Практичні завдання 2 страница

Відділ державних соціальних інспекторів. В управлінні соціального захисту згідно з штатним розписом працює голов­ний державний соціальний інспектор та два державних соціаль­них інспектори. Соціальні інспектори - посадові особи, наділені повноваженнями щодо здійснення контролю за правильністю надання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, державної допомоги сім'ям з дітьми, щомісячної грошо­вої допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу, який за вис­новком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду за ним, інших соціальних та компенсацій­них виплат, за цільовим використанням коштів державного бюджету, спрямованих на цю мету.

У структуру сфери соціального захисту м. Білої Церкви та­кож входять:

¨ міські управління та організації: управління житлово-комунальних субсидій; відділ по контролю за додержанням законодавства про працю; служба з питань охорони праці; відділ з Чорнобильських питань; міськрайонний центр

зайнятості населення; представництво обласного відділення ФСЗІ України; територіальний центр соцобслуговування; Центр соціально-психологічної реабілітації; протезно-ортопедично-реабілітаційне відділення "Здоро­в'я", дитячий оздоровчий центр "Шанс" та ін.;

¨ установи обласного підпорядкування: психоневрологіч­ний інтернат; дитячий будинок-інтернат; дитячий буди­нок "Волошка"; спецшкола-інтернат для глухих дітей;

¨ соціальні установи на території міста: санаторій-профілакторій "Діброва"; ветеранські магазини; ветеранська аптека;

¨ спеціалізовані підприємства: учбово-виробниче підприємство "Весна"; учбово-виробниче підприємтво УТОС; мале підприємство інвалідів "Інвапром"; мале підприємство "Інавтоцентр"; учбово-виробниче об'єднання інвалідів "Логос";

¨ громадські організації соціального спрямування: міська рада організацій ветеранів України (з філіалами у 12 мікрорайонах міста); асоціація пенсіонерів; товариство інвалідів "Фенікс"; громадська організація "Орден милосердя"; товариство інвалідів-ліквідаторів-чорнобильців; міжнародний фонд "Відродження Чорнобиля"; товари­ство багатодітних сімей "Ладушка"; клуб спілкування молодих інвалідів "Волдіс"; міське відділення спілки "Союз ветеранів Афганістану" та ін.

Доповненням до міських заходів по виконанню державних програм соціального захисту різних верств населення є міська ком­плексна програма "Турбота". Мета програми полягає у поліпшенні підтримки соціально незахищених громадян, інвалідів війни, наданні соціальної допомоги і підтримки сім'ям з дітьми, бага­тодітним, неповним сім'ям, сім'ям, які опікуються дітьми-сиротами, у вирішенні проблем людей з обмеженими фізични­ми можливостями, створенні необхідних умов для самореалізації цієї категорії в усіх сферах життєдіяльності, зок­рема надання всебічної підтримки громадянам з фізичними вадами. Важливими завданнями соціальної політики в сучасній Україні є суттєве поліпшення роботи закладів соціального за­хисту. З цією метою міністром праці та соціальної політики був

виданий наказ від 14.05.2005 р. "Про створення належних умов для обслуговування громадян на підприємствах, в установах та організаціях сфери управління Міністерства праці та соціальної політики України", в якому ставляться, зокрема, такі вимоги:

¨ забезпечити ввічливе та уважне ставлення працівників до громадян, а також притягувати до відповідальності у пе­редбаченому законодавством порядку осіб, які порушують етику службової поведінки;

¨ не допускати формальних відписок на звернення громадян;

¨ здійснювати ретельну перевірку всіх звернень, де йдеться про недоліки в роботі, оскаржуються рішення посадових осіб та працівників, невідкладно реагувати на них з метою припинен­ня неправомірних дій та скасовувати незаконні рішення;

¨ не допускати вимог чи прохань до громадян про оплату послуг, надання канцелярських чи інших предметів, а та­кож документів, не передбачених законодавством;

¨ забезпечувати вільний та безперешкодний доступ грома­дян до інформації, що не містить державної чи іншої, що охороняється законом, таємниці;

¨ створити систему громадського контролю за діяльністю підприємств, установ та організацій сфери управління Міністерства;

¨ забезпечити прямий зв'язок громадян, які відвідують підприємства, установи та організації сфери управління Міністерства, з Міністерством праці та соціальної політики.

Перед службами міністерства ставиться завдання розроби­ти критерії оцінки ефективності роботи підприємств, установ та організацій сфери управління Мінпраці.

3. Основою соціального захисту від безробіття та безробіт­них є обов'язкове соціальне страхування в комплексі з держав­ними допомогами.

До головних принципів організації страхування у разі без­робіття можна віднести:

¨ особисту відповідальність - самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;

¨ солідарність - роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страхових фондів;

¨ загальність - страхування у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які його потребують, що відоб­ражається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку проведення відповідних виплат і надання послуг;

¨ обов'язковість (примусовість) страхування на випадок безробіття незалежно від волі й бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов'язковому характері (за законом) виплати страхових внесків робо­тодавцями, працівниками і державою;

¨ державне регулювання - законодавче закріплення га­рантій прав громадян на страхування у разі безробіття, контроль за рівнем виплат, якістю послуг і використання фінансових коштів за призначенням.

Соціальний захист населення від безробіття нині здійснюється на основі законів України "Про зайнятість насе­лення" і "Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття" через систему заходів, а саме:

¨ захист від необґрунтованої відмови працевлаштування;

¨ безкоштовне сприяння в доборі підходящої роботи та працев­лаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

¨ виплата вихідної допомоги та збереження середньої зар­плати на період працевлаштування працівникам, які втра­тили постійну роботу на підприємствах і організаціях;

¨ виплата безробітним допомоги по безробіттю.

З метою створення умов для реалізації права громадян на працю, а також забезпечення соціального захисту тимчасово не працюючого населення в системі органів праці створена держав­на служба зайнятості. Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 21 грудня 1990 р. на державну службу зайнятості було покладено:

¨ аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозиції робочої сили, підготовка із зацікавленими організаціями

державної та територіальної програм зайнятості населен­ня, забезпечення їх реалізації;

¨ облік громадян, які звертаються з питань працевлашту­вання, надання їм допомоги у підборі роботи та працев­лаштуванні;

¨ забезпечення населення достовірною, повною та оператив­ною інформацією про можливості працевлаштування на ос­нові обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

¨ проведення професійної орієнтації та консультацій насе­лення, в тому числі молоді;

¨ організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, які вивільнюються з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають складності у працевлаш­туванні, а також інших категорій незайнятого населення;

¨ надання підприємствам, установам та організаціям, неза­лежно від форм власності та господарювання, допомоги у доборі необхідних їм працівників, консультування та за­безпечення їх інформацією про стан рижу праці;

¨ підготовка пропозицій та висновків яро використання праці іноземних громадян, які залучаються в Украшу, для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

¨ забезпечення, в межах своєї компетентності, соціального захисту незайнятих громадян;

¨ здійснення контролю за виконанням підприємствами, ус­тановами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, законодавства про зайнятість насе­лення (надалі ці функції лягли в основу Положення про державну службу зайнятості).

Всю різноманітність функцій, які виконують служби зайня­тості, можна об'єднати у три тини і сім груп.

1. Надання соціальних послуг клієнтам, що включає такі функції:

¨ трудового посередництва (надання допомоги особам, що шукають роботу, у пошуці та підборі належного робочого місця, роботодавцям - у швидкому заповненні вакансії працівниками, що володіють необхідними професійними навичками;

¨ мотиваційно-активізуюча (різноманітні заходи, спрямо­вані на підвищення активності безробітних у пошуці ро­боти, посилення їхньої мотивації до трудової діяльності);

¨ соціально-захисна (визначення, нарахування та надання до­помога по безробіттю; працевлаштування осіб, які є недієздат­ними на рівних умовах конкурувати на ринку праці - інвалідів, молоді, жінок із малолітніми дітьми і т.ін.).

2. Допоміжні функції, що носять або підпорядкований характер до функцій першого типу, або забезпечують внутрішню життєдіяльність служби, але безпосередньо не пов'язані з обслуговуванням клієнтів - незайнятих громадян і роботодавців:

¨ розпорядчо-фінансова (формування фонду сприяння зай­нятості, ощадливе використання коштів, фінансове забез­печення виплати допомоги по безробіттю й інших видів матеріальної допомоги, організація внутрішньої госпо­дарської діяльності);

¨ контрольна (контроль за дотриманням законодавства про зайнятість і дотриманням фінансової дисципліни);

¨ ліцензійно-дозвільна (видача дозволів на працевлашту­вання іноземних громадян, комерційним організаціям - на надання платних послуг, пов'язаних з профорієнтацією і працевлаштуванням населення).

3. Функція управління або регулювання ринку праці:

♦ збір і аналіз різноманітної статистичної і соціологічної інформації про ринки праці;

♦ інформування громадян, органів влади, громадськості про процеси, явища, тенденції, що відбуваються на ринку праці;

♦ розробка прогнозів щодо попиту і пропозиції робочої сили;

♦ участь у підготовці програм зайнятості населення і заходів щодо соціального захисту населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має пірамідальну структуру. На верхівці цієї піраміди - Державний центр зайнятості. Ба­зовою ланкою в структурі державної служби зайнятості є районні центри зайнятості, на яких лежить основний тягар виконання більшості заходів щодо ефективності функціону-

вання ринку праці шляхом оперативного розповсюдження інформації стосовно нього, скорочення часу пошуку роботи, сприяння найму роботодавцями працівників, які найбільш відповідають вимогам.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповід­но до роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвер­дженням Державного бюджету України на поточний рік.

Законом також встановлюються (ст.22) умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу.

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку без­робітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робо­чого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачу­вали страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю.

Розмір допомоги по безробіттю (ст.23) виплачується залеж­но від страхового стажу, до якого прирівнюється і загальний трудовий стаж, а саме: до 2-х років - 50%; від 2-х до 6-ти років - 55%; від 6-ти до 10-ти років - 60%; понад 10 років - 70%.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від трива­лості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

¨ перші 90 календарних днів - 100%;

¨ протягом наступних 90 календарних днів - 80%;

¨ надалі - 70%.

Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку у Дер­жавній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомо­ги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної

служби зайнятості, чіткої організації її діяльності. На виконан­ня цього завдання спрямована розроблена в Україні техноло­гія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості, яка охоплює широкий спектр організаційних заходів.

Основна мета Єдиної технології обслуговування незайнятого населення - створення важливого елемента нової адаптованої до умов ринку системи соціального захисту та самозахисту населен­ня; підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та ро­ботодавцям. При розробленні даної технології був застосований досвід кращих вітчизняних центрів зайнятості, досвід зарубіжних країн - Великобританії, Німеччини, Данії, Польщі, Росії.

Напрями реалізації Єдиної технології обслуговування не­зайнятого населення в центрах зайнятості України:

1. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством:

¨ навчання клієнтів методам і техніці самостійного пошуку роботи;

¨ розроблення більшістю клієнтів за допомогою спеціалістів центрів зайнятості (ЦЗ) планів самостійного пошуку роботи;

¨ розширення кола інформації про вакантні місця шляхом створення єдиної національної інформаційної комп'ютер­ної системи і забезпечення вільного доступу кожного відвідувача до інформації про вакансії;

¨ сприяння безробітним в їхніх зусиллях щодо започаткування власної справи;

¨ залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах.

2. Підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність заходів, що використовувались, за кінцеві результати роботи з клієнтами:

¨ обговорення на засіданні спеціально призначеної комісії центру зайнятості ефективності заходів щодо сприяння влаштуванню кожного клієнта, який довгий час (3-6 міс.) перебував на обліку в ЦЗ;

¨ використання результатів роботи спеціалістів при проведенні атестації, конкурсів на заміщення вакантних посад, формуванні резерву на висування, моральному та матеріальному заохоченні.

3. Зміцнення взаємодії з роботодавцями - підвалини підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості:

¨ інформування роботодавців відповідно до профілю підприємств про професійно-кваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані в ЦЗ;

¨ вивчення потреб роботодавців та надання допомоги щодо укомплектування підприємств персоналом і професійне навчання кадрів на їхнє замовлення з числа незайнятого населення;

¨ консультування з питань впровадження деяких норм за­конодавства про працю і зайнятість;

¨ здійснення на замовлення роботодавців підбору необхід­них працівників із використанням психодіагностичних методик;

¨ інформування про стан, основні тенденції та процеси на локальному ринку праці.

4. Раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості і використання його робочого часу:

¨ розподіл персоналу служби зайнятості з урахуванням його "навантаження" (кількості незайнятого населення, яка припадає на одного працівника ЦЗ);

¨ визначення норм часу на здійснення технологічних опе­рацій і процедур, впровадження системи автоматизовано­го нарахування всіх видів допомоги;

¨ спеціалізація і взаємозамінність фахівців ЦЗ на основі розпо­ділу здійснюваних операцій на прості і зрозумілі елементи;

¨ зосередження уваги фахівців, які безпосередньо працю­ють з клієнтами, виключно на виконанні своїх функціо­нальних обов'язків завдяки автоматизації статистичного обліку та організації ефективної системи документообігу;

¨ розроблення для кожного спеціаліста детальної посадової інструкції.

5. Розподіл потоків клієнтів залежно від мети відвідування центру зайнятості:

¨ створення в ЦЗ диспетчерсько-консультаційного сектора, покладення на одного з фахівців диспетчерсько-консуль­таційних функцій;

¨ розміщення робочих приміщень у ЦЗ відповідно до тех­нології обслуговування конкретних категорій клієнтів;

¨ виділення в окреме технологічне поле роботи по вико­нанню замовлень на підготовку довідок клієнтам.

6. Розподіл приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких, незалежно від площі приміщень, здійснюються визначені процедури і операції щодо обслуговування клієнтів:

¨ створення великих просторових зон, де клієнтам можуть надаватися декілька послуг, в першу чергу тих, які спря­мовані на активізацію їх власних зусиль щодо влаштуван­ня свого життя;

¨ уніфіковане за змістом інформаційне наповнення при­міщень ЦЗ, яке дозволяє клієнтам самостійно одержати максимум інформації, а також допомагає їм чітко уявити свої права та обов'язки.

Реалізація даної технології посилить ефективність роботи центрів зайнятості з надання більш якісних послуг клієнтам.

Надзвичайно важливою є психологічна допомога безробіт­ному працівниками центрів зайнятості. Безробіття викликає багато переживань, що призводять до стану хронічного стресу, викликаного постійною фрустрацією, неможливістю задоволь­нити певні вітальні та соціальні потреби людини. У результаті цього у багатьох безробітних формується стан безнадійності, який супроводжується відчуттям непотрібності, нездатності принести будь-яку користь, переконанням у тому, що від лю­дини нічого не залежить. Медики дали особливу назву такому болісному стану - "невроз безробіття".

Психологічний стан безробітного для вітчизняної науки -проблема достатньо нова, тому фундаментальних досліджень у

цій галузі немає. Для західноєвропейських країн класичною стала модель психологічного стану безробітного, відома як тео­рія Харрісона. Він передбачає, що люди переживають у різні періоди безробіття різні емоції і проходять декілька стадій у своєму пошуці роботи.

Перша стадія. Шок. У момент звільнення працівник не може повірити, що саме його звільнюють. Він не визнає це звільнення, інколи приховує образу на колектив, який його "не захистив". Але поступово він змиряється із ситуацією і пере­ходить до наступної стадії пошуку роботи.

Друга стадія. Оптимізм і надія. Людина в цей період актив­но шукає роботу. Вона високо себе оцінює і тому відмовляєть­ся від вакансій, які вважає низькооплачуваними та які не відпо­відають її професіональному і попередньому соціальному статусові. Таким чином, вона проходить мимо багатьох пропо­зицій, тим самим готуючи ґрунт для переходу до наступної стадії, яка наступає приблизно через шість місяців.

Третя стадія. Песимізм. До цього моменту людина, як пра­вило, мотивована на пошук роботи. З цього часу надії втрача­ються, активність знижується, виникають фінансові труднощі, все частіше починають відмовляти в прийомі на роботу (тим більше, що у роботодавця існує небезпідставне упередження проти пошукача, який довгий час не працював).

Четверта стадія. Фаталізм. Вона наступає під кінець пер­шого року існування без роботи і є характерною для багатьох так званих "професійних безробітних", а також людей з істот­ними труднощами адаптації в соціумі. У цей період надії на ефективне працевлаштування вже практично, залишені. Люди­на змирилася зі своїм статусом безробітної, фактично припи­нивши пошук роботи.

Для розуміння психоемоційного стану безробітного важли­во визначити, що ми розуміємо під словом "стрес". У побуто­вому плані під цим словом ми розуміємо практично всі ситу­ації, що викликають сильне негативне нервово-психічне напруження і мають негативні наслідки для організму і для психіки людини. Наукове визначення стресу дав Г.Сельє:

"Стрес - це неспецифічна відповідь організму на суб'єктивно значущий подразник". Він виділив три стадії стресу.

Перша стадія - це стадія неспецифічних реакцій, чи стадія тривоги. Організм людини і її психіка переходять в режим мобілізації ресурсів, органів і систем. Така мобілізація організму підвищує стійкість організму до стресової ситуації. Якщо "накласти" цю ста­дію на психологічний стан безробітного, то виникає така картина: людина отримує повідомлення про те, що, можливо, скоро зали­шиться без роботи, і починає шукати іншу роботу, мобілізуючи всі ресурси і виявляючи високу творчу активність, яка не завжди супроводжується реальними зусиллями з пошуку роботи.

Друга стадія - резистентності, чи стійкого і вибіркового реагування, є сигналом до того, що на людину чекають ве­ликі проблеми в подальшому. Дія стресагента продовжуєть­ся: загроза залишитись без роботи посилилась; можливо, звільнення відбулося. У людини з'являється головна про­блема: знайти роботу. Ця ідея захоплює всі її думки. Потре­ба в роботі стає головною.

Третя стадія - стадія виснаження, чи дистресу. Вона на­ступає тоді, коли людина тривалий час (як правило, більше 4-5 місяців) знаходиться без роботи. Відбувається зниження рівня функціонування практично всіх систем психіки людини. І це може супроводжуватися не лише апатією, а й розвитком депресивних станів.

Таким чином, психологічний стан безробітного - це стресо­вий стан і до нього можна застосовувати ті методи, які викорис­товують спеціалісти при роботі з іншими стресовими станами.

Першим етапом психологічної допомоги безробітним є сприяння їм у переборенні негативного впливу стресової ситу­ації. Найчастіше стрес у безробітних загострюється в той мо­мент, коли життя набуває рутинного, одноманітного характеру: вони практично перестають шукати роботу, спілкування обме­жується колом сім'ї, культурні запити знижуються. Відбуваєть­ся процес "вигорання" мотивації до праці. Відмови призводять до того, що людина перестає шукати роботу, захищаючи своє Я від загрози нових відмов.

Переборення стресової ситуації є першим кроком на шляху влаштування людини на нову роботу. Потім має відбутись навчання самопрезентації, адже безробітні чи то з почуття несправжньої скромності, чи через особливості виховання часто не можуть надати роботодавцю адекватної інформації про себе.

Також, помимо вміння себе ефективно представити і ефек­тивно себе прорекламувати, важливо вміти спланувати своє працевлаштування: більшість безробітних є ними, тому що не здатні поставити перед собою цілі пошуку роботи.

У структурі психологічної допомоги клієнтам служб зайня­тості і людям, які шукають роботу, велике значення має навчан­ня їх методам пошуку роботи: написанню резюме, пошукового листа, об'яви в газету, основам ділової розмови по телефону, поведінки на співбесіді і т.ін.

Оскільки безробітний тривалий час знаходився в обмеже­ному колі спілкування, то його комунікативні навички істотно знизилися. Тому однією з найбільш ефективних форм роботи з безробітними є соціально-психологічний тренінг. У ході та­ких тренінгів безробітні відновлюють втрачені комунікативні здібності, підвищують упевненість у собі, вивчають методи і методики пошуку роботи, відпрацьовуючи їх в умовах групи.

В індивідуальній роботі з безробітними значну роль відіграють профорієнтація і профконсультування. У більшості випадків звертання за такого роду допомогою пов'язані з ба­жанням людини змінити професію. Важливо показати їй всі "плюси" і "мінуси" нової професії, але не брати на себе відпо­відальність за вибір клієнта.

В основі психологічної допомоги безробітним лежить інфор­мування їх про стан ринку, про способи планування і пошуку роботи, про методи самопрезентації тощо, а також сприяння їм у переборенні кризи. На основі отриманої в ході індивідуаль­них чи групових занять інформації безробітний здатний вибу­дувати ефективну стратегію переборення кризової ситуації і поступово працевлаштуватися. Успіх же цілком і повністю за­лежить від самого безробітного.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність категорії "соціальний захист".

2. Як історично складалася система соціального захисту?

3. Що входить у систему соціального захисту?

4. Охарактеризуйте діяльність органів соціального захисту.

5. Проаналізуйте засади соціального захисту безробітних.

6. Назвіть основні складові Єдиної технології обслуговуван­ня незайнятого населення України.

7. У чому полягає психологічна допомога безробітним?

Дата добавления: 2014-12-27