальний працівник:

вік; стать; рівень і спеціалізація освіти; основна освіта; етніч­на і конфесійна приналежність; поселенська характеристика; сімейне становище; галузь, в якій працював раніше; стаж робо­ти в соціальній сфері; проблеми і труднощі в роботі з клієнта­ми (власне бачення і оцінка); самооцінка успішності (неуспіш­ності) роботи; ступінь задоволення напрямом соціальної політики, структурою соціальних органів; готовність (включеність) у нововведення, інноваційну діяльність; переважна орієнтація - на наукові розробки і самостійну творчість чи на виконавські функції; чинник впливу на вибір професії; само­відчуття професійно-психологічного комфорту (дискомфорту); оцінка ступеня успішності (невдачі) роботи з клієнтом; пере­вага певному видові клієнта (індивідуальний, група, спільність); оцінка рейтингу соціальної роботи в соціальних професіях;

- навчальний заклад:

вид вузу (класичний університет, медичний, юридичний, педагогічний вуз і т.ін.); розміщення (місто); відомча підпоряд­кованість; рік початку підготовки студентів з даної спеціаль­ності; форми навчання; набір на держбюджетні місця; кількість "комерційних" студентів; наявність замовлення на спеціалістів від адміністративних органів; соціальний склад студентів (вік, стать, освіта, сфера зайнятості, кваліфікація, посада на момент вступу у вуз та ін.); наявність багаторівневої системи підготов­ки; наявність структур, що надають другу вищу освіту; кількість випускників; кількість кафедр; соціально-професійна характе­ристика викладачів (вчені ступені, звання, стаж, стать, базова освіта); матеріально-технічне оснащення; забезпечення на­вчально-методичною і науковою літературою; наявність видав­ничої бази; наявність бази для виробничої практики студентів; ефективність наукової роботи (монографії, підручники, посібни-

ки, конференції та ін.); моделі навчальних програм, що взяті за основу; парадигма соціальної політики і соціальної роботи, якої притримуються викладачі; ступінь самостійності навчально-методичного процесу; мотивація підготовки вузами спеціалістів в галузі соціальної роботи (прагнення до засвоєння нових форм роботи; задоволення інтересу до нового соціального знання; усвідомлення суспільної значущості нової спеціальності; на­явність соціального замовлення; удосконалення вищої освіти через розширення переліку соціогуманітарних дисциплін; вплив західних освітніх систем; прагнення зміцнити позиції в системі вищої школи).

Соціологічний моніторинг всіх компонентів соціальної роботи забезпечить її надійність, здатність до саморозвитку.

3. Виходячи з того, що соціальний ракурс присутній у всіх сферах життєдіяльності особистості, групи, спільності, суспіль­ства, всім слід оволодіти соціологічним стилем мислення. При­родно, він є обов'язковим для соціологів, але він необхідний і для професіоналів, діяльність яких пов'язана з соціальною роботою.

Ознаками соціологічного мислення можуть бути:

¨ прагнення і готовність осмислювати процес перманентного (безперервного) ускладнення соціальної системи. Системність мислення не може поєднуватися із спрощеним сприйняттям проблем життя суспільства. Слід уникати категоричних аксіологічних суджень, заснованих на послідов­но-лінійних причинно-наслідкових показниках, а прагнути до усвідомлення багатоманітності і складності, суперечли­вості і неоднозначності, змінюваності суспільства;

¨ засноване на соціологічній ерудиції і інформаційній куль­турі усвідомлення способу існування і збереження суспіль­ної системи як сукупності цілеспрямованого регулюван­ня і самоуправління, саморегуляції, саморозвитку, котрі надають широкі можливості для творчої і активної участі особистості в управлінні;

¨ відсутність вияву монізму у вивченні соціального світу, розуміння того, що будь-яка окрема теорія спрощує соціальну реальність;

¨ наявність самостійних поглядів і оцінок у галузі пізнан­ня світу, нетабуйоване мислення - в іншому разі людина не застрахована від маніпулювання її волею і поведінкою;

¨ орієнтація на гуманістичні основи суспільства;

¨ вироблення самооцінки, що є адекватною особистісним вимогам і загальноприйнятим соціальним нормам;

¨ наявність трьохвимірного сприйняття соціального часу, що гармонійно поєднує минуле (ретроспективне), сьо­годнішнє (актуальне) і майбутнє;

¨ чітке самовизначення в своїй соціальній ролі, готовність до зміни ролей через вікові, мікро- і макросоціальні зміни;

¨ неконфліктність, толерантність, співробітництво, відсутність насильства як імперативи поведінки. Слід не просто пова­жати думку іншого (що досить складно), а хотіти його по­чути, щоб з ним рахуватися, ним збагачуватися;

¨ розуміння того, що неправильно вибраний соціальний засіб не може привести до позитивних соціальних наслідків.

Також невід'ємною рисою соціологічно мислячої людини є вольові зусилля в досягненні життєвого успіху, розрахунок насамперед на свої сили, знання.

Отже, значення соціології полягає в тому, що вона сприяє формуванню знань про соціальну дійсність та зміни в ній, по­яснює логіку процесів соціального розвитку, допомагає людині визначити своє місце в суспільстві, обрати життєвий шлях і з'ясувати життєві перспективи, сконцентрувати особисті зусил­ля на вирішенні соціальних суперечностей.

Роль соціології особливо зросла в наші дні, після розпаду радянського блоку і утворення незалежних держав. Ми живе­мо в умовах велетенських соціальних трансформацій, коли здійснюється перехід від тоталітарного, авторитарного суспіль­ства до ліберально-демократичного суспільного устрою. Це час, коли зруйновано підвалини старого суспільного ладу й у важ­ких муках народжується новий. В Україні до цих кардиналь­них змін додаються процеси побудови держави й консолідації нації. Ситуацію ускладнює те, що і дотепер зберігаються залиш-

ки тоталітарної системи та відповідної їй ментальності "ра­дянської людини". Все це потрібно якнайшвидше перебороти для успішного становлення демократичного суспільства в Ук­раїні та її повноправного входження до світового співтовари­ства. Посильну роль в цих процесах повинні відіграти праців­ники соціальної сфери.

Питання для самоконтролю

1. У чому ви бачите зв'язок соціології та соціальної роботи?

2. Назвіть основні складові технології моніторингу системи соціального обслуговування.

3. Назвіть декілька найголовніших, на вашу думку, ознак соціологічного мислення соціального працівника.

4. Чому роль соціології в сучасний період суспільного роз­витку зростає?

Дата добавления: 2014-12-27