Документарний акредитив 1 страница

Розрахунки в міжнародній торгівлі – це регулювання платежів по грошових зобов’язаннях та вимогах, що виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків “лоро” (іноземних банків у даному банку) та “ностро” (даного банку в іноземних). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів.

Зовнішньоторгові контракти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банком експортера банку імпортера або банку країни платника для оплати у встановлений строк. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, які використовуються в міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів.

У міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від ступеню довіри торгових партнерів, а також від тієї ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем.

Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом з тим кожна із вказаних форм має декілька різновидів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити таким чином (рис. 14.1).

Рис. 14.1. Механізм міжнародних розрахунків

1 – імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек, вексель або інший платіжний документ;

2 – імпортер пересилає платіжний документ експортеру;

3 – експортер, який отримав від імпортера цей платіжний документ, продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна йому для виробництва або інших цілей;

4 – банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту платіжний документ;

5 – отримана від продажу цього документу сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов’язань.

Особливістю розрахунків у торгівлі із країнами з ринковими економічними відносинами є те, що в цих країнах розрахункові документи служать одночасно тим інструментом, який полегшує практичне здійснення фінансування зовнішньоторговельних угод. Це, з одного боку, призводить до використання великої різноманітності форм розрахунків, з іншого – вимагає великої точності формулювань при визначенні форм розрахунків, а також чіткості формулювань у розрахункових документах і ретельності при їх виготовленні.

Оскільки розрахунки за зовнішньоторговельними угодами здійснюються, головним чином, через банки, які є не тільки посередниками в розрахунках, але і кредиторами, установами, які фінансують угоди, банки взяли на себе функції контролю для забезпечення своїх інтересів і, в залежності від умов платежу, нерідко виступають як гаранти. Виступаючи як контролери і гаранти, банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, з якими експортер та імпортер не можуть не рахуватися.

Кредиторами з зовнішньоторговельних угод можуть виступати експортери, імпортери, банки, кредитно-фінансові організації і держава. На практиці фінансування зовнішньоторговельних угод прямо чи побічно здійснюється комерційними банками, а експортер чи імпортер виступає як ініціатор і відповідальна особа за своєчасне погашення кредиту і пов’язаних із ним витрат.

На міжнародному ринку позикових капіталів вироблено практикою певні звичаї в оформленні і порядку виконання кредитних операцій, які змушені враховувати наші комерційні банки. Будь-яка організація нашої країни, яка виходить на зовнішній ринок, при формуванні умов зовнішньоторговельної угоди повинна використовувати існуючі організаційні форми кредитування експорту або імпорту і, перш за все, при визначенні умов розрахунків. У зовнішньоторговельних контрактах умови розрахунків передбачають: на якій стадії руху товару здійснюється його оплата, а також виконання платежу є одноразовим чи шляхом декількох внесків. Нерідко поєднують купівлю за готівку і в кредит.

Організаційно банки мають такі можливості для реалізації своїх міжнародних операцій. Вони можуть мати міжнародне управління, яке спеціалізується виключно на здійсненні зовнішніх послуг і розрахунків. Банк з таким управлінням має декілька банків-кореспондентів, розташованих за межами країни, які здійснюють різні послуги.

Внаслідок широти діапазону операцій і послуг міжнародного відділу, останній часто називають банком у банку. Мається на увазі, що клієнт може одержати всі послуги, необхідні для успішного здійснення міжнародних операцій, в рамках одного цього відділу банку. Різноманітність функцій, що здійснюється, обумовлена, перш за все, розбіжностями в грошових системах та господарській практиці країн, залучених у світову торгівлю.

Характерною і досить розповсюдженою рисою міжнародного відділу є, наприклад, наявність власної бухгалтерії. Це тому, що вклади надходять від іноземних клієнтів-банків, фірм і приватних осіб. Міжнародний відділ банку має також рахунки в банках інших країн.

У складі міжнародного управління можуть утворюватися валютні відділи, обладнанні ЕОМ, телефонним і телексним зв’язком з іншими банками, посередницькими брокерськими фірмами і світовими фінансовими центрами.

Дилерський апарат валютних відділів сягає декількох десятків чоловік, серед яких: дилери, економісти-аналітики, менеджери – спеціалісти з купівлі-продажу валют. Розподіл напрямків діяльності між ними здійснюється за валютами і видами операцій. Більш досвідчені дилери мають право здійснювати арбітражні операції і створювати спекулятивні позиції в валютах. Економісти-аналітики прогнозують зміну валютних курсів і процентних ставок на основі вивчення тенденцій розвитку економіки, політики, міжнародних розрахунків. Вони розробляють економічні моделі оцінки валютних ризиків, способи їх страхування. Загальне управління валютними операціями покладено на менеджерів, які керуються валютною політикою, затвердженою Правлінням банку.

Банки можуть мати в інших країнах відділення або філії. В такому випадку можна надавати більш широке коло послуг. Даний варіант дозволяє банкам проводити гнучку політику і, наприклад, безпосередньо залучати внески, надавати позики, здійснювати розрахунки тощо.

Інший варіант – це організація представництва за кордоном, яке в основному надає консультативні послуги. Представництво безпосередньо не здійснює традиційні банківські послуги.

Застосування банками ЕОМ дозволяє щохвилини контролювати їх позиції в різних валютах і операції з окремими банками. В 1973 р. в Брюсселі було створена міжнародна міжбанківська організація по фінансових розрахунках за допомогою телексу (SWIFT).

SWIFT представляє собою кооперативне товариство банків-учасників, яке організувало комп’ютеризований міжнародний зв’язок з метою підвищення ефективності управління банками і прискорення переказу міжнародних платежів між ними. Через SWIFT комп’ютери передають банківські повідомлення, які поділяються на три категорії: торгові перекази, валютні угоди, банківські перекази. Система СВІФТ почала діяти в 1977 р. До кінця 80-х рр. число банків-учасників зросло з 31 до 1500. У перспективі система СВІФТ буде обслуговувати біля 80 % міжнародних розрахунків. З її допомогою швидше здійснюється угода і перекази по ній, зокрема, можна отримувати підтвердження надходження валюти зранку на наступний день після угоди, тобто раніше реального зарахування на рахунки банків.

“Повідомлення системи SWIFT” – це платіж, еквівалентний поштовому переказу, коли банк-платник і закордонний банк-кореспондент є членами системи SWIFT. Повідомлення системи SWIFT називається міжнародним грошовим переказом.

“Пріоритетне повідомлення системи SWIFT” представляє собою платіж, еквівалентний телеграфному переказу. Пріоритетне повідомлення системи SWIFT називається міжнародним грошовим експрес-переказом.

Різниця між звичайним і терміновим повідомленнями системи SWIFT полягає в швидкості здійснення розрахунків, а не в часі, який потрібен для передачі повідомлення.

Такі форми розрахунків, як чеки і банківські тратти, є відносно повільними. Поштові або міжнародні грошові перекази здійснюються швидко, а телеграфні перекази або міжнародні експрес-перекази – ще швидше.

Застосовуються міжнародні автоматизовані системи міжбанківських розрахунків по валютних операціях та інформаційних послугах через “Рейтер монітор сервіс”. Електронна система Рейтер-ділінг дає банкам можливість миттєво встановлювати контакти і здійснювати угоди з зацікавленими банками, підключеними до цієї системи. Однак, дороге електронне обладнання доступне лише великим банкам.

Тільки найбільші банки світу мають валютні департаменти кваліфікованих дилерів, які займаються проведенням як конверсійних, так і суто спекулятивних арбітражних операцій. Банки, які займаються лише виконанням замовлень своїх клієнтів і не проводять валютні операції за свій рахунок, рідко потребують кваліфікованих валютних дилерів.

Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони:

а) продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торгових угодах;

б) допомагають торговцям усунути або звести до мінімуму експозицію до іноземної валюти різноманітними способами.

Крім звичайних операцій комерційних банків в середині країни, більшість з них надають послуги за її межами. В цілому міжнародні операції включають всі послуги, на які є попит з боку клієнтів, що беруть участь у міжнародній торгівлі, інвестиційній діяльності та туризмі; по суті, вони представляють собою розвиток послуг всередині країни.

Операції з іноземною валютою здійснюють багато банків, але тільки деякі з них створюють і підтримують відповідний ринок – ведуть валютну позицію, тобто зберігають запаси валюти. Саме вони складають основу міжнародного валютного ринку. Банки, які мають право на здійснення валютних операцій, називаються вповноваженими або девізними.

Валютні операції на валютних ринках переважно здійснюються через комерційні банки, які на договірній основі виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. Інші банки і брокерські контори проводять свої валютні операції під керівництвом великих комерційних банків. У зв’язку з тим, що переважна більшість валютних угод, які здійснюються на валютних ринках, відбувається в банках і брокерських фірмах (близько 90 відсотків), можна охарактеризувати валютний ринок як міжбанківський.

Загальні положення. Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів (підприємств і організацій), які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки по зовнішньоторговельному контракту, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі “Умови платежу зовнішньоторговельного контракту”.

Згідно чинного законодавства до поточних торговельних операцій в іноземній валюті належать такі:

¾ розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків;

¾ розрахунки на території України між резидентами – суб’єктами господарювання за товар на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку.

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна – по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред’явлення бенефіціару платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально – при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально – при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як й інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів). Однак комерційні або товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні та інші документи) направляються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру безпосередньо, тобто обминаючи банки. Комерційний банк лише виконує платіжні доручення іноземних банків або оплачує у відповідності з умовами кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки по грошових (контрактних) зобов’язаннях іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки по грошових зобов’язаннях українських імпортерів.

Основне правило розглянутих нами форм розрахунків – “документи проти платежу”. Тут набуває особливого значення знання та вміння правильно оформити товаророзпорядчу документацію.

До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від моменту готовності товарів, що імпортуються, до передачі товаророзпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту здійснює відповідний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, як правило, у формі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Для зв’язку протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організації, їх платіжних відносин застосовують різноманітні форми розрахунків.

Історично склались такі особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері (рис. 14.2):

Рис. 14.2. Особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері

У 1930 і 1931 рр. Були прийняті міжнародні Вексельна та Чекова конвенції (м. Женева), направлені на уніфікацію вексельних та чекових законів. Комісія з прав міжнародної торгівлі ООН продовжує уніфіковувати вексельне законодавство. Міжнародна торгова палата, створена в Парижі на початку ХХ ст., розробляє Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, по інкасо та контрактних гарантіях. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., потім перероблені в 1967, 1978 та 1995 рр. Цих правил дотримується більшість банків світу.

Товаророзпорядча документація. Транспортні документи виписуються перевізником вантажу у підтвердження того, що товар прийнятий ним до перевезення. Транспортними документами виступають: при залізничних перевезеннях – залізнична накладна та її дублікат; при авіаперевезеннях – авіанакладна; при автодорожніх перевезеннях – автодорожня накладна; при морських перевезеннях – коносамент тощо.

Залізнична накладна та її копії служать транспортними документами при міжнародних вантажних перевезеннях залізницею. Накладна – документальне оформлення договору перевезення між відправником вантажу і адміністрацією залізничної дороги.

Авіанакладна або квитанція повітряного повідомлення – документ, який свідчить про наявність договору перевезення між відправником вантажу і перевізником на доставку вантажу по повітряним лініям.

Автодорожня накладна служить договором для використання автомобільного транспорту.

Коносамент – документ, який видається відправнику вантажу як свідчення передачі товару для перевезення морем. Коносамент виконує три основні функції: підтверджує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносамента є датою відвантаження); служить документом, який надає його держателю право власності на товар; свідчить про укладання договору морського перевезення.

До числа документів, які дають якісну і кількісну характеристику товару, відноситься: специфікація, пакувальний лист, сертифікат про якість тощо.

Специфікація складається з переліку всіх видів і сортів товарів, які входять у дану партію, з вказівкою для кожного місця, кількості і роду товарів.

Пакувальний лист представляє собою перелік всіх видів і сортів товару, який знаходиться в кожному товарному місці.

Сертифікат якості – свідоцтво, яке засвідчує якість фактично поставленого товару і його відповідність умовам контракту.

Протокол випробувань складається після їх проведення продавцем разом із представником покупця.

Свідоцтво про походження – документ, який видається компетентним органом у країні експортера і засвідчує походження товару.

Ветеринарне, санітарне і каральне свідоцтво виписується компетентними органами в країні експортера у посвідченні того, що товар, який постачається за кордон, знаходиться в здоровому стані.

Всі дані, які вказані в цих документах, повинні відповідати один одному і умовам акредитиву.

Якщо акредитив передбачає надання тратти бенефіціару, яка підлягає відправці іноземному банку, необхідно переконатись у тому, що дана тратта прикладена до документів і що всі її реквізити відповідають умовам акредитиву та вимогам вексельного законодавства.

Страхові документи, якщо вони потрібні, повинні бути такими, як визначено в акредитиві, і видані та підписані страховими компаніями або морськими страхувальниками, або їх агентами.

Страховий поліс представляє собою документ, який оформлюють договором страхування.

Банк перевіряє склад та комплектність зазначених документів.

На вибір форми розрахунків впливають: а) вид товару; б) наявність кредитної угоди; в) платоспроможність та репутація контрагентів по зовнішньоторговельних угодах. Згадані умови та форми розрахунків зазначаються в контракті.

Частка акредитивної форми в міжнародних розрахунках значно менша порівняно з банківським переказом та інкасо, однак, саме акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортної виручки, тобто максимально відповідає інтересам експортера.

Застосування акредитиву в міжнародних розрахунках регулюється спеціальними документами – Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими Міжнародною торговою палатою у 1993 р. (публікація МТП № 500), а в Україні – Положенням НБУ “Про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями” від 03.12.2003, № 514.

Ці документи визначають поняття та види акредитивів; способи та порядок їх виконання і передачі; зобов’язання та відповідальність банків; вимоги до документів, що надаються з акредитивами та порядок їх надання; інші питання, що виникають у практиці розрахунків по акредитивах; дають тлумачення різних термінів. Правила є обов’язковими для банків, що до них приєдналися, та їх клієнтів, що здійснюють розрахунки по акредитивах. У документарний акредитив включається застереження про те, що Правила є складовою частиною кожного такого акредитива.

Документарний акредитив представляє собою грошове зобов’язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.

Класифікація видів акредитивів наведена в рисунку 14.3.

Рис. 14.3. Класифікація акредитивів

Особливості здійснення банками операцій за імпортними акредитивами. Для відкриття такого акредитива наказодавець акредитива подає до уповноваженого банку (уповноважений банк-емітент) заяву про відкриття документарного акредитива за довільною формою із зазначенням усіх обов’язкових реквізитів.

Імпортний акредитив – акредитив, який відкривається уповноваженим банком-емітентом за дорученням наказодавця акредитива або за дорученням іншого банку або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого за межами України або в межах України за умови відкриття трансферабельного (переказного) акредитива.

Наказодавець акредитива – особа, за дорученням якої в банку-емітенті відкривається акредитив.

Разом із заявою про відкриття акредитива наказодавець акредитива подає до уповноваженого банку-емітента оригінал та копію договору або інший документ, який згідно із законодавством України має юридичну силу договору, оформлений відповідно до вимог законодавства України.На оригіналі та копії договору робиться позначка уповноваженого банку-емітента про прийняття заяви про відкриття акредитива. Копії мають засвідчуватися підписом відповідального працівника та відбитком штампа уповноваженого банку-емітента. Копія договору залишається у справі за акредитивом, що формується уповноваженим банком-емітентом а оригінал повертається наказодавцю акредитива.Відповідальний працівник уповноваженого банку-емітента перевіряє правильність заповнення реквізитів заяви про відкриття акредитива та їх відповідність таким реквізитам договору: наказодавець, бенефіціар, вид акредитива, валюта і сума, опис товару, умови поставки, перелік документів, розподіл витрат. У разі неточності заповнення реквізитів або невідповідності вищевказаних реквізитів договору заява про відкриття акредитива повертається наказодавцю акредитива без виконання із зазначенням причини повернення.

Уповноважений банк-емітент відкриває акредитив за умови, що він забезпечений грошовими коштами наказодавця акредитива (покритий акредитив), або на підставі відкритих наказодавцю акредитива уповноваженим банком-емітентом кредитних ліній, або на підставі отриманих у кредит коштів, або на підставі гарантій, наданих третіми сторонами на користь уповноваженого банку-емітента, або на підставі забезпечення наказодавцем акредитива відповідною заставою, порукою тощо, або без будь-якого забезпечення згідно з внутрішніми положеннями уповноваженого банку-емітента (непокритий акредитив).

Якщо іноземна валюта грошового забезпечення акредитива відрізняється від виду іноземної валюти, у якій відкривається акредитив, визначеного умовами акредитива, то сума коштів грошового забезпечення акредитива за вимогою уповноваженого банку-емітента може бути збільшена на суму можливих ризиків від зміни курсів іноземних валют за умови, що це передбачено в заяві про відкриття акредитива та в договорі банківського рахунку або інших договорах, укладених між наказодавцем акредитива та уповноваженим банком-емітентом.

Уповноважений банк-емітент після перевірки правильності заповнення заяви про відкриття акредитива, а також наявності коштів для грошового забезпечення акредитива або на підставі забезпечення наказодавцем акредитива відповідною заставою, порукою тощо, або достатності відкритих наказодавцю акредитива кредитних ліній, або наявності гарантій, наданих третіми сторонами на користь уповноваженого банку-емітента, протягом трьох банківських днів з дня прийняття уповноваженим банком-емітентом заяви про відкриття акредитива надсилає повідомлення про відкриття акредитива до іноземного або іншого банку або безпосередньо бенефіціару (за реквізитами, зазначеними в заяві про відкриття акредитива).

Бенефіціар – особа, на користь якої відкривається акредитив.

Акредитив уважається відкритим з дати відправлення повідомлення про його відкриття. Акредитив уважається чинним з дати його відкриття, крім випадків, якщо текст акредитива містить окрему умову щодо дати або події, після якої відкритий акредитив набере чинності.

Після прийняття рішення про відкриття акредитива відповідальний працівник уповноваженого банку-емітента вносить інформацію щодо операції за акредитивом до журналу реєстрації відкритих (імпортних) акредитивів.

Уповноважений банк-емітент усі документи, що отримані за кожним відкритим акредитивом, формує в Справу, що має містити:¾ заяву про відкриття акредитива (другий примірник);¾ копію договору;¾ листи, повідомлення та інші документи іноземних банків та наказодавця акредитива;¾ копії листів, повідомлень та інших документів, що відправлені на адресу іноземних банків і наказодавця акредитива;¾ будь-які інші документи щодо аккредитива.

Після відправлення банком-емітентом повідомлення про відкриття акредитива та відображення операції в бухгалтерському обліку акредитив уважається чинним для наказодавця акредитива.

Якщо підтверджуючий банк з метою страхування від ризиків наполягає на потребі перерахування йому коштів для покриття майбутніх платежів за акредитивом, то уповноважений банк-емітент може надати підтверджуючому банку кошти (у сумі та на строк, погоджений з ним, або за згодою з ним забезпечити для підтверджуючого банку змогу виставити рамбурсну вимогу рамбурсуючому банку), за умови одержання яких підтверджуючий банк погодиться надати своє підтвердження щодо акредитива.

Рамбурсуючий банк – банк, якому банк-емітент надав повноваження забезпечити відшкодування за акредитивом підтверджуючому банку або іншому банку відповідно до наданих платіжних інструкцій.

Рамбурсна вимога – повідомлення до рамбурсуючого банку з вимогою здійснити платіж виконуючому (підтверджуючому) або іншому банку згідно з наданими платіжними інструкціями.

Уповноважений банк-емітент перераховує кошти за акредитивом, якщо акредитив відкрито без резервування коштів грошового забезпечення (для покриття майбутніх платежів) за акредитивом у підтверджуючому банку та в разі отримання повідомлення від підтверджуючого банку про належне представлення документів з вимогою щодо його оплати.

Наказодавець акредитива в разі виникнення потреби внесення змін до умов акредитива подає до уповноваженого банку-емітента лист-заяву про внесення змін та/або доповнень до чинного акредитива, а також засвідчену відбитком печатки копію відповідних змін до договору або інших документів, що свідчать про згоду сторін договору на внесення цих змін та/або доповнень. Копія відповідних змін до договору або інших документів, які згідно із законодавством України мають силу договору, разом з листом-заявою подається до уповноваженого банку-емітента, якщо зміни стосуються реквізитів сторін договору, суми і термінів договору та/або найменування товару. Лист-заява подається наказодавцем акредитива уповноваженому банку-емітенту в паперовій формі або в електронному вигляді за допомогою систем дистанційного обслуговування. Лист-заява складається у двох примірниках: перший примірник зберігається у справі, другий – повертається наказодавцю акредитива.Уповноважений банк-емітент приймає зміни та/або доповнення до умов акредитива, якщо вони відповідають встановленим вимогам та не суперечать одна одній та умовам договору, а також законодавству України, і передає їх для подальшого авізування бенефіціару. Авізування – офіційне повідомлення банку про відкриття, зміну або анулювання акредитива, надіслане на паперовому носії або за допомогою електронних засобів зв'язку.Якщо уповноважений банк-емітент не отримав повідомлення від банку або безпосередньо від бенефіціара про прийняття або про відмову бенефіціара від прийняття змін та/або доповнень до умов акредитива і, крім того, бенефіціар подав документи до банку без урахувань цих змін та доповнень, то зміни та доповнення до акредитива вважатимуться не прийнятими бенефіціаром і акредитив виконуватиметься згідно з умовами його відкриття.

У разі одержання уповноваженим банком-емітентом від банку або безпосередньо від бенефіціара повідомлення про відмову бенефіціара від прийняття змін та/або доповнень до умов акредитива, уповноважений банк-емітент зобов’язаний протягом трьох банківських днів письмово проінформувати про таке повідомлення наказодавця акредитива, якщо умовами акредитива не встановлено іншого строку для надання такої інформації наказодавцю акредитива.

Якщо за умовами акредитива уповноважений банк-емітент визначено виконуючим банком, то він здійснює оплату коштів за акредитивом лише після отримання документів та встановлення їх належного представлення.

Уповноважений банк-емітент приймає документи за акредитивом від банку або безпосередньо від бенефіціара, перевіряє документи та встановлює їх належне представлення у строк, визначений для перевірки документів.

Якщо в результаті перевірки документів за акредитивом уповноважений банк-емітент розбіжностей у них не виявив, то оплата бенефіціару коштів за акредитивом здійснюється таким чином:

¾ якщо уповноважений банк-емітент має кореспондентський рахунокок в іноземному банку бенефіціара, то він уповноважує іноземний банк бенефіціара на списання коштів з цього кореспондентського рахунку за реквізитами, зазначеними в тексті акредитива або в окремому повідомленні, або може на прохання іноземного банку бенефіціара здійснити міжбанківський платіж за акредитивом на кореспондентський рахунок іншого іноземного банку за реквізитами, зазначеними іноземним банком бенефіціара в окремому повідомленні, або в супровідному листі, який надійшов разом з документами;¾ якщо уповноважений банк-емітент не має кореспондентських відносин з іноземним банком бенефіціара, то він здійснює міжбанківський платіж за акредитивом згідно з реквізитами, зазначеними в інструкціях іноземного банку бенефіціара. Уповноважений банк-емітент здійснює оплату коштів за акредитивом авізуючому (виконуючому, підтверджуючому, рамбурсуючому) банку або безпосередньо бенефіціару відповідно до умов акредитива та отриманих інструкцій. Авізуючий банк – банк, який на прохання банку-емітента або іншого банку авізує акредитив та будь-які зміни до нього бенефіціару або доручає іншому авізуючому банку авізувати акредитив бенефіціару. Виконуючий банк – банк, у якому акредитив передбачає виконання, або будь-який банк, якщо акредитив передбачає виконання в будь-якому банку. Підтверджуючий банк – банк, який додає своє власне платіжне зобов’язання до зобов’язання банку-емітента здійснити платіж або акцептувати чи оплатити переказний вексель (тратту), або негоціювати проти документів за безвідкличним акредитивом з урахуванням того, що документи за акредитивом представлені з дотриманням строків та умов акредитива.

Якщо уповноважений банк-емітент має кореспондентський рахунок у виконуючому (підтверджуючому, рамбурсуючому) банку, то він уповноважує цей банк на списання коштів з кореспондентського рахунку, що зазначається в тексті акредитива або надсилається в окремому повідомленні, або на прохання виконуючого (підтверджуючого, рамбурсуючого) банку здійснює міжбанківський платіж за реквізитами, зазначеними цим банком.

Дата добавления: 2014-12-25