Біхевіористична теорія особистості Б.Ф.Скіннера

Біхевіоризм – напрямок в американській психології ХХ століття, який зводить психіку до різних форм поведінки, що розглядається як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища. Особистість людини, з погляду біхевіоризму, є ні що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих даній людині.

Б.Ф. Скіннер (рис. 7.2) – яскравий представник біхевіоризму – вважав, що поведінку людини можна визначити, передбачити і проконтролювати умовами оточення. Люди, за своєю суттю, дуже складні, але все-таки машини. Хоча він і не був першим психологом, який запропонував механістичний підхід до вивчення поведінки, його формулювання відрізнялося тим, що він доводив ідею до її логічного завершення. За Скіннером, наука про поведінку людини принципово не відрізняється від будь-якої іншої науки, заснованої на фактах, тобто має ту саму мету – передбачити і проконтролювати досліджуване явище.

Скіннер виділив два основні різновиди поведінки: респондентну й оперантну.

Респондентна поведінка – специфічна реакція, яка запускається відомим стимулом; стимул завжди передує реакції за часом. Добре знайомі приклади – це звуження чи розширення зіниці у відповідь на світлову

Рис. 7.2 – Б.Ф. Скіннер

стимуляцію, посмикування коліна при ударі молоточком по колінному сухожиллю і тремтіння при холоді. У кожному з цих прикладів взаємозв’язок між стимулом (зменшення світлової стимуляції) і реакцією (розширення зіниці) мимовільне і спонтанне, це відбувається завжди. Однак респондентній поведінці можна і навчити.

Оперантна поведінка – реакція, яка визначається і контролюється результатом, який йде за нею. Наприклад, катання на роликовій дошці, гра на фортепіано, метання дротиків і написання власного імені – це зразки оперантної реакції. Скіннер розумів, що безглуздо міркувати про походження оперантної поведінки, оскільки нам невідомі стимул чи внутрішня причина, відповідальна за її появу. Вона відбувається спонтанно. Якщо наслідки сприятливі для організму, тоді імовірність повторення оперантної реакції в майбутньому підсилюється. І напроти, якщо наслідки не сприятливі, тоді імовірність одержати оперантну реакцію зменшується. Наприклад, ви незабаром перестанете посміхатися людині, яка у відповідь на вашу посмішку завжди кидає на вас сердитий погляд чи взагалі ніколи не посміхається.

Отже, суть оперантного навчання полягає в тому, що підкріплена поведінка прагне повторитися, а поведінка непідкріплена має тенденцію не повторюватися. Таким чином, концепція підкріплення відіграє ключову роль у теорії Скіннера.

Швидкість, з якою оперантна поведінка здобувається і зберігається, залежить від режиму застосовуваного підкріплення. Режим підкріплення – правило, що встановлює імовірність, з якою відбуватиметься підкріплення. Найпростішим правилом є пред'явлення підкріплення щоразу, коли суб'єкт дає бажану реакцію. Це називається режимом безупинного підкріплення і зазвичай використовується на початковому етапі будь-якого оперантного навчання. Однак у більшості ситуацій повсякденного життя підкріплення поведінки буває не завжди однаковим і регулярним. У більшості випадків соціальна поведінка людини підкріплюється тільки іноді. Дитина плаче неодноразово, перш ніж досягне уваги матері. Учений багато разів помиляється, перш ніж приходить до правильного вирішення важкої проблеми.

Скіннер ретельно вивчав, як режим часткового підкріплення впливає на оперантну поведінку. Хоча можливі багато різних режимів підкріплення, їх усі можна класифікувати відповідно до двох основних параметрів:

1) підкріплення може мати місце тільки після того, як минув певний чи випадковий часовий інтервал з моменту попереднього підкріплення;

2) підкріплення може мати місце тільки після того, як з моменту підкріплення було отримано певну чи випадкову кількість реакцій. Відповідно до цих двох параметрів виділяють чотири основних режими підкріплення.

Дата добавления: 2014-12-25