Основи оборони

Оборона — основний вид загальновійськового бою — має за мету відбити наступ переважаючих сил противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони (об'єкти) місцевості й тим самим створити сприятливі умови для переходу в наступ. В залежності від бойового завдання, наявності сил і засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути позиційною й маневреною.

Позиційна оборона — основний вид оборони — найбільш по­вно відповідає головній меті оборони й ведеться шляхом завдання максимальних втрат противнику в ході стійкого утримання підготов­лених до оборони районів місцевості. Застосовується на більшості напрямків і передусім там, де втрата території неприпустима. Ос­новна мета— міцне й тривале утримання районів (рубежів).

Маневрена оборона застосовується з метою завдання против­нику втрат, виграшу часу й збереження своїх сил. Основний її зміст полягає в проведенні послідовних оборонних боїв на заздалегідь на­мічених і ешелонованих у глибину рубежах у поєднанні з короткими контратаками. Маневрена оборона допускає залишення деякої час­тини території. У ході маневреної оборони підрозділ у взаємодії з іншими підрозділами полку змушує противника наступати в напрям­ку, на якому підготовлена стійка позиційна оборона або противник втягується в район, де забезпечуються вигідні умови для його роз­грому контратаками.

Підрозділ, як правило, веде позиційну оборону, в окремих ви­падках він може брати участь у маневреній обороні бригади. Підрозділ, призначений для оборони смуги забезпечення, веде маневрену оборону самостійно.

Оборона може застосовуватися умисно, коли наступ неможли­вий або недоцільний, зокрема на другорядних і важкодоступних на­прямках, на морському узбережжі та островах. Вимушено перехід до оборони здійснюватиметься внаслідок обстановки, що склалася несприятливо.

Оборона може готуватися заздалегідь до початку бойових дій або організовуватися в ході бою.

Залежно від бойового завдання та умов обстановки перехід підрозділу до оборони може здійснюватися в умовах безпосеред­нього зіткнення з противником або в умовах відсутності зіткнення з ним.

Як показав досвід Великої Вітчизняної та локальних війн, пе­рехід підрозділу до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником частіш за все здійснюється: підчас відбит­тя контратак переважаючих сил противника в ході наступу; для зак­ріплення й утримання захоплених рубежів; для прикриття флангів наступаючих військ; внаслідок невдалого результату зустрічного бою.

У цих умовах перехід до оборони здійснюється, як правило, під безперервним вогнем противника. Підрозділу доведеться не тільки закріплюватися на досягнутому рубежі, але часто й оволоді­вати вигідним рубежем, а також відбивати контратаки противника, організовувати систему вогню у вкрай обмежений час.

Командири підрозділів будуть мати більше часу для організації оборони, кращі умови для вивчення місцевості, вибору найбільш вигідних оборонних рубежів (позицій), побудови бойового порядку, організації системи вогню й загороджень, підготовки маневру сила­ми і засобами, а також для широкого використання інженерної тех­ніки не тільки в глибині, але й на передньому краї оборони. Крім того, підрозділи можуть успішно здійснювати маскування. Сучасна оборона має бути стійкою та активною.

Під стійкістю оборони розуміють її здатність протистояти зброї масового уражен­ня, ударам авіації й артилерії, відбивати атаки танків і піхоти противника, а також знищувати противника, що вклинився в оборону, або повітряні десанти, аеромобільні та диверсійно-розвідувальні групи, які висадилися в тилу.

Активність оборони полягає у постійному ураженні против­ника всіма засобами, нав'язуванні йому своєї волі, створенні невигідних для нього умов ведення бою, проведенні широкого маневру та рішучих контратак, швидкому знищенні противника, що вклинився в оборону, і його десантів, які висадилися.

Високої активності оборони не можна досягти без її стійкості, а стійкість оборони буде тим вище, чим активніше ведуться оборонні дії.

Оборона має бути протитанковою, протиповітряною і протидесантною, глибоко ешелонованою, готовою до трива­лого ведення бою в умовах застосування противником зброї масового ураження, високоточної зброї та засобів радіоелектронної боротьби. Підрозділи повинні стійко обороняти займані позиції навіть в умовах повного оточення та відсутності тактичного зв'язку із сусідами, не залишати займані позиції та не відходити без наказу старшого командира.

Стійкість та активність оборони досягаються: витримкою, стійкістю і наполегливістю військ, що обороняються, їх високим морально-бойовим духом; безперервною розвідкою противника, своєчасним виявленням підготовки його до наступу та можливих напрямків атак; ретельним маскуванням бойового порядку підрозділу і введенням противника в оману стосовно побудови оборони; умілим використанням вигідних умов місцевості та її інженерного обладнання; створенням ретельно організованої системи вогню, особливо протитанкового, у поєднанні з системами інженерних загороджень, опорних пунктів і вогневих позицій; надійною протиповітряною обороною; своєчасним маневром підрозділами, вогневими засобами й вогнем на загрожувальні напрямки; негайним знищенням противника, що вклинився в оборону, та його десантів, які висадилися; застосуванням в обороні несподіваних тактичних прийомів, здатних приголомшити противника, поставити його в скрутне становище, накидати йому свою волю та ініціативу; постійним виконанням заходів щодо захисту від зброї масового ураження й високоточної зброї противника; стійким і тривалим утриманням опорних пунктів (районів оборони) у поєднанні з проведенням контратак.

Дата добавления: 2014-12-24