Питання № 49 Методологія та основні групи методів наукового пізнання

Питання № 48 Рівні наукового пізнання

Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня — емпіричний і теоретичний.

Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання. Теоретичне пізнання відображає явище і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв’язків і закономірностей, що досягаються за допомогою раціональної обробки емпіричних даних, яка дозволяє сформулювати наукові проблеми, гіпотези, теорії. Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини.

Теорія — найбільш розвинута форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної області дійсності. Основними функціями теорії вважають:

-синтетичну (поєднання певних достовірних знань в єдину систему);

-пояснювальну (виявлення суттєвих характеристик об’єкта, законів його походження і розвитку);

-методологічну (розробка на базі теорії різних методів і прийомів дослідження);

-передбачувану (формулювання уявлень про існування раніше невідомих фактів і властивостей об’єкта);

-практичну (бути програмою, яка спрямовує практичну діяльність).

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання. Раціональне пізнання і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому, на емпіричному рівні, досліджуваний об’єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів. Характерними ознаками емпіричного пізнання є: збирання фактів, їх первинне узагальнення, опис спостережуваних та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.

Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.

В науковому пізнанні істинним повинен бути не тільки його результат, але й спосіб отримання цього результату — метод. Метод — це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату пізнання і дії. Основна функція методу — регулювання різних форм діяльності (в тому числі і науково-пізнавальної). Вчення про систему методів, теорія методів називається методологією.

Усі методи наукового пізнання за мірою узагальнення і сферою дії поділяється на наступні основні групи: філософські, загальнонаукові, загальнологічні, а також спеціальні (методи фізики, хімії тощо) і дисциплінарні (методи, які виникли на стику наук або методи якоїсь галузі певної науки). Для сучасної науки характерне намагання використовувати різноманітні методи і прийоми дослідження в їхньому поєднанні і взаємодії.

Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження (опис явищ та їх вимірювання), порівняння та експеримент.

Серед наукових методів теоретичного дослідження найпоширенішими є формалізація, аксіоматичний, гіпотетико- дедуктивний метод.

Формалізація - відображення змістового знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розуміння.

Аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням).

Гіпотетико-дедуктивний метод – спосіб теоретичного дослідження, що передбачає створення системи дедуктивно пов’язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження про емпіричні факти.

У науковому дослідженні застосовують загальнологічні методи та засоби дослідження: аналіз (поділ досліджуваного на складові), синтез (поєднання елементів в одне ціле), абстрагування (процес відходу від певних якостей досліджуваного), ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання (дослідження певних об’єктів, з відтворенням їх властивостей на іншому об’єкті).

Дата добавления: 2015-01-03