Завдання та методичні вказівки до модульної контрольної роботи № 1

Щ

І

Г

культурного призначення, нафтових і газових свердловин та ви­робничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією. Причому таке ви­лучення (викуп) здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, які, в свою чер­гу, повинні попередньо погодити його з Верховною Радою України¹.

Принцип пріоритетності земель сільськогосподарського при­значення визначає спрямованість правового регулювання їх вико­ристання на забезпечення родючості ґрунтів і збереження ціліс­ності сільськогосподарських угідь.

Збереження і підвищення родючості ґрунтів забезпечується зас­тосуванням системи заходів щодо меліорації земель (захист земель від водної і вітрової ерозій, селів, підтоплення, заболочування то­що), рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу (ст. 166 ЗК України).

Збереження цілісності сільськогосподарських угідь забезпе­чується послідовною реалізацією принципу пріоритетності земель сільськогосподарського призначення, згідно з яким землі, при­датні для потреб сільського господарства, повинні надаватися на­самперед для сільськогосподарського використання (ст. 23 ЗК).

Права й обов'язки власників і користувачів земель в аграрно­му виробництві. Згідно зі ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподар­ського призначення передаються у власність та надаються в ко­ристування:

а) громадянам — для ведення особистого селянського господар­
ства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби,
ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам — для ведення товар­
ного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та на­
вчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам
та загальноосвітнім школам — для дослідних і навчальних цілей,
пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та орга­
нізаціям, релігійним організаціям і об"єднанням громадян — для
ведення підсобного сільського господарства.

Відповідно до ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності й орендувати земельні ділянки для про­вадження особистого селянського господарства. Надання земель­ної ділянки громадянам для ведення особистого селянського гос­подарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій». За цим Законом питання організації території присадибних ділянок

^: Аграрне право України: Підруч. / За рєд. О. О. Погрібного.— К.: Істина, /004— С. 219.

вирішуються з урахуванням вимог генерального плану населено­го пункту, докладного плану території та плану її забудови у взає­модії з проблемами соціальної перебудови села: спеціалізації й те­риторіальної організації сільськогосподарського виробництва, формування інженерно-технічної інфраструктури, охорони навко­лишнього середовища.

Громадяни України мають право одержувати сільськогоспо­дарські землі у власність як для задоволення власних потреб, так і для здійснення товарного виробництва сільськогосподарської продукції.

Громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сіно­косіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що пе­ребувають у власності держави чи територіальної громади, гро­мадські сіножаті і пасовища (ст. 34 ЗК України).

Громадяни України із земель державної і комунальної влас­ності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колек­тивного садівництва. Іноземні громадяни та особи без громадян­ства можуть мати земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди.

Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть вико­ристовуватися для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зве­дення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Землі загального користування садівницького товариства є йо­го власністю. До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смуга­ми, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами та іншими об'єк­тами загального користування. Приватизація земельної ділянки громадянином — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства (ст. 35 ЗК України).

Громадянам або їх об'єднанням із земель державної або кому­нальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, за­кладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускаються (ст. 36 ЗК України).

Найбільш: представницьку групу землекористувачів — сільсь­когосподарських товаровиробників складають сільськогоспо­дарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приват­но-орендні) підприємства, фермерські господарства, державні сільськогосподарські підприємства. Сільськогосподарським під­приємствам, установам та організаціям, крім державних і кому­нальних, землі сільськогосподарського призначення можуть на­лежати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного

фонду земельних ділянок засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, інши­ми цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на зем­лю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійсню­ється відповідно до закону (ст. 28 ЗК України).

Землі фермерського господарства можуть складатися: із зе­мельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що нале­жать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і кому­нальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ст. 31 ЗК України).

Громадянам України — членам фермерських господарств пе­редаються безоплатно у приватну власність надані їм у користу­вання земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на тери­торії відповідної ради.

Суб'єкти аграрних відносин користуються сукупністю земель­них прав і обов'язків, закріплених нормами ЗК України.

Згідно зі ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок ма­ють право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви, насадження сільсь­когосподарських та інших культур, на вироблену сільськогоспо­дарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоши-рені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збит­ків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові бу­динки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України, реалізацію окремих правомочностеи власників земельних ділянок тимчасово обмежено. Зокрема, на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сіль­ськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних діля­нок за законом. До 1 січня 2007 року забороняється внесення пра­ва на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських то­вариств. Громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) госпо­дарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв)

не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом від­чужувати шДОжні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та за умови вилучення земель для сус­пільних потр^еб.

Земельний Кодекс України встановлює такі основні обов'язки власників земельних ділянок: забезпечувати використання зе­мельних ділянок за їх цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земель­них ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інціі їх корисні властивості; своєчасно подавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого само­врядування д&ні про стан і використання земель та інших природ­них ресурсів У порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні зна­ки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем (ст. 91)-

Запитання для самоконтролю

1. Яке місце в структурі земельного фонду займають землі
сільськогосподарського призначення?

2. У чому специфіка земель сільськогосподарського призна­
чення?

3. На які види поділяються землі сільськогосподарського
призначення?

4. Які специфічні "ознаки земельних ділянок сільськогоспо­
дарського призначення Ви знаєте?

5. У якй^х документах зазначається мета використання зе­
мельної ділянки?

6. У яки* розмірах громадянам України безкоштовно нада­
ються земельні ділянки у власність?

7. Які землі є об'єктом загального правового режиму?

8. На які землі поширюється особливий і спеціальний право­
вий режим?

9. Які основні права сільськогосподарських землекористу­
вачів ІЗи знаєте?

10. Які обов'язки громадян-власників та інших осіб щодо ви­користання сільськогосподарських угідь передбачено зе-мельдїМ законодавством?

ТЕМА 10

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Правові основи використання природних ресурсів у сільському господарстві. Правове регулювання водокористування в сільському господарстві. Правове регулювання використання надр у сільсько­му господарстві. Правове регулювання використання тваринного світу в сільському господарстві. Правове регулювання використан­ня рослинного світу в сільському господарстві. Правове регулюван­ня лісокористування в сільському господарстві.

Правові основи використання природних ресурсів у сільсько­му господарстві. Господарський кодекс України встановлює за­гальні правові основи використання природних ресурсів у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 149 ГК України суб'єкти господарювання вико­ристовують у господарській діяльності природні ресурси в поряд­ку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Порядок надання в користування природних ресурсів грома­дянам і юридичним особам для здійснення господарської діяль­ності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншими спе­ціальними законодавствами.

Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середо­вища», полягає в безперешкодному використанні природних ресур­сів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (естетич­них, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б)без отриман­ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння).

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 цього Закону — це такий вид використання природних ресурсів, який характеризується тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюються за певними суб'єктами на різних право­вих підставах (здійснюється право володіння ними); б) на його здійс­нення необхідно отримати спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, має право: експлуатувати корисні властивості наданих йому при­родних ресурсів; використовувати для господарських потреб в ус­тановленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні об'єкти, лісові ресурси, що розміщені на наданій йому земельній ділянці; одержувати доходи від результатів госпо­дарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ре­сурсів; одержувати пільгові коротко- та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами під час здійснення зазначених заходів тощо.

Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного за їх надання (придбання) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно ви­користовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, за­сміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зни­ження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити від­повідну плату за використання природних ресурсів тощо.

Правове регулювання водокористування в сільському госпо­дарстві. Води використовуються в аграрному виробництві для по­ливу полів та городів, рибництва, водопою, меліорації тощо.

Порядок використання водних ресурсів регулює Водний ко­декс України (далі — ВК). У ВК виділяються загальне і спеціаль­не водокористування. За умов загального використання водних ресурсів забір води здійснюється без спеціальних технічних при­строїв, а забруднювальні речовини у водні об'єкти не скидаються (любительське і спортивне рибальство, водопій сільськогосподар­ських тварин тощо). До спеціального використання водних ресур­сів належать забір води із застосуванням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднювальних речовин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл.

Спеціальне використання водних ресурсів на праві водокорис­тування може бути короткостроковим (до 3 років) або довгостроко­вим (від 3 до 25 років). Згідно зі ст. 49 ВК дозвіл на спеціальне вико­ристання природних ресурсів на праві водокористування видають

державні органи охорони навколишнього природного середовища або місцеві ради за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища — в разі використання вод­них об'єктів місцевого значення. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений Постано­вою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 321.

Спеціальні водокористувачі сплачують державний збір за спе­ціальне використання водних ресурсів. Згідно з Порядком справ­ляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного тран­спорту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494, збір за спеціальне використання водних ресурсів зобов'язані сплачувати лише юридичні особи та фізичні особи, які є суб'єктами підприємництва. Селяни, котрі не є суб'єк­тами підприємництва, звільнені від сплати цього збору.

Водним кодексом України передбачені права і обов'язки водо­користувачів. Водокористувачі мають право на загальне і спеціаль­не використання водних ресурсів, вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості во­ди, споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, робити їх реконструкцію та ремонт, передавати воду іншим водоко­ристувачам. Водокористувачі зобов'язані бути ощадливими щодо водних ресурсів, дбати про їх відтворення і поліпшення якості во­ди, користуватися водою відповідно до цілей та умов її надання, дотримуватися встановлених екологічних нормативів водокористу­вання, застосовувати ефективні сучасні технічні засоби й технології для утримання своєї території в належному стані, а також вживати заходів щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими) водами, не допускати порушення прав інших водоко­ристувачів, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам і довкіллю, здійснювати спеціальне використання водних ресурсів лише за наявності дозволу, безперешкодно допускати на водні об'єкти, що перебувають в їхній власності, державних екологічних інспекторів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, своєчасно інформувати місцеві ради, державні екологічні та сані­тарні органи про виникнення аварійних забруднень, вживати невідкладних заходів щодо ліквідації наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води.

Правове регулювання використання надр у сільському госпо­дарстві. Для ведення сільськогосподарської діяльності використо­вують корисні копалини місцевого значення і прісні підземні во­ди. В надрах зберігають харчову продукцію, вирощують гриби, квіти, овочі тощо.

Використання надр у веденні сільськогосподарської діяль­ності регулюється Кодексом України про надра та іншими актами

законодавства про надра. Згідно зі ст. 1 Кодексу України про над­ра, надра — це та частина земної кори, що розташована під поверх­нею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

У сільському господарстві здебільшого використовуються ко­рисні копалини місцевого значення. До них належать, зокрема, сировина для хімічних меліорантів ґрунтів (вапняк, гіпс, сапро­пель), крейда, граніт, пісковик, галька, гравій, пісок, ракуша, глина легкоплавка, суглинок, супісок тощо.

Згідно зі ст. 23 Кодексу України про надра власникам земель­них ділянок і землекористувачам надається право без отримання спеціальних дозволів (ліцензій) та без гірничих відводів видобува­ти для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та використовувати надра для господарсь­ких і побутових потреб.

Спеціальне використання надр на праві надрокористування пе­редбачає отримання спеціального дозволу — акта гірничого відво­ду. Згідно зі ст. 17 Кодексу України про надра, гірничим відводом є частина надр, надана користувачам для промислової розробки ро­довищ корисних копалин та з метою, не пов'язаною з видобуванням корисних копалин. Користування надрами за межами гірничого відводу забороняється. Гірничі відводи надаються згідно з Поло­женням про порядок надання гірничих відводів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59. Спеціальне використання надр на праві надрокористування може бути постійним або тимчасовим. Тимчасове може бути ко­роткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (від 5 до 20 років).

Спеціальне використання надр здійснюється на платній ос­нові. Базові нормативи плати за користування надрами для видо­бування корисних копалин і Порядок справляння плати за корис­тування надрами для видобування корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 р. № 1014. Збір за вирощування сільськогосподарської продукції під землею заліснюється згідно з Порядком справляння плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням ко­рисних копалин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1682.

Правове регулювання використання тваринного світу в сіль­ському господарстві. В сільському господарстві використовуються як свійські, так і дикі тварини. Використання диких тварин у сіль­ськогосподарській діяльності регулюють закони України «Про тваринний світ», «Про мисливське господарство та полювання» та «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них».

Відповідно до сг. З Закону України «Про тваринний світ» об'єктами тваринного світу є дикі тварини (хордові й безхребетні) в усьому їх видовому та популяційному розмаїтті та на всіх ста­діях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), частини диких тварин (роги, шкіра, ратиці, копита тощо), продукти їхньої жит­тєдіяльності (мед, віск тощо). До диких належать також види тва­рин, що виникли шляхом природного добору і здатні самостійно жити в умовах екосистеми. Сюди не належать тварини, породи яких виведені людиною селекційно, а також ті, що стали свійсь­кими і втратили здатність проживати в екосистемі самостійно.

У Законі України «Про тваринний світ» виокремлюються за­гальне та спеціальне використання тваринного світу. Загальне використання об'єктів тваринного світу здійснюється без вилу­чення їх із природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водних об'єктах загального користу­вання в межах установлених законодавством обсягів безоплатно­го вилову), а також без знищення тварин, руйнування їхнього житла та інших споруд (нір, хаток, гнізд, лігв, мурашників то­що), без порушення середовища існування тварин і погіршення умов їх розмноження.

До спеціального використання об'єктів тваринного світу нале­жать усі види використання (за винятком любительського і спор­тивного рибальства у водоймах загального користування), що здійс­нюються з їх вилученням (добуванням, збиранням) із природного середовища.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про тваринний світ» об'єкти тва­ринного світу можуть перебувати в приватній власності суб'єктів аг­рарного права. Право приватної власності на об'єкти тваринного світу може бути обмежено в інтересах охорони цих тварин органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища Ук­раїни. У разі жорстокого поводження з тваринами право приватної власності на них монсе бути припинено.

На спеціальне використання об'єктів тваринного світу потріб­но отримати дозвіл і внести збір. Дозволи видаються згідно з По­ложенням про порядок видачі дозволів на спеціальне викорис­тання природних ресурсів та Положенням про встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серп­ня 1992 р. № 459, Правилами видачі дозволів на спеціальне вико­ристання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженими наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 26 травня 1999 р. № 115 та іншими документами.

Збір за спеціальне використання об'єктів тваринного світу справ­ляється згідно з Тимчасовим порядком справляння плати за спеціальне використання диких тварин, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 1996 р. № 123, а також згідно з Порядком справляння плати за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, затвердженим Постано­вою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 449.

Правове регулювання використання рослинного світу в сіль­ському господарстві. Згідно зі ст. З Закону України «Про рослин­ний світ» рослинний світ являє собою сукупність усіх видів рос­лин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилу­чені із природного середовища.

Дикорослі рослини використовуються в сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин тощо.

У Законі України «Про рослинний світ» розмежовуються за­гальне і спеціальне використання рослин. Суб'єкти аграрного пра­ва можуть у порядку загального використання об'єктів рослинного світу збирати лікарську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти, застосовувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право продавати зібрані в порядку загального використання рослини, за винятком лікарської і технічної сировини. Забороняється в порядку загально­го використання збирати наркотиковмісні рослини та їх частини.

Відмінною ознакою спеціального використання рослинного світу є збирання рослинних ресурсів (лікарських рослин, заготів­ля живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, сіна тощо) для підприємницької діяльності. Дозвіл на спеціальне використання рослинного світу видається згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459.

За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір, який здійснюється лише за спеціальне викорис­тання лісових рослинних ресурсів відповідно до Порядку справляння збору за спеціального використання лісових ресурсів та користуван­ня земельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постано­вою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Правове регулювання лісокористування у сільському госпо­дарстві. У сільському господарстві широко використовуються лісові ресурси. Згідно зі ст. З Лісового кодексу України ліс — це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагар­ники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають одне на одного і на довкілля.

У Лісовому кодексі розмежовуються загальне і спеціальне ви­користання лісових ресурсів. За умов загального використання лісових ресурсів, суб'єкти аграрного права мають право вільно пере­бувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дико­рослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби.

Спеціальне використання лісових ресурсів передбачає необ­хідність отримання земельної ділянки лісового фонду в користу­вання чи у власність. На праві спеціального використання лісових ресурсів дозволяється заготовляти деревину під час рубок голов­ного лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові матеріали (пень, луб, кора, деревна зелень тощо). У разі набуття земельної ділянки лісового фонду на праві постійного чи тимчасо­вого землекористування потрібно отримати дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів: лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток. Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогосподарської діяльності, крім розміщення пасік, здійс­нюється на платній основі згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування зе­мельними ділянками лісового фонду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке загальне використання природних ресурсів?

2. Що розуміється під спеціальним використанням природ­
них ресурсів?

3. В яких цілях водні об'єкти використовують у сільському
господарстві?

4. У чому специфіка загального використання водних ресурсів?

5. У якому порядку набувається право на спеціальне вико­
ристання водних ресурсів?

6. Що таке надра?

7. У чому полягає особливість правового режиму викорис­
тання надр у сільському господарстві?

8. Хто є об'єктами тваринного світу?

9. Які законодавчі акти регулюють використання рослинно­
го світу в сільському господарстві?

10. У чому полягає загальне і спеціальне використання лісо­вих ресурсів у сільському господарстві?

Дата добавления: 2014-12-25