Питання, які вирішуються при дослідженні крові, волосся, сперми, слини та інших виділень організму людини

П Т1ПТЫГЯЛ

шари. Висушування проводять при кімнатній температурі. Після висихання крові марлю кладуть у конверт із зазначенням на ньому дати взяття крові й прізвища особи, у якої вона взята. У другий конверт кладуть чисту марлю від того ж куска для контролю.

Зразок крові з трупа береться під час розтину з порожнини серця чи великих судин.

При надсиланні на дослідження як речових доказів виділень організму в розпорядження експерта крім зразків крові подаються зразки слини. Сли­на після полоскання рота збирається в пробірку в кількості 2-3 мл, центри­фугується, надосадкова рідина виливається на марлю і висушується при кімнатній температурі. Зберігати рідку слину навіть у холодильнику не можна, оскільки це призводить до руйнування групових антигенів. Найкра­ще брати зразки слини безпосередньо в судово-медичній лабораторії.

Зразки сперми можуть бути отримані шляхом мастурбації чи масажу простати в умовах урологічного кабінету поліклініки чи лікарні.

Для взяття зразків волосся рекомендується обережно виривати його пальцями (у трупів) чи зрізати ножицями (у живих осіб) з передньої, серед­ньої і бокової частин голови (лобної, тім'яної, потиличної, правої і лівої скроневих ділянок). У випадку потреби беруть у такий же спосіб волосся з бороди, вусів, бакенбардів, брів, лобка та ін. Зразки волосся в кількості 15-20 штук з кожної ділянки кладуть в окремі пакети чи пробірки і супровод­жують надписом, що міститься в пакеті, звідки взяте волосся, ким і коли.

При дослідженні речових доказів із підозрою на наявність на них крові перед судово-медичним експертом можуть бути поставлені такі питан­ня:

1. Чи є кров на об'єкті, який надсилається на дослідження?

2. Кому належить кров — людині чи тварині (при потребі встановлю­ють, до якого виду тварин вона належить)?

3. Чи може кров (виходячи з груп крові) належати конкретній особі?

Ці питання майже завжди цікавлять слідство і незмінно постають пе­ред експертом-біологом. З урахуванням обставин справи судово-біологічна експертиза вирішує й інші питання:

1. Кому належить кров — чоловікові чи жінці?

2. Кров належить новонародженому чи дорослій людині?

3. Яке регіональне походження крові?

4. Яка давність утворення плям крові?

5. Яка кількість рідкої крові міститься в плямі?

6. Чи не належить кров вагітній жінці або породіллі?

Крім цих питань можуть бути вирішені питання, які стосуються ме­ханізму утворення слідів крові, для уточнення факту отруєння і характеру отрути (за станом гемоглобіну) тощо.

Для вирішення питання про наявність крові в плямах використовують кілька методів дослідження. На місці події при виявленні плям, які нагаду­ють кров, можуть застосовуватись так звані попередні, орієнтовні проби на

«15

кров — проба з перекисом водню, бензидинова проба, проба хемілюмінес­ценції люмінолу, які дозволяють виявити каталазні і пероксидазні власти­вості крові. Ці проби неспецифічні. Вони дають позитивні реакції і з іншими речовинами біологічного походження, наприклад, з соками рослин, фруктів, дріжджами, хроном. Позитивний результат цих проб дозволяє тільки запідозрити наявність крові в плямі, але не стверджує цього. Тому, якщо на місці події плям з підозрою на кров мало, то доцільно ці попередні проби не проводити, а всі об'єкти надсилати для дослідження в лабораторію.

Попереднім є і дослідження плям, які нагадують кров, в ульт­рафіолетових променях. Застосування цього методу дозволяє більш якісно провести огляд місця події, виявити погано розрізнювані сліди. З цією ме­тою використовується кварцова лампа чи ультрафіолетовий освітлювач. В ультрафіолетових променях свіжі плями крові мають темно-коричневий колір і бархатистий вигляд, а старі — оранжево-червоний колір. Таке дослідження не справляє негативного впливу на сліди крові.

Доказовими методами встановлення крові, які застосовуються в лабо­раторії, є спектральний метод дослідження, мікрокристалічні реакції, метод флуоресцентної мікроскопії, морфологічне дослідження. Вони засновані на виявленні гемоглобіну чи його дериватів (похідних), а також формених елементів крові.

Метод абсорбційної спектроскопії базується на властивості гемоглобіну і його похідних (гемохромоген, гематопорфірин) поглинати світові хвилі конкретної довжини і утворювати спектри поглинання. Таким чином, вияв­лення спектра гемоглобіну чи одного з його похідних доводить наявність крові в плямі. Мікроспектральний метод виявлення крові специфічний, дуже чутливий, він дозволяє виявити кров у дуже малих кількостях.

За відсутності в лабораторії спектральних приборів (мікроспектро-скопа і спектроскопа прямого бачення) користуються мікрокристалічними реакціями (реакція Тейхмана — отримання кристалів солянокислого геміну, реакція Такаями — отримання кристалів гемохромогену), позитивний ре­зультат яких є доказовим щодо присутності крові. Однак ці реакції за своєю чутливістю значно поступаються спектральному методу і тепер в лабора­торіях майже не застосовуються.

Для дослідження замитих слідів і слідів крові, які піддались іншому зовнішньому впливу, застосовують метод флуоресцентної мікроскопії.

Якщо експертом установлена наявність крові в об'єкті, то слідчого, як правило, цікавить питання про те, походить ця кров від людини чи тварини, оскільки нерідко підозрювані пояснюють походження крові на їхньому одязі й предметах, які їм належать, тим, що на одяг чи ці предмети попала кров не людини, а якоїсь тварини.

Належність крові людині чи тварині (вид крові) встановлюється за допомогою реакції преципітації Чистовича-Уленгута. Ця реакція заснована на такому принципі: якщо в кров якій-небудь тварині, наприклад кролику, увести білок (антиген) іншої тварини, наприклад коня, то рідка частина крові (сироватка) кролика, в якій виробляються особливі речовини (антитіла), набуває здатності при взаємодії її з кров'ю коня утворювати оса­док, який називається преципітатом (реакція між антигеном і антитілом). У реакції беруть участь два компоненти: витяжка з плями, яку слід дослідити,

і преципітуюча сироватка. Випробовуючи витяжку з плями крові з різними сироватками, які здатні реагувати з білком людини, коня, собаки, свині, рогатої худоби, експерт установлює, з якою із уведених в реакцію сиро­ваток утворюється преципітат, і таким чином вирішує питання про видо­ву належність крові та якій саме тварині вона належить.

Реакція преципітації дуже чутлива і дозволяє відкривати видоспе-цифічний білок у плямах крові площею в кілька квадратних міліметрів. Ре­зультат реакції залежить не тільки від розмірів, інтенсивності плям крові й ступеня просочування матеріалу предмета-носія, але і від стану білків крові, головним чином їх розчинності. Слід пам'ятати, що видоспецифічні білки крові дуже чутливі до різних фізичних і хімічних дій, тому для успішного визначення виду крові в плямах на речових доказах необхідно правильно їх зберігати і пересилати в лабораторію. Так, неправильна термічна обробка предметів із слідами крові (висушування при високій температурі) призво­дить до того, що білки крові переходять в нерозчинний стан, що перешкод­жає встановленню їх виду, а пересилка вологого одягу із слідами крові — до її загнивання і денатурації білків. Багато хімічних речовин, які застосову­ються в орієнтовних реакціях на наявність крові (бензидин, перекис вод­ню, люмінал) також заважають подальшому встановленню її видової на­лежності.

Якщо встановлено, що кров належить людині, то виясняють мож­ливість її походження від конкретної особи. Для цього експерт здійснює індивідуалізацію крові. Відрізнити кров однієї людини від іншої можна на основі дослідження імунологічних і біохімічних особливостей. У першу чер­гу визначають групу крові. Спочатку досліджують класичні групи крові (система АБО). За системою АБО кров ділиться на чотири групи. Перша група крові характеризується присутністю в еритроцитах антигену О і в сироватці антитіл а і р (Ооф), друга група — антигена А і антитіла р (Ар), третя група — антигена В і антитіла а (Ва), четверта група — антигенів А і В і відсутністю антитіл а і р (АВ). Однак, якщо за цими групами крові не вдається диференціювати кров осіб, які проходять у справі, тобто коли вони належать до однієї групи, переходять до дослідження інших еритроцитар-них, а також лейкоцитарних, сироваткових і ферментних систем. Природно, що чим більше буде досліджено ознак чи антигенів і властивостей крові, тим точнішою буде відповідь судово-медичного експерта. Різних сполучень всіх антигенів, які входять в ізосерологічні системи крові, може бути понад 300 000. Ймовірно, як передбачав ще О. О. Богомолець, що в міру розвитку науки групи крові уподібнюються дактилоскопічним узорам, і настане ера істинно індивідуальної діагностики крові.

Виіршення питання, кому належить кров — чоловікові чи жінці, інколи буває важливо для її індивідуалізації. Якщо групові антигени крові двох осіб, які проходять у справі, збігаються, а вони належать до осіб різної статі, то диференціювати цю кров можна на основі встановлення походження її від чоловіка чи жінки.

Статева диференціація крові проводиться шляхом виявлення різниці в будові ядер сегментоядерних лейкоцитів. Навіть у великій кількості в ядрах лейкоцитів виростів, які нагадують за формою барабанну паличку, ракетку, властива крові жінки. У крові чоловіків таких утворень немає або вони є в

невеликій кількості. Належність крові чоловікові можна установити методом люмінесцентної мікроскопії, виявивши в ядрах лейкоцитів у-хромосому.

У справах про дітовбивство, кримінальні аборти інколи виникає не­обхідність диференціювати кров новонароджених від крові матері. Крові новонародженого на відміну від крові дорослих в плямах характерна велика стійкість гемоглобіну. Про це можна судити за зміною кольору крові після додавання до неї лугу чи за зміною спектрів поглинання.

До моменту пологів гемоглобін крові дитини на 70-80 % складається із фетального гемоглобіну (НЬР) і на 20-30 % — гемоглобіну дорослої людини (НЬА). З віком відбувається швидке зменшення вмісту в крові фетального гемоглобіну, кількість якого до кінця першого року життя дитини коли­вається в межах 1-4 %, що відповідає крові дорослих людей. Тому цей метод дозволяє виявити в слідах (давність до 2-3 тижнів) кров плода, дитини до одного року і кров дорослої людини. Диференціювати, на­приклад, кров дорослої людини від крові дитини 5~6 років цим методом не вдається.

Визначення регіонального походження крові проводиться шляхом ви­явлення в ній додаткових включень, які властиві тому чи іншому органу, який був джерелом кровотечі. Наприклад, у плямах крові менструального походження можуть міститися клітини епітелію слизової оболонки матки, частинки калу гемороїдального походження, при легеневій кровотечі — клітини трахеї і бронхів чи мікрочастинки тканини легенів.

Визначення давності утворювання плям крові допомагає встановити чи виключити зв'язок кров'яних слідів з конкретною подією. Сьогодні для вирішення питання про давність утворення плям крові немає науково об­грунтованих методів. Використовуються з цією метою гемоглобіновий метод, заснований на зміні властивостей гемоглобіну при старінні плям крові, і ферментний метод, заснований на зниженні активності ряду ферментів. Обидва вони складні щодо їх застосування на практиці, орієнтовні і тру­домісткі.

Останнім часом давність слідів крові встановлюється шляхом виявлен­ня в ній хлоридів срібла при зануренні плями крові в 1 %-ний розчин азот­нокислого срібла. Однак і цей метод не є абсолютно достовірним, оскільки просочування плями хлоридами, як і розпад гемоглобіну та зниження актив­ності ферментів, залежить не тільки від строку, який пройшов від моменту утворення плями, але й від різних зовнішніх впливів (температурних умов, вологи, сонячної радіації і т. ін.), які майже ніколи не можуть бути вра­ховані.

У ряді випадків буває важливо встановити, яка кількість рідкої крові була необхідна для утворення виявлених на місці події плям. Таке питання виникає при підозрі, що знайдений труп — не на місці події. Тоді прово­диться порівняння кількості втраченої крові, установленої експертом при розтині трупа, з кількістю крові, яка необхідна для утворення плям, виявле­них на місці, де перебував труп. При різкій невідповідності цих даних мож­на допустити, що ушкодження були нанесені в іншому місці, де і була кро­вотеча, а потім труп був доставлений на те місце, де його знайшли.

Сьогодні судово-медична експертиза володіє методами, які дозволяють лише орієнтовно визначити кількість крові, яка утворила пляму. Це пов'я-

зано з тим, що на результати впливають такі фактори, як характер і струк­тура матеріалу, на якому утворились плями крові, ступінь його просочуван­ня та ряд інших моментів.

Визначення кількості крові, яка вилилася, за утвореними нею слідами проводиться за сухим залишком крові з наступним перерахунком його у рідку кров. Такий залишок визначають шляхом порівняння ваги однакових за площею ділянок предмета із слідами крові з однакової за площею ділянкою предмета без слідів крові. Потім робиться перерахунок на всю площу плями, виходячи з того, що 1 л рідкої крові після висихання залишає 211 г сухого залишку.

При підозрі на отруєння кров'яними ядами (окисом вуглецю, бертоле­товою сіллю, нітратами і т. ін.), які спричиняють утворення в крові карбок-си чи метгемоглобіну, останні визначаються спектральним і хімічним дослідженнями.

Належність крові вагітній жінці чи породіллі визначається за хоріонгонадотропним гормоном, який циркулює в крові і виділяється із се­чею. Цей гормон виявляється в плямах крові і сечі за допомогою спермату-ричної реакції на жабах.

Дослідження крові здійснюється і в справах про спірне батьківство, спірне материнство і заміну дітей. Групові ознаки еритроцитарних, сиворо-точних і лейкоцитарних систем, а також ізоферменти успадковуються за визначеними правилами, і на основі їх дослідження експерт може вирішити питання про можливість походження дитини від конкретних батьків. У цьо­му випадку досліджується антигенна характеристика крові як батьків, так і дитини. На основі законів генетики за відповідними таблицями ек­сперт може вирішити питання про можливість походження дитини від даних батьків. При цьому мають на увазі, що у дитини можуть бути тільки ті антигени, які є у крові хоча б одного з батьків. Якщо ж дитина має який-небудь антиген, який відсутній у матері і батька (відповідника), то цей чоловік не є батьком даної дитини, і можливість його батьківства виключається. Чим більше різних систем крові буде досліджено, тим вища ймовірність виключити відповідача, неправильно зазначеного як батька дитини (див. табл. 1).

Таблиця 1

Система крові	Імовірність виключення, %	Сумарна ймовірність виключення
АБО МЫ5з Резус Келл Даффи Гаптоглобін Система НЬА	16,8 24,0 28,0.3,8 5,017,8 27,0	16,8 34,8 54,5 56,2 58,4 65,8 75,0

Сьогодні експертиза спірного батьківства залишається все ж таки ек­спертизою виключення, а не встановлення батьківства. Тільки в деяких ви­падках, коли дитина і передбачуваний батько мають в крові дуже рідкий антиген, який зустрічається, наприклад, один раз на кілька мільйонів ви­падків, експерт має право твердити, що даний чоловік — батько дитини.

Експертиза спірного батьківства має ряд особливостей, які врахову­ються при її проведенні. Так, якщо дитині, матері чи передбачуваному бать­кові переливали кров, то антигени перелитої крові деякий час можуть вик­ривляти дійсну групу крові. У таких випадках необхідно проводити дослідження не раніше визначеного строку після гемотрансфузції, який за­лежить від кількості перелитої крові.

Слід враховувати і те, що вираженість групових антигенів деяких сис­тем крові в перші місця життя дитини досить низька. Тому, щоб уникнути експертних помилок, такі дослідження повинні здійснюватись не раніше, ніж дитині виповниться півроку, а у випадках народження недоношеної дитини — і того більше.

Судово-медична експертиза волосся може вирішити ряд питань:

1. Чи є доставлені для дослідження об'єкти волоссям?

Волосся відрізняється від різних волокон, ниток інших об'єктів тим, що має характерну будову. Це питання вирішується макро- і мікроскопічним дослідженням. У волосині розрізняють корінь — внутрішню частину, яка міститься в шкірі, і стрижень — зовнішню частину, розміщену над шкірою. Корінь — це волосяна цибулина, яка має складну будову. В стрижні воло­сини розрізняють три шари: зовнішній (кутикула), середній (кірковий) і внутрішній (мозковий — серцевина). У кірковому шарі міститься різна для кожної людини кількість пігменту, яка надає волоссю різного кольору. На­явність цих структурних елементів свідчить про те, що об'єкт є волоссям.

2. Належить волосся людині чи тварині?

Ознаки, які відрізняють волосся людини від волосся тварин, виявля­ються при мікроскопіюванні. Краї волосся людини рівні з дрібною зуб-частістю, у волосся тварин вони нерівні з великими зубчиками, що пояс­нюється розміщенням клітин кутикули. Кора волосини людини складає ос­новну її масу, у тварин кора волосинки тонка, а основну її масу складає серцевина (мозкова речовина). Зерна пігменту у волоссі людини маленькі і не утворюють великих скупчень, які є у волоссі тварин. Розміщуються зерна пігменту у волоссі людини переважно у периферійній частині кіркового ша­ру, а у волоссі тварин — у центральних ділянках кори волосини і нерівномірно по довжині стержня. Серцевина волосини людини складається із дрібних клітин, які щільно прилягають одна до одної, внаслідок чого структура її не виявляється. Клітини серцевини волосся тварин мають ви­значену систему розміщення, між серцевиною і корою є повітреносні просто­ри, що надає волосині характерної структури. У людини серцевина волоси­ни, як правило, не перебільшує 1/3 його товщини (але не тонша 0,04 см). На протязі волосини вона може кілька разів перериватися і мати вигляд окремих острівків. Серцевина волосся тварин, як правило, має вигляд не­правильного тяжа (за винятком кореня і верхівки) рівномірної товщини.

Визначення того, якій тварині належить волосся, базується на особли­востях будови їхньої кутикули і серцевини, для чого волосся зрівнюють із

зразками чи таблицями атласів волосся. Але визначити вид тварини, від якої взято волосся, вдається не завжди (приблизно в половині всіх експертиз). Для розрізнення волосся людини і тварини, крім морфологічних особливо­стей будови волосини, застосовують і емісійний спектральний аналіз, який виявляє різний вміст деяких макро- і мікроелементів.

3. Визначення регіональної належності волосся.

Для цього досліджують довжину, форму, товщину, а також форму по­перечного зрізу волосини. Форма поперечного зрізу волосини голови — кругла чи овальна; волосини вусів, бороди, бакенбардів та із ніздрів — нерідко трикутні чи багатокутні, а форма зрізу волосини лона чи проміжності — ниркоподібна. Має значення вигляд кінців волосся (периферійний кінець, ніколи не стрижених волосин голковидно сточений чи мітлоподібно розщеп­лений), специфічні накладення на волосини та інші особливості.

4. Належність волосся чоловікові чи жінці.

Для цієї мети досліджують клітини волосяного влагалища з метою ви­явлення тілець Барра (статевого хроматину). Виявлення великого проценту баропозитивних клітин свідчить про те, що волосся належить жінці. Відсутність чи виявлення таких клітин у невеликій кількості свідчить про належність волосся чоловікові. Для визначення статі запропоновано вивчен­ня у волосинах деяких макро- і мікроелементів, що здійснюється хімічним, емісійним, спектральним, атомно-адсорбційним та іншими методами, а також за наявністю чи відсутністю особливих флуоресцуючих тілець, характерних для клітин чоловічої статі.

5. Інколи слідчому важливо встановити, випало волосся чи воно вир­ване. Вирвані волосини можуть свідчити про боротьбу, самооборону чи про яке-небудь насилля.

Вирване волосся від такого, що випало, відрізняється в основному ста­ном цибулини. Цибулина волосини, що випала, колбовидно-круглої форми, ороговіла, суха, з гладеньким краєм, без клітинних елементів 'і оболонок влагалища, на нижній поверхні немає заглибини для волосяного сосочка. Цибулина життєздатного (вирваного) волосся складається із життєдіяльних клітин, нижня поверхня її має заглибину для волосяного сосочка, частина цибулини може бути відсутня, на кореневій частині таких волосин виявля­ються залишки влагалищних оболонок.

6. Чи є ушкодження та зміни волосся?

Характер предмета, який скоїв ушкодження волосся, і спосіб від­ділення волосся визначають за особливостями пошкодженої ділянки. Безпо­середньо після стрижки краї зрізу бувають гострими, з нерівностями, які від розчісування і тертя об одяг з часом загладжуються, що певною мірою вка­зує на давність стрижки. При дії тупим предметом волосся часто має розши­рені чи роздавлені кінці. Якщо волосина обірвана швидким рухом, то її обірваний кінець абсолютно рівний. Волосина, обірвана повільно, буває із ступенейодібним кінцем. Під впливом високої температури волосся змінює свій колір (світлішає, а потім рижіє), в ньому з'являються міхурці повітря, воно скручується. При температурі 260-300 °С волосся обвуглюється. При пострілах з близької відстані волосся навколо рани скручується, змінює колір, на ньому відкладаються кіптява і порошинки. Штучне пофарбування розпізнається при мікроскопічному дослідженні волосся (фарба розмі-

щуеться нерівномірно на поверхні волосся, кіркова частина не фарбується). За результатами емісійного спектрального дослідження часто можна встано­вити не тільки те, що волосся фарбувалось, але й який фарбник був застосо­ваний, оскільки у великій кількості наявний якийсь певний елемент, що відсутній або є в незначній кількості в непофарбованих волосинах. Від­різнити знебарвлене волосся від природного світлого не завжди можливо. Вирішенню цього питання допомагає діазореакція: знебарвлене волосся фар­бується діазореактивом у червоний колір, що не спостерігається при природ­ному світлому волоссі. Гниття змінює колір волосся: темне стає червоно-каштановим, а світле — світло-каштановим.

7. Чи можливо встановити походження волосся від конкретної особи?

Схожість і можливе походження волосся, яке представлене як речові докази, від різних осіб, які проходять у справі, є найважливішим питанням для слідчих і судових органів. Для вирішення цього питання проводиться порівняння волосся, доставленого як речові докази, і зразків волосся, взятих у осіб, які проходять у справі. Оскільки порівняти можна волосся тільки з однакових частин тіла, відразу встановлюють регіональне походження во­лосся — речових доказів, а потім беруть зразки з відповідних ділянок тіла в осіб, які проходять у справі. При вирішенні питання про можливість поход­ження волосся від конкретної особи досліджуються такі ознаки, як його колір, форма, довжина, товщина, присутність і характер серцевини, особли­вості периферійних і кореневих кінців, наявність пігменту, його колір, ха­рактер та ін., а також визначення групової (за системою АВО) і в деяких випадках статевої належності.

Сучасні можливості визначення групової належності волосся великі. Спеціально розроблені для такого визначення високочутливі методи аб-сорбції-елюції та змішаної аглютинації дозволяють виявити групові антигени в одній волосині чи навіть у її частині довжиною в 2-3 см.

Вміст групових антигенів системи АВО у волоссі не залежить від кате­горії чи ступеня видільництва. Однак сила вираженості антигенів у волоссі людей різна. Вона відповідає силі вираженості групових антигенів у крові даної особи. Тому завжди оцінка результатів визначення групової належ­ності досліджуваного волосся для вирішення питання про можливість його походження від конкретної особи проводиться з урахуванням вираженості його групових антигенів як у волоссі цієї людини, так і в крові даної особи. Тому завжди оцінка результатів визначення про можливість його походження від конкретної особи проводиться з урахуванням вира­женості його групових антигенів як у волоссі цієї людини, так і в його крові.

Проводячи порівняльне дослідження, на основі сумарних характери­стик установлюють несхожість волосся, а не тотожність, оскільки волосини з голови однієї людини можуть розрізнятись між собою, а волосся різних лю­дей — мати однакові ознаки.

Якщо волосся, доставлене як речові докази, не схоже з волоссям кон­кретної особи, то експерт у своїх висновках вправі зазначити, що дане во­лосся не належать цій особі. У випадках протилежного результату дослідження експерт зазначає про можливість належності волосся кон­кретній особі.

Із виділень людського організму як речові докази найчастіше досліджуються плями сперми, слини, поту і сечі. При судово-медичній ек­спертизі зазначених виділень вирішуються два питання:

1. Чи являє собою досліджений об'єкт шукане (тобто сперму, слину, піт, сечу)?

2. Чи може виявлений об'єкт бути залишений конкретною особою (тобто визначення групової належності об'єкта)?

Виявлення плям сперми встановлюється за зовнішнім виглядом (про що говорилось раніше), дослідженням в ультрафіолетових променях (плями світяться голубувато-білим кольором), проведенням мікрокристалічних ре­акцій (реакції Флоранса — отримання кристалів йодхоліну) чи реакції з картопляним соком.

Остаточно питання про наявність сперми вирішується мікроскопічним дослідженням і виявленням цілих сперматозоїдів, які мають характерну анатомічну будову (головку, шийку і хвостик). Виявлення в полі зору хоча б одного сперматозоїда свідчить про спермальне походження плями. Для полегшення виявлення сперматозоїдів застосовують люмінісцентну мікроскопію.

У випадках азооспермії, коли встановити присутність сперми в плямі на основі виявлення сперматозоїдів неможливо, застосовуються інші методи досліджень, наприклад, дослідження ферментів лактатдегідрагенази чи ки­слої фосфатази, виявлення особливих білків — холіну і сперміну — хроматографічним методом, виявлення відповідних мікроелементів (цинку) емісійно-спектральним дослідженням.

Якщо буде встановлено, що пляма утворена спермою, то необхідно ви­значити, чи не залишена сперма підозрюваним. Для цього потрібно встано­вити групу сперми за ізосерологічною системою АВО. Слід мати на увазі, що група сперми у чоловіків збігається з групою їх крові. Однак визначення групи сперми ще не дозволяє встановити індивідуальну належність сперми, оскільки багато чоловіків мають однакову групу сперми. Незбігання групи сперми, виявленої на місці події, з групою крові підозрюваного дозволяє експерту зробити висновок, що досліджувана сперма не належить цій особі.

При міркуванні про можливість походження сперми від конкретної особи слід мати на увазі ще одне явище — «видільництво». У більшості лю­дей (80-85 %) антигени, які містяться в крові і визначають її групу, при­сутні також у виділеннях (сперма, слина, піт). Ці люди належать до кате­горії «видільників». Однак зустрічаються особи, у виділеннях яких відсутні чи містяться у невеликій кількості антигени, які присутні в них у крові, такі особи належать до категорії «невидільників» (15-20 %). Тому для вирішення питання про можливість походження сперми від конкретної особи потрібно встановити і категорію видільництва, для чого експерту подається не тільки кров, але й слина цієї ж особи.

Наприклад, у крові підозрюваної особи встановлена група крові А. У спермі на речових доказах також знайдено антиген А. На основі цих даних можна, здавалося б, передбачити, що ця сперма могла належати цій людині. Однак це можливо тільки в тому випадку, якщо особа належить до категорії «видільників». Якщо ж буде встановлено, що ця особа належить до категорії «невидільників», така можливість відсутня.

Сперма також досліджується при проведенні експертизи нездатності до запліднення, яка призначається при статевих злочинах, справах про розлу­чення та в деяких інших випадках.

Здатність до запліднення встановлюється шляхом виявлення у спермі нормальних рухливих сперматозоїдів у достатній кількості.

Нездатність до запліднення може бути зумовлена відсутністю сперми (асперматизм, аспермія), наявністю сперми без сперматозоїдів (азоспермія), наявністю нерухливих (некроспермія) чи хворобливо змінених сперматозої­дів (астеноспермія), або ж незначною кількістю нормальних сперматозоїдів (олігоспермія).

Однак із судово-медичної точки зору наявність навіть одного нормаль­ного рухливого сперматозоїда в еякуляті не дає підстави для твердження про повну нездатність до запліднення.

Сліди слини найчастіше бувають на недопалках цигарок і сигарет, по­штових марках і конвертах, якщо вони заклеювались шляхом нанесення слини на шар клею клапана конверта. Слина може також бути на різних предметах, якщо є підозра що вони були використані- як кляп (рушники та ін.).

Для встановлення наявності слини на тому чи іншому предметі його досліджують в ультрафіолетових променях. Плями слини світяться білу­ватим кольором. Для доказу наявності слини проводять хімічну реакцію на птіалін (амілазу).

Для дослідження поту, як правило, використовують різні предмети одягу, а в деяких випадках — гребінці, знайдені на місці події та інше. Для встановлення слідів поту застосовується хімічна реакція на амінокислоту — серин.

Дослідження сечі проводиться при виявленні плям з підозрою на сечу. Доказ наявності сечі проводиться хімічною реакцією на креатинін.

Наявність плям калу, блювотних мас, меконія, сировидної змазки, навколоплідної рідини, лохій, молока і молозива визначається, головним чи­ном, при мікроскопічному дослідженні і виявленні характерних для кожного об'єкта морфологічних елементів.

Крім встановлення наявності в об'єкті, що досліджується, того чи іншого виділення організму, в ньому можна знайти групові антигени і ви­словити міркування про можливість походження виділення від конкретної особи з урахуванням явища «видільництва».

Із наведеного видно, що речові докази біологічного походження мо­жуть мати дуже важливе значення при розслідуванні найрізноманітніших злочинів, і судово-медичний експерт, вирішуючи ті чи інші питання, може надати суттєву допомогу при їх розслідуванні.

Дата добавления: 2014-12-29