Практичні завдання

1. Проаналізувати технологію (програму) дослідження на тему: "Формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя".

Актуальність дослідження.

Серед глобальних кризових явищ сучасності такі з них, як поширення захворювань людей, наркоманія, алкоголізм є найнебезпечнішими за своїми наслідками, оскільки становлять ре­альну загрозу існуванню людства й народу України зокрема.

Здоров'я населення - показник добробуту держави, тому його, збереження і зміцнення є справою державної ваги. Це відображено в основних правових документах: Конституції України, Основах законодавства України про охорону здоро­в'я, Законі "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", Державній програмі "Освіта" (Украї­на XXI століття), національній програмі "Діти України" тощо.

Дані Міністерства охорони здоров'я свідчать про те, що на здоров'я населення впливає багато чинників: спадковість, еколо­гічна ситуація, соціально-економічні умови, рівень медичного

обслуговування тощо; але основним (50-55% впливу) є нездо­ровий індивідуальний спосіб життя. Тому постає необхідність усвідомлення молоддю цінності здоров'я, розуміння визначаль­ної ролі саме здорового способу життя для його збереження.

Особливої уваги потребує підлітковий вік як найбільш су­перечливий період становлення особистості, оскільки він харак­теризується такими біологічними та психологічними особливо­стями, які становлять певний ризик зловживання алкоголем, наркотиками та іншими психоактивними речовинами. Протя­гом останніх років небезпека цих явищ значно посилилась, тому що поширення відповідних захворювань в Україні набу­ло рис епідемічного процесу.

Проблемі збереження здоров'я, формування здорового спо­собу життя, попередження шкідливих звичок підлітків присвя­чені дослідження Т. Бойченко, Г. Власюк, О. Дубогай, М. Кобринського, В. Оржеховської, І. Петренка, С. Свириденко, А. Скоробагатова, А. Сологуба, Л. Турчака, Н. Хоменко та інших, в котрих одним із найбільш розроблених аспектів є фізкультурно-оздоровча робота з дітьми та молоддю.

Формування ціннісних орієнтацій та загальнолюдських цінностей у дітей та молоді досліджувались В. Дзюбою, Г. Жирською, Т. Коноваловою, Ж. Омельченко, Л. Рубашевською, О. Турянською та іншими вченими.

Однак у цих роботах спеціальним предметом дослідження не виступала проблема формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя. Як приклад щодо актуальності проблеми, її недостатнього теоретичного та практичного опрацю­вання можна подати дослідження: "Формування ціннісних орієн­тацій старших підлітків на здоровий спосіб життя".

Об'єкт дослідження - процес формування ціннісних орієн­тацій підлітків.

Предмет дослідження - соціально-педагогічні умови фор­мування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці соціально-педагогіч-

них умов формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що ефективне форму­вання ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя можливе за умов комплексного виховного впли­ву на потребнісно-мотиваційну сферу особистості засобами:

а) удосконалення змісту виховання, орієнтованого на усвідомлення підлітками єдності фізичного, психічного та духовного компонентів здорового способу життя;

б) впровадження технологій, що враховують психологічний механізм формування ціннісних орієнтацій особистості, вікові та індивідуальні особливості старших підлітків;

в) збільшення кількості суб'єктів виховного впливу, узгодженість їх дій і обумовлене цим розширення сфери виховуючого спілкування.

Відповідно до мети і гіпотези визначено завдання дослідження:

1. На основі аналізу філософської, соціологічної, медичної та психолого-педагогічної літератури уточнити зміст поняття "ціннісні орієнтації особистості на здоровий спосіб життя"; вивчити стан дослідження проблеми в соціально-педагогічній науці та практиці; визначити теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя.

2. Теоретично обґрунтувати та експериментально пере­вірити соціально-педагогічні умови ефективного формуван­ня ціннісних орієнтацій старших підлітків на здоровий спосіб життя.

3. Розробити технології формування ціннісних орієнтацій підлітків на здоровий спосіб життя.

4. Підготувати методичні рекомендації для педагогів, соц­іальних працівників стосовно реалізації комплексного вихов­ного впливу з метою формування здорового способу життя старших підлітків.

Методи: теоретичні - аналіз, синтез, порівняння, системати­зація, моделювання; емпіричні - узагальнення масового і пере­дового досвіду з проблеми формування здорового способу

життя підлітків; анкетування, тестування, інтерв'ювання; діаг­ностичні бесіди, спостереження; експертне оцінювання; експе­римент; аналіз результатів експерименту з використанням ме­тодів математичної статистики.

Експериментальна база дослідження. Дослідження охоплює 400 підлітків, 50 педагогів, соціальних працівників, медичних працівників, представників громадських організацій, 120 батьків.

2. Розробити програму дослідження однієї з проблем соціальної роботи.

Література

1. Лапаєнко С.В. Формування ціннісних орієнтацій старших підлітків на здо­ровий спосіб життя. Автореф. дис.канд.пед.наук. - К., 2000.

2. Павленок П.Д. Теория, история и методика социальной работы: Учебное пособие. - М.: Изд.-торг. корпорация "Дашков и "К", 2004.

3. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М: ИНФРА-М, 2002.

4. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - Львів: Кальварія, 2003.

Тема 13. Соціально-педагогічні технології в соціальній роботі

1. Соціально-педагогічна компетентність спеціаліста з соціальної роботи.

2. Соціально-педагогічна технологія.

3. Педагогічні методи і технології в соціальній роботі.

1. Формування особистості - це процес становлення людсь­кого індивіда під впливом як цілеспрямованої дії суспільства і сім'ї (виховання у власному розумінні цього слова), так і різноманіт­них, нерідко суперечливих впливів оточуючого середовища.

Соціальна педагогіка - особливий розділ педагогічного знання, який вивчає вплив соціального середовища на вихован­ня і формування особистості. Процес соціального виховання відбувається не тільки в дитинстві, а й протягом усього життя людини. Він здійснюється соціальними інститутами - як спеціаль­но призначеними для цього (сім'я, школа і т. ін.), так і такими, для яких виховання не є основною функцією (трудові, військові колективи, церква і т. ін.).

Предмет соціальної педагогіки - виховання людини в- соц­іумі, формування самостійної, морально-гармонійної особис­тості, яка відчуває відповідальність за вибір свого життєвого шляху, творчу реалізацію своїх здібностей, прагнень. Соціаль­на педагогіка покликана надавати освітньо-виховну допомогу соціальному становленню людини. Соціальний працівник по­винен знати основи соціальної педагогіки і вміти здійснювати соціально-педагогічний вплив. Науковці стверджують, що ефек­тивність соціальної роботи цілком залежить від позитивного ставлення до соціальної допомоги якщо не всіх, то хоча б більшості громадян країни, від їхньої людяності, активності у вдосконаленні суспільного життя. А формування цих рис та усвідомлення взаємодопомоги як соціально цінної поведінки ґрунтується на успіхах соціальної педагогіки, котра покликана

науково забезпечувати та регулювати процес соціального ви­ховання. Вітчизняне соціальне виховання інформаційного пе­ріоду має гармонізувати ставлення індивіда до суспільного життя та держави до індивіда, створити умови, щоб індивід роз­винув відчуття того, що він є провідним соціальним суб'єктом і навчився діяти відповідно до цього статусу. Без соціального виховання, регульованого соціальною педагогікою, соціальна робота перетворюється на сизифову працю подолання наслідків, коли причини їх весь час посилюються.

Людина є надзвичайно складним соціальним організмом, а її взаємини з соціальним середовищем опосередковуються ба­гатоманітністю зв'язків, тому процес її соціальної адаптації, як правило, вимагає застосування цілого комплексу методик і тех­нологій (педагогічних, психологічних, економічних, медичних і т.ін.) Спеціальне виділення педагогічних методів і технік пев­ною мірою є умовним, бо ж в дійсності вони взаємопов'язані з усіма іншими. Крім того, враховуючи спрямованість впливу насамперед на психіку індивідів, соціально-педагогічні техно­логії знаходяться у тісній взаємодії з психологічними.

Слід підкреслити, що більшість педагогічних технологій, методик і процесів виховного впливу відображають певні сто­рони загальних технологій соціальної роботи - адаптації, реа­білітації і т.ін.

Під соціально-педагогічними технологіями можна розуміти способи створення умов для позитивного саморозвитку, соціаль­ної адаптації і соціального захисту клієнта шляхом виховного впливу на його особу та поведінку.

У розпорядженні соціальної педагогіки - цілий комплекс методів, які дозволяють соціальному працівнику створити умо­ви для позитивного саморозвитку клієнта, його соціальної адап­тації і захисту, тобто досягти цілей і завдань соціальної роботи.

При використанні цих методів слід виходити із таких принципів:

¨ принцип конкретно-історичного підходу, тобто виділен­ня провідних напрямків на основі ретельного вивчення і аналізу обстановки, наявних сил і можливостей;

¨ принципу гармонії просвіти і організації практичної діяль­ності клієнтів, тобто поєднання словесних і практичних методів;

¨ принципу колективної творчості, тобто зацікавлене вклю­чення в процес всіх його учасників (клієнтів, соціальних працівників, батьків, громадськості);

¨ принципу спадковості, тобто координація діяльності соціального працівника з різними соціальними заклада­ми, організаціями, службами, об'єднання їх зусиль, спільна робота, ліквідація дублювання і непродуктивного витра­чання сил;

¨ принципу комплексності, тобто забезпечення в кожному виді діяльності багатьох аспектів соціальної роботи.

Соціальне виховання, особливо дорослих людей - це, в пер­шу чергу, самовиховання, партнерське співробітництво соціаль­ного працівника з клієнтом. Повага до суверенітету особистості клієнта зумовлена не тільки етичним кодексом соціального працівника, а й прагматичними обставинами: без прагнення до самовиховання і перевиховання, за відсутності у клієнта актив­ної позиції будь-який виховний вплив буде неефективним.

2. Поняття "соціально-педагогічна технологія" в науковій літературі з'явилось лише у 90-х рр XX ст.

Біля джерел технологізації соціально-педагогічної діяльності стояв А. Макаренко, хоча сам термін "педагогічна технологія" в його публікаціях не зустрічається. Говорячи про "механізацію педагогічної справи", він підкреслював, що вона є "явищем позитивним і корисним, але вона повинна передбачати при­сутність вихователя як живого діяча". Чим більше розміркову­вав А. Макаренко про педагогічну діяльність, тим більше знаходив подібність між процесами виховання і процесами виробництва: "А я, що більше думав, тим більше схожості ви­являв між процесами виховування і звичайними процесами в матеріальному виробництві, і ніякої особливо страшної механіч­ності в цій схожості не було. Людська особа в моєму уявленні залишалась і далі людською особою з усією її складністю, багатством, красою, але мені здавалося, що саме тому до неї слід

підходити з точнішими вимірниками, з більшою відповідаль­ністю і більш науково".

У його теоретичних роботах, художніх творах і практичній діяльності знайшли відображення різноманітні соціально-педа­гогічні технології роботи як з окремими особами, так і з колек­тивами. Зокрема, у виховній діяльності А. Макаренко звертав увагу на постановку мети, вибір відповідних методів і засобів, забезпечення якості їх реалізації, гнучку корекцію виховної діяльності, облік її результативності, а також урахування всіх факторів, що оптимізують процес виховної роботи.

Серед виховних технологій, що розроблені А. Макаренком, - формування і розвиток колективу; управління виховною рол­лю колективу; прогнозування перспектив формування і розвит­ку особистості вихованця і забезпечення найбільш оптималь­них умов для цього; прогнозування перспектив розвитку і виховання кожного члена колективу і управління процесом досягнення прогнозованого результату та ін.

Сучасні умови диктують необхідність пошуку нових підходів до визначення сутності соціально-педагогічної технології.

При цьому може бути виділено два основні підходи.

Відповідно до першого підходу, що спирається на трактуван­ня технології як науки про майстерність, соціально-педагогічна технологія - це наука про мистецтво досягнення прогнозова­ної соціально-педагогічної мети. Такі технології носять теоретико-дослідницький характер і включають два типи технологій.

Теоретична соціально-педагогічна технологія - це вчення про найбільш оптимальні методи, засоби і прийоми, необхідні в даній ситуації для вирішення соціально-педагогічних проблем. Така технологія може бути представлена у вигляді: підручни­ка, навчального посібника, навчально-методичного посібника, теоретичної розробки технології.

Дослідницька соціально-педагогічна технологія - це спеціаль­но створена, науково обґрунтована методика, що дозволяє пізнати соціально-педагогічне явище, його складові частини, особливості прояву, можливості спрямованого управління ди­намікою розвитку, якісної зміни і т.ін. Технології даного типу

можуть бути представлені у вигляді: програми дослідження (дослідницька програма); методики дослідницької діяльності; експериментальної розробки.

Інший підхід дозволяє визначити соціально-педагогічну технологію як цілеспрямовану, найбільш оптимальну соціаль­но-педагогічну діяльність (впорядковану сукупність дій, опе­рацій і процедур) з реалізації спеціалістом (спеціалістами) ме­тодів (сукупності методів), засобів і прийомів, що забезпечують досягнення прогнозованої мети в роботі з однією людиною чи групою в певних умовах. За своєю сутністю такі технології но­сять прикладний (практико-орієнтований) характер.

Прикладна (практична) технологія загального типу - це цілеспрямована, що була раніше запланована, найбільш оптимальна послідовність соціально-педагогічної діяльності спеціаліста (спец­іалістів) з реалізації сукупності методів, методик, засобів і прийомів, які забезпечують досягнення прогнозованої мети у роботі з людиною чи групою в певних умовах середовища.

Вона може бути представлена у вигляді: програми соціаль­но-педагогічної діяльності, що містить обґрунтування і опис етапів соціально-педагогічної роботи, методів і засобів, що ви­користовуються, послідовності їх застосування, які забезпечу­ють досягнення прогнозованого результату; методики роботи спеціаліста (спеціалістів) з вирішення соціально-педагогічно­го завдання (індивідуального розвитку і виховання, виправ­лення, педагогічної реабілітації та ін.), що включає методи, які використовуються, послідовність і особливості їх застосуван­ня; методичної розробки.

Прикладна (практична) технологія конкретного типу - це впорядковані, сплановані за певним алгоритмом дії, що по­слідовно реалізуються, операції та процедури, що інструмен­тально забезпечують досягнення прогнозованої мети у роботі з людиною чи групою в певних умовах середовища.

У цьому випадку соціально-педагогічна технологія може бути представлена у вигляді опису оптимальної послідовності і особливостей реалізації дій, операцій і процедур у роботі з людиною чи групою в певних умовах для забезпечення до-

сягнення прогнозованого результату. Прикладами подібних технологій можуть бути: сценарій діяльності спеціаліста в процесі вирішення конкретної соціально-педагогічної задачі (проблеми); методика реалізації певного методу в контексті вирішення конкретної соціально-педагогічної проблеми; ме­тодичні рекомендації щодо вирішення конкретної соціально-педагогічної проблеми.

Структура загальної соціально-педагогічної технології включає п'ять етапів:

1. Діагностико-прогностичний - етап діагностики об'єкта, визначення його соціально-педагогічних проблем і побудови прогнозу ймовірного розвитку, виховання, зміни. Даний етап -початковий, він призначений для отримання інформації, необхідної для наступної діяльності спеціаліста.

2. Етап вибору (розробки) оптимальної технології. Маючи необхідну інформацію про індивідуальність клієнта і його соц­іально-педагогічні проблеми, спеціаліст визначає мету соціаль­но-педагогічної роботи з ним. Даний етап передбачає: вибір однієї з тих, що вже розроблені, технологій соціально-педагогі­чної роботи з клієнтом; індивідуалізацію цієї технології з вра­хуванням ситуації, індивідуальності клієнта, його проблем, мож­ливостей спеціалістів; розробку нової, індивідуальної технології, що відповідає потребам клієнта, можливостям спеціаліста і си­туації практичної реалізації.

3. Етап безпосередньої підготовки до реалізації вибраної технології. Необхідний для виявлення матеріальних, технічних, організаційних і методичних аспектів, що виникають у зв'язку з необхідністю забезпечення ефективної реалізації вибраної (розробленої) соціально-педагогічної технології. Він дозволяє попередити можливі складності реалізації та забезпечити ефек­тивність і якість всієї соціально-педагогічної роботи з клієнтом.

4. Реалізаційний етап - це основний етап, задля чого перед­бачався і здійснювався весь комплекс попередніх заходів. Ефек­тивність і якість реалізації технології багато в чому залежать від особистості спеціаліста, що його здійснює, та від ситуації практичної роботи.

5. Експертно-оціночний - етап, який дозволяє оцінити результат реалізації соціально-педагогічної технології і всієї вико­наної роботи.

3. Для того, щоб успішно здійснювати виховну діяльність, соціальному працівнику слід оволодіти мистецтвом виховання, конкретними педагогічними методами, насамперед методами виховання. Методи виховання поділяють на чотири групи.

1. Методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру, переконання, навіювання, метод прикладу).

2. Методи організації діяльності, спілкування та формуван­ня позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тре­нування, педагогічна вимога, громадська думка, створення ви­ховуючих ситуацій, метод прогнозування).

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання).

4. Методи самовиховання (самопізнання, самостановлення, саморегуляція).

Більш детально зупинимось на тих із них, які широко використвуються у практиці соціальної роботи..

Бесіда. Вона може бути індивідуальною чи груповою, спла­нованою заздалегідь чи спонтанною. Основне її призначення - розширення знань клієнтів, залучення їх до оцінки наступних певних дій, вчинків, формування у них відповідного ставлен­ня до оточуючої дійсності, своїх обов'язків. Бесіди стимулюють інтерес клієнтів до обговорення актуальних проблем, життя соціуму, внаслідок чого мають значний виховний результат. Якщо в ході бесіди соціальний працівник враховує інтереси клієнтів, оперативно реагує на питання, навіть певною мірою випереджує їх, - дієвість бесід зростає.

Ефективність виховання підвищується в результаті дис­кусійного підходу до розв'язання різних за характером про­блем. Методи дискусійного характеру створюють умови, коли людина може не тільки висловити свої погляди і пе­реконання, а й зіставити їх з позиціями опонентів, відстоя­ти свою точку зору. Народжена в ході гострої дискусії істи-

на стає своєрідним моральним капіталом і перетворюється на переконання.

Метод переконання. Метод досягає своєї мети, коли в осо­бистості сформувалась готовність активно включитися в перед­бачену змістом виховання діяльність. Цей метод забезпечує розвиток морально-етичних якостей. Широко практикуються в соціальній роботі такі методи переконання, як розповіді на морально-етичні теми, пояснення, роз'яснення, лекції, етичні бесіди, інструкції, дискусії, доповіді, диспути. Сильнодіючий метод переконання - приклад.

Технологія успіху в переконанні залежить від ряду умов, яких соціальний працівник як вихователь повинен дотримуватися:

1. Переконання передбачає роз'яснення і доказовість у пи­таннях поведінки особистості в соціальному середовищі (у сім'ї, на роботі, в побуті і т.ін.);

2. Ефективність переконання залежить від особистості ви­хователя, від його поведінки і ставлення до обговорюваної про­блеми, від істинного бажання допомогти клієнту.

3. Успіх переконання залежить від уміння професійно вести бесіду. Дуже важливо вміти правильно і ясно висловлюватись, викликати у підопічних інтерес і відповідно на них впливати.

4. Переконувати - значить активізувати діяльність об'єкта впливу. Для цього слід: показувати індивіду помилкові і пози­тивні сторони його поведінки; ставити людину в такі умови, де б вона могла виявити свої найкращі якості, при цьому не маю­чи можливості чи спокуси здійснити помилкові дії; вчасно по­мічати і заохочувати позитивні сторони індивіда; не рекламу­вати турботу, доброту, увагу до інших людей.

Метод спонукання. Головне у методі - спрямувати людину на діяльність відповідно до її інтересів і потреб. Спонукання в міжособистісних стосунках соціального працівника з клієнтом чи у ставленні до підлеглого відображається у формі рекомен­дації, інструктажу, поради.

Метод заохочення. У цілому заохочення можна назвати вираженням позитивної оцінки діяльності індивідів. Механізм дії заохочення заснований на пробудженні позитивних емоцій,

які вселяють впевненість, підвищують відповідальність клієнта. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, подяка чи просто потиск руки. Рекомендації різних відомих діячів від Макіавеллі до Карнегі говорять: "Будь щедрим на похвалу і схвалення навіть тоді, коли немає ознак того, що похвала заслуже­на". Алеслід уникати лестощів, пам'ятаючи, що вони є похва­лою, яка може діяти подібно до бумеранга.

Метод осудження (осуд) - це реакція на небажану діяльність і поведінку. Осудження буде ефективним за умов:

¨ конкретність осудження - за певну діяльність чи вчинок;

¨ індивідуальний підхід - необхідність враховувати харак­тер здійсненого вчинку у зв'язку з особистістю індивіда;

¨ не можна висловлювати осуд, знаходячись у стані розд­ратування;

¨ обов'язковість і своєчасність застосування осудження;

¨ колектив не відповідає за проступок окремого індивіда.

Осудження (покарання) - сильнодіючий метод, який пови­нен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття вини перед собою і іншими людьми. Як і інші мето­ди виховання, покарання розраховане на постійне перетворення зовнішніх стимулів у стимули внутрішні.

Гра - вид діяльності, який розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення якихось ситуацій, смислів, станів, у процесі чого формується і вдосконалюється управлін­ня поведінкою особистості. Головним об'єктом моделювання у грі виступають людські взаємини, тому вона може бути ефек­тивним засобом формування складного внутрішнього світу особистості, розвитку її самосвідомості. Розрізняють широкий спектр педагогічних ігор: навчальні, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні тощо. У процесі рольової гри її учасники розігрують певні життєві ситуації. Головним завданням цього типу ігор є як відпрацювання найбільш вдалих стереотипів поведінки, взає­мовідносин, так і формування принципово нових підходів до аналізу ситуації, її розуміння і відповідного самовиявлення. Використання методу гри спрямоване на виховання само­стійності, волі, формування моральних, естетичних, світогляд-

них установок, на розвиток навичок співробітництва, комуні­кабельності, адаптації до умов середовища тощо.

Одним із найважливіших методів виховання є самовиховання, яке є не тільки важливим фактором психічного здоро­в'я людини, а й вирішує і надзавдання: поступове переведен­ня процесу виховання в режим постійного прагнення до самовдосконалення. В.Сухомлинський писав: "Духовний роз­виток школяра залежить від того, наскільки глибоко відбу­вається його самоутвердження в усіх сферах діяльності і став­лень в колективі - в інтелектуальному житті, в праці, у формуванні моральної переконаності. Підліток стає справж­ньою людиною лише тоді, коли він навчиться вдивлятися не лише в світ, що оточує його, а й у самого себе, коли він праг­не пізнати не тільки речі, явища навколо себе, а й свій внутрішній світ, коли сили його душі спрямовані на те, щоб зробити самого себе кращим, досконалішим".

Якщо виховання дитини розпочинається з її пізнання, то самовиховання бере свій початок із самоусвідомлення, усвідом­лення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей. У структурному відношенні самоусвідомлен­ня людини являє собою єдність трьох складових: пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінювальної (самоставлення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція). Необхідність вихован­ня у клієнтів впевненості у собі, правильної самооцінки в но­вих умовах дуже часто постає перед соціальними працівниками, які надають допомогу безробітним, малозабезпеченим, іншим категоріям населення.

Серед видів соціально педагогічних технологій, що вико­ристовуються у практиці соціальної роботи, ефективним є створення самоуправних громадських об'єднань (клубів, асоці­ацій, груп самодопомоги і взаємодопомоги). Соціальні праці­вники повинні знати, що це один із найбільш плодотворних шляхів покращання соціального обслуговування населення і розвитку соціальних навичок і якостей. Тому вони самі по­винні в деяких випадках організовувати такі групи чи сприя­ти їх виникненню і діяльності.

Педагогічні технології адаптації передбачають навчання на­самперед новим професіям, способам забезпечити своє існуван­ня і життя власної сім'ї. Педагогічні процедури застосовуються в процесі навчання тим способам діяльності, що є характерни­ми для демократичного суспільства з ринковою економікою. Це бізнес-інкубатори, школи лідерів, школи виборців та ін.

Педагогічними технологіями є технології роботи з батьками, спрямовані на сприяння сім'ям у переборенні шкільних труд­нощів їхніх дітей, у вихованні "важкої дитини", дитини з обме­женими можливостями.

Важливе значення у практиці соціальної роботи, насампе­ред в організації діяльності з дітьми та підлітками, мають технології особистісно зорієнтованого виховання, які висувають у центр виховної системи особистість дитини, наполягаючи на необхідності створення комфортних, безконфліктних і безпеч­них умов її розвитку, реалізації її природного потенціалу. Ці технології іноді ще називають антропоцентричними. Акценту­ючи увагу на особистості, яка прагне до максимальної реалі­зації своїх можливостей, є відкритою для сприйняття нового досвіду та спроможною на усвідомлений і відповідальний вибір у різних життєвих ситуаціях, особистісно орієнтовані технології головною метою виховання проголошують набуття особистістю таких якостей, які б забезпечували вирішення цих проблем. Такі технології орієнтують на формування особис­тості, її розвиток не відповідно до якогось зразка чи чийогось замовлення, а відповідно до природних здібностей кожної конкретної дитини. У цьому полягає їх відмінність від прита­манної традиційній технології формалізованої передачі вихо­ванцеві знань і соціальних норм.

Особистісно орієнтований підхід бере свої витоки в гумані­стичній теорії, що розглядає дитину як цілісну особистість, кот­ра постійно прагне до самоздійснення. Провідними засадами тут виступають самоцінність особистості, глибока повага та емпатія до неї, врахування її унікальної індивідуальності. Знач­ний внесок у висвітлення сутності особистісно орієнтованих технологій вніс І.Бех. Він наголошує, що такі технології перед-

бачають наявність високого ступеня наукоємності, врахування сучасних досягнень педагогічної і психологічної теорії. Особистісно орієнтовані виховні технології характеризуються низь­ким коефіцієнтом невизначеності в орієнтовній, виконавській і результативній частинах, "це своєрідні проекти щодо вихов­них цілей і щодо педагогічних засобів їх досягнення". Вчений формулює вихідні принципи функціонування особистісно ор­ієнтованих виховних технологій:

1. Принцип цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних ситуацій.

Виховна ситуація трактується як соціальні умови, за яких дитина у взаєминах із дорослим засвоює соціальні норми по­ведінки. Цей принцип передбачає демонстрацію конкретного вчинку, що сприяє закріпленню моральних норм у свідомості суб'єкта через емоційне переживання ним певних подій і спо­нукає дитину до відповідних дій як прояву її самостійного ви­бору, а не примусу чи вимоги з боку дорослого.

2. Принцип особистісно розвиваючого спілкування.

Цей принцип передбачає рівноправне спілкування доросло­го і дитини в умовах співпраці на основі переконування. Його застосування обумовлено необхідністю передачі вихованцеві інформації, якою вихователь володіє через більш високий психосоціальний розвиток, досвід, обсяг знань тощо.

3. Принцип використання співпереживання як психологічного механізму у вихованні особистості.

Суб'єкт-суб'єктні стосунки між вихователем і вихованцем передбачають наявність уміння розуміти і приймати точку зору іншої людини. Саме на основі співпереживання здійснюється формування моральної поведінки, не орієнтованої на зовнішнє підкріплення. Багаторазові переживання, самовідчуття емоцій­них реакцій дозволяють дитині краще зрозуміти і врахувати емоційний стан вихователя, а в подальшому переносити їх і на інших людей, на конкретні способи поведінки, що закріплюють­ся у відповідних етичних поняттях.

4. Принцип систематичного аналізу вихованцем власних і чужих вчинків.

Результатом процесу морального виховання є сформованість у вихованця сукупності поведінкових дій. Стикаючись у житті з іншими формами поведінки, дитина повинна вміти сприймати й аналізувати результати власних і чужих вчинків. Це допомагає їй краще усвідомлювати моральні норми, пози­тивно позначається як на виробленні навичок поведінки, так і на подоланні миттєвих прагнень, станів, бажань.

І. Бех підкреслює, що особистісно орієнтовані виховні тех­нології ні в якому разі не позбавляють педагогіку елемента мистецтва та інтуїції, не ведуть до засилля шаблонів, а, навпа­ки, стимулюють широке, вільне педагогічне варіювання на ос­нові знання законів розвитку особистості. Такі технології ство­рюють сприятливі умови для життєвого самовизначення вихованців. А це означає розкриття світу людських взаємин у всій їх складності й суперечності, вичленення тих моделей взає­модії між людьми, які можуть вести до успіху.

Технологізація соціальних процесів, у тому числі соціаль­но-педагогічних, об'єктивно неминуча. Разом з тим очевидно, що неможливо технологізувати всю соціально-педагогічну діяльність. Різноманітні напрями роботи різною мірою підда­ються технологізації. Наприклад, діяльність з охорони прав дитини в більшості випадків побудована на раніше розробле­них технологіях, значна частина яких має узаконену проце­дуру виконання. Робота у "відкритому" середовищі (на ву­лиці), навпаки, є максимально спонтанною, інтуїтивною, хоча і вона не позбавлена деякого технологічного підкріплення (типові технології спілкування, переборення міжособистісних конфліктів і т.ін.). Швидше можна говорити про необхідність постійного пристосування типових алгоритмів до конкретної ситуації з врахуванням неповторюваності об'єктів, унікаль­ності їх характеристик.

Підсумовуючи, зазначимо, що за допомогою соціального виховання, яке спрямоване на духовно-моральний розвиток громадян України, можна буде вирішувати різноманітні соціокультурні проблеми, зокрема і галузі соціальної роботи.

Питання для самоконтролю

1. На яких принципах здійснюється використання педаго­гічних методів у соціальній роботі?

2. Розкрийте роль А. Макаренка у технологізації соціально-педагогічної діяльності.

3. Назвіть основні підходи при визначенні сутності соціаль­но-педагогічних технологій.

4. Охарактеризуйте основні етапи загальної соціально-педа­гогічної технології.

5. Проаналізуйте педагогічні методи та технології, що вико­ристовуються у соціальній роботі.

Дата добавления: 2014-12-27