Суспільно-політичні рухи

Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні в умовах становлення її незалежності. Формування багатопартійності

Історія багатопартійності в Україні сягає своїм корінням другої половини XIX ст., коли на хвилі революційного піднесення та національного відродження почали утворюватися перші політичні організації. Новітня історія багатопартійності в Україні вже пройшла у своєму розвиткові кілька етапів, під час яких розгорталися та набували динаміки певні суспільно-політичні процеси та тенденції:

I етап — «зародження багатопартійності» (середина 1988 — березень 1990 p.):

— виникнення неформальних організацій, утворення легальної організованої опозиції;

— активізація діяльності Української Гельсінської спілки, вихід на політичну арену Народного руху України;

— розмежування та диференціація всередині правлячої Комуністичної партії, організаційна консолідація прихильників Демократичної платформи;

— виникнення першої формально задекларованої партії — Української національної партії.

II етап — «вихід багатопартійності на державний рівень» (травень 1990 — серпень 1991 p.):

— поява парламентської опозиції;

— ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень, серед яких найголовніше — Декларація про державний суверенітет України;

— збільшення кількості політичних партій (від 1989 р. до серпня 1991 р. утворилося понад 20 політичних партій та об'єднань).

III етап — «становлення багатопартійності» (з серпня 1991 p.):

— розширення спектра багатопартійності (нині нараховується понад 100 політичних партій);

— посилення розколів та дроблення політичних сил;

— активізація процесу створення місцевих партійних відділень та осередків;

— підведення під функціонування багатопартійності юридичної бази;

— зміцнення зв'язків партій з впливовими бізнесовими та юридичними колами;

— періодичне перегрупування сил, створення політичних блоків для боротьби за владу (ця тенденція особливо була помітною в період виборчих кампаній 1994, 1999 pp.).Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Розвиток подій наприкінці 80-х — початку 90-х років привів до того, що у ще не створеної нової партії могла з'явитися фракція у Верховній Раді.

Провісником українського національного відродження стала Спілка письменників України (СПУ) та її друкований орган — газета «Літературна Україна». Публікації на газетних шпальтах виступів та статей Р.Братуня, О.Гончара, І.Дзюби, І.Драча, В.Дрозда, С.Плачинди та ін. письменників, де піднімалися проблеми захисту української культури, навколишнього середовища, містилися перші згадки про забуті сторінки історії України, мали широкий відгомін у суспільстві. Значною була заслуга письменників у справі повернення в українську літературу раніше заборонених чи «небажаних» творів, зокрема, (Куліша,.Хвильового, Яворницького тощо).
Стрімка політизація суспільства яскраво проявилася у створенні та діяльності різноманітних «неформальних» груп та організацій, непідконтрольних КПРС. У сер. 1987 р. у Києві був заснований Український культурологічний клуб, до якого належало чимало дисидентів та колишніх політв'язнів (С.Набока, Л.Мілявський, О.Шевченко, О.Матусевич). На його засіданнях відкрито обговорювалися питання про голодомор 1932 — 1933 pp., визвольні змагання 1917 — 1921 pp. та ін. Влітку 1988 р. вони на базі Української гельсінкської групи створили політичну організацію республіканського масштабу, яка отримала назву Українська гельсінкська спілка (УТС) і виступала за самостійність України. На початку 1989 р. виникло Товариство української мови ім. Т.Шевченка — перша масова українська організація, що перебувала поза партійним контролем. Того ж року відбулася установча конференція історико-просвітницького товариства «Меморіал», яке виступало за увічнення пам'яті жертв комуністичних репресій. Наприкінці жовтня 1989 р. була створена Асоціація «Зелений світ», що, на відміну від заформалізованого Українського державного комітету з питань зовнішнього середовища, гостро ставила питання про екологічні проблеми в республіці.
Проте переслідуваннями, арештами, каральними акціями загонів міліції особливого призначення (ОМОН) чи навіть цькуваннями собаками годі вже було спинити хвилю зростаючого людського невдоволення політикою тодішніх республіканських властей. Так, у червні — липні 1988 р. відбулися перші багатотисячні несанкціоновані мітинги у Львові, у яких активну участь брали такі відомі представники дисидентського руху, як В.Чорновіл, брати Горині, подружжя Калинців та ін. Мітингуючи дискутували щодо розв'язання нагальних національних проблем, вимагали спорудження у Львові пам'ятника Т.Шевченкові та жертвам комуністичного терору, піднімали питання про реабілітацію вояків УПА. 13 листопада 1988 р. 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам, відбувся у Києві. Незабаром мітинговий вал, а разом з ним і національна символіка (вперше синьо-жовтий прапор було піднято 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові) поширилися по всій Україні.
Тим часом в Україні все частіше лунали вимоги про відставку В.Щербицького. Нарешті у вересні 1989 р. пленум ЦК КПУ звільнив його з посади. Першим секретарем ЦК Компартії України став В.Івашко. Зміни у керівництві верхнього ешелону влади привели до деякого прискорення демократичних процесів в Україні. Зокрема, важливою віхою у національному відродженні стало прийняття у жовтні 1989 р. закону «Про мови в Українській РСР», згідно з яким проголошувався державний статус української мови. У 1990 р. значного резонансу набули два масові політико-просвітницькі заходи новоствореного Народного Руху України (НРУ або Рух). Перший — це «живий ланцюг», присвячений Акту злуки УНР і ЗУНР, у якому 21 січня під національними прапорами стали, за різними даними, від 450 тис. до 3 млн. осіб від Івано-Франківська через Львів до Києва. Він продемонстрував єдність України та зростаючу силу НРУ. Другою рухівською акцією було велелюдне святкування у серпні 500-річчя українського козацтва.
Складовою демократичних процесів, які відбувалися в Україні, став рух за легалізацію українських церков. Першими успіху добилися вірні УГКЦ: 1 грудня 1989 p., під час візиту М.Горбачова до Ватикану, було домовлено про ЇЇ легалізацію. 26 січня 1990 р. греко-католицька ієрархія скликала синод, який проголосив легалізацію УГКЦ. А 5 —6 червня 1990 р. в Києві відбувся собор УАПЦ, який формально затвердив факт відновлення УАПЦ та ухвалив історичне рішення про створення її патріархату.

84. Основні напрямки зовнішньої політики України після проголошення незалежності.

Міжнародне визнання незалежної України.

Після референдуму 1 грудня 1991р. розпочався процес міжнародного визначення нової держав. 2 грудня 1991р. незалежність України визнала Польща і вирішила встановити з нею дипломатичні відносини. Того ж дня і Канада визнала Україну як незалежну державу 4 грудня Україну визнали Литва та Латвія, 5 грудня – Росія і Болгарія. Досить довго зволікала США, але 25 грудня Вашингтон визнав незалежність України. Того ж дня це зробили Мексика та Ізраїль, далі ФРН, Австралія та Бразилія (26 грудня), Японія та Італія (28 грудня), Великобританія та Данія)31 грудня). Загалом протягом першого місця після референдуму України визнало 57 держав світу, а на початку березня – 104. Водночас 47 з них встановили з Україною дипломатичні відносини. Протягом першого року існування незалежної України її державну самостійність визнали більш як 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено з 110 з них, а 40 держав відкрили в Києві свої представництва. До 1993р. з Україною підписано 26 міждержавних та близько 90 міжурядових угод.

2 липня 1993р. Верховна Рада схвалила “основні напрямки зовнішноьї політики України”. Цей документ ще раз підкреслив миролюбний характер міжнародної діяльності України, дотримання нею норм міжнародного права, невтручання в внутрішні справи інших держав.

Зовнішня політика незалежної України.

Проголошення незаелжності України спричинило політичні зміни в системі зовнішньоекономічних зв`язків. З метою ефективної організації в державі було створено міністерство зовнішньо-економічних зв`язків з відповідними структурами в областях. Змінилися і форми співробітництва одним з важливих кроків стало рішення про надання кожному товаровиробникові права виходу зі своєю продукцією на зовнішній ринок.

Правову базу участі України у міжнародному економічному співробітництві створюють прийняті Верховною Радою закони про зовнішньо-економічну діяльність та іноземні інвестиції. Важливу роль у налагодженні ефективних зовнішньо-економічних зв`язків відіграє участь України в міжнародних економічних структурах. У 1992р. наша держава стала рівноправним членом міжнародного валютного фонду (МВФ) та міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР).

26 лютого 1992р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції в Європу коли в столиці Фінляндії президент Кравчук підписав Тельсінський заключний акт. Ця подія знаменувала собою курс на незалежну і рівноправну міждержавну плітику, одним з найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів.

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991р. “Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою”

В “Осноних напрямках зовнішньої політики України” схвалених ВФ в липні 1993р., підкреслювалося, метою Української зовнішньої політики є членство України в Європейських співтовариствах, а також інших загальноєвропейських структурах.

Ядерне розброєння.

Українська держава на весь світ проголосила про своє прагнення стати без`ядерною, позаблоковою країною. Але відмовляючись від ядерного потенціалу, Україна прагнула здобути твнрді міжнародні гарантії своєї безпеки,державної цінності. Питання про безядерний статус України пов`язувалось реалізацією нею положень трьох документів – Договору про стратегічні наступальні озброєння (СТАРТ – 1) від 31липня 1991р. Лісабанського протоколу до нього, який підписали Білорусь, Казахстан, Росія, Україна та США. 23 травня 1992р., і приїднання республіки до договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для світової співдружності ці питання мали першочергове значення, бо Україна була третьою після Росії та США великою ядерною державою світу. Ситуація загострилась після березня 1992р., коли Україна завершила вивезення тактичної ядерної зброї в Росію.

85. Конституція України та її історичне значення.
Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян. Конституція — могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права.
Конституції України, як Основному закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.
Життя вимагало невідкладного розв'язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея "Малої Конституції України", яка знайшла своє втілення у проекті закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Але Верховна Рада України відхилила його. У зв'язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодавчою владами.
11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було прийнято за основу. 5 травня 1996 р. було створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу.
Розпочалась копітка робота по обговоренню доопрацьованого проекту Конституції. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996р. нову Конституцію України було прийнято.
Конституція юридично закріпила політичний і економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

Дата добавления: 2014-12-24