Джерела права в АПК характеризуються певними особливо-

Поняття та види джерел права в АПК

ДЖЕРЕЛА ПРАВА В АПК

Правові норми відображаються, матеріалізуються в певній пра-

вовій формі, яка називається «джерелами» (витоками) права. П. М.

Рабінович під формою права має на увазі спосіб внутрішньої органі-

зації, а також зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх

державну обов'язковість. Відповідно він розрізняє внутрішню форму

норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її

структури) і зовнішню — спосіб її об'єктивації, зовнішнього виявлен-

ня, матеріальної фіксації.

Джерела права в АПК — це форми зовнішнього виразу і закрі-

плення правових норм, що врегульовують відносини у агропромисло-

вому комплексі.

стями:

1. Наявність уніфікованих і диференційованих правових актів.

Уніфіковані акти складають ядро законодавства агропромислового

комплексу. Уніфікація здійснюється за предметом правового регулю-

вання, а диференціація по суб'єктах аграрних правовідносин. Особли-

вість актів уніфікованого характеру полягає в тому, що вони одночас-

но адресуються ряду або групі суб'єктів, проголошують і юридично

закріплюють принципи, які лежать в основі правового регулювання їх

діяльності. До таких актів можна віднести Земельний кодекс України,

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства

України», тощо.

Уніфіковані акти приймаються з метою приведення аграрно-

правового регулювання до єдиної основи.

Диференційовані акти законодавства – нормативно-правові ак-

ти, в основі яких лежить диференціація правового регулювання відно-

син в агропромисловому комплексі з врахуванням специфіки і особ-

ливостей статусу суб'єктів аграрного підприємництва. Диференційо-

вані правові норми мають місце в спеціальних нормативних актах –

законах «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське

господарство» та ін.

2. У законодавстві агропромислового комплексу немає єдиного

нормативно-правового акту, що кодифікує, хоча теоретично можли-

вість розробки не виключається.

3. Важливе місце належить актам, прийнятим Міністерством аг-

рарної політики і продовольства України, яке в межах своїх повнова-

жень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, які є

обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами

виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємст-

вами, установами та організаціями незалежно від форми власності і

громадянами.

4. Крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні,

широко застосовують локально-правові акти (Статут фермерського

господарства).

5. Для права агропромислового комплексу характерним є те, що

досить часто, галузі права і галузі законодавства не збігаються. На-

приклад, до джерел аграрного права відносяться норми, які містяться

в актах інших галузей національного законодавства, в тій частині, в

якій вони регулюють аграрні відносини, – визначають правовий ста-

тус і правосуб’єктність фізичних і юридичних осіб у сфері сільського-

сподарської діяльності, якість і безпека продовольства, сировини рос-

линного і тваринного походження, їх реалізацію. При цьому акти ос-

новних галузей законодавства, регулюючи аграрні відносини, не вхо-

дять до складу аграрного законодавства.

До видів джерел права П. М. Рабінович відносить: правовий

звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт.

Визнання правового звичаю, зокрема звичаю ділового обороту

джерелом приватного права, одержало нині нормативне закріплення у

чинному ЦК України. За аналогією до ст. 7 Цивільного кодексу Укра-

їни аграрно-правовий звичай можна визначити як правило поведінки,

яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній

сфері аграрних відносин. Усталеним певне правило звичаєвої поведін-

ки стає у разі його відповідності таким ознакам: 1) визнання усім або

більшістю населення сільського населеного пункту або регіону, на

території яких розповсюджено такий звичай; 2) існування звичаю про-

тягом значного проміжку часу, який може нараховувати декілька сто-

літь; 3) наслідком порушення звичаю, крім морального суспільного

осуду, є настання певної матеріальної відповідальності. Наприклад, у

селі зазвичай спільна череда випасається почергово кожним із власни-

ків тварин замість найму професійних пастухів. Договір про таке ви-

пасання не укладається навіть в усній формі, але у разі нанесення

шкоди худобі під час випасання кожен із пастухів несе матеріальну

відповідальність у вигляді відшкодування завданої шкоди. Для звичаю

існує єдине обмеження, щоб він не суперечив актам чинного законо-

давства.

Правовий звичай як джерело аграрного права має нині досить

локальне застосування. Звичаї у сільській місцевості є залишковим

явищем, яке дісталося у спадщину від общинної організації ведення

сільського господарства. Застосовуються правові звичаї переважно у

аграрних відносинах, що виникають між особистими селянськими го-

сподарствами у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності.

Наприклад, межі між земельними ділянками окремих селянських гос-

подарств встановлювалися споконвіку і призначалися для забезпечен-

ня вільного доступу до сусідніх земельних ділянок. Таке розмежуван-

ня здійснювалося завжди і фактично здійснюється й зараз на підставі

норм саме звичаєвого права. Зазначені аграрні відносини, будучи за

своєю сутністю сервітутними, лише нещодавно одержали нормативне

закріплення у чинних Цивільному та Земельному кодексах України.

Подібні відносини існують і щодо відведення земель для прогону, го-

дівлі, напування худоби тощо.

Нормами звичаєвого права досі врегульовуються і деякі аграрно-

трудові відносини між членами особистих селянських господарств.

Так, серед селян дотепер розповсюджені відносини щодо взаємної до-

помоги у «пікові» періоди посівних і збиральних робіт, кормозаготівлі

та обслуговування худоби. Така допомога є безоплатною і здійсню-

ється переважно на зворотній відробітковій основі. Звичаєвим правом

також встановлюються розмір і види оплати праці за виконання робіт і

надання сільськогосподарських послуг. Як правило — це натуральні

та відробіткові види оплати. Поряд із цим необхідно відзначити існу-

вання значних відмінностей у правових звичаях, які врегульовують

відповідні аграрні відносини, залежно від регіональних традицій сіль-

ських громад: соціально-економічних, культурно-побутових, суспіль-

но-моральних особливостей та ін.

Правовий прецедент у вітчизняній системі права правові набу-

ває обмеженої форми тлумачень (роз'яснень), здійснюваних відповід-

ними вищими судовими органами в межах своєї компетенції. До судо-

вих роз'яснень як джерел права агропромислового комплексу (аграр-

ного, земельного) можна віднести постанову Пленуму Верховного

Суду України «Про практику застосування судами земельного зако-

нодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 р. за № 7 у

частині, що стосується земель сільськогосподарського призначення.

Важливе значення також має постанова Судової палати у цивільних

справах Верховного Суду України «Практика розгляду судами земе-

льних спорів» від 1 вересня 2003 р., де узагальнюється практика вирі-

шення земельних спорів, що виникли внаслідок реформування колек-

тивних сільськогосподарських підприємств, та ін.

Основним видом джерел права за формою виступають нормати-

вно-правові акти України.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ,

прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначе-

ній законодавством формі та за встановленою законодавством проце-

дурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить

норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на не-

одноразове застосування.

Нормативно-правові акти класифікуються за різними підстава-

ми.

За суб’єктами правотворчості: акти вищих органів державної

влади та управління (Верховної Ради України, Кабінету Міністрів

України, Президента України); акти центральних органів державного

управління (міністерств, державних комітетів); акти місцевих держав-

них органів влади та самоврядування; акти керівників підприємств і

організацій.

За формою акта: закони, укази, постанови, розпорядження, на-

кази, інструкції, правила, положення, рішення тощо.

За сферою дії: загальні, відомчі, місцеві та локальні акти.

За ступенем узагальнення: кодифіковані (Земельний кодекс);

комплексні, тобто такі, які одночасно є джерелами декількох галузей

права (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування на випадок безробіття»); поточні.

За юридичною силою: конституція України, міжнародно-

правові акти, ратифіковані Україною; закони України (кодифіковані,

спеціальні); підзаконні нормативно-правові акти (постанови ВРУ, ука-

зи Президента України, нормативно-правові акти КМУ, відомчі та ло-

кальні нормативно-правові акти).

2. Конституція України — основа джерел права в АПК

Найвищою юридичною силою наділена Конституція України,

норми якої є нормами прямої дії. Це означає, що навіть не знаючи і не

звертаючись до інших нормативно-правових актів, будь-яка особа на

підставі конституційних норм може звернутися до адміністративних,

правоохоронних чи судових органів із заявою про порушення і захист

своїх прав та інтересів охоронюваних законом прав та інтересів і за-

значені органи державної влади повинні прийняти цю заяву і виріши-

ти справу по суті. Наступною особливістю конституційних норм є те,

що всі інші нові норми права і нормативно-правові акти системи чин-

ного законодавства повинні прийматися відповідно до норм Консти-

туції України.

Сільськогосподарська діяльність, насамперед, пов'язана з вико-

ристанням природних ресурсів, основним з яких виступає земля як

незамінний і самовідтворюваний засіб виробництва. По-перше, в

Україні на конституційному рівні було введено і закріплено приват-

ноправовий режим власності на землі сільськогосподарського призна-

чення і водні ресурси, які є основними природними факторами сільсь-

когосподарського виробництва. По-друге, було конституційно закріп-

лено принцип «власність зобов'язує». Це означає, що використання

землі й інших природних ресурсів у сільському господарстві повинне

бути раціональним, а також не повинне здійснюватися на шкоду лю-

дині та суспільству. По-третє, відбулася відмова від принципу безме-

жності прав на земельні ділянки, тобто правовий режим об'єктів при-

родних ресурсів може містити певні обмеження, встановлені законом.

Насамперед, це обмеження розміру ресурсів у приватній власності:

100 га земель сільськогосподарського призначення та 3 га водних об'-

єктів, мораторій на відчуження земель сільськогосподарського при-

значення. По-четверте, встановлено гарантії непорушності права вла-

сності на майно сільськогосподарського призначення як сільськогос-

подарських підприємств, так і особистих селянських господарств. По-

п'яте, створено умови вільного вибору виду праці, заборони примусо-

вої праці, гарантування захисту від незаконного звільнення. По-шосте,

конституційно закріплено модель прав на безпечне для життя і здоро-

в'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права

шкоди. Це накладає на сільськогосподарських товаровиробників кон-

ституційний обов'язок здійснювати свою виробничу діяльність з най-

меншою шкодою як для навколишнього природного середовища, так і

для здоров'я населення країни. Останній фактор забезпечується, на-

самперед, за рахунок виробництва якісної та безпечної сільськогоспо-

дарської продукції.

3. Міжнародні договори як джерело права в АПК

Міжнародний договір України — це укладений у письмовій

формі договір з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнарод-

ного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від

того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою

документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір,

угода, конвенція, пакт, протокол тощо). Відповідно до ст. 9 Конститу-

ції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори Укра-

їни» від 29 червня 2004 р. за № 1906-ІУ чинні міжнародні договори,

згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є час-

тиною національного законодавства України і застосовуються у по-

рядку, передбаченому для норм національного законодавства. При

цьому міжнародні договори мають пріоритет над нормами вітчизня-

ного законодавства у разі розбіжності їх змісту. Так, якщо міжнарод-

ним договором України, який набрав чинності в установленому по-

рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідно-

му акті законодавства України, то застосовуються правила міжнарод-

ного договору.

Україна як самостійна держава підписала й ратифікувала низку

міжнародних договорів, що регулюють відносини агропромислового

комплексу, в тому числі й відносини щодо охорони земель. Серед них,

зокрема, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне

значення головним чином як середовище існування водоплавних пта-

хів.

На виконання цієї Конвенції постановою Кабінету Міністрів

України від 29 серпня 2002 р. затверджений порядок надання водно-

болотним угіддям статусу «водно-болотних угідь міжнародного зна-

чення». А з метою вдосконалення управління у сфері охорони та раці-

онального використання водно-болотних угідь Міністерство екології

та природних ресурсів України, до повноважень якого згідно зі ст. 14

Земельного кодексу України віднесено здійснення міжнародного спів-

робітництва з питань охорони земель, наказом від 27 грудня 2002 р.

затвердило структуру, зміст і порядок ведення паспорта водно-

болотного угіддя і міжнародного значення.

Слід зазначити, що між Україною, сусідніми та іншими держа-

вами укладено певні угоди, конвенції, договори, які тією чи іншою

мірою стосуються регулювання відносин агропромислового комплек-

су. Так, Консульською конвенцією між Україною і Республікою

Польщею, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від

14 липня 1993 р., встановлено, що акредитуюча держава має право на

умовах, передбачених законами та іншими положеннями держави пе-

ребування, придбати у власність або орендувати, володіти і викорис-

товувати ділянки землі, будівлі або частини будівель призначені для

перебування консульської установи, для резиденції глави консульсь-

кої установи або для житлових приміщень інших працівників кон-

сульської установи; будувати будівлі на придбаних ділянках землі;

передавати право власності на земельні ділянки, будівлі або частини

будівель, таким чином придбаних або збудованих.

Слід підкреслити, що міжнародно-правовими актами регулю-

ються в основному екологічні відносини, які мають міжнародний ха-

рактер, тому питома вага міжнародно-правових документів, присвяче-

них земельним відносинам, досить незначна.

4. Регулювання відносин в АПК на основі кодексів

Важливе місце серед джерел права в агропромисловому компле-

ксі належить кодифікованим нормативно-правовим актам.

Кодекс (лат. codex — книга) — кодифікований нормативно-

правовий акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної

сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини,

розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї

чи іншої галузі права.

Одним із головних джерел права в агропромисловому комплексі

є Земельний кодекс України. Він регулює такі інститути: форми влас-

ності на землю; користування землею; порядок передачі земель у вла-

сність та користування; окремі права і обов'язки власників землі та

землекористувачів; використання земель; вирішення земельних спорів

тощо. Даним кодексом передбачено право власності на землю грома-

дян і юридичних осіб у межах населених пунктів для підприємницької

діяльності. Визначено, що громадяни й юридичні особи, крім прав

власності на землю, набувають інших прав на земельні ділянки, у тому

числі права оренди, права забудови, сервітуту, права переважного

придбання тощо.

Принципово важливими положеннями кодексу є:

- створення умов для еволюційного розвитку аграрного землево-

лодіння й землекористування від підсобного, натурального до велико-

го, високотоварного шляхом зняття верхніх (граничних) меж земель-

них ділянок;

- зняття обмежень щодо придбання у власність земельних діля-

нок громадянами та юридичними особами;

- суттєве розширення умов використання сільськогосподарських

земель несільськогосподарськими підприємствами;

- обов'язковість використання земель сільськогосподарського

призначення безпосередньо власником або орендарем.

Важливу роль у сфері правового регулювання агропромислових

відносин належить Цивільному кодексу України. Регулюючи особис-

ті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) відповідних

учасників, він встановлює загальні положення щодо фізичних осіб, в

тому числі тих, що мають статус суб'єктів аграрного господарювання,

щодо юридичних осіб та їх організаційно-правових форм, щодо угод

(правочинів) та інституту представництва, норми зобов'язального пра-

ва та щодо недоговірних зобов'язань.

Важливим нормативним актом у сфері аграрного господарюван-

ня, що має силу закону, є Господарський кодекс України. Саме цей

нормативний акт визначає основні засади господарювання в Україні,

містить загальні положення щодо господарських зобов'язань, відпові-

дальності за порушення у сфері господарювання, особливості право-

вого регулювання в окремих галузях господарювання тощо, тобто ре-

гулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та

здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання,

а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері

господарювання.

Кодекс містить і положення щодо суб'єктів господарювання —

фізичних та юридичних осіб, організаційно-правові форми останніх,

правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організа-

ційний механізм здійснення ними діяльності. Разом з тим, Господар-

ським кодексом України нормативна база щодо регулювання відносин

в агропромисловому комплексі не вичерпується.

Так, для аграрного права немає потреби дублювати загальну

процедуру створення і припинення сільськогосподарського підприєм-

ства, загальні положення про юридичну особу і підприємство, порядок

укладення і виконання господарських договорів і трудових договорів,

процес притягнення до юридичної відповідальності тощо. Всі ці по-

ложення вже містяться у Цивільному і Господарському кодексах

України.

Не менш важливе значення серед джерел аграрного права нале-

жить Кодексу законів про працю України, Кодексу України про адмі-

ністративні правопорушення та іншим кодифікованим актам, які скла-

дають загальне законодавство.

Так, на підставі Господарського процесуального кодексу Украї-

ни вирішуються господарські спори між підприємствами, установами,

організаціями, іншими юридичними особами (в тому числі суб’єктами

аграрного господарювання). Митний кодекс України встановлює по-

рядок переміщення через митний кордон України товарів та інших

предметів, що поставляються за підприємницькими договорами, спла-

ти мита та митних зборів, а також процедуру митного контролю. По-

вітряний кодекс України, Водний кодекс України, Лісовий кодекс,

Кодекс України про надра також регулюють відносини в агропромис-

ловому комплексі.

5. Закони України в АПК

На наступному місці за юридичною силою перебувають закони,

які повинні прийматися відповідно до норм Конституції України, до

міжнародно-правових актів, що ратифіковані Верховною Радою.

Закон — це нормативно-правовий акт найвищої юридичної си-

ли, який приймається Верховною Радою України і тому виражає деле-

говане волевиявлення всього або більшої частини населення країни, і

який врегульовує найважливіші суспільні відносини.

В аграрній сфері економіки внаслідок специфіки її існування

має місце багатопрофільна система господарювання, неодмінно пов'я-

зана з використанням землі, води та інших природних ресурсів, спеці-

альних матеріально-технічних та енергетичних ресурсів, капіталу й

людської праці. Це зумовлює існування різних підходів до організації

виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, зберіган-

ня, реалізації і споживання людьми, тваринами й іншими живими іс-

тотами. Все це вимагає інтеграції усіх галузей господарської діяльнос-

ті в аграрній сфері. В організаційному плані така інтеграція відбува-

ється шляхом створення єдиного агропромислового комплексу Украї-

ни. Організаційно-правове об'єднання діяльності сільського господар-

ства, виробництва сільськогосподарської продукції (рослинництва й

тваринництва), переробки сільськогосподарської продукції, її збері-

гання і реалізації є основою АПК і спрямоване на створення єдиного

механізму функціонування аграрної сфери

Джерелами галузей права в АПК є норми загального характеру,

що містяться також у окремих спеціальних законах. Для прикладу, до

таких законів належать закони України «Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про

державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обме-

жень» та інші, які створюють загальну правову основу створення, дія-

льності і припинення сільськогосподарського підприємства. Аграрні

закони охоплюють своїм впливом виключно аграрні відносини, виок-

ремлюючи при цьому специфіку їх правового регулювання.

Джерелами аграрного права є уніфіковані закони, які спрямовані

на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин з метою по-

будови цілісної органічної системи внутрішньокомплексних галузевих

нормативно-правових актів, наділених єдиним правовим змістом.

Уніфіковані акти аграрного законодавства є джерелом аграрного пра-

ва і формою відтворення їх норм, підґрунтям яких є інтеграція регу-

лювання аграрних відносин.

Виходячи з цих позицій, аграрні закони групують за предметом

регулювання окремих груп аграрних відносин, забезпечуючи при

цьому їх загальну єдність і єдину спрямованість на забезпечення інте-

грованої діяльності всіх елементів комплексу.

У цьому плані можна умовно вирізнити такі групи законів Укра-

їни, що стосуються АПК:

1) уніфіковані акти про організаційно-правову перебудову

структури АПК, аграрну реформу й створення ефективних товарови-

робників сільськогосподарської продукції. До цієї групи належать за-

кони, що стосуються організаційної перебудови в АПК: «Про колек-

тивне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарсь-

ку кооперацію», «Про особисте селянське господарство», а також за-

кони України «Про споживчу кооперацію»;

2) уніфіковані акти законодавства про правовий режим земель

сільськогосподарського призначення й земельну реформу;

3) уніфіковані акти законодавства про селекцію, насінництво,

тваринництво і меліорацію земель: закони України «Про насіння і са-

дивний матеріал», «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову про-

дукцію з них», «Про племінну справу в тваринництві», «Про ветери-

нарну медицину».

Ефективність аграрного законодавства забезпечується поєднан-

ням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку.

Диференційовані акти аграрного законодавства — це норматив-

но-правові акти, що розробляються з урахуванням відмінностей у ста-

тусі суб'єктів аграрного підприємництва.

Диференційованими можна вважати такі закони: «Про зерно та

ринок зерна в Україні»; «Про насіння й садивний матеріал»; «Про ри-

бу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», Закон Укра-

їни «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» та інші.

6. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел

Дата добавления: 2014-12-25