Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

Будь-який замах на життя і здоров'я громадян підлягає покаранню.

Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним з пошире­них видів експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає 90 %. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визна­чити ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень.

Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних уш­коджень. Відповідно до цих правил несмертельні тілесні ушкодження діляться на: тяжкі, середнього ступеня тяжкості, легкі з короткочасним роз­ладом здоров'я чи незначною стійкою втратою працездатності і легкі, які не потягнули за собою короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. Відповідно до КК України це ст. 101 (тяжкі), ст. 102 (середньої тяжкості) і ст. 106 (легкі тілесні ушкодження).

Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права зазначати у висновках свого акту статтю КК, яка передбачає тяжкість покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом, про­водиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших об'єктивних і суб'єктивних факторів.

Тяжкі тілесні ушкодження. Виходячи із положень ст. 101 КК Ук­раїни, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є:

небезпечність для життя в момент заподіяння;

втрата якого-небудь органа чи втрата органом його функцій;

розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не мен­ше ніж на одну третину;

душевна хвороба;

переривання вагітності;

невиправне спотворення обличчя.

Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі в момент на­несення загрожують життю потерпілого чи при звичайному їх протіканні закінчуються смертю. Запобігання смертельному наслідку, що зумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братись до уваги при визначенні небезпечності для життя ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який роз­вивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у причинно-наслідковому зв'язку.

Відповідно до Правил небезпечними для життя є:

1. Проникаючі поранення черепа, у тому числі й без ушкоджень мозку.

2. Відкриті та закриті переломи кісток склепіння й основи черепа, за винятком переломів кісток скелета обличчя та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа.

3. Забиття головного мозку тяжкого ступеня, як зі здавленням, так і без здавлення його; забиття головного мозку середньої тяжкості при наяв­ності симптомів ураження стовбурної ділянки.

4. Епідуральний, субдуральний і субарахноїдальний внутрішньоче­репний крововилив за наявності загрозливих для життя явищ — коли для ліквідації крововиливу необхідне і проводиться хірургічне втручання чи масивне терапевтичне лікування.

5. Проникаючі поранення хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок.

6. Переломо-вивихи і переломи тіл чи обох дужок шийних хребців', а також односторонні переломи дужок І і II шийних хребців, а також перело­ми зубовидного відростка II шийного хребця, в тому числі без порушення функцій спинного мозку.

7. Вивихи шийних хребців і їх підвивихи за наявності загрозливих для життя явищ.

8. Закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі.

9. Перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи попере­кових хребців із порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня.

10. Закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, які супроводжуються тяжким спінальним шоком чи пору­шенням функції тазових органів.

11. Проникаючі поранення глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу.

12. Закриті переломи хрящів гортані і трахеї з розривом слизової обо­лонки, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня або розладом дихання чи іншими загрозливими для життя явищами.

13. Поранення грудної клітини, які проникають у плевральну порож­нину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі й без ушкодження внутрішніх органів.

14. Поранення живота, які проникають у порожнину черева, в тому числі й без ушкодження внутрішніх органів; відкриті поранення органів за-черевного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози та ін.), про­никаючі поранення сечового міхура, верхнього і середнього відділів прямої кишки, матки, яєчників, передміхурової залози.

15. Закриті ушкодження органів грудної і черевної порожнини, по­рожнини тазу, а також органів зачеревної порожнини при наявності загрозливих для життя явищ.

16. Відкриті переломи діафізів довгих трубчастих кісток — плечової, стегнової, великогомілкової. Ступінь тяжкості відкритих переломів промене­вої, ліктьової, малогомілкової кісток, закритих переломів кісток, відкритих, і закритих ушкоджень крупних суглобів встановлюється залежно від викли­каної ними небезпеки для життя або за ознакою стійкої втрати працездат­ності чи тривалого розладу здоров'я.

17. Переломи кісток таза, які супроводжуються шоком тяжкого ступе­ня чи масивною крововтратою або розривом перетинчастої частини уретри.

18. Ушкодження великих кровоносних судин: аорти, сонної, під­ключичної, пахової, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи

супроводжуючих їх вен. Ушкодження периферійних судин (голови, облич­чя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, ступні) кваліфікуються залежно від викликаної ними конкретної небезпеки для життя (масивної крововтрати, шоку та ін.).

19. Ушкодження, які потягли за собою шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову чи печінкову недостатність, клінічно викликану жирову чи газову емболію.

20. Термічні опіки III—IV ступеня з площею ураження понад 15 % по­верхні тіла, III ступеня — понад 20 %, II ступеня — понад ЗО %; а також опіки меншої площі, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів, тепловий і сонячний удари за наявності загрозливих для життя явищ.

21. Отруєння речовинами будь-якого походження з переважанням як місцевої, так і загальної дії за наявності загрозливих для життя явищ.

22. Усі види механічної асфіксії, які супроводжуються вираженим комплексом загрожуючих життю явищ (розладом функції ЦНС, серцево-судинної і дихальної систем), якщо це встановлено об'єктивними даними.

23. Ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми — все за наявності загрозли­вих для життя явищ.

Втрата якого-небудь органа чи втрата органом його функції.

Втрата зору — повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли є зниження зору по підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).

Утрата зору на одне око тягне стійку втрату працездатності більш як на 1/3 (на 35 %) і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкод­жень.

Ушкодження сліпого ока, яке призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Втрата слуху — повна стійка глухота на обидва вуха чи такий необо­ротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3—5 см від вушної раковини.

Утрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездат­ності менше ніж на 1/3 (на 15 %) і за цією ознакою відноситься до ушкод­жень середнього ступеня тяжкості.

Втрата язика (мовлення) — втрата здатності висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Вона може насту­пити в результаті контузії, яка потягла за собою повну німоту і т. ін.

Втрата руки чи ноги — це анатомічна втрата руки чи ноги або втрата ними функцій (параліч або інший стан, який виключає їхню діяльність).

Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і їхню ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездат­ності.

Втрата репродуктивної здатності — втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття і народження дітей. Втрата продуктивної здатності прирівнюється до втрати органа.

При ушкодженні.якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встанов­люється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

Розлад здоров'я, пов'язаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33 %).

Необхідність визначення процента втрати працездатності виникає, як правило, в цивільному процесі при визначенні розмірів цивільного позову, який з'являється у зв'язку з заподіяним каліцтвом.

Каліцтво і, як наслідок, інвалідність, можуть виникнути у зв'язку з травмою, отриманою в результаті нещасного випадку на виробництві чи в іншому місці під час виконання службових обов'язків. У таких випадках і виникає необхідність у встановленні втрати працездатності, яка визначається МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Але при визначенні розмірів позову суд інколи вимагає встановлення не тільки групи інвалідності, а, головним чином, процента втрати працездатності, як загальної, так і про­фесійної, що визначається судово-медичною експертизою (комісійна).

Загальна працездатність — здатність до некваліфікованої праці та самообслуговування. Некваліфікована праця — суспільнокорисна праця, яка не потребує спеціального навчання. Самообслуговування — задово­лення людиною своїх побутових потреб (одягання, умивання, приготу­вання їжі і т. ін.).

Ступінь стійкої втрати працездатності при ушкодженнях встанов­люється після визначеного наслідку на основі об'єктивних даних з ураху­ванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК.

У дітей стійка втрата загальної працездатності визначається, виходячи із загальних положень, тобто за тими ж самими правилами, що і в дорослих.

У інвалідів стійка втрата працездатності встановлюється як у практич­но здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи.

Душевна хвороба. Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання. Сюди не відносяться пов'язані з ушкодженням реак­тивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою психічне захворювання незалежно від часу його протікання і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що вик­ликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою трива­лості розладу здоров'я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного уш­кодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Переривання вагітності. Ушкодження кваліфікується як тяжке неза­лежно від строку вагітності, якщо переривання її є наслідком заподіяних ушкоджень. Експертиза проводиться комісійно, з участю спеціаліста акуше-ра-гінеколога. Комісія повинна встановити: а) наявність і характер травми; б) факт переривання вагітності; в)- прямий причинний зв'язок між травмою і перериванням вагітності (необхідно виключити можливість викидня в ре­зультаті індивідуальних особливостей і хворобливого стану організму, вжи­вання будь-яких лікарських речовин, втручання в порожнину матки).

Для встановлення зв'язку переривання вагітності з травмою судово-медичний експерт повинен зібрати анамнез зі слів жінки, оглянути її, а потім надіслати вимогу на оригінали медичних документів із жіночої консультації, лікувальних і пологових закладів, куди вона зверталась до нинішньої вагітності та під час вагітності, до і після травми.

Причиною мимовільного переривання вагітності може бути недорозви­ток матки, запалювальні захворювання матки і придатків, звичний викидень (як наслідок попередніх багаторазових абортів, перенесених у період вагітності інфекційних, ендокринних захворювань, резус-конфлікту, токси-коплазмозу).

Переривання вагітності в першу її половину у здорової жінки від травми практично неможливе (особливо до 10-тижневого строку, коли матка міститься в порожнині таза і надійно захищена від зовнішніх механічних впливів). Більш імовірна можливість переривання вагітності від значної травми у другій половині вагітності, коли від здавлення живота, сильного удару в живіт чи в ділянку статевих органів, від різкого падіння на сідниці можливий розрив навколоплідного міхура чи відшарування плаценти з на­ступним достроковим перериванням вагітності. Якщо розрив навко­лоплідного міхура чи відшарування плаценти з відходженням навко­лоплідних вод чи з маточною кровотечею виникли одразу ж чи незадовго після травми у жінки з необтяженим акушерським анамнезом (здорової жінки), експерт має підстави для встановлення прямого зв'язку між травмою і перериванням вагітності.

Але слід мати на увазі, що переривання вагітності частіше відбувається не в результаті травми, а в результаті перенесених захворювань чи інди­відуальних особливостей організму вагітної. До індивідуальних особливостей організму, які можуть сприяти перериванню вагітності, слід віднести: недо­розвиток матки, багаторазові аборти в минулому, запалювальні захворюван­ня матки і придатків, резус-несумісність крові матері і плода, неправильне положення матки, токсикози вагітності.

До захворювань, які можуть призвести до переривання вагітності, відносяться перш за все гострі і хронічні інфекційні захворювання жінки (грип, тиф, скарлатина, бруцельоз), токсоплазмоз, малярія, сифіліс, хворо­ба Боткіна, туберкульоз, хронічний неврит та ін.).

До переривання вагітності можуть призводити хронічні інтоксикації, захворювання ендокринної системи (зоб, діабет), серцево-судинні захворю­вання (гіпертонічна хвороба, органічні захворювання серця), захворювання крові (лейкози), пухлини матки і придатків, кісти.

Невиправне спотворення обличчя. Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за даною ознакою необхідно встановити три моменти: 1) ушкоджен­ня повинно розміщуватися на обличчі чи у верхніх відділах передньо-бокових поверхонь шиї; 2) бути невиправним; 3) спотворювати обличчя.

Перші два питання вирішуються судово-медичним експертом, третє — судово-слідчими органами (судом, інколи — слідчим).

При проведенні експертизи експерт повинен не тільки встановити ха­рактер і ступінь тяжкості самого ушкодження за загальними критеріями (розлад здоров'я, стійка втрата працездатності), але і вказати на виправність чи невиправність його.

Під виправністю розуміється значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформацій, порушень міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів (впливом терапевтичних процедур). При не­обхідності застосування операційного втручання (проведення косметичної операції) для ліквідації наслідків ушкоджень обличчя ушкодження вва­жається невиправним.

Якщо залишкові явища травми обличчя є невиправними, і слідчим чи судом вони визнані як такі, що спотворюють обличчя, то ушкодження оцінюється експертом як тяжке.

Способи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Мучення (муки) — це навмисне заподіяння страждань шляхом тривалого позбавлення людини їжі, пиття чи тепла або поміщення чи залишення жертви у шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії.

Катування (мордування) — це навмисні дії, що пов'язані із за­подіянням багаторазового, тривалого й особливого болю: щипання, шма­гання, нанесення великої кількості ушкоджень тупими і гострими предметами, припалювання тіла розпеченими предметами чи обварю­вання гарячою рідиною, введення в піднігтьові ложа гострих предметів і т. ін.

Судово-медичний експерт не вирішує питання про виникнення ушкод­ження в результаті мучень чи катувань, тому що це не входить до його компетенції, але він повинен встановити: а) наявність, характер, ло­калізацію, кількість ушкоджень; б) різницю в давності нанесення уш­коджень (одночасність чи різночасність); в) знаряддя, якими заподіяні ушкодження, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень. При наявності даних необхідно зазначити, що нанесення конкретних ушкод­жень пов'язане із заподіянням багаторазового, тривалого чи особливого болю.

Середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Це ушкодження, які не є небезпечними для життя і не заподіяли наслідків, передбачених ст. 101 КК України, але які викликали тривалий розлад здоров'я чи стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину.

Під розладом здоров'я слід розуміти хворобливий стан організму, три­валість якого визначається строком повного загоювання ушкоджень, тобто відновленням анатомічної цілісності і ліквідацією функціональних пору­шень. Тривалим вважається розлад здоров'я на строк понад три тижні (більше як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід ро­зуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 %.

Легкі тілесні ушкодження. До легких тілесних ушкоджень, які спри­чинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездат­ності, відносяться ушкодження, які викликали короткочасний розлад здо­ров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три 'тижні (21 день), чи незначну стійку втрату загальної працездатності до 10 %.

До легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, відносяться ушкодження з незначними швидкоминущими наслідками, які продовжували­ся не більш як шість днів.

3. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень

Визначення стану здоров'я в судово-медичній практиці, як правило, проводиться у таких випадках:

1. При неявці особи за викликом слідчого чи суду, чи при відмові давати показання через хворобу або пред'явлення у зв'язку з цим медич­ного документа про захворювання, який викликає сумнів у його дос­товірності.

2. В ув'язненого, який відмовляється працювати, при наявності скарг на стан здоров'я.

3. При відстрочці виконання вироку про засудження особи до позбав­лення волі, виправно-трудових робіт чи інших мір покарання з приводу важкої хвороби до її вилікування, а також при вагітності і після пологів.

4. При ухиленні від чергового призову на дійсну військову службу і при ухиленні військовослужбовців від служби.

5. При визначенні потреби в санаторно-курортному лікуванні, посиле­ному харчуванні при порушенні позовів у цивільному процесі.

У зв'язку з особистою складністю експертиза стану здоров'я дуже час­то проводиться комісійно, з залученням висококваліфікованих лікарів-клініцистів відповідних спеціальностей, а при необхідності клінічного обсте­ження особу поміщають у стаціонар.

При проведенні експертизи чи лікарська комісія можуть зіткнутися з різними видами обману з боку особи, яку оглядають щодо стану її здоров'я. Розрізняють такі види обману: симуляція хвороби, агравація, дисимуляція, штучні хвороби і калічення членів.

Симуляція хвороб. Симуляція — це показ, видання неіснуючої хворо­би. Симулянти — це здорові люди, які без шкоди для організму різними способами і прийомами прагнуть відтворити хворобу, її суб'єктивні і об'єктивні симптоми чи частину і тих, і інших.

Природно, що навіть найдосвідченіший симулянт не може відтворити хворобу в цілому.

1. Підвищення температури — непомітне постукування нігтем пальця по кінчику термометра, натирання пахви перцем, сіллю, часником, бодягою.

2. Відтворення блювоти прийомом блювотних речовин чи подразнен­ням м'якого піднебіння, інколи напругою психіки.

3. Кровотеча — до виділень додають свою кров з попередньо нанесе­них малопомітних ушкоджень чи кров тварини, іноді який-небудь фарбник.

4. Патологічні властивості сечі — додають у сечу кров, цукор, куря­чий білок, інколи замість своєї сечі на аналіз здають сечу хворого.

5. Жовтуха — прийомом акрихіну.

6. Симуляція захворювань серця — для підвищення артеріального тиску, викликання прискореного серцебиття п'ють міцний чай, каву, прий­мають кофеїн, ефедрин, випалюють 2-3 пачки цигарок за день.

7. Захворювання легенів — туберкульоз (додають у мокроту кров із десни, замінюють мокроту мокротою туберкульозного хворого); гостре запа­лення легенів — вдихають речовини, які подразнюють дихальні шляхи.

Ознаки викриття симулянтів:

1. Нестабільний анамнез захворювання — при повторних бесідах лікаря з пацієнтом останній вказує різний час появи ознак хвороби, різні причини її розвитку; скарги його часто стереотипні чи невизначені.

2. При лікарському обстеженні — відсутність важливих, важко відтворюваних ознак хвороби, суперечності між скаргами і об'єктивними ознаками, «неправильне протікання хвороби».

3. Симулянт прагне здаватися більш тяжкохворим, ніж це буває при дійсній, відтворюваній ним хворобі. У цій ситуації дуже доречна приказка: «Симулянт гірше бачить, ніж сліпий, гірше чує, ніж глухий, кульгає сильніше, ніж кривий».

4. Тактика симулянта — наполегливість, настирність, прагнення отри­мати звільнення від роботи.

5. Скарги на неефективність лікування, вимагання до себе підвищеної уваги.

6. Раптове виздоровлення — якщо втратив надію на успішне завер­шення обману.

Агравація — перебільшення проявів хвороби чи травми, яка є в дійсності. Агравант завжди хворий чоловік, але переслідує конкретні корис­ливі цілі.

Дисимуляція — приховування наявної хвороби. Здійснюється з ко­рисливою метою: при вступі до навчального закладу, при влаштуванні на роботу з підвищеними вимогами.

Штучні хвороби — різного роду самоушкодження (фізичні і хімічні), які заподіюються з метою отримання яких-небудь вигод і привілеїв чи відхилення від несення цивільної чи військової служби. Нерідко вони набу­вають тяжкого, тривалого характеру і вимагають лікування.

Найчастіше викликають такі штучні хвороби:

1. Дерматити — можуть бути механічного походження (розчісування, тертя шкіри), хімічного (примочки розчинів кислот, лугів, гасу, соку дурма­ну, махорки), термічного (опіки сонячними променями чи штучними джере­лами тепла).

2. Виразки — прибинтовування до шкіри вареної картоплі, мокрого пічного попелу, обливання шкіри кислотою і лугами, втирання отруйних рослин — лютику, тютюну.

3. Абсцеси і флегмони — уведення під шкіру інфекції (прошивання тканин ниткою, яка промочена слиною, зубним нальотом, калом) або хімічних речовин (солі, мила, гасу, скипидару, кислот, лугів).

4. Набряки — перетягування кінцівок бинтом чи тривале постукування тупим предметом.

5. Пухлини — уведення під шкіру відносно нешкідливих речовин, але які практично не розсмоктуються (парафін, стеарин, вазелін).

6. Випадання прямої кишки — шляхом уведення в неї мішечка з сухим горохом, який набухає і мішечок за тасьму із силою висмикують, витягуючи за собою слизову оболонку.

7. Грижі — пальцевим розширенням пахового кільця з наступним сильним натужуванням, кашлем, підняттям важкого тягаря.

8. Хвороби очей (кон'юнктивіти, кератити, панофтальміти) — викли­каються механічними (натирання очей рукою, тканиною, уведення в щілину

ока пилу, піску, дрібно наструганого волосся), хімічними (уведеннями солі, кислот, лугів), променевими (довгий час дивитися на сонце, полум'я вольто-вої дуги), токсично-алергічними (уведенням в щілину ока квіткового пилку тощо) засобами.

9. Хвороби органу слуху — уведення в зовнішній слуховий отвір по-сторонніх тіл (дріт, цвях, голка) чи проколюванням барабанної перетинки.

10. Терапевтичні захворювання — тяжкий розлитий бронхіт (вдихання цукрової пудри), гостра діарея (прийом послабляючих речовин чи мила).

11. Венеричні захворювання — виразка статевого члена (припікання статевого члена цигаркою, яка горить, розжареною монетою), що видається за первинний сифіліс; гонорейний уретрит (уведення в сечовидільний канал кусочків мила).

Калічення членів — навмисне заподіювання самому собі чи за домо­вленістю з іншою особою якого-небудь ушкодження з корисливою метою (інсценування пограбування, при симуляціях замаху на убивство чи само­губство, симуляція квартирних і сімейних сварок, у застрахованих осіб — для отримання допомоги, у засуджених і військовозобов'язаних).

При каліченні найчастіше страждають верхні і нижні кінцівки від дії гострої, тупої чи вогнепальної зброї, низької чи високої температури.

Особливостями судово-медичної експертизи штучних хвороб і калічення членів є:

1. Опитування особи — виясняють коли, де, чим і за яких обставин було отримане ушкодження, хто це бачив, чув, де утримується знаряддя (зброя), що робив потерпілий після отримання ушкодження, як швидко і куди звертався за допомогою.

2. Огляд потерпілого — детальний опис усіх ознак хвороби, виявлених ушкоджень і змін.

3. Дослідження речових доказів — огляд, опис, фотографування одягу і взуття зі слідами ушкоджень, знарядь, відрубаних пальців, вирізаних країв ран, різних прокладок при вогнепальних пораненнях.

4. Огляд місця події.

5. Проведення слідчого експерименту з фотографуванням основних йо­го етапів. Інколи проводиться кінозйомка.

Дата добавления: 2014-12-29