КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Цитування й переказ
Вступ
Розділ 1. Поняття правовідносин при здійсненні ОРД та їх види. 1.1. Поняття правовідносин. 1.2. Види правовідносин.
Розділ 2. Правовідносини між суб’єктами ОРД. 2.1. Правовідносини між оперативним працівником і владними суб’єктами різного рівня підпорядкування.
2.2. Правовідносини між працівниками оперативного підрозділу. 2.3. Правовідносини між оперативними працівниками і негласним співробітником, особою, що сприяє ОРД, та об’єктом оперативно-розшукової справи.
Розділ 3. Правовідносини між суб’єктами ОРД та суб’єктами, що здійснюють досудове слідство, прокурорський нагляд і судовий контроль. 3.1. Правовідносини між суб’єктом ОРД та слідчим. 3.2. Правовідносини між суб’єктом ОРД та прокурором. 3.3. Правовідносини між суб’єктом ОРД та судом.
Висновки
Після того як складений курсантом план курсової роботи затвердив науковий керівник, починається робота над чорновим рукописом. Підготовка чорнового рукопису Роботу над чорновим рукописом починають із компонування основної частини, потім пишуть висновки і, в останню чергу, вступ. Писати слід розбірливим почерком на одному боці стандартних аркушів, залишаючи широкі, до 1/4 аркуша, поля та досить широку відстань між рядками, що дасть змогу робити необхідні вставки, вилучати непотрібні частини тексту або перекомпоновувати матеріал, не переписуючи всієї роботи. Під час написання тексту слід одразу робити попередню нумерацію сторінок. Кожна частина пишеться спочатку начорно відповідно до складеного плану. Найголовніше на цьому етапі – зафіксувати основні думки, систему доказів, не втрачаючи логіки викладу. Готовий чорновий варіант відкладають на два-три дні і тільки після цього перевіряють і критично оцінюють його загальний зміст. Відкоригований чорновий рукопис з необхідними правками показують науковому керівнику. Якщо він схвалив його, можна починати детальне шліфування тексту, намагаючись з’ясувати, чи вдалось автору з достатньою повнотою, точно і доступно передати основні ідеї, методи, висновки і рекомендації.
Редагування тексту На відміну від попереднього етапу, на якому увагу було зосереджено на загальному змісті роботи, під час редагування перевіряється і критично оцінюється її літературне оформлення. Спочатку необхідно скоротити другорядний матеріал, поліпшити композицію курсової роботи, перевірити, як обґрунтовано висновки, чи логічно пов’язані висловлювані ідеї, чи немає повторів, чи послідовно викладено матеріал, визначити доцільність використання й місце в рукописі таблиць і малюнків. Після цього вдосконалюється стиль, перевіряється граматика, орфографія й пунктуація, звіряються посилання. Наприкінці роботи над рукописом остаточно коригується зміст, узгоджуються заголовки в змісті й тексті, складається список використаних джерел. Під час редагування рукопису доцільно користуватися коректурними знаками (дод. 5). Робота над стилем Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, отже, потрібно подбати про те, щоб мова курсової роботи повністю відповідала нормам сучасної української літературної мови і забезпечувала яскраве і водночас логічно точне вираження думок, суджень, положень, визначень і доказів автора. Наукове писемне мовлення має свої особливості, які необхідно враховувати, працюючи над текстом курсової роботи. Це об’єктивність, точність, ясність, лаконічність вираження думок, логічність. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів. Об’єктивності досягають високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокрема в доборі лексики, синтаксичній будові. У науковому писемному мовленні рідко використовується особовий займенник першої особи однини «я». Виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Широко представлені також безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова. Допускається вживання авторського «ми», проте воно має узагальнений, а часом і умовний характер. Наведімо кілька прикладів.
/. На попередньому етапі цієї роботи було проаналізовано класифікацію принципів ОРД, передбачених законом «Про оперативно-розшукову діяльність». 2. Автор визначає розвідувальне опитування як співбесіду, результати якої фіксуються у формі рапорту, довідки, пояснення чи заяви. 3. З метою узагальнення практики виявлення злочинів щодо незаконного відшкодування ПДВ вивчені ОРС та кримінальні провадження ОУ ГУ ДФС у м. Києві за останні 5 років. 4. Оцінювання роботи оперативних працівників податкової міліції здійснювалося за... 5. З метою отримання висновку експерта, призначається експертиза... Виразність викладу, чіткість передачі інформації забезпечуються точним добором слів, правильним використанням термінів, відсутністю суперечностей в аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць, схем тощо. Інформативна насиченість, лаконічність тексту досягається добором спеціальних синтаксичних структур, часто стандартизованих. Для наукового мовлення характерним є вживання складносурядних речень, зокрема з причиновим та наслідковим зв’язком, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових), вставних і вставлених конструкцій. Логічний характер наукового мовлення визначає широке вживання засобів логічного членування тексту й виділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку, прийоми зовнішнього оформлення тексту – поділ його на частини, розділи, параграфи, з іншого – чітко виявлені причинно-наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами (ці зв’язки можуть виражатися у межах як одного речення, так і всієї роботи), власне мовні засоби (дод. 6). Логічні засади редагування рукопису Наукове мовлення будується на основі послідовного й доказового мислення, тому курсант, який працює над курсовою роботою, має бути обізнаний з основними законами логіки: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатньої основи. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту курсової роботи, а їх порушення призводить до логіко-стилістичних помилок. Закон тотожності вимагає уникати невизначеності, не конкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як «підміна тези». Ця помилка виникає тоді, коли аргументи доказів не відповідають тезі, бо, почавши міркувати про одне, автор непомітно для себе переходить до чогось іншого. Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути одночасно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а друге заперечує те саме, про той самий предмет, у той самий час.
Закон виключеного третього передбачає, що з двох суджень про предмет, які суперечать одне одному, одне обов’язково є істинним, а друге хибним, і між ними немає і не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечливих судження, було з’ясовано, яке з цих суджень є істинним, а яке хибним, замість того щоб шукати істину в додатковому судженні. Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Цей закон вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємопов’язані, обґрунтовували одна одну, тобто щоб наше висловлювання було послідовним і арґументованим. Викладені вище закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особливої форми мислення, характерної для наукових праць. Доведення (в широкому значенні слова) – це логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обґрунтовується судженням безумовно істинним або таким, що є безперечним. Доведення завжди складається з тези, тобто положення, яке доводиться, та аргументів, тобто суджень, які мають підтвердити тезу. Доведення має відповідати таким важливим вимогам:
1) теза й аргументи повинні бути чіткими, точно сформульованими судженнями; не припускається нечіткість викладу або двозначність; 2) у процесі доведення теза має залишатися незмінною, тобто має доводитись одне й те саме положення; 3) теза та аргументи не повинні бути внутрішньо суперечливими судженнями; вони не повинні також суперечити твердженням, які були висловлені раніше; 4) як аргументи слід використовувати положення, істинність яких не викликає сумнівів; неприпустимо шукати підстави для підтвердження думки в ній самій; 5) неприпустимо використовувати в ході доведення аргументи, що логічно не пов’язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.
Рубрикація тексту Під рубрикацією тексту маємо на увазі графічний поділ тексту на складові частини – абзаци, підрозділи, розділи тощо. Рубрикація є зовнішнім вираженням композиційної структури тексту. Вона відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову тексту, взаємозв’язок його окремих частин, попереджає, про що йтиметься, дає можливість швидко відшукати потрібний матеріал. Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, які мають спільний предмет викладу і починаються з відступу вправо на початку першого рядка. Абзац завжди є внутрішньо замкнутою смисловою одиницею. Перехід до нового абзацу – це перехід до нової думки. Іноді абзац складається з одного речення, якщо цьому реченню надають особливого значення. У структурі абзацу можна виокремити три частини. У першій частині, або зачині (здебільшого це перше речення абзацу), формулюється тема абзацу. Середня частина містить розвиток теми: висловлена в зачині ідея підтверджується аргументами, доказами, прикладами, цитатами тощо. В останній частині – останньому реченні абзацу – робиться висновок із сказаного. Працюючи над абзацем, слід звертати увагу на засоби зв’язку між абзацем і попереднім або наступним текстом, між реченнями всередині абзацу. Найпоширеніші засоби зв'язку, які використовуються в науковій літературі, вміщено в додатку 6. Більшими за абзац рубриками курсової роботи є підрозділ і розділ. їх структура подібна до структури абзаца. Вони також складаються із зачину, основної частини та висновків. Для поєднання цих складових частин тексту використовуються ті самі засоби зв’язку, що й для поєднання речень усередині абзацу.
Редагування окремих елементів курсової роботи Редагування заголовків Важливий засіб рубрикації тексту – заголовки і підзаголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової роботи, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передають зміст відповідної частини тексту і є логічно повноцінними, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заголовках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку. Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті? та що в ньому стверджується? У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять. Цитати – дослівні уривки з використаних джерел – використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літературних джерел. Для цитування, як правило, беруть уривок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова. Текст цитати береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виділень. Відхиленнями від цього правила можуть бути: 1) пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після випущеного тексту, не зберігаються); 2) зміна відмінка слова для підпорядкування його синтаксичній будові фрази, частиною якої вона є. Не можна об’єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов’язані між собою. Кожна така виписка повинна бути оформлена як окрема цитата. Якщо цитата повністю відтворює речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора курсової роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту, то перед лапками ставлять три крапки. Цитата на початку речення має починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у використаному джерелі з маленької букви. Після двокрапки цитата починається з маленької букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати написане з маленької букви (у цьому випадку перед цитатою ставиться три крапки), і з великої букви, якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої. Якщо в тексті цитати, яка береться в лапки, є слово в лапках, то лапки, однакові за малюнком, не ставляться поряд двічі. Наведемо кілька прикладів.
Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні. В цьому разі слід випередити бібліографічне посилання на джерело словами: «Цитується за:» або «Цит. за:».
Якщо курсант, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова для того, щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, наприклад, (виділенко мною. – Д. Р.), (курсив наш – Д. Р.), (підкреслено мною – Д. Р.), (розрядка моя – Д. Р.). Аналогічне застереження роблять при самостійному перекладі рідною мовою іншомовної цитати: (переклад наш. – Д. Р.). Кожна цитата має супроводжуватися посиланням на використане джерело. Курсант, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання курсової роботи. Цитування має бути помірним. Перевантаженість тексту цитатами надає роботі компілятивного характеру і створює враження, що автор не має власної думки. Для того, щоб не перенасичувати текст цитатами, доцільно використовувати переказ чужих думок. Переказ має бути максимально точним. Не допускається викривлення чужих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело: 1. Під час здійснення захисту адвокат-захисник (розділяючи думку І.Л. Петрухіна [2, с. 35]) повинен бути наділений повноваженням зі збирання доказів, як і протилежна сторона. 2. Заслуговує на увагу позиція Боярова В.І., за якою подання слідчого й постанова судді про арешт кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку... повинні оберігатися за правилами таємного діловодства [13, с. 24-39]. Як при цитуванні, так і при переказі слід потурбуватися про різноманітність мовних засобів, які використовують для введення в текст цитати або переказу чужих думок. Деякі з цих засобів наведено в додатку 7. Бібліографічні посилання Як було зазначено, кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов’язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов’язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, схеми тощо. Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповідного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад [1], або, якщо посилання робиться на кілька праць, [1–3]. Посилання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з номера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с. 54] або [1, с. 23–26]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посиланнях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, на яку роблять посилання, наприклад [ Там само. –С. 16]. Наведемо кілька прикладів. 1. М.С. Строгович [3] вважає, що предмет доказування – це юридично значущі обставини та сторони розслідуваної події, з’ясування яких необхідне для прийняття підсумкових рішень у справі. 2. І.М. Гуткін поняття запобіжних заходів визначає як «заходи примусу, які обмежують свободу» [12, с. 109]. 3. Проблемам удосконалення чинного кримінального судочинства приділяють увагу в своїх роботах багато процесуалістів [1, 3, 16, 21]. 4. Вибір вказаних організаційних заходів [7] обумовлений їхньою практичною значущістю для результатів окремих слідчих дій і необхідністю вдосконалення правової регламентації і подальшої розробки їхніх теоретичних основ і тактичних особливостей провадження. 4. Як зазначає професор В.М. Тертишник, досягнення розумного компромісу на стадії досудового розслідування не тільки не підриває принципів «законності, встановлення об’єктивної істини, презумпції невинуватості, забезпечення обвинуваченому права на захист» [4, с. 27] та інших діючих засад кримінального судочинства, а ще й «сприяє усуненню негативних наслідків злочину та справедливому розв’язанню справи» [Там само. – С. 54]. Таблиці Таблиця суттєво полегшує сприймання тексту, насиченого однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. В таблиці матеріал подається систематизовано, цифри висуваються на перший план, слова не повторюються, тому таблиці широко використовують у наукових текстах. Таблиці включають такі елементи: 1) нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий номер таблиці; 2) тематичний заголовок, в якому формулюється зміст; 3) заголовки граф таблиці (головка); 4) основну частину, яка складається з боковика (або заголовків рядків) і прографки (рис. 11). Вертикальні ряди в таблиці називають графами або колонками, горизонтальні – рядками. Усі графи й боковик повинні мати заголовки. Заголовок графи стосується всіх даних цієї графи, заголовок рядка – усіх даних цього рядка. У правому верхньому кутку над таблицею пишуть слово «Таблиця» і вказують її номер. Знак номера (№) перед порядковим номером не ставлять.
Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація, порядковий номер таблиці складається з однієї цифри: Таблиця 3. Якщо ж таблиці нумерують в межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розділу). Нижче, посередині, розміщують тематичний заголовок. Він має бути коротким і повністю передавати зміст таблиці. Тематичний заголовок не підкреслюють, але його можна виділити напівжирним шрифтом. Текст у головках таблиць розміщують горизонтально. Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують. Заголовок таблиці й заголовки граф пишуться з великої літери. Підзаголовки, які складають одне речення з текстом заголовка, пишуть з малої літери. Підзаголовки, які мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять. Складаючи заголовки, потрібно стежити за тим, щоб інформація у заголовках і підзаголовках не повторювалась. Якщо повторення має місце, слід повторювані слова винести у загальний заголовок. Якщо в певній графі таблиці є текст, що повторюється, і цей текст складається з одного слова, а повторювані слова стоять одне під одним, друге і наступні слова можна замінити лапками. Якщо ж повторюваний текст складається з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами «те саме», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, символів, які повторюються, не прийнято. Якщо в якому-небудь рядку таблиці не подають цифр, у ньому ставлять прочерк. У таблиці не повинно бути зайвих елементів. Такими у більшості таблиць є графа «Номер по порядку» і графа з нумерацією рядків. Ці графи потрібні тільки тоді, коли таблиця складна і в тексті є посилання на різні графи і рядки таблиці. Якщо таблиця містить велику кількість рядків, її можна перенести на наступний аркуш. У цьому випадку нумераційний та тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і номер таблиці, наприклад «Продовження табл. 1.2». Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті так, щоб її можна було читати, не перевертаючи роботу, або повернувши її за годинниковою стрілкою. 2. У тексті посилання на таблиці подають у скороченому вигляді: табл. 4; табл. 2.3. Винятком є роботи, в яких лише одна таблиця. В таких випадках при посиланні на таблицю в тексті слово «таблиця» подають повністю. Повторні посилання на таблицю починаються зі слова «дивись», яке пишеться скорочено, наприклад «див. табл. 2.4». Ілюстрації Основні види ілюстрацій, які можуть бути використані в курсовій роботі, це рисунок, схема, діаграма, графік, малюнок. Їх виконують чорною тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов’язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці. До кожної ілюстрації має бути зроблене відповідне пояснення у підпису до ілюстрації та в тексті. Бажано, щоб пояснення до ілюстрації в тексті роботи не було простим повторенням того, що міститься в підпису. Підпис до ілюстрації розташовують безпосередньо під нею. Перед підписом пишуть слово «Рис.» або «Мал.» і порядковий номер ілюстрації. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад «рис. 2.3» (третій рисунок другого розділу). Якщо в роботі одна ілюстрація, її нумерують за загальними правилами. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі слова «дивись», наприклад «див. рис. 2». Наведемо приклади: 1. Ця Web-сторінка (рис. 2.4) відкриває розділ «Галузі права». 2. На рис. 2.8 одна з Web-сторінок, створених ДПА України. 3. Ці чинники впливають на якість розслідування кримінальних справ слідчими підрозділами податкової міліції (див. рис. 1.1). Перелік У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або словосполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка.
Дата добавления: 2014-12-25; Просмотров: 672; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |