До поняття культура

Етимологія та розвиток наукового підходу

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРИ

Розділ 1

1.1. Етимологія та розвиток наукового підходу до поняття «культура»

1.2. Культура: проблема визначення та сутність

1.3. Типологія та функції культури

1.4. Розвиток уявлень про цивілізацію. Багатозначність поняття «цивілізація»

На буття людини та її життєдіяльність впливають два основні

процеси: біологічний і культурний. Якщо біологічна еволюція визна-

чається природними та генетичними засадами, то сутність культур-

ного розвитку виражається інформаційною передачею традицій,

звичаїв, обрядів, способів спілкування індивідів між собою і з сере-

довищем їхнього існування. Культура, як система позабіологічно

вироблених норм, прийомів, засобів людської діяльності, задає цю

діяльність, програмує спосіб і міру оволодіння людиною природного

і соціального світу. Сфера культури містить не тільки результати,

але й процеси матеріальної та духовної діяльності людей.

Поняття «культура» латинського походження, під яким у добу

античності розуміли обробіток землі, догляд за нею тощо. Таке

визначення культури давно відійшло в минуле. Традиційно вважа-

ється, що першим до сучасного розуміння поняття «культура»

наблизився римський оратор, політичний діяч, письменник і філософ

Марк Тулій Цицерон (106–43 рр. до Р. Х.) у праці «Тускуланські

бесіди». Ця робота присвячена Марку Юнієві Бруту, який запа-

м’ятався в історії як людина, що очолила змову проти Юлія Цезаря.

«Тускуланські бесіди», які написані в 45 р. до Р. Х., складаються з

п’яти книг. У першій книзі М. Цицерон порівнює досягнення греків і

римлян, а в другій, де висловлюється, що таке правдива філософія,

пише: «Як плодоносне поле без обробітку не дає врожаю, – так і

душа. Обробіток душі – це і є філософія: вона випалює в душі вади,

6 Розділ 1

готовить душі до посіву і сіє тільки те насіння, яке, визрівши, при-

несе рясний врожай». З часом слово «культура» почало вживатись у

значенні «вихований», «освічений», «мудрий» тощо.

У повсякденне життя, як самостійне, поняття «культура» ввів

німецький філософ культурно-історичної доби Нового часу* Самуїл

Пуфендорф (1632–1694). У 1684 р. цим поняттям він позначив все

те, що відрізняється від природного, тваринного, тобто все створене

і надбане людиною, що має позабіологічне походження. С. Пуфен-

дорф розділив «природну» людину і людину культурну, внаслідок

чого поняття «культура» поступово набувало значення чогось поза-

природного, штучного.

Сьогодні «культуру» ще називають «другою» природою, що її

створила людина під час освоєння божественної або «першої»

природи, від якої вона безпосередньо походить.

У добу Просвітництва (ХVІІІ ст.) активно продовжилось

теоретичне осмислення культури. Французькі просвітителі Шарль

Монтеск’є (1689–1755), Марі Франсуа Аруе Вольтер (1694–1778),

Жан Антуан Кондорсе (1743–1794) зводили культурно-історичний

процес до розвитку людського розуму, боротьби варварства і циві-

лізації, пов’язували культуру з тими перевагами і благами, які несуть

людині вдосконалення й застосування розуму. Вони та їхні прихиль-

ники враховували те, що культура повинна сприяти побудові

досконалого суспільно-політичного ладу, який відповідав би природі

людини, яка, будучи творінням Божим, вважається доброю від

народження. Таке суспільство повинно ґрунтуватися на засадах

розуму, де в кожної людини виховані розумні потреби. Для гармо-

нізації особи необхідно шляхом загальної просвіти підвищити рівень

освіти суспільства.

* У культурно-історичній періодизації XVII – середина XIX ст. – це доба

Нового часу. Під час цієї доби розвинулось Просвітництво як – широка ідейна

течія, представники якої (вчені, філософи, письменники) вважали метою сус-

пільства людське щастя, шлях до якого – зміна устрою суспільства відповідно

до розуму. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція

освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм,

осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й само-

цінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі

носії освіти і прогресу.

Теоретичні основи культури 7

Раціоналізм Вольтера та його прихильників піддав критиці

Жан-Жак Руссо (1712–1778), який поставив під сумнів роль освіти,

науки і мистецтва в покращенні природи людини. Зокрема

філософські, релігійні та педагогічні міркування Ж.-Ж. Руссо за-

клали основи такої естетичної течії в мистецтві, як сентименталізм:

«Розум може помилятись, а почуття – ніколи!». Для сучасної куль-

турології важливою, хоч і неоднозначною, є думка Руссо про те, що

культура із своїми благами відділяє людину і народи від «першої

природи», впливаючи негативно на їхнє фізичне і моральне здоров’я,

що врешті-решт, веде до занепаду, як це трапилось у минулому з

Єгиптом, Грецією, Римом, Візантією та іншими цивілізаціями. Для

Руссо є очевидним, що причина нерівності в суспільстві має куль-

турне походження, а саме після того, як люди добровільно відмо-

вились жити за законами природного права і погодились жити за

такими правилами, згідно з якими кожен має право сказати стосовно

чогось – це моя власність. Він також протиставив зіпсованість і

моральну розбещеність «цивілізованих» націй простоті і чистоті

звичаїв культури патріархальних народів. Досі ці ідеї є визна-

чальними для культурологів.

Вагомий внесок у теоретичне осмислення культури зробив ні-

мецький філософ Еммануїл Кант (1724–1804), який, визнаючи в

основі світобудови тріаду ідей – істина, добро і краса, – прийшов до

морального осмислення культури. У цьому контексті важливе місце

займають його роздуми над проблемою просвіти. На думку Е. Канта,

суть просвіти полягає в тому, щоб поступово навчити суспільство

думати над тим, якими принципами, законами і правилами воно ке-

рується в своєму громадському, духовному і повсякденному житті.

Філософ закликає владу не забороняти громадянам займатися віль-

ним і публічним обговоренням тих питань, які виникають з приводу

державного ладу, релігійних традицій і освіти. Оскільки, залежно від

того, як швидко суспільство візьметься за публічне обговорення

наявних проблем, настільки швидше воно розпочне пошук доско-

наліших і розумніших принципів життєвого устрою. Він вважав, що

дана Богом культура сприяє людським здібностям піднятись від

тваринного стану до високоморального існування, підкоряючись

внутрішньому прагненню до добра, яке він назвав «категоричним ім-

8 Розділ 1

перативом». Цей основний закон кантівської етики твердить: «Чини

так, щоб ти завжди ставився до людини в своєму обличчі, і в обличчі

будь-кого іншого, як до цілі, і ніколи як до засобу». Е. Кант також

вважав, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити

насолоду на перше місце – це загрожує самій сутності моралі.

Інша актуальна для культурології проблема, яку піднімав

Е. Кант, це проблема про небезпечність цивілізації, але визнавав, що

іншої дороги в людства немає. Вважав, що людина стає людиною,

тільки завдяки тому, що перемагає в собі «природне», тобто тва-

ринне, і стає людиною, коли здатна побачити людину в іншій.

До формування фундаментальних засад культури особливо

доклався ще один німецький філософ – Георг Вільгельм Фрідріх

Гегель (1770–1831), який вирізнявся загостреною увагою до історії

світової духовної культури. У роботі «Феноменологія духу» (1807)

він оцінює культуру як закономірний розвиток, поступове виявлення

творчої сили існуючого поза ним «світового» розуму, який ототож-

нював з Богом. Розум втілюється в поступово змінних формах

культури різних держав і народів, одночасно пізнаючи сам себе, як

їхнього творця. Рушієм цих змін у природі і суспільстві є діа-

лектична боротьба протилежностей. Сутність культури, за Гегелем,

розкривається не через подолання біологічних основ у людині і

творчу фантазію видатних осіб, а через духовне приручення людини

до світового цілого, яке поєднує природу та історію.

Загалом у добу Нового часу культура розглядалася насамперед

як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяль-

ності в науці, мистецтві, релігії, освіті тощо. Матеріально-виробнича

діяльність, яка була примусовою для більшості безпосередніх вироб-

ників, поняттям культури не охоплювалась, тому що не створювала

належних умов для творчої активності людини. Натомість, духовна

діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошу-

ком, фантазією і натхненням, незалежним від зовнішніх обставин,

внутрішнім світом людини, що робить її досконалішою і сильнішою.

Утім, ці погляди на культуру та її особливості стали фун-

даментальними, вже з середини ХІХ ст. і відтоді розширився їхній

предмет дослідження, з’явилися нові дискусійні проблеми, тео-

Теоретичні основи культури 9

ретичні роздуми, сформувалися концепції* та наукові школи**. А все

для того, щоб пізнати витоки, сутність, особливості, закони куль-

турно-історичного розвитку тощо.

Дата добавления: 2015-01-03