Питання№15 Особливості, періоди розвитку та основні проблеми середньовічної філософії

Питання№14 Етичні уявлення епікурейців і стоїків

Епікуреїзм. Епікур (341-270 pp. до н.е.) заснував філософську школу в Афінах (Пірон, Сенека, Еніктет, Аврелій), використовуючи головні положення філософії Демокріта, проте його атом виявляє властивість "самочинного відхилення" від "лінії необхідності", що є специфічнім відображенням факту з'явлення у людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — цей "соціальний атом"—набуває в собі автономного, самодостатнього грунту свого волевиявлення. Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачає в основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття, поняття. Епікур створює життєстверджуючу етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична і утилітарна. Моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, а й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.

Стоїцизм. Представники: Зінон – засновник, Посейдоній, Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. В етиці стоїки протилежні епікуреїзмові, насамперед у питаннях про розуміння мети життя, свободи волі. Для стоїків доля, фатум — незаперечна істина, а свобода розглядається як ухиляння від законів Космосу, тому — неможлива. Дії людини різняться лише за тим, яким чином — добровільно чи за примусом — відбувається невідворотна необхідність. Доля веде і того, хто добровільно підкоряється, і силоміць притягує того, хто без розсуду опирається. Мудрець (філософ) це той, хто любить свій фатум, а тому справді вільний, бо діє за необхідністю. Таке розсудливе життя, смиренне перед необхідністю, вгамовує афекти (пристрасті), дарує щастя. Головна мета філософії - лікування моральних хвороб і виховання доброчесності. Вони перші казали про совість, волю, провину, гріх. Для них довільна людина гріховна. Ідея рівності людей перед долею і природою. В нашому світі все мінливе крім душі.

Етапи розвитку середньовічної філософії найчастіше визначають так: I етап - апологетика та патристика II-ІХ ст. На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики (ІІ-IX ст.): перші християнські мислителі зверталися до римських імператорів або до широкого загалу із посланнями на захист християн: II етап - схоластика та містика (Х-ХVІ ст.); а) ранні схоластика та містика (Х-ХІ ст.); б) зрілі схоластика та містика (XII-XIII ст.); в) пізні схоластика та містика (ХІV-ХVІ ст.). Відмінність між схоластикою і містикою полягала в різному ставленні до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання. Схоластика вважала, що, хоча з допомогою розуму Бога пізнати неможливо, людина повинна повною мірою використати можливості розуму, оскільки він здатний привести до межі, з якої відкривається сфера споглядання сяйва Божої слави. Містики вважали, що міркування тільки шкодить християнському благочестю, тому в пошуках шляхів наближення до Бога слід покладатися на почуття, віру, любов та самозречення. Патристика — загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви (Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин). Представники захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування примату теології над усіма іншими формами пізнання, знання. Схоластику поділяють на ранню та пізню. Рання схоластика (XI-XII ст.) В цей період схоластика часто має опозиційний характер. Між ранньою та пізньою схоластикою виділяють період зрілої схоластики (Альберт Великий, Фома Аквінський). Пізня схоластика (XIII-XIV ст.) розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Вузловими проблемами періоду схоластики були співвідношення між волею, вірою і розумом, людиною і Богом, а також проблема співвідношення між одиничним і загальним.

Дата добавления: 2015-01-03