Визначення, структура і типологія характеру

Характер – сукупність властивостей індивіда, що визначають типові засоби його реагування на життєві обставини. Якщо знати характер людини, то можна передбачати, як вона поводитиметься в тих або інших ситуаціях.

Характер людини багатобічний і різноманітний у своїх проявах. Водночас він є цілісним. Цілісність досягається стрижневими, найбільш стійкими рисами, що домінують за силою й активністю.

У структурі характеру виділяється декілька груп рис, які виражають різне становлення людини до дійсності.

До першої групи відносяться риси, що виявляються в діяльності: ініціативність, працьовитість, організованість тощо.

Другу групу складають риси, що виявляються стосовно інших: чемність, чуйність, правдивість тощо.

Третя група – це система ставлень людини до неї самої: самокритичність, скромність, гордість та ін.

Четверта група включає риси, що характеризують ставлення людини до речей: акуратність, ощадливість, щедрість, скнарість тощо.

Характер може бути більш-менш вираженим. Якщо уявити собі вісь, на якій зображена інтенсивність проявів характерів, то на ній позначаться такі три зони: зона абсолютно “нормальних” характерів, зона виражених характерів (вони одержали назву акцентуацій) і зона сильних відхилень характерів, або психопатій. Першу і другу зони відносять до норми, третю – до патології характеру.

Відповідно, акцентуації характеру (перебільшений розвиток окремих рис характеру та їхніх поєднань) розглядаються як крайні варіанти норми. Звичайно, межа між патологічними і нормальними характерами, що включають акцентуації, розмита. Проте існують критерії, які дозволяють її приблизно локалізувати на осі інтенсивності характерів. Таких критеріїв три, і вони відомі як критерії психопатій Ганнушкіна-Кербікова.

Характер можна вважати патологічним, тобто розцінювати як психопатію, якщо він відносно стабільний за часом, тобто мало змінюється впродовж життя. Друга ознака – тотальність проявів характеру: при психопатіях ті самі риси характеру виявляються усюди: і вдома, і на роботі, і на відпочинку, і серед знайомих, і серед чужих – у будь-яких обставинах. Нарешті, третя і, мабуть, найважливіша ознака психопатій – це соціальна дезадаптація. Остання полягає в тому, що у людини постійно виникають життєві труднощі, причому ці труднощі відчуває або вона сама, або оточуючі її люди, або і те, й інше разом. Ось такий простий життєвий і водночас цілком науковий критерій.

У випадку акцентуацій характеру може не бути жодного з перерахованих вище ознак психопатій, принаймні ніколи не присутні всі триознаки відразу. Коротко розглянемо основні типи акцентуацій, запропоновані німецьким ученим К. Леонгардом (існують й інші типології характерів, наприклад класифікація акцентуацій характерів А.Є. Лічко):

Гіпертимний тип. Його характеризує надмірно піднесений настрій, він завжди веселий, говіркий, дуже енергійний, ініціативний, прагне до лідерства. Відразливі риси: легкодумство, підвищена дратівливість, недостатньо серйозне ставлення до своїх обов'язків. Такі люди важко переносять умови жорсткої дисципліни, монотонну діяльність, вимушену самітність.

Дістимний тип. Переважає знижений настрій. Такі люди небагатослівні, ведуть замкнутий спосіб життя, але високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові їм підкоритися. Вони характеризуються серйозністю, сумлінністю, загостреним почуттям справедливості. Ситуації, що потребують бурхливої діяльності, зміни звичного способу життя для них протипоказані.

Циклоідний тип. Даному типу властиве чергування фаз доброго і поганого настрою. У період підвищеного настрою вони поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією, а в період спаду – із дістимною.

Збудливий тип. Його характеризують підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість. Люди даного типу не уживаються в колективі, владні в сім'ї. Проте в емоційно спокійному стані вони часто сумлінні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей.

Застреваючий тип. Його характеризують підвищена підозрілість, хвороблива образливість, схильність до моралей. Привабливі риси: прагнення домогтися високих показників у будь-якій справі, прояв високих вимог до себе, принциповість.

Педантичний тип. Йому властива виражена занудливість. На службі поводиться як бюрократ, пред'являючи оточуючим багато формальних вимог. Іноді докучає домашнім надмірними претензіями на акуратність. Його привабливі риси: сумлінність, акуратність, серйозність, надійність у справах. Протипоказані ситуації особистої відповідальності за важливу справу.

Тривожний тип. Для нього характерний знижений фон настрою, побоювання за себе, близьких, боязкість, крайня нерішучість. Проте люди даного типу, як правило, дружелюбні, самокритичні, виконавчі. Ситуації страху, погрози, глузувань, несправедливих обвинувачень для них протипоказані.

Демонстративний тип. У цих людей виражена тенденція до виміщення неприємних фактів і подій, до облудності, фантазування. Вони дратують оточуючих самовпевненістю, високими домаганнями, хвастливістю, схильністю відлинювати від роботи. Їхні привабливі риси: артистичність, здатність захопити інших, неординарність мислення і вчинків.

Емотивний тип. Для них характерні надмірна чутливість, ранимість. Люди даного типу віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі друзів і близьких. Їхні привабливі риси: доброта, ретельність, радіють чужим успіхам.

Екзальтований тип. Люди даного типу реагують на життя більш бурхливо, ніж інші. Вони однаково легко приходять у захоплення від радісних подій і в розпач від сумних. Для них характерний альтруїзм, співчуття іншим, артистичне дарування. Відразливі риси: схильність до паніки, може керуватися мінливими настроями.

У житті нерідко доводиться мати справу з акцентуірованими особистостями і важливо знати і передбачати специфічні особливості їхньої поведінки.

Формування характеру починається з дитинства. Основну роль у формуванні і розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з оточуючими людьми. За допомогою прямого навчання через імітацію й емоційні підкріплення вона засвоює форми поведінки дорослих.

Сензітивним періодом життя для становлення характеру можна вважати вік від 2 – 3 до 9 – 10 років, коли діти багато й активно спілкуються як з оточуючими дорослими людьми, так і з однолітками, відкриті для різноманітних впливів, охоче їх приймають, наслідуючи всіх і в усьому.

До закінчення школи формування характеру людини в основному завершується, і те, що відбувається з нею надалі, майже ніколи не робить характер людини невпізнанним для тих, хто з нею спілкувався у шкільні роки.

Характер необхідно відрізняти від особистості. Якщо спробувати стисло висловити суть відмінностей між характером і особистістю, то можна сказати, що риси характеру відбивають те, як діє людина, а риси особистості – те, заради чого вона діє. При цьому очевидно, що засоби поведінки і спрямованість особистості відносно незалежні: застосовуючи ті самі засоби, можна домагатися різних цілей і, навпаки, прагнути досягти однієї і тієї самої мети різними засобами.

Дата добавления: 2014-12-25