Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення

Формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності.

2. Розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов'язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;

Формування фінансових ресурсів на підприємстві відбувається під час формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових надходжень в основні та оборотні кошти, а також під час використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Таким чином, фінанси "сигналізують" про виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Отже, фінансам притаманна контрольна функція.

2. Методи організації фінансової діяльності підприємств

Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

- комерційний розрахунок;

- неприбуткова діяльність;

- кошторисне фінансування.

Відмінність між окремими методами полягає у схемі організації фінансової діяльності, тобто у встановленні взаємозалежності між фінансовими ресурсами і джерелами їх формування, доходами, ви­тратами і фінансовими результатами.

Основним методом фінансової діяльності виступає комерційний розрахунок. Визначальну роль у формуванні фінансових ресурсів при цьому методі відіграють власні кошти, котрі покривають як значну части­ну витрат, так і виступають забезпеченням отриманих кредитів. Бюд­жетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отри­мання прибутку.

Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним методом фінансової діяльності. Він націлює підприємство на пошук достатніх і дешевих фінансових ресурсів, раціональне їх розміщен­ня, мінімізацію витрат і максимізацію доходів та прибутку. Комер­ційний розрахунок притаманний ринковій економіці. Саме він, а не самі по собі ринкові відносини, сприяє високоефективному гос­подарюванню.

Комерційний розрахунок засновується на таких принципах:

- повна господарська і юридична відокремленість;

- самоокупність;

- прибутковість;

- самофінансування;

- фінансова відповідальність.

Усі принципи між собою тісно взаємопов'язані й представляють єдине ціле. Виключення хоча б одного з них відразу ж зводить нанівець ефективність комерційного розрахунку. Разом з тим визна­чальним принципом є господарська і юридична відокремленість.

Необхідність встановлення повної господарської і юридичної ві­докремленості випливає з вимоги чіткої визначеності щодо прав власності на фінансові ресурси і встановлення оптимальних напря­мів їх розміщення та відповідальності за використання залучених ресурсів. Господарська відокремленість дає змогу самостійно прий­мати рішення з питань виробничої і фінансової діяльності. Юридич­на обособленість проявляється в наданні прав юридичної особи, яка має відповідну адресу, рахунки в банках та самостійний баланс, який дає змогу визначати фінансові результати. Встановлення гос­подарської і фінансової обособленості дозволяє встановити чітку залежність між зусиллями даного підприємства і його фінансовими результатами. Неприпустимо, щоб рішення з питань діяльності під­приємства приймались одними особами, а відповідальність за ре­зультати цієї діяльності покладалися на підприємства.

Самоокупність є другим за значенням принципом у системі ко­мерційного розрахунку. Вона означає покриття витрат з простого відтворення виробництва за рахунок отриманих доходів. Погашення залучених кредитів і сплата процентів проводиться за рахунок отриманих доходів чи відповідного матеріального забезпечення по­зичок. Принцип самоокупності означає, що фінансова діяльність підприємства засновується на такому вкладанні коштів, яке обов'яз­ково має окупитись.

У фінансовій практиці розрізняють повну і часткову самоокуп­ність. Повна самоокупність характеризується повним покриттям ви­трат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину проведених витрат. Част­кова самоокупність може бути як непередбаченим наслідком зміни кон'юнктури ринку і зниження рівня цін на певну продукцію, так і запланованим явищем, коли свідомо підтримується невисокий рі­вень цін на окрему продукцію. Непередбачена часткова самоокуп­ність веде до збитків, запланована – потребує встановлення відповід­них джерел відшкодування втрат доходів. Як правило, запланована часткова самоокупність визначається державною ціновою політикою для певних товарів і послуг. Наприклад, у більшості країн світу на сільгосппродукцію ціни підтримуються на невисокому рівні, внас­лідок чого держава надає субсидії з бюджету її виробникам.

Прибутковість, яка є логічним продовженням принципу само­окупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток. Прибуток відіграє надзвичайно важливу роль. По-перше, це мета підприємницької дія­льності. По-друге, це критерій ефек­тивності діяльності підприємства. У прибутку, як кінцевому резуль­тативному показнику, відображаються всі позитивні й негативні фактори, що характеризують роботу підприємства. По-третє, прибу­ток є основним джерелом нарощування фінансових ресурсів і роз­ширення виробництва. В умовах ринкової економіки виживають тільки ті підприємства, які постійно розвиваються. Можливості ж розвитку безпосередньо залежать від маси отриманого прибутку.

Прибуток відіграє важливу стимулюючу роль для підприємства, націлюючи його на максимізацію доходів і мінімізацію витрат. При цьому ринкові механізми сприяють встановленню оптимального рів­ня рентабельності продукції (робіт, послуг). З одного боку, підпри­ємство зацікавлене в максимальному розмірі прибутку, однак, з іншого, це веде до зростання ціни, а відтак і зменшення обсягів про­дажу та суми отриманого прибутку. Ця противага двох компонентів і веде до визначення оптимального рівня рентабельності, який за­безпечує достатність прибутку для розвитку виробництва та форму­вання особистих доходів підприємців і дає змогу максимально зни­зити рівень цін. Саме ціновий фактор є основною складовою кон­куренції.

Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток ви­робництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які, в свою чергу, також погашаються за рахунок прибутку. Це дуже важливий принцип комерційного розрахунку, оскільки підприємст­во має саме турбуватися про розвиток виробництва. Цей принцип установлює взаємозв'язок між розвитком підприємства і фінансо­вими результатами його діяльності. Він забезпечує раціональне ви­користання зароблених і залучених фінансових ресурсів, адже мета самофінансування полягає не в тому, щоб просто самостійно витра­тити певну суму коштів, а в тому, щоб отримати певний ефект. Ре­зультатом такого вкладення коштів має бути приріст прибутку.

Фінансова відповідальність є підсумковим принципом комерцій­ного розрахунку і забезпечує його дієвість. Суть цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фі­нансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів. Якщо розмір збитків на­стільки підриває фінансову базу підприємства, що воно не в змозі продовжувати роботу, то тоді приймається рішення про банкрутст­во. У разі банкрутства встановлюється фінансова відповідальність підприємства перед його кредиторами. Ліквідаційна комісія відпо­відно до діючого законодавства встановлює черговість відшкоду­вання боргів і збитків.

Неприбуткова діяльність у цілому організована на такій же ос­нові, як і комерційний розрахунок за такою схемою. Специфічною ознакою формування фінансових ресурсів в умовах неприбуткової діяльності є те, що досить часто воно здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед, від засновників. Цей метод організації фі­нансової діяльності не передбачає принципу прибутковості. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств, організацій та установ – забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку. Відсутність прибутку дає змогу знизити рівень цін і зро­бити відповідні товари та послуги більш доступними. На принципах неприбутковості можуть здійснювати свою діяльність установи со­ціальної сфери та підприємства муніципального господарства.

Виділення в умовах ринкової економіки неприбуткової діяльнос­ті є цілком логічним. Завжди є певні сфери, які або не можуть бути прибутковими і тому не цікавлять підприємницькі структури, або повинні бути доступними широким масам населення. Використання цього методу дозволяє поєднати в умовах ринку як досягнення основної мети підприємницької діяльності – отримання прибутку на основі комерційного розрахунку в прибуткових галузях, так і забез­печення соціально значущих потреб суспільства. Водночас цей ме­тод, забезпечуючи зіставлення витрат і доходів, сприяє раціональ­ному веденню господарської діяльності.

Неприбуткова діяльність засновується на таких принципах:

- господарська і юридична обособленість;

- самоокупність;

- фінансова відповідальність.

Стосовно господарської і юридичної обособленості слід зазна­чити, що в цілому вона достатня для самостійного ведення фінан­сової діяльності. Разом з тим є певні обмеження. По-перше, з боку засновників, які встановлюють характер і напрями діяльності. По-друге, з боку держави, яка може регламентувати рівень витрат. Адже важливе не тільки встановлення самоокупності, а й рівня, на якому воно досягається. Рівень витрат повинен забезпечити доступ­ність товарів і послуг.

Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за раху­нок зовнішнього фінансування. Кошторисне фінансування може здійснюватися за двома на­прямами: з бюджету і з централізованих фондів корпоративних об'єднань чи фондів підприємств. Установи, які фінансуються з бюджету на основі кошторису, називаються бюджетними. На внут­рішньому кошторисному фінансуванні перебувають обособлені підрозділи підприємств і організацій, як правило, соціального при­значення.

Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:

- плановість;

- цільовий характер виділених коштів;

- виділення коштів залежно від фактичних показників діяльнос­ті установи;

- підзвітність.

Плановість означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану. Плановим документом виступає кош­торис (звідси і назва методу). Кошторис – це документ, в якому розраховані й затверджені планові витрати на відповідний плановий період (місяць, квартал, рік) чи відповідні заходи. Розрахунки пла­нових витрат проводяться, як правило, на основі нормативного ме­тоду. Складання кошторису засноване на двох складових: оператив­но-сітьових показниках, які характеризують обсяги діяльності уста­нови, і нормативних витрат у розрізі окремих статей. Крім того, витрати можуть встановлюватись на підставі статистичних розрахун­ків динаміки розвитку установи.

Цільовий характер кошторисного фінансування означає, що ви­ділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом. При цьому в окремих випадках може надаватися право певного перерозподілу коштів між окремими статтями. Надання асигнуванням цільового призначення дає змогу фінансуючій органі­зації здійснювати контроль за раціональним і ефективним викорис­танням виділених коштів.

Виділення коштів залежно від фактичних показників діяльності установи означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак, виходячи не з планових, а з фактичних значень оперативно-сітьових показників. Фінансування, таким чином, здійснюється не автоматично за планом, а виходячи з реальних потреб. Це дуже важ­ливо з метою недопущення завищення планових розрахунків для отримання більшого фінансування.

Підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючими організаціями. При цьому встановлена відповідаль­ність за порушення принципів і правил кошторисного фінансуван­ня. Необхідність контролю випливає з того, що цей метод фінан­сової діяльності не передбачає реальних стимулів і фінансової відповідальності за результати діяльності. Тому потрібен жорст­кий і постійний фінансовий контроль за діяльністю таких органі­зацій та установ.

В окремих випадках у межах одного підприємства чи організації може застосовуватись одночасно кошторисне фінансування і комер­ційна діяльність. Наприклад, у державних вищих закладах освіти здійснюється навчання студентів за рахунок бюджетних асигнувань і на платній основі. При цьому, як правило, ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

Кошторисне фінансування як метод організації фінансової діяль­ності не включає достатніх стимулів до раціонального і ефективно­го господарювання. Тому він застосовується в тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і прибутковість. Насамперед, це установи соціальної сфери, які надають так звані безоплатні послуги, тобто оплата здійснюється не отримувачем послуг, а державою.

Дата добавления: 2014-12-29