Поняття державного регулювання сільського господарства. 3 страница

Указані об'єкти передаються в комунальну власність за рішен­ням загальних зборів членів підприємства чи зборів уповноваже­них колективних сільськогосподарських підприємств або за рі­шенням органів, уповноважених розпоряджатися майном піприємств інших форм недержавної власності.

Передача об'єктів соціальної сфери у комунальну власність адміністративно-територіальних одиниць здійснювалася лише за згодою органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання житлового та шляхового будівництва на селі. Правове регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі будівництва житла в сільській місцевості, здійснюється Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», нор­мами земельного, цивільного та містобудівного законодавства.

Чинне законодавство України передбачає, що селу має нада­ватися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у спорудженні житла та інших об'єктів соціально-культурного та побутового забезпечення. Ці переваги мають полягати в мате­ріально-технічному й ресурсному забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» Кабі­нет Міністрів України та місцеві державні адміністрації покли­кані сприяти розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються на постійне місце проживання в сільську місце­вість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуго­вування сільського населення, які проживають у селі, пільгові умо­ви щодо забезпечення будівельними матеріалами та обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів. Під час спорудження житла в сільській місцевості підрядним способом за рахунок власних коштів індивідуального забудовника йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості житлового будинку і господарських будівель, що не нале­жать до прямих витрат підрядних будівельних організацій і вклю­чається до кошторисів будівництва згідно з чинними нормативни­ми актами.

Індивідуальні забудовники, які споруджують житлові будин­ки і господарські споруди, не користуються кредитами і працю­ють у сільському господарстві, переробній галузі або соціальній сфері села, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35% їх кошторисної вартості. Зазначені пільги зберігаються та­кож за вказаними особами в разі спорудження житла та госпо­дарських будівель на кооперативних засадах.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» пе­редбачено, що особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти, та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільсько­му господарстві, переробних і обслуговувальних галузях агропро­мислового комплексу або в соціальній сфері цих сіл, забезпечують­ся житлом і господарськими будівлями з державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних

коштів, через 10 років передається в особисту власність цим грома­дянам за умови їхньої постійної роботи в зазначених галузях.

Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачала, що житлове будівництво на селі у 2003-2005 рр. мало позвиватись насамперед шляхом спорудження індивідуальних жит­лових будинків за рахунок коштів забудовників. Державна підтрим­ка житлового будівництва здійснювалась у напрямах надання забу­довникам пільгових кредитів згідно з програмою «Власний дім», розширення в сільській місцевості практики молодіжного житлово­го будівництва, спорудження житла для працівників бюджетних ус­танов та соціально незахищених громадян.

Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» передбачається збереження і розвиток поселенської мережі. Зок­рема, ст. 10 Закону України зазначає, що держава захищає сільсь­ку поселенську мережу незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворен­ня сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише за волею жителів цих поселень. В Україні за­проваджуються постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторин­гу встановлює Кабінет Міністрів України.

Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 ро­ку передбачені також заходи щодо розвитку дорожного господар­ства на селі. Зокрема, передбачається будівництво твердого пок­риття на сільських дорогах, реконструкція місцевих доріг відповідно до сучасних вимог. Має бути споруджено 35 під'їздів з твердим покриттям до сільських населених пунктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної мережі. Для цього буде використано 41 млн грн із централізованих дорожних фондів та 82,1 млн — з місцевих бюджетів. У 2003-2005 рр. передбачається будівництво 626 км сільських доріг загального користування.

Згідно зч. 5 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» всі шляхи, що зв'язують сільські населені пункти (в тому числі в межах цих населених пунктів) із мережею шляхів загального користування, належать до категорії шляхів загально­го користування і разом з усіма під'їзними піляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації Укравтодор.

Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оз-Доровчого обслуговування селян. Пріоритетність соціального роз­витку села передбачає також забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування сільських жителів.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я, куль­тури та спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюють­ся за рахунок державного та місцевого бюджетів. Ці об'єкти спору­джуються як підрядним, так і господарським способами. Збудовані сільськогосподарськими товаровиробниками за рахунок їхніх влас­них коштів об'єкти культурно-побутового призначення та спортив­но-оздоровчого характеру належать останнім на праві власності, якщо інше не передбачено законом чи договором.

З метою залучення підприємств промисловості та інших галузей народного господарства, що безпосередньо не пов'язані з сільсько­господарським та агропромисловим виробництвом, до участі в роз­витку соціальної сфери села чинне законодавство застосовує відпо­відні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового ком­плексу в народному господарстві», непрофільні промислові підпри­ємства, що виконують державне замовлення на проектування та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропромислово­го комплексу, зокрема об'єкти соціально-культурного призначен­ня, забезпечуються матеріалами централізовано.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підприємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місце­вості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здоров"я, фізкультури й спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, га­зових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, ін­женерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та інших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища се­ла, не оподатковуються.

Державною програмою розвитку соціальної сфери села до 2005 ро­ку передбачаються наступні заходи і шляхи забезпечення культур­но-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування сільсько­го населення:

1) у сфері освіти — відновлення, добудова і спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на відстані понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; ство­рення комплексів «загальноосвітній навчальний заклад — дошкіль­ний навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад — соціально-культурний центр села», організація навчання учнів у по­чатковій школі за місцем їх проживання (за наявності не менш як 5 учнів у населеному пункті); забезпечення виконання Програми інформатизації та комп'ютеризації сільських шкіл; забезпечення регулярного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів і педагогічних працівників у сільській

місцевості; застосування нових форм навчання і виховання дітей з урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села; відкриття 450 шкіл, у тому числі 353 новозбудова-них (фінансування зазначених витрат має здійснюватися за раху­нок коштів місцевих бюджетів у сумі 115,1 млн грн та Державно­го бюджету України — 229,1 млн грн);

2) у сфері охорони здоров'я — відкриття закладів охорони здо­
ров'я з наданням первинної медико-санітарної допомоги в селах із
чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населе­
них пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбула­
торій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація
сільських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських
пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини;
розширення мережі аптек і аптечних кіосків; створення на базі
сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також
стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я
сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, нар­
козною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами,
іншим сучасним обладнанням, а також спеціальними автомобіля­
ми; надання лікувально-консультаційної та організаційно-мето­
дичної допомоги і вжиття санітарно-протиепідемічних заходів си­
лами спеціальних бригад обласних і районних закладів охорони
здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та
інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення
працівників агропромислового комплексу та їхніх дітей. На зміц­
нення матеріальної бази закладів охорони здоров'я у 2003-2005 рр.
планується спрямувати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має
бути відкрито й оснащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у то­
му числі 63 — у добудованих та новозбудованих приміщеннях, а та­
кож 280 фельдшерсько-акушерських пунктів;

3) у сфері культури — збереження та забезпечення повноцін­
ного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів,
бібліотек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання
під заклади культури приміщень, якими не користуються, ство­
рення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, чита­
лень та ін.) За пропозиціями регіонів у 2003-2005 рр. планується
введення в експлуатацію 190 сільських клубів і будинків культу­
ри, в тому числі 76 — новозбудованих. На це передбачається вит­
ратити 60,8 млн грн з місцевих і державного бюджетів;

4) у сфері фізичної культури й спорту — реконструкція існую­
чих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих зак­
ладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пан­
сіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування
організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, ство­
рення територіальних (при органах місцевого самоврядування)

фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуван­ням місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; спорудження й обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення ма­теріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підго­товки кандидатів до збірних команд України. У 2003-2005 рр. на зміцнення матеріально-технічної бази наявних та будівництво но­вих спортивних споруд планується відшкодувати 66 млн грн з міс­цевих та державного бюджетів, а також відновити роботу і ввести в дію 1748 фізкультурно-спортивних закладів та споруд;

5) у сфері торгівлі та побутового обслуговування — наближен­
ня закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць про­
живання населення, розширення їх мережі; запровадження нових
форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського роз­
селення в різних регіонах; широке використання пересувних
форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів,
поштового, телефонного зв'язку, інших комунікацій; збільшення
кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарсь­
кої продукції; відновлення підприємств, які надають санітарно-
гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту
одягу та взуття, побутової техніки тощо;

6) у сфері соціального обслуговування населення — збережен­
ня мережі інтернатних установ для людей похилого віку та інвалі­
дів, зміцнення їх матеріально-технічної бази, виділення земельних
ділянок і надання допомоги для ведення підсобних господарств;
перепрофілювання, в разі потреби, ліжкового фонду сільських
закладів охорони здоров'я в ліжковий фонд медико-соціального
призначення з передачею його органам соціального захисту насе­
лення; поширення практики організації сезонних (на зимовий пе­
ріод) інтернатних установ для людей похилого віку, які мають
можливість проживати влітку у власних житлових будинках;
підвищення якості обслуговування сільського населення соціаль­
ними службами, забезпечення їх приміщеннями, транспортними
засобами та ін.

Запитання для самоконтролю

1. 2.

, У чому сутність соціального розвитку села?, У чому полягають основні напрями державної політики у сфері соціального розвитку села?

3. Які об'єкти належать до соціальної сфери села?

4. Які заборони щодо зміни функціонального призначення
певних груп об'єктів соціальної сфери села встановлено аг­
рарним законодавством?

5. Які основні напрями державної політики щодо відроджен­
ня сіл України Ви знаєте?

6. Які законодавчі акти регулюють правовий режим об'єктів
соціальної інфраструктури села?

7. Які державні органи зобов'язані сприяти розвитку індиві­
дуального житлового будівництва на селі?

8. Які пільги надаються для індивідуальних сільських забу­
довників?

9. Які законодавчі акти регулюють житлове та шляхове
будівництво на селі?

10. Яким чином забезпечується культурно-побутове та спор­тивно-оздоровче обслуговування селян?

ТЕМА 8

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АГРАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Поняття і види відповідальності за порушення аграрного за­конодавства. Дисциплінарна відповідальність працівників аг­рарних підприємств. Матеріальна відповідальність працівників аграрних підприємств. Майнова відповідальність за порушення аграрного законодавства. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства.

Поняття і види відповідальності за порушення аграрного за­конодавства. У правовій науці юридична відповідальність визна­чається як вид соціальної відповідальності, сутність якої полягає у застосуванні до правопорушників (фізичних і юридичних осіб) передбачених законодавством санкцій, що забезпечуються у при­мусовому порядку державою¹.

В аграрному праві інститут відповідальності включає сукупність юридичних норм, що закріплюють підстави, види, засоби й порядок застосування санкцій за порушення аграрного законодавства.

Підставою відповідальності є порушення правил поведінки, що регулюють здійснення виробничо-господарської та іншої діяль­ності суб'єктів аграрного підприємництва. Під час визначення ви­дів і заходів відповідальності враховується специфіка сільськогос­подарського виробництва, нормальне функціонування якого значною мірою залежить від природно-кліматичних, біологічних

та інших факторів.

До неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного за­конодавства, належать: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних ресурсів, що використовуються в сіль­ському господарстві); порушення організаційних основ і правил ве­дення сільськогосподарського виробництва (недодержання правил

ш.

¹ Юридична енциклопедія: у 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшучєнко (відп. ред.) та К.: Укр. енцикл., 1998.— Т. 1.— С. 437.

внутрішнього розпорядку, ветеринарних правил обслуговування тварин, правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров'я працівників сільськогосподарських підприємств); заподіяння збитків майну сільськогосподарських підприємств¹.

Законодавством України передбачено такі види юридичної відповідальності за вчинені правопорушення: дисциплінарна, ма­теріальна, майнова, адміністративна, кримінальна. Аграрні пра­вопорушення здебільшого пов'язані з порушенням норм трудового, цивільного і адміністративного права. Тому є доречним зосереди­ти увагу на дисциплінарній, матеріальній, майновій та адмініс­тративній відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність працівників аграрних підпри­ємств. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільському виробництві, регулюється загальними нормами трудового законо­давства, які поширюються на всіх найманих працівників, а також спеціальними нормами аграрного права, які стосуються працівни­ків окремих видів аграрних підприємств.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на пра­цівників аграрних підприємств, які порушили правила внутріш­нього розпорядку та інші норми організації праці, дисциплінар­них стягнень, передбачених Кодексом законів України про працю (далі — КЗпП) та аграрним законодавством. Згідно зі ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бу­ти застосовано тільки один із таких заходів стягнення: догану, звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовують безпосередньо за ви­явленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлен­ня, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не може бути накладено пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП). До застосування дис­циплінарного стягнення треба витребувати пояснення від поруш­ника трудової дисципліни. За кожне порушення трудової дис­ципліни може бути накладено одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржено в установленому порядку. Під час об­рання виду стягнення потрібно враховувати ступінь тяжкості вчи­неного проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчи­нено проступок, і попередню роботу працівника (ст. 149 КЗпП).

Аграрним законодавством передбачені певні особливості дис­циплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

оп'л^^Грарне право України: Підруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина, <Ю04._ С. 201.

Наприклад, у сільськогосподарських кооперативах дисциплі­нарні відносини регламентуються насамперед статутними норма­ми. Член кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, вико­нувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, додержуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дис­ципліни і правил техніки безпеки. Відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК України у разі невиконання чи неналежного виконання обов'яз­ків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановле­них статутом кооперативу й законом, член виробничого коопера­тиву може бути відрахований із кооперативу за рішенням

загальних зборів.

Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудо­вого розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати та­кож заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. При цьому за основу, як правило, беруться положення про дисциплінар­ну відповідальність, що діють у сільськогосподарських кооперати­вах або державних сільськогосподарських підприємствах.

Матеріальна відповідальність працівників аграрних під­приємств. На працівників аграрних підприємств поширюються норми КЗпП України про матеріальну відповідальність працівни­ків за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації під час виконання ними трудових обов'язків.

Відповідно до ст. 130 КЗпП матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організа­ції під час виконання трудових обов'язків, покладається на пра­цівника тільки за умови заподіяння прямої дійсної шкоди, якщо шкода заподіяна з його вини. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шко­ду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-госпо­дарського ризику, а також за неодержані підприємством доходи. При цьому адміністрація підприємства зобов'язується створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечен­ня повного збереження довіреного їм майна (ст. 131 КЗпП).

Працівник, який заподіяв шкоду підприємству, установі, ор­ганізації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або попра­вити пошкоджене.

У випадках, передбачених законом, застосовується також пов­на матеріальна відповідальність. Відповідно до ст. 134 КЗпП пра­цівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини підприємству, у випадках, коли:

- між працівником і підприємством, установою, організацією
відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір
про взяття на себе працівником повної матеріальної відпові­
дальності за незабезпечення цілості майна та інших ціннос­
тей, переданих йому на зберігання або для інших цілей;

- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за
разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

- шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь,
переслідуваних у кримінальному порядку;

- шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;

- шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умис­
ним зіпсуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (про­
дукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інстру­
ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та
інших предметів, виданих працівникові підприємством, ус­
тановою, організацією в користування;

- відповідно до законодавства на працівника покладено повну
матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну під­
приємству, установі, організації під час виконання трудових
обов'язків;

- шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків;

- службова особа винна у незаконному звільненні або переве­
денні працівника на іншу роботу;

- керівник підприємства, установи, організації всіх форм
власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати
понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за
порушення строків її виплати, і за умови, що Державний
бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи дер­
жавної форми власності не мають заборгованості перед цим
підприємством.

Питання повної матеріальної відповідальності працівників сіль­ського господарства регулюються також Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116, якою затверджено Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

Майнова відповідальність за порушення аграрного зако­нодавства. Майнова відповідальність за аграрні правопорушен­ня регулюється нормами цивільного, земельного й аграрного законодавства.

Майнова відповідальність полягає в обов"язку суб'єкта, винно­го в заподіянні шкоди особі аграрного товаровиробника або його Майну, відшкодувати в повному обсязі заподіяні збитки.

Загальні положення про відшкодування збитків передбачено ^ст- 1166 ЦК, якою, зокрема, встановлено, що майнова шкода, зав-Дана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим

Дата добавления: 2014-12-25