Відродження — важливий етап у культурному розвитку Європи 3 страница

Оксфордського університету 1620 р. її мали шведський король Густав II Адольф, відомі вчені того часу, діячі церкви та культури.

Після смерті І. Федорова у 1583 р. справу книговидання продовжувало Львівське успенське братство. В 1587 р. воно викупило його друкарське майно і до 1600 р. видало 5 назв книг, у тому числі "Граматику доброглаго-ливого зллино-словенского языка", "Просфониму", "Окружную грамоту" константинопольського патріарха Ієремії. Проте після Берестейської унії всю видавничу справу взяла під контроль католицька церква, друкарня припинила діяльність. Продовжували діяльність друкарні Луцького та Пе­ремишльського братств, Кременецького братського монастиря та ін.

На початку XVII ст. засновано друкарню в Києві. Започаткував її Єли-сей Плетенецький (бл. 1554 —1624) — архімандрит Києво-Печерської лаври, який придбав її в Стрятині після смерті друкаря Федора Балабана і в 1615 р. розпочав друкування книг. У монастирському маєтку Радомислі Плетенецький спорудив папірню. В 1616 р. було надруковано "Часослов" — первісток київського книгодрукування, потім "Лексикон словено-русь-кий" Памви Беринди, який містить 7 тис. слів, переважно слов'янських, а також латинських, польських, чеських, угорських, німецьких, єврейських, перекладених українською мовою. Кожне слово коментується, супровод­жується словниковою статтею. Це був, по суті, перший енциклопедичний довідник. Плетенецький створив навколо друкарні гурток учених, які пе­рекладали з грецької мови, редагували тексти, складали передмови, при­святи, покажчики до книжок

Багато уваги приділялося художньому оформленню видань лаври. Крім орнаменту, видання прикрашали гравюрами, різаними по дереву. Пізніше використовувалися гравюри на міді. Деякі лаврські книги вражають свої­ми величезними розмірами, як наприклад, "Євхологіон" (1649), широко відомий під назвою "Требник Петра Могили".

У цілому культурно-громадські процеси в Україні в цю добу за своєю суттю аналогічні західноєвропейським. Проте гуманізм і Реформа­ція в умовах України набували властивих їй особливостей. Це ідея державотворення, відродження національної культури, формування ідеології католицької експансії, соціального і національного поне­волення. Ренесансний процес в Україні відбувався під впливом ко­зацтва, роль якого в суспільно-політичному житті була настільки значною, що в багатьох тогочасних документах українців навіть називали "козацькою нацією".

Архітектура та образотворче мистецтво. Значні перетворення відбувались у мистецтві. Архітектура і живопис у XV—XVI ст. продовжують традиції попередньої епохи. Проте з'являються і нові тенденції: будують­ся замки з каменю або цегли з мурованими вежами та бійницями. У кам'я­них храмах помітні давньоруські архітектурно-будівельні традиції (Трої­цька церква в Межиріччі, Богоявленська церква в Острозі). Цікавий такий тип храму-фортеці, як Покровська церква в Сутківцях. Для дерев'яних храмів стали типовими тріумфальний і хрещатий типи.

На образотворче мистецтво великий вплив мали народні сюжети-, про це яскраво свідчить розпис Онуфріївської церкви в с. Лаврові, Вірменсь­кого собору у Львові та ін.

Розвивається і портретний живопис. Відомі прижиттєвий портрет П. Могили, який увійшов до фрески "Моління" (церква Спаса на Берестові), портрет ігумена Василя Красовського в Кирилівській церкві, настінний портрет князя К. Острозького в Успенському соборі. У цивільному (не цер­ковному) живопису переважала козацька тематика. Народній картині "Ко­зак Мамай" у тисячах копій впродовж багатьох століть відводилося почес­не місце майже в кожній українській хаті.

Автори ікон наближали зображення ликів святих до українського етнічного типажу обличчя: білий колір шкіри, зменшені очі, помірні вус­та, рум'яні щоки.

З XVI ст. у Східній Україні виділялися власною творчою манерою осе­редки ікономалювання в Чернігові, Новгород-Сіверському, Ніжині, Острі, Полтаві, Путивлі, у Наддніпрянській Україні — у Києві, Переяславі, Василь­кові. У Західній Україні поряд з монастирями й церковними артілями іко­нописців (Почаїв, Луцьк, Острог, Холм, Перемишль, Жовква, Мукачеве) дія­ли і світські осередки. Українське іконописання набуло виразно національ­них рис і через них сягнуло масштабів загальнолюдського.

Література. Кінець XVI — початок XVII ст. був періодом найбільшої інтенсивності ренесансних впливів у провідних жанрах літератури, мис­тецтва. Велася полеміка між православними і проунійними публіцистами у релігійній царині.

Справжніми пам'ятками української полемічної літератури з право­слав'я були твори Іпатія Потія, Герасима Смотрицького, Василя Суразько-го, Христофора Філарета, Стефана Зизанія, Мелетія Смотрицького.

Видатним українським письменником-мислителем тієї доби був Іван Вишенський (1545/1550 — помер після 1620), який написав твори "Об-ліченіє діавола-миродержца", "Посланіе к утекшим от православное веры єпископам", "Краткословный ответ Феодула", "Загадка философом латин-ским", "Краткословный ответ Петру Скарзіе" та ін. Концепція Вишенсько-го про рівність та свободу народу і особи ставила мету захистити вчення православної церкви від впливу католицизму. Захищаючи православну віру, він узяв на себе роль трибуна, борця за права приниженого й експлуато­ваного українського селянства проти соціальної несправедливості, націо­нального гноблення. Це відбувалося напередодні Української національ­ної революції 1648—1676 рр.

Велике значення мало те, що І. Вишенський був поборником слов'янсь­кої мови, її поширення. Зазначимо, що найважливішим набутком цього періоду стало створення писемної української, "руської" мови, мови літературної і наукової, що була ближчою до народної мови, ніж давня цер­ковнослов'янська.

Важлива роль у розвитку української культури в XVI— XVII ст. належа­ла народному епосу. В його основі — давньоруські фольклорні традиції. Прислів'я, приказки, казки, перекази творили народною мовою. Думи оспівували героїку народної боротьби за визволення української землі, сла­ветну і трагічну долю народу, формували мораль, виховували любов до Вітчизни (думи про Олексія Поповича, про втечу трьох братів із Азова, про Самійла Кішку, Марусю Богуславку).

У знаменитій думі про козака Байду оспівуються мужність і вірнісгь народного героя, який і в полоні відмовився служити ворогові:

Цар турецький к ньому присилає, Байду к собі підмовляє: Ой ти, Байдо, ти славнесенький, Будь мені лицар ти вірнесенький, Візьми в мене царівночку, Будеш паном на всю Вкраїночку! Твоя, царю, віра проклятая, Твоя царівночка поганая!

До наших днів фольклор доніс народний настрій, тогочасні події. Думи й пісні пробуджували в народі патріотичні почуття, кликали до помсти, славили героїзм козацтва. З-під брязкоту невільницьких кайданів, що "до кості козацкоє тіло молодецькеє оббивали", крізь віки долинають до нас голоси предків, які мріють пробитися до рідної землі — "на тихії води, на яснії зорі". На рівні найвищого мистецтва поєднується лірика з епосом в історичній пісні:

Гей у лузі червона калина, Гей, гей, похилилася: Чогось наша славна Україна, Гей, гей, засмутилася.

Але ми ж тую червону калину,

Гей, гей, та піднімемо;

А ми ж свою славну Україну,

Гей, гей, та розвеселимо!

У рукописній "Граматиці чеській" (1571р.) Яна Благослава дійшла до нас найдавніша українська балада "Дунаю, Дунаю, чому смутно течеш?"

Думи та пісні виконували в супроводі кобзи, бандури, ліри. Співці-бан-дуристи служили й у війську на Запорозькій Січі. Український народ мав свої оригінальні музичні інструменти — бандуру, торбану, ліру. Склався розмаїтий музичний інструментарій ударних (барабан, бубон, тулумбаси), духових (сурма, сопілка, флояра, трембіта, дуда, труба, бугай, коза, ріг), струнно-щипкових (кобза, бандура, торбан, тримба). Набула подальшого розвитку українська професійна музика (переважно духовна), яка має ви­разне національне забарвлення, місцеві фольклорні традиції, характери­зується пісенним мелодизмом, ритмічною основою. Народна пісенна куль­тура позначилася на формуванні руського "Восьмигласія". Виникає зна­менитий "великий" розспів (наприкінці XVI ст.) з характерним мелодиз­мом. У XVII ст. він поступається місцем багатоголосому акапельному співу. На епічному ґрунті починає поширюватися одна з ранніх форм музич­ного театру — вертепна драма. На площах скоморохи та комедіанти розі­грували вистави, які були фактично театралізацією обрядових і хоровод­них пісень. Саме вертеп, який увібрав у себе театральне дійство, акторську гру, інструментальну музику, лялькову виставу, став фундаментом, на яко­му відбувалося становлення національного театру.

Підбиваючи підсумок розвитку культурного життя в Україні напри­кінці XV — першій половині XVII ст., зазначимо, що в українській культурі перехрещувався вплив культури й духовності Сходу і Захо­ду, ідей Відродження, гуманізму й Реформації. Підкреслимо, що ці впливи знайшли в Україні сприятливий ґрунт в умовах запеклої бо­ротьби за національну державність, економічну незалежність, полі­тичні та громадянські права, традиційний церковний устрій. Вони дали прекрасні плоди у вигляді відродження національної культу­ри. У XVI ст. ментальність українців піднімається на рівень націо­нальної свідомості, осмислення себе окремим народом із власною історією, державою, культурою. Почав формуватися ренесансно-бароковий тип української культури, який у XVII ст. пишно розцвів на українських землях і чітко простежувався в Україні у XVIII ст. Уже в XVII ст. українці мали свою вищу школу, яка здобула визнання в усьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української куль­тури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва, стала віддзеркаленням демократизму українського суспільства. Український народ створив високу барокову культурно-естетичну систему, в якій почали відроджуватися джерела націо­нальної культури.

В останній третині XVI ст. на Заході спостерігається значне роз­ширення інформації про Україну, до того ж ця інформація стає шир­шою і різноманітнішою за змістом та характером. Власне, це пере­хідний період в історії культурних взаємин України й Західної Євро­пи, коли завершується ренесансний етап їх розвитку і розпочинаєть­ся наступний, бароковий, якому притаманні інші риси й тенденції.

Європейська культура другої половини XVII ст. розвивалась під безпосереднім впливом Англійської буржуазної революції (1640—1660). Революційні події наклали відбиток на творчість філософів, публіцистів, літераторів цього часу. В роки Реставрації (1660— 1688) відроджується світський напрямок у мистецтві, яке в попередній період пригнічувалось пануванням пуританської нетерпимості й суворої релігійної моралі. Після скасування парламентських декретів проти теат­ру знову почала розвиватися англійська драма.

Англійський конституційний режим, філософія і політичні ідеї часу Англійської революції і післяреволюційної буржуазної Англії послужили тим відправним пунктом, з якого почала розвиватися передреволюційна ідеологія в країнах континентальної Європи.

Період другої половини XVII ст. став переломним моментом в історії України. У цей час відбулася Українська національна революція (1648— 1676), склалася державність українського народу. Патріотичне піднесен­ня й почуття гордості після славних перемог козацького війська, участь у війні вихідців з усіх українських земель, козацькі походи, величезні пере­міщення населення — все це сприяло відродженню українського народу і культурній інтеграції різних регіонів.

Дата добавления: 2014-12-24