Поняття, предмет, методи та принципи аграрного права

Аграрне право відіграє визначальну роль у житті суспільства,

займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України.

Єрмоленко В.М. зазначає, що мабуть, жодна з галузей права в

історії юридичної науки не викликала стільки суперечок, як аграрне

право. Дискусії спрямовувалися переважно на визначення місця агра-

рного права у системі права, його атрибутивних ознак як галузі права,

складу предмета та структури системи аграрного права. Загальновідо-

мим є поділ галузей права на основні (традиційні) та похідні, що утво-

рилися пізніше. Такі галузі за комплексом атрибутивних ознак у юри-

дичній доктрині поділяються на самостійні та комплексні. Досліджен-

ня рівня і меж самостійності аграрного права дещо ускладнюється че-

рез його історичне своєрідне «правонаступництво» галузей колгосп-

ного права і сільськогосподарського права та спричиненої такою змі-

ною періодизації дослідження цього питання.

Навіть серед вчених юристів-аграрників не спостерігається єд-

ності у підходах щодо визначення характеру аграрного права як галузі

права. Загалом сформувалися полярні підходи до встановлення атри-

бутивних галузевих ознак аграрного права. Самостійною галуззю

вважають аграрне право А. М. Статівка, А. І. Бобилєв, В. М. Єрмилен-

ко.

За комплексність аграрного права нині виступають відомі вчені

М. І. Козир, Б. О. Вороній. Поряд з цим, М. І. Козир раніше обґрунто-

вував ідею самостійної комплексної та інтегрованої галузі сільського-

сподарського права. Позицію самостійності, комплексності й інтегро-

ваності щодо аграрного права посідали В.З. Янчук і В. В. Янчук. Ком-

плексною, інтегрованою і спеціалізованою галуззю вважає аграрне

право О. О. Погрібний.

Як бачимо, у навчальній і науковій літературі склалася перева-

жаюча думка про комплексний та інтегрований галузевий характер

аграрного права.

Отже, аграрне право України — це комплексна, інтегрована і

спеціалізована галузь права, яка охоплює сукупність правових норм,

що регулюють аграрні відносини у сфері виробничої та пов'язаної з

нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель

сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господа-

рювання.

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм

— похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного,

адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного права є

норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відноси-

ни. Наприклад, немає жодної потреби в дублюванні норм, що врегу-

льовують процедуру створення, функціонування та припинення сіль-

ськогосподарських підприємств, адже це прерогатива інших галузей

права, зокрема цивільного та господарського. Аграрно-правові норми,

спираючись на загальні засади цивільно-правового, господарсько-

правового регулювання тощо, відбивають аграрну специфіку сільсько-

господарських товаровиробників: особливості сільськогосподарської

діяльності; виробництво, зберігання та реалізацію сільськогосподар-

ської продукції; формування внесків до статутних фондів сільськогос-

подарських підприємств за рахунок земельних ділянок, специфічних

засобів виробництва та ін.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних

профільних галузей не механічно переходять до його складу, а зазна-

ють глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аг-

рарно-майновими, аграрно-трудовими, аграрно-управлінськими та ін.

Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливостями

правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, наприклад, для

таких поширених суб'єктів як фермерські господарства та сільського-

сподарські кооперативи ці норми регулюють відповідні членські від-

носини (майнові, трудові, управлінські та ін.).

Інтегрованість норм аграрного права означає узагальнене або

єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Під-

ставою для інтегрованого правового регулювання аграрних відносин

цих суб'єктів є те, що всі вони користувачі земель сільськогосподарсь-

кого призначення як основного й незамінного засобу виробництва в

процесі здійснення ними виробничої та пов'язаної з нею іншої діяль-

ності.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом право-

вого регулювання.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права

включають:

- аграрні земельні відносини, що виникають, здійснюються та

припиняються щодо земельних ділянок сільськогосподарського при-

значення, які використовуються для виробництва продукції сільського

господарства, (цим вони відрізняються від інших видів земельних від-

носин, об’єктом яких виступають землі промисловості, будівництва,

транспорту та ін., що повністю належить до предмета земельного пра-

ва);

- аграрні майнові відносини, що опосередковують процес вироб-

ництва сільськогосподарської продукції, створюючи його матеріальну

основу;

- аграрні трудові відносини, що мають своїм об’єктом сільсько-

господарську працю, спрямовану на виробництво продукції сільського

господарства;

- аграрні відносини з соціального розвитку села, що забезпечу-

ють зростання якості життя сільського населення у сферах побуту,

освіти, охорони здоров’я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва,

а також розвитку сільських територій;

- аграрні членські відносини – це вже реалізовані, чітко окресле-

ні майнові, трудові та організаційно-управлінські права і обов’язки

члена сільськогосподарського підприємства чи особистого селянсько-

го господарства.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аг-

рарного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-

управлінські, членські, соціальні відносини, які складаються в проце-

сі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої

сільськогосподарської діяльності.

Специфіка аграрного права визначається також методом право-

вого регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення мето-

ду правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чи-

ном здійснюється регулювання аграрних правовідносин. Метод агра-

рного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовід-

носини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний

характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні

та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового

регулювання.

У загальній теорії держави і права під методом правового регу-

лювання розуміють закріплені в нормах права прийоми, засоби і спо-

соби впливу на поведінку суб'єктів права, установ у відповідних сус-

пільних відносинах.

Екстраполюючи зазначені положення на аграрне право можна

визначити методи аграрного права як сукупність способів, прийомів і

засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання аграр-

них відносин.

В теорії права виділяють два основні методи правового регулю-

вання: імперативний та диспозитивний.

Імперативний метод — це метод владних приписів (наказів), який

заснований на відносинах субординації (підпорядкування) одних

суб’єктів іншим (застосовується в кримінальному, адміністративному

та ін. галузях права).

Диспозитивний метод — це метод, який заснований на рівності

сторін і дає можливість вибору альтернативних варіантів поведінки

(застосовується в галузях приватного права: цивільному, сімейному

тощо).

Особливості аграрного права, як приватно-публічної галузі пра-

ва, спричинюють свій належний вплив і на формування відповідного

конгломерату методів аграрно-правового регулювання у оптимально-

му поєднанні імперативного та диспозитивного методів правового ре-

гулюання.

Диспозитивний характер мають методи самостійних рішень, ре-

комендацій та локальної нормотворчості. Метод самостійних рішень

дає змогу суб'єктам аграрного права вільно обирати власну лінію по-

ведінки при здійсненні сільськогосподарської діяльності у межах, ви-

значених аграрним законодавством. Метод рекомендацій дає право

вибору чи відмови від розроблених державою пропозицій щодо вре-

гулювання певних видів аграрних відносин. Широкого застосування

цей метод набув у нормотворчій діяльності Міністерства аграрної по-

літики України при розробці нормативно-правових актів, зокрема Ре-

комендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній част-

ковій власності, затверджених наказом Мінагрополітики від 9 квітня

2001 р. № 97, Рекомендацій з уточнення вартості майна, що складає

пайові фонди членів колективних сільськогосподарських підприємств,

у тому числі реорганізованих, та форм документів для розрахунку

уточненого пайового фонду та його структури, затверджених наказом

Мінагрополітики від 21 червня 2001 р. № 174 тощо. Нарешті, метод

локальної нормотворчості покладається у основу розробки і прийнят-

тя внутрішніх локальних нормативно-правових актів сільськогоспо-

дарських підприємств.

Метод імперативної вказівки застосовується у процесах держав-

ного регулювання сільського господарства. Це жорсткий метод, який

не дає змоги суб'єктам аграрних правовідносин вільно обирати модель

поведінки, а змушує діяти в межах, визначених відповідними імпера-

тивними нормативними приписами. Наприклад, ст. 3 Закону України

«Про державну підтримку сільського господарства України» визначе-

но чіткий перелік об'єктів державного цінового регулювання, щодо

яких встановлюються мінімальні або максимальні інтервенційні ціни.

На інші види сільськогосподарської продукції такий порядок регулю-

вання цін не розповсюджується.

Важливу роль у галузі аграрного права відіграють його принци-

пи.

Принципи аграрного права — це закріпленні у міжнародному

та національному законодавстві основоположні засади, ідеї на яких

ґрунтується механізм правового регулювання аграрних відносин.

На сучасному етапі розвитку аграрних відносин до принципів

аграрного права можна віднести:

1. Принцип забезпечення потреб населення і промисловості без-

печною і якісною сільськогосподарською сировиною.

2. Принцип забезпечення продовольчої безпеки держав.

3.Принцип урахування особливостей сільськогосподарської дія-

льності.

4. Принцип вільного обрання селянами форм і напрямів сільсь-

когосподарської діяльності.

5. Принцип забезпечення рівності учасників аграрних правовід-

носин.

6. Принцип підвищення ефективності державного регулювання

аграрного сектора економіки.

7. Принцип забезпечення інноваційного розвитку сільського го-

сподарства.

8. Принцип пріоритетності соціального розвитку села.

9. Принцип екологізації сільського господарства.

10. Принцип гарантованості захисту прав сільськогосподарських

товаровиробників.

11. Принцип постійного удосконалення механізму правового ре-

гулювання аграрних відносин.

12. Принцип запозичення позитивного досвіду правового регу-

лювання аграрних відносин зарубіжними країнами.

Дата добавления: 2014-12-25