Надцінні психологічні захоплення

Одним з найбільш розповсюджених видів поведінки, яка відхиляється від норми, поза психопатологічними рамками вважаються надцінні психологічні захоплення. Захопленням називають підвищений інтерес до чого-небудь з формуванням упередженого емоційного відношення. При надцінному захопленні всі характеристики звичайного захоплення підсилюються до гротеску, об'єкт захоплення або діяльність стають визначальним вектором поведінки людини, що відсуває на другий план або цілком блокує будь-яку іншу діяльність. Класичним прикладом пароксизмального захоплення і «гіперзахоплення» є стан закоханості, коли людина може бути цілком зосередженою на об'єкті і суб'єкті емоційного переживання, втрачати контроль за часом, присвяченим йому, ігнорувати будь-які інші сторони життєдіяльності. Істотними ознаками надцінних психологічних захоплень вважаються:

• глибока і тривала зосередженість на об'єкті захоплення

• упереджене, емоційно насичене відношення до об'єкту захоплення

• втрата почуття контролю за часом, який витрачається на захоплення

• ігнорування будь-якої іншої діяльності або захоплення

Психологічне захоплення на відміну від психопатологічного не виходить за границі традиційних для суспільства або окремих його груп. Тому одне і теж групове або колективне захоплення може включати як людей зі звичайним інтересом до такого виду діяльності, так і захоплених, і гіперзахоплених. Надцінні психологічні захоплення входять до складу аддиктивної, патохарактерологічної типів девіантної поведінки, а також поведінки на базі гіперздібностей. Використовуючи термінологію N.Peseschkian, при надцінних захопленнях відбувається «утеча від реальності» у яку-небудь діяльність на шкоду інший і на шкоду гармонії особистості, в цілому.

При «трудоголізмі» відбувається утеча від реальності в сферу діяльності і досягнень. Підвищеним інтересом і захопленням для людини стає її робота або інша діяльність, в якій вона намагається досягти досконалості. Якщо в звичайної людини робота є способом підвищення власного престижу, авторитетності, матеріального благополуччя, задоволення потреби панувати і домінувати, або вона розглядається як повинність, то в людини-трудоголіка робота стає самоціллю, а не способом досягнення чого-небудь. Вона отримує задоволення від самого процесу діяльності, а не від його результату, хоча результат також немаловажний для продовження даного виду роботи. Трудоголік зосереджений на цікавлячій його діяльності практично постійно, він не здатний відвернутися від думок про роботу навіть на відпочинку або навмисній зміні діяльності.

Базою для формування надцінного захоплення у вигляді трудоголізму, як правило є, або особливості характеру, що сприяють фіксації уваги і діяльності на виконанні службових обов'язків через страх не справитися з ними, справити враження некваліфікованого фахівця, або аддиктивний відхід від реальності, що сприймається як нецікава, неприваблива і нудна. У першому випадку формування трудоголізму відбувається на основі психастенічних (ананкастних) або астенічних (залежних) рис характеру.

Інший механізм формування трудоголізму виявляється при аддиктивній поведінці. Підвищений рівень працездатності, захопленість процесом діяльності, отримання від нього задоволення може бути замінною діяльністю. «Втеча в роботу» може бути пов'язана з непристосованістю людини до повсякденного життя, її побутовим вимогам, неможливістю зазнавати насолоди і «маленькі життєві радощі». Індивіда з аддиктивною поведінкою у вигляді трудоголізму обтяжує сірість і одноманітність життя, відсутність «великих потрясінь». Моделюючи складності на роботі у своїй діяльності і переборюючи їх, така людина живе повноцінним, на його думку життям, що кардинально відрізняється від реального життя.

Надцінні психологічні захоплення у вигляді активної й упередженої діяльності можуть включати не тільки професійну сферу. Людина може бути трудоголіком у сфері хобі. Наприклад, вона може формально ходити на основну роботу, сумлінно виконувати її, не отримуючи задоволення, і при цьому орієнтуватися на іншу діяльність (ремонт свого автомобіля, догляд за садом, рибальство, полювання, колекціонування і т.д.).

При надцінному захопленні азартними іграми людина схильна цілком присвячувати себе грі, виключаючи будь-яку іншу діяльності. Гра стає самоціллю матеріального благополуччя. Захопленість азартними іграми називається гембліингом. Виділяються наступні ознаки, характерні для гемблінга, як різновиду аддиктивного типу девіантної поведінки (Ц.П.Короленко, Т.Адонских):

1. Постійна включеність, збільшення часу, проведено­го в ситуації гри.

2. Зміна кола інтересів, витиснення колишніх мотивацій
ігрової діяльності, постійні думки про гру, перевага в уяві ситуацій, пов'язаних з ігровими комбінаціями.

3. «Втрата контролю», що виражається в нездатності припинити гру як після великого виграшу, так і після постійних програшів.

4. Поява станів психологічного дискомфорту, роздратування, занепокоєння (т.зв. «сухої абстиненції») через короткі проміжки часу після чергової участі в
грі з важкопереборюваним бажанням приступити до гри («ігровим драйвом»).

5. Збільшення частоти участі в грі і прагнення до все більш високого ризику.

6. Наростання зниження здатності чинити опір спокусі («зниження ігрової толерантності») відновити гру.

Людина, схильна іти від реальності у світ ігор, вибирає даний вид поведінки в зв'язку з непристосованістю до дійсності, буденності, яка перестає його задовольняти і радувати. Вона шукає в грі азарту і ризику, бурхливих позамежних емоцій, яких не знаходить у повсякденному житті. Основою аддиктивної поведінки у вигляді гемблінгу є феномен «спраги гострих відчуттів» і, як наслідок, високого ступеня ризику, грі «на грані фолу», коли за секунду можна втратити усе, що маєш або придбати «увесь світ». До подібного виду аддиктивної поведінки відносяться карткові ігри, рулетка, тоталізатор і ін.

Азартні ігри не завжди пов'язані з грошовим ризиком або ризиком для життя. Азарт може бути пов'язаний з вигаданим ризиком при ідентифікації себе з учасниками ігор, наприклад комп'ютерних. Ідеями фікс можуть ставати спортивні ігри, лотереї, розгадування кросвордів, а також сексуальні ігри.

Особливим різновидом надцінних психологічних захоплень є т.зв. «параноя здоров'я» — захопленість оздоровчими заходами. При цьому людина на шкоду іншим сферам життєдіяльності (роботі, родині) починає активно займатися тим або іншим способом оздоровлення — бігом, особливою гімнастикою, дихальними вправами, обливанням крижаною водою, промиванням ніздрів і порожнини рота солоною водою й ін. Механізмом формування «параної здоров'я» є феномен «зрушення мотиву на мету», коли з засобу досягнення здоров’я оздоровчі заходи перетворюються в самоціль, у джерело єдиного або домінуючого способу отримання задоволень.

Захоплення якою-небудь діяльністю сягаючого крайнього ступеня виразності з формуванням культу і створення ідолів з повним підпорядкуванням людини і розчиненням індивідуальності зветься фанатизмом. Частіше фанатичне відношення формується в таких сферах, як релігія (релігійний фанатизм), спорт (спортивний фанатизм) і музика (музичний фанатизм). Загальною характеристикою фанатизму є вироблення людиною стереотипу підпорядкування власних інтересів і прагнень інтересам конфесії, команди, музичного колективу, зосередження уваги і сил на підтримці ідола і надання всілякої й активної допомоги, місіонерська діяльність. У рамках девіанотної поведінки у вигляді фанатизму людина починає діяти по психологічним законам групи і відомої людини, вона не здатна критично поставитися до висловлень кумира, ідола й усвідомити відхилення власної поведінки, що може полягати у відриві або відході з родини, ігнорування роботи.

Мотиви відриву людини від реальності і відходу в групу (релігійну, спортивних або музичних фанатів), підпорядкування себе ідеї і лідерові можуть бути різними. Одним з мотивів може бути психологічні проблеми, з якими індивід справитися самостійно не здатний або вважає, що не здатний. Як правило, даний мотив ґрунтується на психопатологічних симптомах і синдромах, патології характеру або внутрішньособистісному невротичному конфлікті. Його відхід у групу фанатиків обумовлений зняттям із себе відповідальності за прийняття рішень з багатьох життєвих проблем, бажанням стати відомим, викорінити в собі сумніви і непевність. Іншим мотивом фанатичної поведінки в групі може бути прагнення піти від одноманітної, не викликаючої радості й емоційного відгуку реальності. Кумир, ідол, ідея, ритуал, причетність до якої-небудь таємниці або соціальної групи, знаходження нових переживань стають своєрідними аддиктами.

.

Дата добавления: 2014-12-27