Т е р м і н і в т а п о н я т ь

К О Р О Т К И Й С Л О В Н И К

АВТАРКІЯ (від грецьк. autarkeia – самозадоволення) – політика самоізоляції, замкненого, самодостатнього господарювання, відокремлення держави від зовнішнього світу й відмова від економічних, політичних, культурних тощо зв’язків з іншими державами.

АВТОНОМІЯ (від грецьк. auto – сам, nomos – закон) – прагнення і здатність суб’єкта політики до самоврядування на підставі власного законодавства, до більшої самостійності в межах існуючого підпорядкування без остаточного відокремлення. Автономією називають право населення національно-територіальної одиниці самостійно визначати і здійснювати власний розвиток, управляти процесами суспільного життя.

АВТОРИТАРИЗМ (від грецьк. autoritas – вплив, влада, наказ) – державно-політичний режим, стиль громадського життя, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або окремої групи, обмеженням, звуженням політичних прав і свобод громадян та суспільно-політичних організацій, строгою регламентацією їхньої активності, різким обмеженням прерогатив та повноважень представницьких установ.

АНЕКСІЯ (від лат. annexio – привласнення) – насильницьке приєднання, загарбання державою всієї або частини території іншої держави. Вважається грубим порушенням сучасних норм міжнародного права, зокрема принципу самовизначення націй.

АНКЛАВ – територія або частина території однієї держави, оточена з усіх боків територією іншої держави.

АСОЦІЙОВАНЕ ЧЛЕНСТВО (від лат. associatio – сполучення, з’єднання) – неповне, часткове членство держави, громадської організації, соціальної групи або особи в якомусь об’єднанні, що часто обмежується статусом спостерігача. А.ч. використовується як компроміс, коли хтось із суб’єктів політики не погоджується визнавати й дотримуватися зобов’язань, умов та вимог, передбачених угодою, але схильний брати участь у окремих програмах, діях тощо.

«БАЛКАНІЗАЦІЯ» – розвиток подій і міждержавних взаємин, коли в конфлікт між двома державами або народами втягуються сусідні і навіть віддалені держави.

БІЛІНГВІЗМ – функціонування двох мов для обслуговування потреб етнічного колективу і його окремих членів. Б. відрізняється від простого знання ще однієї мови нарівні з рідною і припускає можливість користування різними мовами в різних життєвих ситуаціях. Може бути використаний у зовнішній політиці проти національних держав, що прагнуть унезалежнитися від колишньої імперії, під тиском мовної політики якої до того й сформувався Б.

ГЕГЕМОНІЗМ (від грецьк. hegemonia – провід, керівництво, панування) – у міжнародних відносинах означає переважання, панування, провідну роль якоїсь країни.

ГЛОБАЛІЗМ (від франц. global – загальний, всесвітній) – політична практика, зорієнтована на вирішення локальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв’язку з проблемами зовнішніми, більш загальними, з передбаченням наслідків для світових процесів.

ДЕКЛАРАЦІЯ (від лат. deklaro – заявляю, сповіщаю) – офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.

ДЕМАРШ (від франц. demarche – дія, виступ) – заява. виступ держави, партії, політичних рухів, висловлена на адресу інших держав, органів влади, посадових осіб із висловленням підтримки, визнання, солідарності або ж, навпаки, осуду, протесту, розмежування в якомусь питанні.

ДЕНОНСАЦІЯ (від франц. denouncer – повідомляти, розривати) – повідомлення однією із сторін про відмову від виконання умов договору, що призводить до дострокового припинення його дії.

ДЕПОРТАЦІЯ (від лат. deportation – вигнання, вислання) – примусове виселення, переміщення з місця постійного проживання або навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, навіть частини населення, які визнані правлячим режимом «соціально небезпечними», «небажаними».

ДІАСПОРА – перебування значної частини народу (етнічної спільноти) поза країною її походження.

ДИПЛОМАТІЯ (від грецьк. diploma – аркуш, складений навпіл) – діяльність урядовців та вповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення зносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова(на відміну від деструктивної, силової) форма розв’язання завдань зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.

ДИСКРИМІНАЦІЯ – обмеження або позбавлення прав певної категорії громадян за ознакою расової або національної приналежності, ознакою статі, релігійними і політичними переконаннями тощо.

ЕМІГРАЦІЯ – виїзд унаслідок тих чи інших причин громадян зі своєї держави.

ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ – ідеологічна концепція, відповідно до якої провідну роль у розвитку сучасної цивілізації й культури відіграла Європа.

ІММІГРАНТ – іноземець, що прибув у будь-яку країну на постійне проживання.

ІММІГРАЦІЯ – складова частина міграції населення, що характеризується в’їздом в ту чи іншу країну.

КОАЛІЦІЯ (від лат. coalitio – у міжнародних відносинах об’єднання держав, яке виникло не на засадах домінування когось із членів об’єднання, а за згодою та взаємними поступками, компромісами, на підставі балансу інтересів та рівноправності всіх партнерів.

КОЛОНІАЛІЗМ – політичне, економічне і духовне поневолення країн, як правило, менш розвинених у соціально-економічному відношенні.

КОМПЛІМЕНТАРНІСТЬ – взаємна симпатія / антипатія індивідів, що визначає розподіл на «своїх» і «чужих».

КОНВЕРГЕНЦІЯ – сходження, зближення.

КОМЮНІКЕ (від лат. communicio – повідомлення) – офіційне повідомлення про хід і підсумки переговорів між державнми діячами чи повноважними делегаціями держав; узгоджена з усіма учасниками переговорів спільна заява про досягнуті результати переговорів, про розходження позицій і проблеми, які залишаються невирішеними.

КОНВЕНЦІЯ (від лат. conventio – договір) – угода, міжнародний договір з якогось одного спеціального питання, що визначає права і обов’язки держав у певній окремій галузі (наприклад, конвенції з морського права, із захисту авторських прав, з бактеріологічної зброї тощо).

КСЕНОФОБІЯ – вороже ставлення до іноземців і до всього чужого – мови, способу життя, стилю мислення тощо.

МІГРАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ – переміщення населення, пов’язане зі зміною місця проживання.

«МОДУС ВІВЕНДІ» (від лат. modus vivendi – спосіб життя) – у міжнародному праві це тимчасова угода, яка укладається сторонами, коли обставини не дозволяють досягти постійного або довготривалого договору.

МОРАТОРІЙ (від лат. moratorius – такий, що затримує, уповільнює) – відстрочка, затримка набуття чинності, початку виконання якогось договору, зобов’язань або вимог, відкладання певних дій.

НАЙМАНЦІ – озброєні громадяни якоїсь держави, що беруть участь у бойових діях на території іншої держави на боці якоїсь із сторін без належних легітимних на те підстав. Міжнародними угодами й законами багатьох країн найманство кваліфікується як злочин. У разі полону на найманців не поширюється статус військовополонених.

НЕЙТРАЛІТЕТ (від лат. neutralis – нічийний) – міжнародно-правовий статус держави, яка не бере участі у війні, що її ведуть інші держави, зберігає з воюючими сторонами мирні відносини, не надає жодній з них якоїсь допомоги. Постійний Н. – політика невтручання у чужі суперечки, в боротьбу між собою інших держав чи сторін.

ОКУПАЦІЯ (від лат. occupatio – загарбання, оволодіння) – тимчасове захоплення збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави.

ПАРАФУВАННЯ (від франц. paraphe – приписую, описую) – попереднє підписання міжнародного документа уповноваженими особами, які брали безпосередню участь у його розробці. П. підтверджує тільки досягнуту згоду з предмета переговорів. Остаточної ж сили документу надає його ратифікація (див. РАТИФІКАЦІЯ).

ПРИТУЛОК ПОЛІТИЧНИЙ – надання державою можливості уникати переслідування на її території особам, які є громадянами інших держав, якщо вони зазнають утисків у себе вдома через їхні політичні погляди, позиції чи дії.

«ПРОЗОРІ КОРДОНИ» – метафоричне позначення певної умовності кордонів між членами СНД, демаркація яких спочатку не супроводжувалася впровадженням таких неодмінних ознак будь-якого державного кордону, як контрольно-пропускні пункти, митниці, торговельні квоти тощо, а здійснювалася головним чином для територіального розмежування повноважень органів влади різних суб’єктів Співдружності. Це кордони, які не заважали пересуванню й спілкуванню людей, здійсненню гуманітарних та господарських зв’язків.

ПРОЛОНГАЦІЯ (від лат. prolongo – продовжую) – продовження терміну чинності договору, угоди.

ПРОТОКОЛ (від грецьк. protokollon – перший /аркуш/) – 1) одна з назв міжнародного договору, рішення міжнародної конференції; 2) сукупність загальноприйнятих у міжнародних відносинах правил, які визначають порядок здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми зносин між дипломатами та керівними державними діячами різних країн.

РАТИФІКАЦІЯ (від лат. ratus – затверджений) – затвердження верховним представницьким органом державної влади міжнародного договору,, який після цього набуває юридичної сили для цієї держави.

РЕПАТРІАЦІЯ (від лат. repatriatio – повернення на батьківщину) – повернення до держави її громадян, що з якихось причин раніше її покинули: військовополонених, біженців, емігрантів (з поновленням у правах громадянства, якщо вони були його позбавлені).

САММІТ (від англ. summit conference – двосторонні або багатосторонні міждержавні переговори на найвищому рівні представництва – за участю глав держав чи глав урядів.

СЕПАРАТИЗМ – соціально-політичні й ідеологічні устремління до відділення однієї частини держави від іншої.

СЕПАРАЦІЯ – відділення, поділ на складові частини.

ТИТУЛЬНИЙ ЕТНОС – народ, що дав найменування тому або іншому національно-державному утворенню.

УЛЬТИМАТУМ (від лат. ultimus – найостанніший) – у міжнародних відносинах це дипломатична нота з категоричною вимогою однієї держави до іншої про виконання у визначений термін певних дій або про утримання від них, супроводжувана погрозою застосування санкції.

Дата добавления: 2014-12-25