Принципи планування

Філософські аспекти планування

СУТНІСТЬ ПЛАНУВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗДІЙСНЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

ТЕМА 1.

1.1. Зміст і задачі планування на підприємстві

1.1. Зміст і задачі планування на підприємстві

Важливим засобом підвищення ефективності виробництва, та господарської діяльності загалом є планування. Суть планування полягає у науковій розробці та реалізації на практиці комплексу заходів, що визначають напрями та темпи розвитку виробництва, забезпечують відповідність його потребам ринку і, як наслідок цього, збільшення обсягу продаж і прибутку підприємств та зміцнення його фінансового стану.

Планування — це система дій, потрібних, щоб подолати розбіжність між тим станом об'єкта управління, який найбільш ймовірний без втручання суб'єкта управління, і тим, який є бажаним (заданим). Іншими словами, планування— це один із способів, за допомогою якого керівництво об'єкта забезпечує єдине спрямування зусиль всіх його працівників на досягнення загальної мети. Таким чином планування можна розглядати як процес прийняття певних рішень як на близьку, так і на віддалену перспективу. Але не всякі рішення, що приймаються, є плануванням. Потреба в плануванні виникає тоді, коли необхідно одночасно прийняти безліч рішень, причому різних за своєю складністю та їх взаємозалежністю.

Планування— це завжди проблема комплексна. Комплексність випливає з того, що рішення можуть бути не тільки складними, а й значимими. Прийняття цих рішень може бути одночасним або послідовним. Для їх здійснення необхідно залучити різні органи управління та виробничі колективи. Це означає, що рішення, прийняті на ранніх процесах планування, повинні враховуватися при виборі варіантів рішень на подальших етапах, тобто планування потрібно проводити завчасно. Планування є не одноразовим актом, а процесом, який не має явно вираженого початку та кінця. Цей процес наближається до завершення, але ніколи не досягає його з двох причин. По-перше, існує можливість нескінченно переглядати раніше прийняті рішення, проте необхідно коли-небудь почати діяти, і це змушує рано чи пізно зупинитись на якомусь варіанті. По-друге, поки ведеться планування, змінюється і система, для якої воно здійснюється, і навколишнє середовище., а всі такі зміни повністю врахувати неможливо.

Планування як механізм прийняття рішень, а відповідно і управління знайшло застосування в усіх сферах людської діяльності, але найбільше воно використовується в економіці. Саме тут планування забезпечує цілеспрямовану діяльність та пропорційний і динамічний розвиток суспільства, визначає основні параметри розвитку в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Саме тут планування виступає як функція держави, що забезпечує збалансований розвиток економіки, стійкі темпи зростання виробництва, раціональне розміщення продуктивних сил. Іншими словами планування — це один з найважливіших інструментів економічної політики, один з найскладніших і досить важких видів розумової діяльності.

Планування змушує керівників підприємств та його структурних підрозділів мислити перспективно, сприяти розвитку їх творчої ініціативи, забезпечує чіткий взаємозв'язок підрозділів. Воно дає змогу скоординувати зусилля підприємств і спрямувати їх на досягнення кінцевої мети, робить його більш підготовленим до змін ринку та політичних умов.

Основними завданнями, що вирішуються в процесі планування:

- виявлення напрямів розвитку споживчого попиту на продукцію (роботи, послуги), що випускаються підприємством;

-•збільшення обсягу продаж продукції підприємства;

- збільшення стійкого збалансованого зростання обсягів виробництва в цілому по підприємству та його структурних підрозділах;

-- збільшення прибутку і рентабельності виробництва і продукції та забезпечення високої фінансової стійкості;

-- зниження витрат на основі кращого використання всіх виробничих ресурсів підприємства;

- підвищення конкурентоспроможності продукції (робіт, послуг) за рахунок поліпшення їх якості, освоєння нових виробів та зниження цін;

.. орієнтація всіх структурних підрозділів підприємства на досягнення високих кінцевих результатів.

В нових умовах господарювання і переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи, має широкі права у розробленні та реалізації виробничої програми, визначення шляхів розвитку виробництва, мотивації праці та' несе відповідальність за кінцеві результати. При цьому ключовими параметрами планування в ринкових умовах виступають такі: пріоритети, вибір та ризик. Пріоритет— це певний параметр стану об'єкта управління, який особливо важливий для суб'єкта управління на досягненні якого полягає мета та зміст процесу управління, становлення пріоритетів та методів їх оцінки є однією з найскладніших і найважливіших проблем планування, важливість і складність якої зростає з ростом рівня управління— від мікро- до макрорівня. Інструментом формування оцінок пріоритетності є так зване дерево цілей, що відтворює супідпорядкованість та взаємозв'язок всіх соціально-економічних задач. Проблема вибору є досить широкою і передбачає як вибір пріоритету, так і шляхів досягнення заданого (або бажаного) рівня планових параметрів, тобто пошук оптимального шляху для досягнення заданих цілей. Прийняття управлінського рішення майже завжди проводиться в умовах невизначеності управлінських процесів, що характеризується певною ймовірністю настання події, яка може мати негативні наслідки для процесу і результатів управління. Тому третім ключовим параметром планування є ризик, який може явитися як результат помилкового вибору пріоритету, недостовірної їх оцінки тощо.

В умовах ринкових відносин планування має індикативний характер. Індикативне (рекомендаційне) планування означає вироблення і наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку на перспективу, а також визначення способів їх досягнення. Його найважливіші завдання— формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку через організацію приватного й державного секторів економіки, передбачення появи гострих економічних проблем, які вимагають активного державного втручання/та визначення його масштабів. У плані має знайти відображення вирішення трьох корінних взаємопов'язаних економічних проблем, притаманних будь-якому суспільству:

а) що виробляти;

б)як виробляти (тобто за рахунок яких ресурсів);

в) для кого виробляти визначені товари та послуги.

Якщо раніше ці проблеми розв'язувалися в плані директивним методами, то в ринкових умовах йдеться виключно про економічні. Таким чином, змінюються функції плану. На місце директивної та розподільчої приходять функції цілеспрямування та орієнтування товаровиробників і споживачів усіх форм власності за допомогою економічних та правових методів. В умовах вільної ринкової економіки завдання урядового економічного плану зводяться до аналізу проблем економіки та розробки стратегії їх розв'язання; визначення основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період; формування економічних орієнтирів для приватного і державних секторів економіки; координація інтересів різних соціальних груп і територій.

Об'єктом планування на підприємстві є його діяльність, під якою розуміють виконувані ним функції. Основними видами діяльності є господарська, соціальна та екологічна, які можна розглядати як головні об'єкти планування.

Господарська діяльність — основний вид діяльності підприємства, спрямований на отримання прибутку та задоволення соціальних і економічних інтересів власників майна та трудового колективу. Вирішення цього завдання можливе тільки на основі виробництва та реалізації потрібної суспільству продукції та надання послуг (виконання робіт). Згідно із чинним законодавством України промислове підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законом та відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Основним видом господарської діяльності є операційна діяльність, в процесі якої ресурси перетворюються в продукцію.

Щоб процес виробництва та реалізації продукції здійснювався безперервно, потрібно скоординувати всі стадії процесу виробництва в часі та просторі і це можна зробити тільки на основі єдиного плану. Тому планування на підприємстві охоплює розроблення системи збалансованих показників, що характеризують взаємозв'язки процесів виробництва та реалізації продукції на накреслений період як для підприємства загалом, так і для його виробничих підрозділів (цехів).

Соціальна діяльність — діяльність, що забезпечує умови для відтворення працівника та реалізацію його інтересів. Сюди входить політика оплати праці, діяльність підприємства, спрямована на забезпечення безпечних умов праці всіх працюючих на підприємстві. Принагідно нагадати, що підприємство несе відповідальність за заподіяну їх здоров'ю та працездатності шкоду.

Важливою складовою соціальної діяльності є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів працівників, які можуть здійснюватись як у власних навчальних закладах, так і за договорами з державними і недержавними закладами освіти.

Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці та побуту своїх працівників. Для окремих категорій працюючих можуть встановлюватись певні пільги, пов'язані з режимом їх праці, медичним та іншим обслуговуванням, забезпеченням житлом тощо.

Ці та інші заходи потребуюсь для свого здійснення значних коштів і тому проводяться на плановій основі.

Екологічна діяльність — діяльність підприємства, спрямована на зниження та компенсацію негативних впливів його виробництва на природне середовище. Підприємство несе також відповідальність за недотримання вимог та норм з раціонального використання та охорони земель, надр, лісів, інших природних ресурсів, а також відшкодовує збитки, нанесені в результаті його діяльності.

Фінансування таких заходів проводиться за рахунок власних коштів або інших джерел і тому повинно бути чітко пов'язано з основною діяльністю. Така ув'язка забезпечується належним плануванням.

Таким чином, планування охоплює всі види діяльності підприємств. Форми планування та види планів залежать від конкретних об'єктів планування. З організаційного погляду кожний вид діяльності поділяється на плановані функціональні процеси. Наприклад, господарська діяльність охоплює виробничі і управлінські процеси.

Виробничий процес — процес функціонування складної виробничої системи, в якій предметом та продуктом праці є матеріально-речові елементи: матеріали, заготовки, деталі, готові вироби тощо. Ці виробничі процеси прийнято називати матеріальними*

Всі матеріальні процеси поділяють на дві групи. Перша група процесів створює готові вироби і ці процеси називають основними виробничими процесами. Основні виробничі процеси здійснюються в основних цехах, або цехах основного виробництва. Друга група процесів створює матеріальні умови для здійснення першої групи процесів, їх прийнято називати допоміжними та обслуговуючими виробничими процесами. Допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси здійснюються системою допоміжних та обслуговуючих підрозділів.

Такий поділ виробничих процесів та виробничих підрозділів вимагає самостійного та специфічного підходу до планування їх діяльності.

Управлінські процеси — процеси, в яких предметом та продуктом праці є інформація, плани, звіти, нормативи, управлінські регламенти та ін. Ці процеси можна назвати управлінськими. Вони завжди завершуються інформаційним результатом.

Управлінські процеси за своїм призначенням також обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом створення їх інформаційних моделей, які задають параметри станів як виробничого процесу, так і його кінцевих результатів. Можна стверджувати, що управлінські процеси забезпечують взаємодію технічних процесів. Ця взаємодія може бути і технологічною і організаційною. В технології виробництва пов'язуються моделі і конструкції вироблюваних виробів, матеріали, режими оброблення, обладнання і т.п. На відміну від технології, організація виробництва пов'язує в часі та просторі масштабність всіх виробничих підрозділів підприємства (цехів, дільниць, робочих місць).

Складові частини виробничого процесу пов'язані між собою хронологічно (результати попереднього процесу є початком наступного) та ієрархічно (процеси вищого рівня можуть ставити певні обмеження процесам нижчого рівня, що також є об'єктом планування на підприємстві.

Таким чином, об'єктом планування на підприємстві є всі функціональні процеси, включаючи розвиток виробництва та удосконалення управління, незалежно від того в яких підрозділах вони здійснюються.

Результатом планування є прийняті органом управління рішення про те, що потрібно зробити, де та яким чином. В процесі планування розглядаються та оцінюються альтернативні варіанти майбутньої дії і для здійснення вибирається найкращий. Інакше кажучи, планування являє собою процес підготовки рішення про цілі, засоби та дії працівників підприємства шляхом цілеспрямованої оцінки різних альтернативних варіантів дій в очікуваних умовах.

Прийняття планових рішень завжди пов'язано з використанням ресурсів. Можна спрощено сказати, що план — це той чи інший варіант використання певних ресурсів підприємства. Тому ресурси підприємства є предметом планування на підприємстві. Головна мета планування ресурсів - оптимізація їх використання. Планування ресурсів передбачає встановлення рівнів їх витрат, напрямів та термінів використання, режимів споживання, взаємозамінності ресурсів в процесі їх використання (в сумішах, рецептурі, комбінації тощо).

В практиці планування виділяють переважно такі групи ресурсів: трудові ресурси, виробничі засоби, інвестиції, інформацію, часові ресурси.

Трудові ресурси - частина працездатного населення, яке має певний фізичний розвиток, розумові здібності та знання, котрі потрібні для роботи на підприємствах для вирішення тих завдань, що відповідають їх цілям. Трудові ресурси підприємства - це його кадри.

Трудові ресурси (кадри) мають кількісну та якісну оцінку, що здійснюється через відповідну систему показників. Чисельність трудових ресурсів, їх структура, динаміка, якісний склад та ефективність використання складають предмет їх планування, що оцінюється такими показниками: чисельність та структура кадрів працюючих; продуктивність праці; оплата праці працівників; потреба в робочій силі та підготовка кадрів; кадровий резерв на висування; норми і нормативи використання трудових ресурсів.

Виробничі засоби - сукупність матеріальних ресурсів, за допомогою яких працівники підприємства впливають на предмети праці для перетворення їх в готову продукцію. Залежно від особливостей їх функціонування, способу перенесення вартості на готовий продукт та характеру відтворення засобів і предметів праці/розрізняють основні та оборотні засоби.

Предметом планування основних виробничих засобів є такі показники: інтенсивне та екстенсивне використання засобів; фондовіддача та фондомісткість продукції; капітальний ремонт та модернізація основних засобів; розмір та структура машинного парку; виробнича потужність підприємства та його підрозділів; введення в дію виробничих потужностей та основних фондів; режим роботи обладнання та ін.

Предметом планування оборотних засобів є зазвичай такі показники: номенклатура та розміри запасів сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, тари, запасних частин; номенклатура і величина запасів незавершеного виробництва та напівфабрикатів власного виробництва; норми витрат товарно-матеріальних цінностей на виготовлення виробів та їх окремих елементів; ефективність використання матеріальних ресурсів; потреба в оборотних засобах, включаючи і джерела їх покриття; показники якості, надійності, довговічності, конкурентоспроможності продукції тощо.

Інвестиції - фінансові та матеріальні ресурси, а також всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Залежно від характеру цінностей предметом планування є три типи інвестицій:

а) реальні, під якими розуміють довгочасні вкладення коштів в матеріальне виробництво;

б) фінансові - придбання цінних паперів та майнових прав;

г) інтелектуальні, що передбачають вкладення коштів в персонал (підготовку спеціалістів, придбання ліцензій, "ноу-хау", спільні наукові розробки).

Об'єктами планування інвестиційної діяльності можуть бути: заново створювані та модернізовані основні засоби, оборотні засоби, цінні папери, інтелектуальні цінності, науково-технічна продукція. Специфічним об'єктом інвестиційної діяльності може виступати і земля.

Інформація - специфічний ресурс, що являє собою формалізовану сукупність знань наукового, технічного, виробничого, управлінського, економічного, комерційного або іншого характеру. Як економічний ресурс інформація має власника, є предметом та продуктом праці, має технологію оброблювання, є предметом захисту від несанкціонованого доступу до неї, має сфери комерційного використання.

Як і всякий ресурс;інформація є предметом планування. На відміну від матеріальних ресурсів, інформація є єдиним ресурсом, який в ході поступового розвитку людства не тільки не вичерпується, але збільшується, якісно вдосконалюється, сприяючи раціональному використанню всіх інших ресурсів. Можна стверджувати, що інформація у виробничих системах виступає як взаємозамінний ресурс стосовно таких ресурсів, як трудові, матеріальні енергетичні тощо.

Предметом планування інформації є три параметри:

а) синтаксична адекватність, що пов'язано із відтворенням формально-структурних характеристик параметрів;

б) семантична адекватність, що віддзеркалює відношення інформації до її джерела та передбачає облік смислового змісту інформації;

в) прагматична адекватність, що відбиває відношення інформації та споживача, тобто враховує споживацькі властивості інформації.

Часовий ресурс — ресурс, що присутній у показниках планування, враховується при оцінках різних підприємницьких проектів. Час як ресурс присутній при прийнятті будь-яких планових рішень. Він може розглядатись як мета та як обмеження. Час впливає на можливості отримання інформації про проблемні ситуації та всебічне обґрунтування наслідків планованого рішення. Час як ресурс визначає виробничі можливості господарської системи.

В плануванні прийнято говорити про економію та втрати часу в прийнятих одиницях вимірювання. Для того, щоб перевести оцінку втрат чи економії часу у вартісне вимірювання, потрібно встановити, до яких втрат чи зростання доходу, прибутку порівняно з проектом можуть призводити втрати або економія часу.

Предметом планування часового ресурсу є визначення величини часу (планового, режимного, номінального і т.п.).

Дата добавления: 2014-12-23