Поняття фінансової безпеки держави та засоби її забезпечення

Діалектика розвитку світу спрямовує зусилля людства на раціональне використання ресурсів. Про це красномовно свідчить історія. При цьому найбільше уваги приділяється трудовим ресурсам.

Після другої світової війни конфлікт самовизначенням. Свідомістю та економічними реаліями в світі поглибився. Людство усвідомило, що кожна людина має право на свободу.

Розуміння сприяло потягу до звільнення колоній. Натомість, великі колонії держави вважали за необхідне утримувати колонії у тому ж стані. Адже це їх збагачувало та надавало сировину, значна частина якої надходило саме з колоній. Метрополії активно використовували своє становище для збагачення за рахунок заниження цін на сировину, що вони отримували від колоній.

Сполучені Штати Америки не були згодними з таким порядком у світі. Колоній вони не мали, сировину купували у метрополій за високу ціну.

З іншого боку, Радянський союз, який теж не мав колоній, прагнув посилити свій ідеологічний вплив у світі. Саме колонії були метою його зазіхань, бо надавали змогу контролювати та впливати на економічний стан розвинених країн світу. Крім того, населення цих колоній через злидні та надзвичайно низький рівень освіти, вважало ідеали комунізму найпривабливішими.

Таким чином, дві супердержави, що стояли по різні боки барикад, були єдиними щодо скасування колоніальної системи. Поза сталий світ мав скористатися та піти шляхом деколонізації.

Зростання рівня механізації та автомобілізації вимагало збільшення видобування та переробки нафти. Пошуки нових родовищ були успішними. Від того Оман, Катар, Саудівська Аравія, Арабські Емірати, Ірак, Іран, Лівія, Венесуела, Нігерія та деякі інші країни одержали великій зиск. Нафта збільшила їх вагу у світі, в якому зростало розуміння, що економічна незалежність має надати політичну незалежність. І це дало поштовх загостренню політичного конфлікту щодо усунення міжнародного торговельного порядку.

Та колоніальні держави неохоче розставалися зі своїми колоніями, чинили опір деколонізації, а усвідомивши її неминучість, повели пошук інших заходів та засобів для забезпечення власних інтересів через утримання в своїй сфері впливу своїх колишніх колоній. Ці зусилля були найменовані “Неоколоніалізм”.

Спочатку використовувались військові, політичні та дипломатичні дії. Та згодом з’ясувалося, що найбільш ефективним є економічні дії, якщо їх підкріплювали міжнародними угодами, втягуванням колишніх колоній до міжнародних організацій, які діють під егідою та на користь колишніх метрополій, наданням колишнім колоніям кредитів за такими умовами, що ці країни стають постійними боржниками, таке інше.

США, які мали величезний вплив, спираючись на свій економічний та військовий потенціал, встановили в світі міжнародний торговельний порядок, який через преференції надавав пільги розвиненим в їх торгівлі з іншими країнами світу (перш за все, з країнами так званого “третього світу”).

Такий порядок не влаштовував країни “третього світу”. Завдяки зростанню інтернаціоналізації міжнародної господарської діяльності, їх значимість зросла. Вони жадали зайняти до цього місця в світовій ієрархії.

Але міжнародні організації ГАТТ (Генеральна угода з торгівлі та тарифів, зараз має іншу назву – Світова організація торгівлі, СОТ), ЛАЕС (Латиноамериканська економічна система), КОКОМ (Координаційний комітет експортного контролю) та інші, утримували країни “третього світу” в нерівноправному становищі, що змусило їх розпочати боротьбу за встановлення Нового Міжнародного Економічного Порядку (НМЕП). Їх вимоги розглядалися на багатьох міжнародних конгресах, де приймалися відповідні документи, зокрема “Декларація про встановлення нового міжнародного економічного порядку” (Харарі, 1971), “Хартія економічних прав та обов’язків держав” (Лондон, 1972) та ін.

Ці країни виступали за скасування Загальної системи преференцій, правова основа якої закладена в принципах міжнародних торговельних стосунків та торгівельної політики, які свого часу схвалила ООН.

Розвинені країни вміло використовували різноманітні обмеження та пільги, а також політику розділу країн “третього світу”, застосовуючи для цього преференції, що іншими країнами вважалось актами торговельної дискримінації, економічного та фінансового бойкоту, які погіршують тяжке економічне становище країн, що розвиваються.

Які ж саме засоби використовували розвинені країни для досягнення свої жадань? Це, перш за все, традиційні міри регулювання зовнішньої торгівлі, а саме, митні тарифи, прикордонні податки та збори, кількісне обмеження імпорту, а також так звані “нетарифні обмеження”, тобто, внутрішні заходи та засоби, які впливають на ціну імпортованих товарів, та різні технічні норми, стандарти тощо.

Країни – експортери енергоносіїв вважали, що ООН та інші міжнародні організації дуже слабо впливають на події в світі і неспроможні змінити стан в нерівноправній торгівлі. Тому перейшли до більш активних дій. У 1973 році вони ввели ембарго на постачання нафти до розвинених країн. Це виявило вразливість економіки Європи щодо коливань одного з факторів виробництва.

Розвинені країни відчули велику загрозу. Щоб вгамувати конфлікт та запобігти зростанню в майбутньому збитків від таких дій країн-експортерів, вони розпочали пошук альтернативних рішень, у тому числі, заміни нафти на інші енергоносії (Бразилія вирішила переобладнати автомобільний транспорт для використання замість бензину спирт, що видобувався з цукрової тростини), зменшення використання нафти їх господарствами (Західна Європа, наприклад, зменшило використання нафти, що надходила з країн арабського світу, з 60 до 50 відсотків) і створили Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) та розробили Міжнародний енергетичний план (ІЕР), функції яких визначалися завданням створення запасів, наданням взаємодопомоги, регулюванням цін.

Всі згадані дії вважаються у світі початком розвитку науки про міжнародну економічну безпеку. Від того моменту питанням економічної безпеки почали приділяти велику увагу ООН, науковці та політики. ООН схвалила Декларацію і Програму діянь щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (травень 1974), Хартію економічних прав та обов’язків держав (грудень 1974), Резолюцію про розвиток та міжнародне економічне співробітництво (вересень 1975). Науковці поширили діапазон досліджень, виявили значну кількість напрямків економічної небезпеки (витрати на оборону, демографічні кризи, нестача прісної води, нестача продовольства, екологічна криза, нестача мінеральних ресурсів, фінансова сфера, нестача енергетичних запасів).

Дата добавления: 2014-12-29