Розвиток парламентаризму в сучасній Україні

Соцільно-економічний розвиток Української держави(1991 2014):етапи та їх особливості.

Незалежна Україна успадкувала від радянських часів командно-адміністративну економіку, яка повністю себе вичерпала і потребувала ринкового реформування. Однак упродовж тривалого часу реформи в економічній сфері проводилися вкрай невдало що ввело економіку у стан глибокої кризи, яка супроводжувалася шаленим підвищенням цін, жорстокою інфляцією, зростанням безробіття як явного, так і прихованого, через зупинку багатьох підприємств, катастрофічне падіння виробництва. Цій кризі сприяли і об'єктивні чинники, а саме: розрив старих господарських зв'язків внаслідок розпаду СРСР, застаріле обладнання та виробничі технології, неправильна структурна побудова економіки та залежність України від імпортних енергоносіїв (у першу чергу нафти і газу).

Тільки у другій половині 90-х рр. ситуація почала змінюватися на краще завдяки проведенню приватизації, залученню іноземних інвестицій, стабілізації фінансової і грошової системи (наприклад, введення 1996 р. нової грошової одиниці — гривні, яка замінила повністю знецінений купоно-карбованець, що діяв в Україні з 1992 р. після її виходу із карбованцевої зони). 2000 р. в Україні вдалося подолати економічний спад. Почалося зростання економічних показників. Але до того, щоб вони досягли рівня 1990р., ще дуже далеко.

У другій половині 1990-х рр. була проведена аграрна реформа, що ліквідувала колгоспно-радгоспну систему. Ці сільськогосподарські підприємства були замінені агрофірмами, які працюють на основі земельної оренди у колгоспників, що є власниками земельних паїв.

Однак в економічній сфері завдяки пануванню бюрократії існує чимало зловживань, до яких можна віднести корупцію, недобросовісну приватизацію тощо. Не сприяє економічному розвитку і недосконале податкове законодавство, що призвело до зростання тіньового сектору економіки на всіх рівнях.

До складних економічних наслідків призводить невміле керування економічними процесами та система приписок економічних показників, що збереглася з радянських часів. Прикладом цього згубного впливу може бути продовольча криза, яка виникла у червні 2003 р. — через завищення показників збирання зернових 2002 р. та надмірний продаж українського зерна за кордон.

Президентсько-парламентарна форма правління, суперечливо змодельована в Основному Законі України в редакції від 28 червня 1996 р. мала свої потенційні переваги, які відсутні у змішаних парламентарно-президентських та парламентарних республіках: принцип одноосібного керівництва, який у ситуації низької функціональної ефективності Верховної Ради України міг здійснюватися Президентом України у виконавчій сфері, повинен був відігравати важливу стабілізуючу роль в умовах перехідного суспільства. Однак у період президентства Л. Кучми президентсько-парламентарна форма правління в Україні виявила свої гірші а не кращі потенційні риси, чим остаточно скомпрометувала себе і прискорила конституційну реформу.

Поправки до Конституції України від 8 грудня 2004 р. запровадили змішану парламентарно-президентську форму правління. Однак уже перший мінімальний досвід функціонування цієї конструкції влади в Україні засвідчив наявність серйозних ускладнень у здійсненні конституційних повноважень окремих вищих органів влади, небезпечно низький рівень легітимності їхніх дій, намагання окремих владних структур вийти за межі окресленої Основним Законом сфери їх компетенції, вдаватись до власного суб’єктивного тлумачення норм Конституції України. У контексті сказаного уявляється важливим наголосити, що будь-який різновид парламентаризму в Україні супроводжуватиметься суттєвими труднощами, оскільки парламентаризм є “правлінням партій” і може реально функціонувати лише за умов існування сформованої і стабільної партійної системи та наявності усталеної партійної структури Парламенту. Повноцінний парламентаризм утверджується лише за наявності сильних центристських партій та міцних традицій демократії, які, зокрема, мають знайти своє вираження у здатності партій до співробітництва. Парламентаризм є неможливим у політично неструктурованому суспільстві, де несформована відповідна партійна система, яка б забезпечувала створення стабільної парламентської більшості, і яка б, у свою чергу, формувала уряд, спроможний ефективно розв’язувати комплекс завдань, пов’язаних із необхідністю здійснення системних перетворень у суспільстві та державі. Між тим, партійна система сучасної України не передбачає на цьому етапі утвердження реального парламентаризму.

На сьогодні стало очевидним, що будь-який різновид вітчизняного парламентаризму зможе довести свою виправданість і стати легітимною формою правління лише завдяки досягненню достатньо ефективної взаємодії між партіям

Дата добавления: 2014-12-24