Питання№19 Основні філософські проблеми в філософії Нового часу

Питання№18 Філософія М. Кузанського

Німецький кардинал Микола Кузанський (1401-1461) був одним з перших творців нового сучасного способу мислення, що почав формуватися на межі Середньовіччя та Ренесансу. Його космологічні погляди не переходили за межі релігійних поглядів. Як церковний діяч, він повністю підкорявся системі середньовічної теології. Він використовує арістотелівський принцип пізнання дійсності чуттями, розумом та інтелектом, вважаючи, що пізнавальні можливості людини обмежені прихованою сутністю, яка має необмежену глибину. Необмежене знання можливе лише у формі символу, загальної абстракції, яка виявляє властивості дійсності у формі людських уявлень, а тому може відображати те, чого в світі немає, тобто фантазії. Основу такої символіки Кузанський вбачає в математиці. Аналізуючи математичні засоби відображення дійсності, він робить ряд епохальних висновків. Однак у самому розумі протилежності можуть і зливатися, коли ми їх розглянемо у нескінченних визначеннях. Нескінченний багатокутник перетворюється у коло. Якщо Бог визнається нескінченним у своїх можливостях та їх визначеннях, то у ньому зливаються всі протилежності, жодні спроби розуму не здатні тоді виявити його сутність. У нескінченному втрачає сенс різниця між найменшим та найбільшим. Божественний світ здатний поєднати у собі абсолютно протилежні тенденції. Здатність людини завдяки мисленню це розуміти свідчить про божественність самої людини. Хоча абсолютне злиття людини з божеством відбулося лише у Христі. Людина—це також Бог, однак не в абсолютному, а в обмеженому розмінні. Питання цього світу, тобто Бога, є справою розуму, а не вірування, яке бажає охопити Бога лише в уявній формі. Хоча розум сам часто діє за допомогою уяви, але мисляча людина завдяки філософії спроможна знайти свої помилки, відокремити уявнe від істинного.

Важко провести межу між філософією Відродження та Нового часу у загальноєвропейських масштабах, адже цей перехід індивідуальний для кожної країни. Загалом, філософія Нового часу (XVII-XVIII ст.) являє собою принципово новий рівень у розвитку європейської філософії: вона розвивається у діалозі з експериментальною наукою, що виникає саме в цей час. У зв‘язку з цим філософія досягає нового рівня деталізації власної проблематики, виникають національні філософії, формуються нові напрями. Важливим фактором зміни суспільної свідомості в ХVІІ ст. стає наука, передовсім експериментально-математичне природознавство, яке якраз в ХVІІ ст. переживає період свого становлення: не випадково це століття називають епохою наукової революції. Оскільки наука займає головне місце в світогляді цієї епохи, то і в філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання – гносеології. Проте орієнтація на чуттєве та раціональне пізнання не являється єдиною визначною рисою тогочасної науки, що здійснила великий вплив на формування філософії. Прагнення до систематизації, кількісний ріст і диференціація пізнання викликали розвиток теоретичного мислення, що прагне створити цілісну картину світу, яка спирається на науку і її дані. В філософії ХVІІ ст. формуються два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм. Емпіризм проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було в чуттєвому досвіді суб‘єкта. Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

Дата добавления: 2015-01-03